Художнє осмислення історії України ХХ століття у романі Л. Кононовича „Тема для медитації”

На сучасному  рівні спостерігаємо релікти  давніх напівзабутих текстів замовлянь, що збереглися і функціонують у неясній, навіть дещо „забобонній” підсвідомості  українців. Аналізуючи цю насправді  дивовижну міць збереження в народній пам’яті давніх замовлянь, закорінених у поганстві, робимо висновок, що таким чином зберігаються лише святині — та духовна сила, що допомагає пережити колізії історії і зберегти віру у могутність та незнищенність нації.

Українські  замовляння становлять книгу історії вірувань давніх українців; це своєрідні молитви язичництва. Проте, на відміну від християнських молитов, що несуть похвалу і прохання прощення  гріхів всемогутнім Богом, язичницькі намагаються зарадити людині у боротьбі за життя, полегшити їй діалог з Космосом. Ця поліфункціональність спрямування замовлянь вказує на людинолюбство в контексті язичництва. Але світ замовлянь і „вимагає від людини безумовного і всеохопного почуття священного. Він вимагає підвищеної чутливості до „Білого Світу”, вміння слухати й чути його...” [35, 24].

Ці численні заклинання супроводжували усі цикли  життя людини, утворюючи коло —  від народження до смерті. Замовляння, будучи породженням міфу, занурюють  нас у першоматерію людської присутності  у світі (однак, порівняно з міфом, що позбавлений образності і виконує наративну функцію, замовляння характеризуються потужною і динамічною спрямованістю на символізацію усіх сфер життя ). Знання, закодовані у замовляннях, недоступні жодній людинознавчій науці. Якщо виходити з цих суджень, можна назвати замовляння формою реставрації минувшини української нації. Тому доцільно аналізувати роман „Тема для медитації” Л.Кононовича з позиції розгляду текстуальних компонентів — архаїчних замовлянь. У спілкуванні з автором роману було виявлено, що замовляння частково автентичні (автором були втрачені записи замовлянь від старожилів, тому Л. Кононович відтворював їх по пам’яті). В романі є замовляння, що повністю вигадані автором. На нашу думку, така стилізація тексту під жанр фольклору несе своє смислове навантаження. Л. Кононович відзначає: використання ним замовлянь полягає в тому, що вони характерні для епохи й оточення, в яких він виріс. Тобто, замовляння у тексті — зображальний прийом, що надає художньому тексту історичного колориту; допомагає розкрити головне повідомлення твору.

При аналізі  текстуальних компонентів роману „Тема  для медитації”, що максимально  наближені за структурою до замовлянь, нашу увагу привернула їхня форма: замовляння-звертання, замовляння-моління та замовляння-описи  ритуальних дій („епічні” замовляння).  Спираючись на цю класифікацію М. Новикової [35], спробуємо проаналізувати замовляння, наведені в тексті твору.

„Ти, доле-матінко! Поклич до себе трьох сестер — смерть, недолю й гризоту, закажи їм раба Божого Юра зачіпляти: аби він поміж дванадцяти огнів не згорів, чорною кривлею не сплив, од туги не змарнів, під злими стрілами не погиб, серед гострих мечів, шабель та ґанджарів уцілів ...” (16). Наведений текст є замовлянням-молінням, що покликане захистити внука відунки Чакунки, який воює. Заховані у глибинах історичної пам’яті народу (коли в битві вирішальне слово було за стрілою, шаблею, мечем), моління до богині долі реалізують потребу людини просити захисту, порятунку для близьких. Сьогоднішня забобонна свідомість надає замовлянням статус містичних, особливих слів, бо „забобон — це віра , що втратила свою світовидчу систему, а тому – й істинний сенс кожної з частин цієї системи . Адже сенс полягає в тому, що замовляння – не особливі слова, а особливий стан світу й людини, особливий — суціль значущий і тому суціль віщий — діалог Людини зі світом” [35, 16].

Аналізоване замовляння розкриває стан єднання відунки  з навколишнім світом: творячи  слова-моління до вищих сил, вона уподібнюється до них, бо процес народження магічних замовлянь вибиває у неї з-під ніг буттєвий ґрунт і надає їй усвідомлення готовності світобудови відгукнутися на її поклик.

„...ідоле, ідолисько, ідолище погане! Чи ти з ліса чи з  праліса, чи ти живий чи ти мертвий  – пий мою кривлю, ідоле камінний! Я тебе причащаю, я тебе людською кривлею заклинаю: покажи мені, камінне ідолисько, дорогу за світа край, — де золотий ясень стоїть, з-під ясеня жива вода біжить” (26). Наведене замовляння-звертання стосується головного героя Юра — саме він  “за люд хрещений тяжкі рани приймав, і „смерть-мати його коня за повід спиняє”, тож він потребує зцілення від живої води. Звертаючись до ідола (камінного ідолища), приносячи в жертву свою кров, людина реконструює ту стадію в історії культури, коли панувала надзвичайна віра в силу слова. Той, хто замовляє, звертається до вищих сил, а отже – входить у вищий світ (і у той людський стан), де слова існують лише як матеріальна річ, що здатна повертати до життя, губити, зводити зі світу; запалювати й остуджувати почуття.

Розглянемо  таке замовляння: „Ой над лісом над лебедином огняна мітла летить. Вийду на я на кремінну гору, запалю громову свічу, стану огняну мітлу просити-заклинати. Ти, огняно мітло, Коштрубово донько! Сядь на кремінній горі, забери мене, босорканю-чакунку, понеси на Вкраїну до роду мого. На Вкраїні ріка в чистім полі біжить... Бистру річку я перебреду, свого роду питатися прийду. Аж стоїть на дверях активіст — щоб ще тільки роги йому да хвіст! — „Активіст комуняцький, а де ж рід наш козацький?” — „Не літай, рожденна відунко, не шукай свого роду в Україні не питай — я його із хати виганяв, на морозі да холоді погибати кидав, у сирую землю до їдної души закопав...” — „Ой ви ж активісти, ой ви ж комуністи, кобилячої голови діти!.. Тут ви більше не гулятимете, нашої не смоктатимете — скоро діти козацькії до зросту дійдуть, комуністів да комсомольців за шкуру візьмуть, будуть їх різати, вішати, четвертувати, за душі невиннії одплату давати...” Наведена замовляння — „епічне” — є прикладом того, як спрацьовує у глибинах народної свідомості механізм генетичної пам’яті. Здається, що фольклор — мертва гілка народної творчості, що сформувався тисячоліття тому. Проте замовляння — животворящий матеріал, що активізується під впливом детонуючого впливу оточуючого середовища. Тому, коли виникає на рівні буття ситуація, що потребує втручання Божественних сил (у конкретному випадку — загроза зникнення роду босоркані-Чакунки через панування більшовицького уряду), людина звертається у безмежному духовному діалозі до Світу міфологічного, який надає слову особливої ваги.

Наведене нами замовляння нагадує своєрідне прокляття-пророцтво  комуністичній державі: прийдуть покоління, що подолають цю жорстоку владу, заплативши за недолю своїх предків, які стратили життя в нерівнім герці з системою. Очевидно, відунка приходить до Світу Слова, аби бодай там, якщо не у світі реальному, побачити будущину партійних активістів; аби здійснити покарання на рівні прокляття (як пам’ятаємо, українці завжди вірили в надзвичайну силу слова та його здатність до матеріалізації). Таким чином, створене у міфологічному вимірі буття, замовляння переноситься у сферу реальності, де набуває форми й реалізує весь потенціал свого містичного біополя. До того ж , у аналізованому нами замовлянні чітко окреслений портрет партійного активіста, якому не вистачає лише рогів та хвоста для завершення образу диявольського, — у такому середовищі словесні чари видаються особливо актуальним атрибутом боротьби зі злом.

Проаналізуємо ще одне замовляння: „На огненній річці  калиновий міст лежить, біля калинового мосту камінний стовп стоїть, у камінному стовпі червоний див сидить. Кривим ятаганом грає-махає, живих із мертвими розлучає. Надіну я залізну кольчугу, заб’ю у сволока ясного ґанджара, буду три посестри з того світа викликати. Ви, посестри-поляниці з Божого Вирію — Росана, Леляна і Світляна!.. Одведіть чорнії стріли, бистрії кулі, гострії мечі од раба Божого Юра — од його білого тіла, од його чорної крови, од його жовтої кости, од його комоня, од його шолома, од його щита, од його лат, од його кольчуги...” (23). Це замовляння-моління спрямоване на захист воїна Юра від червоного дива (у праукраїнських заклинаннях червоний колір завжди представляв сакральність, вищість; проте внаслідок історичних реалій, що приносять комуністичну ідею, зафарбовану барвою крові, змінюється й первісна семантика червоного кольору, який асоціюється тепер з механізмом, котрий спричиняє загибель нації). Чакунка закликає трьох сестер-поляниць з Божого Вирію — Росану, Леляну, Світляну — прийти на поміч Юрові (пригадаймо: три войовниці покидали Ир, щоб загнати в Отхлань усіляку нечисть, що спромоглася звідти втекти). Тобто, знов-таки, більшовицький режим асоціюється у народній свідомості як абсолют Зла; саме тому закликаються сестри-поляниці — для боротьби з нечистю. Також у замовлянні висловлюється прохання зберегти Юра від стріли, кулі, меча.

Замовляння  вирізняються підвищеною символічністю. Розглянемо детальніше символіку чисел. У романі „Тема для медитації” найбільш вживаним зі світу чисел  у замовляннях є „дванадцять” („дванадцять демонських застав”, „дванадцять дів”, „дванадцять огнів”). Враховуючи специфіку замовлянь, що дійшли до нашого сприймання у вигляді палімпсесту (на давньоукраїнські, з елементами язичницької культури, тексти накладаються пізніші, християнські нашарування), можемо пояснювати значення числа „дванадцять” через біблійну символіку: дванадцять апостолів-послідовників Христа, дванадцять книг другого розділу Старого Заповіту. Повертаючись до подієвого ґрунту роману „Тема для медитації”, можемо зробити висновок, що число „дванадцять” виступає як ступінь відтворення сили якогось явища (страшні випробування, що випали на долю персонажів роману, передаються через символіку числа).

У текстах замовлянь  знаходимо число „три” („три сестри — смерть, недоля, гризота”, „три пороги”, „три голуби”, „три дороги”, „три нещастя —

голод, война, моровиця”). Число „три” створює  умови для формування динамічної світобудови: „три нещастя — голод, война, моровиця” — формула, яка  виголошується для уникнення  знищення роду в умовах колективізації, голодомору. Три дороги символізують вибір життєвого шляху Юром, а три пороги — життєві перешкоди. Символічно, що число „три” поєднується з образом трьох голубок. Голуб у давньоукраїнському світі вважався птахом-деміургом.

Г. Лозко у праці „Коло Свароже” відзначає, що в усіх космогонічних колядках птахи створюють Світ, наприклад, „три голубоньки радоньку радять, Дажбоже...” [20, 98]. Юр, герой роману, „виходить за рамки свого призначення й стає деміургом”. Він бачить на верхівці явора голуба, „і тоді йому стає зрозуміло, що немає страждання для того, хто здатний зіллятися із Творцем” (270). Щодо християнської символізації голуба, знаходимо посилання на це у Л.Булашева: голуби – втілення Святого Духу (голубів гріх їсти; а якщо хто і їсть, то їх не ріжуть, а одкручують їм голівки). Також відбиток християнізації голуба слід шукати у трактуванні цього образу як вісника життя: після закінчення потопу на землі послав Ной голубку, „і голубка вернулась до нього вечірнього часу, — і ось у неї в дзьобку лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі” (Кн. Буття, 8).

Якщо розглядати тваринну символіку, найчастотнішими  у замовляннях є згадки про  тварин нижнього царства (плазунів, земноводних, риб): „На горі огонь горить, коло огня залізний стовп стоїть, коло стовпа троє зміїв червоних лежить, — первий із трьома головами, другий із п’ятьма головами, третій із сьома головами. Вони ревуть-волають, з білого світа помочи виглядають. Летіли через кам’яну гору три діви простоволосі — з ножами, з мечами, з огняними очами. Стали вони над тою горою кружеляти, стали до зміїв такими словами промовляти „Ой чого ви ревете-волаєте, червонії ви змії?” — „Ой  як же нам не ревти, як же нам не волати, як закуто нас у заліза, поки й конця світа!” — „А хто ж вас ізвоював, хто ж вас у заліза кував, червонії ви змії?” — „Звоював нас Юр-богатир, лицар християнський, козак запорозький!.. щоб ми над миром християнським не літали, край веселий, люд хрещений не плюндрували, душі козацькії з білим тілом не розлучали...” (28-29).

Змій — володар  нижнього царства, представник ще не викристалізованого в культурі язичників  поняття „Зло”. Християнізація торкнулася „зміїної” символіки дуже слабко. Але певний симбіоз все ж існує: змій у християнстві — диявол, прямий ворог Бога. Щодо аналізованого замовляння, то слід пригадати слова автора „Теми для медитації” Л. Кононовича про використання з певною метою, пристосування існуючих замовлянь та стилізацію авторського тексту під цей фольклорний жанр. Юр — герой роману — „богатир”, „лицар християнський” „ізвоював” змія — „червонопузу мару”(мається на увазі духовна стійкість героя, що перемогла тиск епохи).

Цікавим є використання астральної символіки, зокрема, образу Сонця як „Ока Божого” — безперечно, християнізований елемент. До речі, акцент робиться на величі й красі символу, а не на первісності образу.

Досить різноманітно представлена символіка кольору. У  замовляннях колір — автономний, він не просто визначає свій об’єкт, а й здатний надавати йому того або іншого значення, оцінки, аж до протилежних.

Чорний колір  своє значення виводить із особливої  сакральної сили. Чорні в замовляннях  камінь, огонь, чоловік, ворон, кінь. Цей  колір “докосмічний”, первісний. “Чорного кольору” і ”кривля” (кров) — потужний, „догармонійний” образ.

         Золотий колір має священну  семантику, це колір сакральності, верховенства й чудесності. Найчастіше  поєднується з атрибутами особливої  магічної сили.

Червоний також  входить до ієрархії кольорів, поділивши  з ними їхнє головне значення [35].

Синій колір зустрічається у сполученні “синє море” – символ космічного першопочатку та безмежності.

Зелений (“смарагдовий”) колір символізує стан рослинного царства.

На нашу думку, слід розглянути й рослинну символіку. Зустрічаємо в тексті образ калини (Г. Лозко подає калину як „одну із священних рослин, що символізує жіноче начало взагалі” [20,165]). Цікавим видається алогічне для раціонального сприйняття поєднання „калиновий міст”. Взагалі, міст – перехід через межу, а діставши атрибут „калиновий”, стає вдвічі чудесним.

Образ верби  – з виразною жіночою семантикою, у замовляннях – центральне дерево антисвіту.

Отже, проаналізувавши  замовляння, що представлені у романі „Тема для медитації”, робимо висновок, що корені історії української нації  слід шукати серед здобутків усної народної творчості. Очистивши замовляння від пізніших християнських нашарувань, можна зрозуміти весь космічний масштаб мислення давніх українців. Тобто, можливо говорити про замовляння як про форму реставрації минувшини української нації.

Висновки

Проаналізувавши досліджуваний матеріал, можна зробити  такі узагальнюючі висновки:

1. Роман Л. Кононовича „Тема для медитації” викликав суспільний резонанс, естетичну напругу; з його появою звучали діаметрально протилежні оцінки, але це вже було не гробове мовчання і не тотальна байдужість. Критична думка нарешті одважилась висловити свою культурно-естетичну позицію.
2. Роман „Тема для медитації” є спробою зупинки лету часу для осмислення подій, що мали місце в історії України ХХ століття; герой твору Юр (а разом з ним — ті, хто сприймають цей художній текст) намагається здійснити ритуал усвідомлення зламів, падінь і духовної міці, які супроводжували націю тисячолітнім шляхом становлення державності.
3. У романі прослідковуються два типи характерів, що сповідують атеїзм у межах доби панування тоталітаризму: атеїзм людей першого типу сформований за трагічних обставин, коли була втрачена та грань духовності, що поціновується релігійним вченням, — безмежна й фанатична довіра до всемогуття Божественного Начала. Змінивши віру в Бога на псевдобезвір’я (тобто: на віру в теоретичну модель ідеального суспільства), ці люди створюють умови для того, щоб зневірилися ті, котрі ще звертаються молитвою до Творця. До того ж, серед першої категорії людей є такі, які щиро сподіваються, що вони чинять з віруючими так задля їхнього та всезагального добра.
4. Серед результатів діянь тоталітарної епохи — вбивство у душах людей віри у загальнолюдські ідеали — добро, правду, братерство (подібні цінності сповідувалися релігійними вченнями), а натомість — народ отримав озлоблення, зневіру у майбутті, байдужість до історичної долі нації.
5. У романі Л. Кононовича зображено процес осягнення героями роману істинності загальнохристиянських ідеалів. Персонаж твору Чумак висловлює думку про те, що без релігійної духовності, яка поставить націю на один рівень із європейськими, зникнуть усі досягнення суверенної держави і Україна перетвориться в ізольовану територію, якою в свій час був Радянський Союз. Але поступ можливий лише за цілковитої відмови від помсти, якою одержимий Юр, та повернення до християнських ідеалів (усвідомлення свободи, рівності, братерства).
6. „Тема для медитації” представляє події, пов’язані зі знищенням української нації, — голодомором, наслідки якого відчуваються і дотепер (для підтвердження цього факту досить здійснити мандрівку сучасними українськими селами — тисячі покинутих осель стоять пустками, сліпими вікнами виглядаючи хазяїв). На нашу думку, спроба знищення радянською системою української нації спричинила психологічні зміни, що закодувалися на генетичному рівні: річ у тім, що під час голоду 1933-го року жителям міст велося далеко краще, ніж селянам — саме тому спостерігалися намагання голодуючих дістатися до ближніх міст, деяким людям таким чином вдавалося врятуватися. Проте чутки про тих, кому пощастило знайти прихисток у місті, значною мірою гіперболізувалися у легенди, тому популярність цього способу рятунку від голодної смерті лише зростала.
7. Серед наслідків функціонування радянської системи (зокрема — організації штучного голоду) — знецінення рівня самоповаги, падіння цінностей духовної культури, інтелектуальна збідненість українців. Саме в результаті морального полону в атмосфері тотального страху у представників епохи з’являється огида до власної ментальної приналежності, бажання звільнитися від навіюваного режимом відчуття особистої меншовартості. Втрачається інтелектуальний потенціал нації, народжується комплекс „раба Москви”.
8. Аналізований нами художній твір подає опис історичного періоду так званої „хрущовської відлиги”. В цей час було реабілітовано жертв сталінського терору; набула сили роль інтелігенції в культурному житті; з’явилося нове покоління письменників і критиків: Василь Симоненко, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Іван Драч, Микола Вінграновський, котрі вимагали припинити втручання партії до царини літератури, забезпечити вільне функціонування української мови у різних сферах суспільства. Духовна еліта нації отримала широкий простір для вираження власного творчого потенціалу. Однак період лібералізації суспільства був зведений до рівня експерименту, що закінчився усуненням М. Хрущова від влади.
9. При послідовному досліджені роману Л. Кононовича „Тема для медитації” нами помічена певна закономірність у характеротворенні персонажів як представників радянської епохи. Умовно можемо їх розподілити за знаковістю рис на три особистісні рівні, кожен з яких утворює збірний образ покоління. Отже, таким чином формуємо шкалу духовної градації за ступенем зростання сили морального опору „населення” твору тискові продукованої епохи:           - рівень людей „паралізованої думки”;                - рівень „викристалізованої особистості”;                        - міфологізований рівень.