Філософія кохання і смерті Д.Донна

                                       Любил и ненавидел бы тайком;

                                       Да, я не назовусь ничтожной  тенью,

                                       За ней, за тенью -  вещь и  освещенье.

                                       Я есмь никто…

                                                                               (пер. А.Сергеева)

           Проте  розкриття образу ліричного героя через образ «ніщо» носить умоглядний характер. Гра образів  «all» / «nothing »  позбавлена внутрішньої напруженості, що відбивається на відсутності оригінального ракурсу прочитання теми. Донн тут, скоріше, оперує  звичними формулами, підтвердженням широкого існування яких служать рядки із його листа:  «If you wonne, you wonne nothing because I  am nothing, or whatsoever I am; you wonne nothing because I was all yours before » [87].

           (Якщо  Ви щось придбали, то це Щось  є Ніщо, яким я виявляюсь – чим  би я не виявився , Ви нічого не придбали, оскільки я вже був цілком Ваш»).

          Іншою  всередині цього кола  виявляється  трактовка жіночого образу. Осяйне  сяяння  краси, вихідне від позбавленого  плоті образу коханої, символізує вище поняття кохання як  очищення,  що піднімає дух людини. Гімном цьому почуттю звучать слова Донна:

                                       Still when, to where thou wert, I came,

                                       Some lovely glorious nothing I did see…

                                       Прийдя туда, где ты была

                                       В сияньи я увидел Ничто…

 

           «Ніщо  не має форми – писав Леонардо  да Вінчі, - форма предмету визначається  межею, яка існує для того, хто  її переходить». Переходячи «межу», Донн бачив зміст пізнання не в неоплатонічному абсолютизуванні ідеальних суттєвостей, а в діалектичному відбитті вищих цінностей в конкретно-чуттєвих  формах самого життя. Великий італійський живописець, розробляючи в знаменитій концепції  «sfumato» діалектику переходу  «Щось» в «Ніщо», писав, «Щось пізнається через Ніщо… Точка – перший етап переходу від    Ніщо в Щось. Дистанціонування точки перетворюється в лінію…»[88]. Цією точкою в поетичній системі Донна була гармонія ідеального кохання, втіленого в образі  «room»,  замкненого  «Щось» та «Ніщо» в нескінченних перетіканнях одного в  інше :

                                         For, nor in  nothing, nor in things

                                         Extreme, and scatt’ring bright, can love inhere;

                                         Then as an angel, face and wings

                                        Of air, not pure as it, yet pure doth wear,

                                        So thy love may be my love’s sphere.

                                        Ни в чем, ни в каких-либо иных

                                        Избыточных и сияющих вещах  не может пребывать

                                        любовь;   как ангел с лицом  и крыльями из воздуха,

                                        не столько  прозрачными, сколько  светлыми,

                                        твоя любовь может стать 

                                        пристанищем моей.

 

          Тяжіння  до універсального втілення ідеального поняття про світ було відмінною  лінією культури, в рамках якої жив та творив Джон Донн . В контексті європейського  Відродження це найбільш чітко проявилось в традиції любовної лірики з її тонко розробленою системою поняття про образ «She» (Вона), сходження до якого вимагало вищого напруження духовних сил. Філософське осмислення співвідношення ідеального та реального вело, з однієї сторони, до подальшої розробки вищого поняття про кохання, до  створення ідеальних жіночих образів, з другої – стверджувало гедонізм життя.    Художня установка на втілення в єдиному образі  ідеального мікрокосму в своєму зрілому   виявленні породила поетичний образ утопічного світу як ідеального  макрокосму. Цей  деміургічний  акт став в творчості Донна відображенням внутрішньої потреби конкретно-чуттєвого втілення грандіозних духовних  досліджень епохи в їх  цілісному та гармонічному  поєднанні. В онтологічному  плані серйозними  передумовами до цього послужила гностична ідея, по мірі розгортання перспектив природно-наукового осмислення природи  знаходячи нову конкретність.          

 

   2.2. Руйнування пасторальної поетики в вірші «Наживка»

                                                      «Bait».

 

          Лінію Релі та Шекспіра в складеному квінтеті продовжив їхній молодший сучасник Донн. Вірш «Наживка»  народився не без впливу образів, поверхово окреслених в рядках аноніма. Це призвело до того, що в останніх рядках вірша Донна пасторальна символіка вступила в суперечку з традиційною трактовкою теми.     В порівнянні з попередниками конфлікт у Донна не придбав наявну форму, а зберіг прихований характер.  Порівняння твору Донна із рядками оригіналу, з концепціями Релі та Шекспіра, поетичною образністю рядків невідомого автора дасть можливість подивитися на природу творчого методу Донна.

          Вірш  Донна носить заголовок «The Bait». Із всіх можливих варіантів  його перекладу на російську  мову – «Приманка», «Спокуса», «Наживка» - останній є найбільш адекватним, оскільки розкриває ідею «спокуси»  за допомогою образу рибної ловлі. Як відомо авторство заголовків Донна сумнівне, тому що вони виникли в процесі підготовки віршів до друку після смерті автора.  Неможна не віддати належне тому, настільки вдало була схоплена і передана основна думка автора,  підлягає виявленню лише при розумінні всього полісемантичного багатства слова  «bait».

          Перший  рядок вірша Донна являється  відтворенням першого рядка вірша  Марло. В другий рядок поет  вніс незначні зміни – «all the pleasure» він відтінив як «some new pleasures». В контексті  створеної навколо пасторалі Марло ситуації ці слова можна розглядати як  своєрідний вираз  естетичної позиції поета, який в даному випадку  намагається переглянути канон буколічної лірики. Признаючи, що він приносить «дещо нове» в пасторальну ситуацію Марло, Донн затверджує право власного поетичного бачення, право власного голосу.   Відтворення першого   рядка вірша Марло  визначило внутрішню форму вірша Донна як звернення незадачливого воздыхателя до коханої.  На відміну від Марло Донн заземлив традиційну пасторальну образність.   В силу зниження загального тону вірша перший рядок втратив абстрактно-риторичне забарвлення, наблизившись до розмовної мови. Із вірша зникли образи пастуха і пастушки; поет  відмовив собі в ролі сатира, а його кохана  позбавилась гіперболізованих атрибутів   обожнення  і тепер «ступає по землі».  Вона стала земною жінкою, краса якої згубна для оточуючих і для неї самої.

            Ставши на шлях поетичної самостійності, Донн продовжує залишатися в  рамках створеної пасторальної поетики. В першому рядку він віддає данину образам «золотистого піску» та «шовковистих струменів кришталевого джерела». Проте слово «джерела» - brooks – римується з словом, що рідко трапляється в пасторалі « hooks», - «рибальські гачки».  В першому рядку вони виявляються сріблястого кольору , що дозволяє вписати їх в асоціативний ряд,  заданий «срібними блюдами» Марло і підхоплений в образі «срібного піску» невідомим поетом.

           Інерція  пасторалі руйнується поступово: з початку вірша із рядка в рядок переходять традиційні образи. В перших чотирьох рядках уява Донна  виявляється стиснутою усталеними буколічними образами.  Це наглядно проявляється, коли поет звертається до одного із улюблених ним образів – образу сонця.  Щоб відтінити  безмежність краси коханої, він  звертається до неодноразово повторюваної ним сентенції : її краса,   затемнюючи світ сонця, робить присутність світила зайвим. Тут вперше  намічається розробка теми  єдиноборство Людини з Сонцем. В вірші «Схід сонця», судячи по  стилістиці написаним пізніше віршем «Наживка», тема суперництва із світилом досягає апофеозу.   Вона звучить як гедоністичний  мотив ствердження сили  та міцності людини:

                                      Твой ореол священен и могуч,

                                      Мысль не нужна тебе.

                                      Я мог бы затемнить, прищурясь, свет небес,

                                      Страшусь ее лишь потерять  из виду, словно луч…

 

         Ступінь  внутрішньої свободи  володіння образом, поетична розкутість  визначають безмежний розмах думки поета. Вже говорилось, що Сонце у Донна -  суперник величі людини, об’єкт, гідний виклику  позмагатися силами, щоб потім ( віддаючи данину віршованій традиції) принести лаври перемоги до ніг коханої.

                                       Хлопотливый старый дур алей,

                                       Отчего зовешь ты нас

                                      В неурочный час?

                                      Не указ  влюбленным ход твоих путей,

                                      Педант отъявленный…

 

          Зародження  цієї теми легко просліджується  при аналізуванні четвертого  рядка вірша «Наживка».  Виражаючи  захоплення перед  досконалістю  коханої, ліричний герой стверджує, що красою вона  затемнить Місяць і Сонце. Посилення думки шляхом введення образу другого небесного світила – Місяця- свідчить про складну внутрішню творчу роботу при вирішенні поетичного завдання. Це підтверджують два останні рядки, в яких повторюється та сама думка: поет говорить, що в присутності коханої йому не  потрібне світло небес. Таким чином, в одному рядку тричі в  неприхованій та прихованій формі згадуються Місяць та Сонце («sun»,» moon»,» their light» ). Надлишок  такого роду  свідчить про пошуки поетом художніх рішень для захоплюючої його думки.  При цьому сам четвертий рядок в контексті всього вірша можна розглядати як своєрідний переспів подібного мотиву  з другого рядка, де тема суперництва людської краси з немічністю природи  виражена в словах про те, що  струмуючі води ріки швидше будуть зігріті поглядом красуні, чим променями Сонця .

             Так, в перших рядках вірша  спостерігається традиційне для  жанру пасторалі оспівування  достоїнств красуні, які розкриваються  Донном без використання оригінальних художніх рішень. Апогеєм являється рядок: тут Донн звертається  до використання нового образу, який, проте, також не приносить в твір освіжаючого подиху. Поет використовує широко  поширений в гедоністичній ліриці еротичний образ, оснований на думці про те, що краса  коханої під час її купання в  джерелі привертає увагу навіть  байдужо-холодних риб.  При створенні цього образу Донн у вірші «Наживка» не піднімається до відвертих, але естетично безперечно витриманих в канонах свого часу  описувань жіночої краси, чим відомі його «Елегії». Він не демонструє  витонченої дотепності, трохи наївно описуючи  сюжетну замальовку, яка часто зустрічалася в літературі того часу. Для порівняння цікаво скористуватися наведеним А.Смітом [31] уривком з вірша  «Лаура» Р.Тофта, надрукованого в 1597 р., в якому автор  обіграє той же мотив:

                                    Then quickly strip thyself! Lay fear aside!

                                     For of this dainty pray, which thou shalt take;

                                     Both see, fish and thyself, thou glad shalt make.

 

           Таким чином, в перших рядках вірша думка і образність Донна не досягають тих висот інтелектуальної  могутності,  які роблять його поезію неповторною. Щоб вийти за рамки сталої  пасторальної поетики, Донндалі різко змінює тон. Він шукає нові художні засоби, які протистояли б традиції жанру.  Залишаючи  колишніми ритміку вірша, форму римування, Донн змінює сюжетний малюнок.   Він  створює грубувату реалістичну замальовку рибної ловлі. Рибаки мерзнуть у воді, замерзлими руками виловлюючи рибу з річкового  намулу, мушлі ранять ноги… При цьому образ риб зберігає головну роль, але  його функціональна навантаженість змінюється. Із образу  пустуючих в срібному джерелі чарівних створінь природи вони перетворюються в образ жертв сітей та наживок. Риби не  хлюпаються у воді, але, будучи зловленими на срібні гачки, безпорадно лежать на мілині, розкритим ротом жадібно хапаючи повітря. Пастораль  зруйнована. Буколічний світ  розсипався при зіткненні з картиною реального життя.

               В завершальному рядку вірша Донн ще раз повертається до пошуку  винахідливих засобів для описування  краси   жіночого образу. Задачу, з якою він, здавалося б, був не в силах впоратися в рамках традиційної поетики, Донн знаходить можливим вирішити за допомогою несподіваної метафори:

                                         For thee, thou need’st no such deceit,

                                         For thou thyself art thine own bait…

 

             Йому вдається вдихнути життя в образ, який в англійській ліриці кінця ХУІ ст.. був позбавлений індивідуальних рис. Два рядки останньої строфи настільки характерні для стилю Донна, що в їхній присутності у вірші внаслідок втрати інших свідоцтв могло б сприяти практично безпомилковому визначенню авторства.  

             В цілому вірш написано в  традиції європейської любовної  лірики, яка в англійській літературі  кінця 80-90-х  років досягла  найбільшого  розквіту в жанрі сонету. Але, як  великий художник, Донн не  міг вкластися в  прокрустове ложе канону, про що  свідчить смисловий строй твору. Всі вірші Донна – розгорнута метафора, яка під пером поета набуває глибоко індивідуальну інтерпретацію. Почавши з традиційної пасторальної образності, Донн приходить у фіналі  до дивовижного , філігранно відточеного власного рішення: парадоксальність образу підсилюється внутрішнім протиріччям між  початковою посилкою  першого рядка і сентенцією, вираженою в останньому: пристрасно звертаючись до союзу ліричний герой віршованих рядків раптом осягає, що по суті до того, щоб бути обманутим, прийнявши за справжнього метелика  штучну шовкову приманку. Подібне рішення різко  контрастує з логічно  і поетично вистроєною системою вірша Марло, де кожна новий рядок спричиняється попереднім , а камертоном всього вірша є самий заголовок «Закоханий пастушок своїй коханій».