Життєвий і творчий шлях М.В. Гоголя

План

 

Вступ……………………………………………………………………………….2

 

1. Життєвий  і творчий шлях М.В. Гоголя: «ранній етап»

А) Дитинство та юність…………………………………………………………...5

Б) Спроби професіональної  соціалізації в сфері історичної науки……………7

 

2. Проблеми  загальної історії у творчому спадку М.В. Гоголя

А) Позиція М.В. Гоголя до Росії та України ………………………………….15

Б) Проблемні питання  у поглядах М.В. Гоголя на ісламську  цивілізацію…..20

 

3. М.В. Гоголь  як історик України

А) Українська історія  у незакінчених науково-публіцистських

творах Гоголя…………………………………………………………………….26

Б) Історичні та етнографічні сюжети у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки»………………………………………………………………………...31

В) Гоголівський образ  України у творі «Тарас Бульба»………………………42

 

Висновки…………………………………………………………………………55

Список використаної літератури……………………………………………….57

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  дослідження. Творча спадщина Миколи Васильовича Гоголя, 200-річчя з дня народження якого відзначається у цьому році, не має значних праць, у змісті яких можна було б знайти докладні, цікаві й оригінальні концепції розвитку чи-то історії українського народу, чи-то загальної історії. І це не дивлячись на той факт, що після друку в 1831-1832 роках двох частин "Вечорів на хуторі поблизу Диканьки" письменник влаштувався ад'юнкт-професором у Петербурзький патріотичний інститут. То ж, у цей період життя історія була його основною професією. Молодий літератор навіть почав клопотати про переведення на професорську посаду до Києва, в новостворений університет. Але, як відомо, викладацька кар'єра Гоголя не вдалася, а разом з тим не вдалась і його кар'єра історика. Він, як зауважує Мирослав Попович, "став ще дуже рідкісним тоді професійним письменником, який жив літературною працею". Та, дивна річ, і сьогодні язик не повертається заперечувати таланти Гоголя-історика.

Виникає закономірне  питання: що у його творчому доробку  набуває такого непересічного значення для розвитку історичної думки, для становлення як вітчизняної історичної науки, так й для філософсько-історичного світосприйняття взагалі?

Історіософські погляди М. Гоголя, на жаль, ще до сьогодні ніколи не ставали предметом спеціального дослідження. Але у рамках розкриття особливостей його філософсько-світоглядної позиції у наш час сформувалась стійка думка про її романтично-екзистенціальний характер як по відношенню до буття в цілому, так і до історії зокрема. Така версія, безумовно, насамперед обумовлюється аналізом праць самого письменника. Але, крім того, вона закономірно та значною мірою враховує той культурно-історичний контекст епохи романтизму, у рамках якого в першій половині ХІХ століття доводилось працювати видатному українському мислителю. Сучасне гоголезнавство, з нашої точки зору, враховуючи усі попередні досягнення дорадянської та радянської думки, має уважніше дослідити ту своєрідність, яку надає світоглядній позиції Гоголя українська дійсність початку ХІХ століття, що була спричинена проблемою становлення національної свідомості. Це може статися вельми перспективним та багатим на цікаві відкриття напрямком вивчення творчої спадщини Гоголя. У дорадянські часи в подібному ракурсі питання про український зміст піднятої Гоголем проблематики не могло виникнути ані в українофільському, ані в русофільському середовищі, бо сама українська свідомість тоді тільки-но формувалась, підводячись ще на зовсім хиткі ноги. Тож, не дивно, що до неї ставились легковажно як її потенційні адепти, так й принципові супротивники. В радянську добу канонізованими ідеями "пролетарського інтернаціоналізму" та "революційного демократизму" здавалось були "зняті" всі внутрішні та зовнішні протиріччя в творчості митців доби критичного реалізму, а самих художників слова запопадливе літературознавство нашвидкуруч залучило до одного табору борців з "ненависним" для всіх прогресивних митців царатом. На цьому фоні Тарас Бульба з "товариством" запорожців починав прямо-таки "виблискувати" усіма кольорами історії, змінюватись, трансформуватись, виглядати ледве не прообразом Щорса, відомого й легендарного "червоного козака" часів громадянської війни. Та сьогодні, не дивлячись на схожу у певному плані політичну заангажованість проблеми, принципово важливе питання національно-етнічної своєрідності творчості Гоголя, а отже й специфіки тієї світоглядної культури, з "шинелі" якої виросла вся російська література, нарешті постає прямо, чітко й зрозуміло.

Мета дослідження. Дослідити нариси історії України у творчій спадщині М.В. Гоголя.

Виходячи з мети дослідження  були сформовані наступні завдання:

• охарактеризувати життєвий і творчий шлях М.В.Гоголя на ранньому етапі творчості;
• визначити М.В.Гоголя, як викладача історії України;
• дослідити проблеми загальної історії у творчості М.В.Гоголя;
• проаналізувати історію України М.В.Гоголя в його незакінчених статтях;
• визначити історичні і етнографічні риси у творі «Вечори на хуторі близь Диканьки»;
• охарактеризувати твір «Тарас Бульба» з точки зору історичної спадщини.

Об’єктом дослідження стала історична спадщина у творах М.В. Гоголя.

Предметом дослідження є твори «Вечори на хуторі близь Диканьки», «Тарас Бульба», науково-публіцистські статті М.В. Гоголя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Життєвий і творчий шлях М.В. Гоголя: «ранній етап»

 

А) Дитинство та юність

Микола Васильович Гоголь (20 березня (1 квітня) 1809, Великі Сорочинці —21 лютого (4 березня) 1852, Москва) — російський та український прозаїк, драматург, поет, історик, фольклорист.

Народився 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року в селі Великі Сорочинці (зараз Миргородський  район Полтавської області, Україна) [6, c.45].

Батько, Василь Афанасійович Гоголь, був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Згодом знаменитий нащадок оспівав його в образі Тараса Бульби.

Мати Гоголя, Марія  Іванівна (1791-1868), уроджена Косяровська, видана заміж 1805 року у віці чотирнадцяти років. Наречений був удвічі старший за неї. Крім Миколи, в сім'ї було ще одинадцять дітей, з яких залишилися жити лише старший син Микола і три сестри. Коли після пологів померли перших двоє, Василь і Марія вже при надії переїхали до Сорочинців, де проживав відомий на всю околицю доктор М. Я. Трохимовський. У маєтку Трохимовського і народився хлопчик, якого назвали Миколою.

Дитинство майбутнього  письменника минуло в селі Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків [6, c.47].

У 1818-1819 роках — навчався в Полтавському повітовому училищі.

У 1821-1828 — у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор  і режисер-постановник вистав «Едіп  в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін»  та багатьох інших. Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль». Учасник цього спектаклю К.Базилі, пізніше відомий публіцист і дипломат, згадував: «… Я бачив цю п'єсу і в Москві, і в Петербурзі, але завжди вважав, що жодній актрисі не вдавалася так добре роль Простакової, як її зіграв 16-літній Гоголь» [6, c.48].

У гімназії Гоголь особливо охоче вивчав давню українську історію, народні звичаї та усну народну творчість, з якими знайомився не лише з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, у передмісті Магерки, де мав багато знайомих. Пізніше ніжинські типи, окремі сценки увійшли до творів письменника.

У Ніжині Гоголь написав  свої перші літературні твори  і опублікував деякі з них  у рукописних журналах та альманахах. Тут з'явилися його вірші «Италия», «Новоселье», «Непогода», «Две рыбки», «Битва при Калке», поема «Ганс Кюхельгартен», сатири «Насмешнику некстати», «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан», драматичні твори[14, c.32].

Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої мами. Уже з  дитячих літ вона закладала в юного Миколу любов до мови та відчуття слова. Згодом він захопився збиранням українських народних пісень, прислів'їв та приказок, готував матеріали до українсько-російського словника.

Ще в студентські  роки Гоголь переймається соціальними  негараздами і налаштовується на таку діяльність, «щоб бути по-справжньому корисним для людства».

У 1828 році Гоголь переїхав до Петербурга. Там, в 1829, він опублікував  свій перший твір — поему «Ганс  Кюхельгартен».

Того ж року в журналі  «Отечественные записки» з'явилася повість «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», перша з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». Ці твори були романтичної спрямованості, підкріплені грунтовними знання усної народної творчості. Ліризм, проникливість і любов автора до зображуваного справляли враження на читача [14, c.35].

Ще двадцятирічним Гоголь замислив грандіозну працю, присвячений  рідній стороні. Про нього він  говорив друзям так: «Історію Малоросії  я пишу все, від початку до кінця. Вона буде або в шести малих, або  в чотирьох великих томах ». У кількох періодичних виданнях у 1834 році Гоголь дав «Оголошення про видання" Історії Малоросії "», де просив надсилати різні матеріали: записки, літописи, пісні і т.д. У своїй праці, робота над яким тривала вже п'ять років, Гоголь, за його словами, хотів «представити докладно, яким чином відокремилася ця частина Росії; як утворився в ній цей войовничий народ, козаки, окреслений страшною оригінальністю характеру і подвигів; як він три століття зі зброєю в руках здобував права свої і наполегливо відстояв свою релігію ... як мало-помалу вся країна отримала нові, замість колишніх, права і нарешті зовсім злилася з Россиею » [23].

Не менш глибоко Гоголь вивчав історію середніх віків, причому  долю Україні письменник незмінно осмислює в контексті світової історії. Частково ми можемо пізнати задум автора за його опублікованій роботі «Про середніх століттях».

Поневолення Європи арабо-мусульманською культурою на вильоті середньовіччя  відкривало Гоголю місію Росії як останнього оплоту істинної віри - Православ'я. Саме тому письменник вважав найважливішою подією історії України її возз'єднання з Росією, адже український народ «вже на початку мав одну головну мету - воювати з невірними та зберігати чистоту релігії своєї». Захист і зміцнення православної цивілізації - ось головне завдання слов'янських народів, яку вони можуть здійснювати, на думку Гоголя, тільки в непорушну єдність.

 

Б) Спроби професіональної соціалізації в сфері історичної науки

Гоголь, незалежно від  своїх намірів і бажань, став одним  із перших "моторів" (М.Драгоманов) українського національного руху. Збірники народних пісень М.Максимовича, "Запорожская старина" І.Срезневського спричинилися до етнографізації не лише історії, а й письменства, концепція якого на початку 1830-х років розкривається в етнографічно-літературному плані.

 Результатом Гоголевого  студіювання історії постав ряд  праць: "О средних веках", "О  преподавании всеобщей истории", "Взгляд на составление Малороссии", "О малороссийских песнях", "О движении народов в конце  V столетия", "Ал-Мамун" – всього кілька замальовок історичної тематики, які загалом свідчать про поінформованість автора з питань всесвітньої історії, стародавньої, середніх віків, української [30, c.132].

 У 1830-х рр. Гоголь  перебуває у полоні зацікавлення  історією, студіює історичні джерела, зокрема "Історію Русів", передану йому Пушкіним. Дослідники творчості Гоголя приділили чимало уваги вивченню ролі "Історії Русів" у творчому доробку Гоголя, зокрема її рецепцію у "Тарасі Бульбі".

 М.Тихонравов зробив  цікаве спостереження про майже ідентичність смаків Гоголя і Пушкіна стосовно "Історії Русів": виписане з неї Пушкіним оповідання про полон Ляцкоронського в містечку Полонному, про смертну кару Остряниці відтворено Гоголем у "Тарасі Бульбі", зокрема у сцені смертної кари Остапа. Гоголь і сам не приховує, що взяв з літопису: "В летописных страницах изображено…" і далі – переказ зображеного у літописі. Друга редакція "Тараса Бульби" ще більше позначена впливом "Історії…", фактично, є її парафразом, у якому картини героїчних подвигів людей, безмежно відданих ідеї визволення батьківщини, створені цілком у дусі епічної романтичної пісенної традиції. "Історія Русів" була для Гоголя і джерелом, з якого він брав політичні факти, і зразком патріотичної тенденції.

 Гоголя повністю поглинула героїка козацьких воєн, стимульована і підтримувана як народними піснями, так і традиціями української романтичної історіографії, насамперед "Історією Русів". На застереження Срезневського, що не все в ній варто сприймати за достовірне, Гоголь у листі від 13 червня 1834 року відповів: "Конисскому я также, как и вы, во многом не доверяю; но я говорил совсем не о значении летописца. У него все события со времен Петра записаны. Я узнал справедливость многих, найдя доказательства в здешних архивах" [30, c.134].

 Готуючись до викладацької  роботи в Київському університеті, Гоголь активно займається збиранням  історичних матеріалів, народних  пісень, студіює літописні списки. Шукаючи нові історичні матеріали,  Гоголь звертається до друзів  і знайомих з проханням допомогти. Зокрема, у 1834 році просить Максимовича "пронюхати", що цікавого з історичних матеріалів є у бібліотеці Київського університету.

 У січні–лютому 1834 року у "Северной пчеле", "Московском телеграфе", "Молве"  Гоголь анонсує видання історії малоросійських козаків: "До сих пор у нас еще не было полной и всеобщей истории Малороссии и народа, который действовал на протяжении почти четырех веков независимо от России". У відповідь Гоголь одержав чимало листів, зокрема від І.Срезневського, який вислав йому перший випуск "Запорожской старины" і висловив захоплення тим, що Гоголь "хочет одарить украинцев солидным трудом – трудом, в котором по-настоящему передается наша историческая литература" [19, c.263].

 Про значну кількість  джерел, які Гоголь зібрав для своїх розвідок, свідчать два томи його рукописів: виписки з історії й етнографії, конспекти наукових праць, фольклорні тексти тощо. Вчений-хранитель Румянцевського музею у Санкт-Петербурзі Г.П.Георгієвський був здивований розмахом і наполегливістю Гоголя у збиранні матеріалів. Уже в 1833 році Гоголь мав у своєму розпорядженні певний матеріал з історії України. Окрім малоросійських пісень, це були "Описание Украйны" Боплана, "Летописец Малыя России", "История о казаках запорожских" [19, c.267].

 На загальній рецепції  Гоголем історії позначилося  його захоплення народними піснями,  фольклором. Свідченням цього є  стаття "О малороссийских песнях", які постають для нього джерелом  відомостей про минуле. У листі  до І.Срезневського Гоголь зазначав, що якби не таке розмаїття народної пісні нашого краю, він би "никогда не писал его историю, потому что я не осознал бы и не имел представления о прошедшем, или же история моя была бы совсем не та, что я думал с ней сделать" [19].

 Історична народна  дума та пісня допомагали Гоголю збагнути те, про що мовчали літописці: красу і силу народних подвигів, самий характер народу. Фольклор для нього – форма народної пам’яті, яка зберігає живі традиції і доносить до нащадків ідейно-художні ідеали народу.

 Гоголь плекає задум написати грандіозний історико-географічний опис під назвою "Земля і люди" та багатотомну "Історію Малоросії". Але цей задум не було реалізовано.

"Земля і люди" – робота, ідея якої передбачала  під егідою історії об’єднати  відмінні наукові дисципліни, бо Гоголь прийшов до висновку, що історична доля народу залежить від багатьох чинників. У розумінні історії як науки Гоголь стоїть на позиції, близькій Погодіну, який побачив історію не лише в політичних явищах, а і в торгівлі, розвитку літератури, релігії, в художньому розвитку, в багатоманітних явищах, у яких може опинитися людство.