Філософія кохання і смерті Д.Донна

           Особливу  увагу Колрідж  приділяє ритміці  єлизаветинських віршів. Він визнає  органічне триєдність «наголосу, акценту і темпу». Стверджуючи свободу авторської волі в питаннях «уповільнення і прискорення руху вірша  відповідно до смислу, пристрасті і характеру» авторського задуму. Таким чином різносторонність, втілена в «кульгавості» вірша Шекспіра і особливо Донна. Друга половина XIX ст. була відмічена великою кількістю публікацій про Донна це викликало хвилю літературно-критичного, а пізніше широкого читацького інтересу, котрий з тих пір не зменшується і по цей день. А тому Донна неможливо вважати «забутою» фігурою, котра була відроджена в XX ст. з небуття. В залежності від співзвучності тому чи іншому художньому направленні, його лірика розумілася з різним ступенем історичної конкретності і глибини, однак завжди була присутня в літературно-критичних дискусіях співвітчизників. В кінці XIX ст. накопичився великий матеріал, котрий потребував осмислення. Мало вивченою здавалась не лише лірика Донна, але й питання пов'язані з його особистістю, долею, творчістю в цілому. В 1896 р. вийшли два томи біографії Донна, написані Е.Госсом. робота над описом життя, дослідник опирався на розширений документальний матеріал – його праця представляє збірку листів, свідчень сучасників, віршованих рядків, спогадів. Ця книга залишається  цінним джерелом фактичного матеріалу, не лише в пізнавальному, а й художньому плані оспаривал пріоритет у сучасних романів про життя поета. В 1912 р. побачило світ двотомне оксфордське видання поезії Донна в старій орфографії, підготовлене до друку Грірсоном. В нього на долі було написано стати академічним, пробудивши читальний інтерес у найвідоміших в майбутньому критиків Донна. В статті, котра передувала книзі, вчений звернувся до дослідження до європейських джерел любовної лірики поета. Він вписав її в традицію середньовічних неоплатонічних концепцій італійської поезії «нового солодкого стилю», Данте, Петрарки, французьких поетів Плеяди.

                                             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II

 

ЕСТЕТИКА “ДОТЕПНОСТІ” (“WIT”) У ПОЕЗІЇ Д. ДОННА

 

 

 Філософська спрямованість була з самого початку признана невід’ємною рисою лірики Д.Донна Вивчення світоглядних  основ  творчості поета, який напружено вглядається  в світ , дозволяє  шукати витоки цього в  поетичному підході, що служило відправною  точкою для побудови  поетичних  силогізмів. Широта інтересів наукових пошуків  могла  суперничати  лише з  різноманітністю форм  самого життя.

 

           2.1. Філософія кохання і смерті  Д.Донна 

 

           Особливу  окриленість  вірі в  безмежні  можливості розуму давало відчуття  незавершеності процесу  приєднання людини до природничо-наукових таємниць.  Незавершеність процесу підкреслювалась  неможливістю  систематизації нового знання  - елемент хаотичності у відкритих  погляду прихованих закономірностях  світостворення  не лякав, а радував можливістю  передбачити те, що з «фізичної» точки зору повинно було  отримати пояснення «завтра». Увірвавшийся  через поезію  Донна в англійську  лірику пізнавальний інтерес  до проблем  епохи  викликав  до життя існування  нових світів, зовнішньо  підвладних  примхам поетичної волі, але в свою чергу в багатьох  опосередкованих  породившою  їх хвилею  природничо-наукового розвитку.   Визнання пізнавання  всіх проявів буття стало основою  світосприйняття поета, визначивши  діалектичну природу  «дотепності »його творчості.

                         Go and catch a falling star,

                          Get with child a mandrake root

                          Tell me, where all past years are,

                          Or who cleft the Devil’s foot…                                                                                                           

                                                                (J.Donne, Song)

                             Иди, поймай скользнувшую звезду,                                                                                                                                                         

                         Добудь  с младенцем корень мандрагоры,                                                                                            

                         Скажи, где прошлые годы найду                                                                                               

                        Иль кто копыта дьяволу раздвоил?

 

Кожен із рядків показує  виконану  парадоксальну думку,  в єдиному польоті фантазії,  легко з’єднуючи космічне і земне.  Проте обманливе бажання визнати початкові рядки «Пісні» доказом зневаги поетом  логічними законами  поєднання явищ. Якщо  тоді Кеплер досліджує закономірності ромбовидної будови зернятка гранату , неважко уявити, що для Донна кожен із цих поетичних образів являється своєрідною відповіддю на ще не поставлене запитання. Не  казуїстична ідея  придумування неймовірного спонукає  розумом, а енергія  розширення пізнання. Включення ще не пізнаного в ореол досліджуваного робить його гіпотетично освоєним. Внутрішнє збалансування на межі «відомо-незнаного» залишає межу притаманну їй в науці жорстокості та розширює площу освоєного людиною Всесвіту.

      Teach me hear mermaids singing,

            Or to keep off envy’s stinging

                             And find

                          Which wind

          Serves to advance an honest mind.                 

                                                      Русалок пенье слушать научи,

                                                Избегнуть  зависти уменья дай ключи,

                                                                Узнай же, готов

                                                              Какой из ветров                    

                                                   Служить успеху отважных умов.

 

Думка Донна, завжди готова засумніватися у загальновизнаному, здатна прагнути спростувати саму себе. Але розкриваючи невідоме у явному, вона рідко порівнює це з дидактичною  ясністю. Тому  гімн неможливому, відкриваючий вірш, в  завершальних рядках «Пісні»  перетворюється в іронію.                                                                                                                                                                   

                              And  swear

                                  No where

                    Lives a woman true and fair…

                                                       И клятву дашь,                                                                                                          

                                              Что мир весь наш

                                         Неверных  женщин   дом, неверности шабаш.

 

Завершальним підтвердженням теми жіночої невірності, як  основної  в вірші «Пісня» звучать останні  рядки:              

                     Thou she were true, when you met her,

                      And last, till you write your letter,

                          Yet she

                          Will be

                      False, are I come, to two, or three.

                                                                 И даже если б встретил ты ее

                                                                 В соседнем доме – слово дам,

                                                                 Что это для других мужчин  бальзам,

                                                                 Я  знаю она

                                                                 Не будет верна,

                                                                Приду - изменила с двумя, тремя.

                                                                                       

           Таким чином серйозна  інтонація першого рядка виявляється багатою на гірку іронію  останнього, що перетворює  віршовані образи  в розгорнуту метафору безсилої природи людини, якій відкритий  світ, але від якого  приховані  джерела  таємного руху його власної душі. Діалектика пізнавального  і використаного  стає  домінантною теми  складності  буття.

          Розвиток ліричного героя у Донна йде по  лінії розширення меж образу. Одним із  найбільш плідних  шляхів в цьому напрямку  було «дослідження»  виразних  можливостей  сталих в поетиці його  часу  «загальних місць» , що найбільш відчутно  виявилось у ранніх  творах. До їх числа належать «Наживка», «Блоха», « Привид» та деякі інші. Більшість з них  представляють собою  арабески, збудовані на нетрадиційному розвитку загальноєвропейських  топосів.

            Діалогічність являється відмінною рисою лірики Донна, яку можна назвати монологічною, лише  в вищому ступені абстрагуючись від поетичного матеріалу. Англійські дослідники  зводять це до глибокого  і серйозного  захоплення Донна театром, яке він проніс через все життя:  «Truely all  things….are upon the stage of  the world” ( Воістину всі речі… існують на сцені світу»), -  писав Донн в одному із листів 76. Театральний початок лірики  передбачає  її «заселення»  багатьма діючими  особами. Частина з них виступала в ролі статистів -  сюди входило коло друзів  поета ( вірш «Поховання»), придворне  суспільство («Схід сонця»), людство в цілому («Рід людський»), а також майбутні покоління (« Канонізація»).Особливість поетики Донна  складається  з того, що  характеристика адресату,  провокуючого ліричного героя, дається з допомогою  тонкого інтонування авторської мови.  Так у вірші «Блоха»,  при відсутності  будь-якого опису, дається вичерпна характеристика коханої: вона примхлива, гонорова,, одночасно набожна та забобонна.

             Саме важка думка Донна, заважала  перетворенню зачаровувати сучасників  неабиякою  парадоксальністю його  інтелекту в вичерпну еквілібристику  розуму, мірою якого являється  відсутність справжньої  допитливості.     Лірику Донна сучасники  назвали філософською не за те, що в ній серйозно торкались  питань  буття,а за те, що вони легко відгадувались в кожному образному рішенні. Поезію відрізняла внутрішня установка  меж  розуміння. Цей імпульс  послужив різноманітності філософських пошуків його лірики.

               Як  в чарівному склі , вони  заломлювались  в любовній поезії, яка еволюціонувала від  юнацького  гедонізму до пізньої  філософської  любовної лірики 1610-х р. В його  поезії завжди  присутні два  початки – конкретно-емпіричний, та піднесений, що  стало приводом  до звинувачення в цинізмі та в  надмірному  любовному мудруванні.

                Одним  з основних  образних  рішень гностичного  переживання  світу в апофеозі  духовних  можливостей  людини стало  в ліриці  «Пісень та сонетів» протистояння Людини та Світила. Звернувшись  до традиційного з часів провансальських трубадурів жанру «вранішніх пісень»,  головним мотивом яких було  нарікання на  Сонце, що розлучає закоханих Донн протиставив спопеляючій могутності  світила  силу почуття,  яке знайшло  вищу свободу в чарівності  взаємного кохання:

 

  
                    Love, all alike, no season knows, nor clime,

                     Nor hours, days, months, which are the rags of time.

                    А любовь не подвластна  сезонов бремени,

                     Ни часам, ни дням – этим  лоскутам времени.

 

         Глузлива,  злегка іронічна  інтонація ліричного героя поступово змінюється у вірші  суворим імперативом  самого автора, який стверджує незабутність законів  справжнього кохання як першооснову  світо порядку.

В пізній ліриці  відкриту декларативність змінюють  філософські інтонації,  проте поняття про кохання як про залог  високого  значення людини залишиться лейтмотивом світської лірики поета:                                                                                                                                                                    .                    Thou sun half as we,

                      In that the  worlkd’s  contracted thus;                      

                      ……………………………………………………..

                      Shine here to  us, and thou art everywhere;

                       This bed thy centre is, these walls, thy sphere.

                       Ты , солнце, счастливо наполовину –

                       Мир беден без любви прекрасной.

                       ……………………………………………………………………

                       Свети здесь нам и тем повсюду  будешь,

                        Постель и стены эти – мир, ты в нем пребудешь. 

   

Оригінальність трактовки теми у вірші «Схід сонця»  проявилась не тільки  на рівні загального рішення, а й конкретного  образного втілення.  «Побутовий опис», на фоні  сонетної традиції  вигідно  відрізняє поезію Донна, було підкорено розкриттю  складних  взаємовідносин ліричного  суб’єкта  із світом.  Деталь, будучи засобом передачі імпульсивно відчувшогося  Донном єдності універсума,  стала  ланцюгом, в якому  перепліталось багатство тонких  взаємозв ‘язків  мікро -та макросвітів. Звідси розмах – польоту думки, охоплюючої  Всесвіт від  селянина-мурахи («country ants») – символу тлінності життя – до  Світила, в діалозі з яким, виконанням пафосу, стверджувалась цінність людської особи: