Особливості режиму праці і відпочинку різних груп працівників підприємств ресторанного господарства

 

Отже з поведеного  аналізу  можна зробити такі висновки:

1. Підприємство має в своєму складі 10 працівників управлінського складу та 17 обслуговуючого.
2. Режим праці і відпочинку працівників є досить успішним, оскільки підприємство дотримується вимог законодавства, не перевищує норму праці та режим відпусток.
3. На підприємстві проводиться постійний облік праці та відпочинку, з якого підприємство формує певні програми по вдосконалення режиму праці та відпочинку працівників згідно вимог охорони праці.
4. На підприємстві доцільно запровадити деякі пропозиції по вдосконалення режиму праці та відпочинку працівників, які буде наведено у 3 розділі.

 

РОЗДІЛ 3. Вдосконалення процесу  організації праці і відпочинку працівників підприємства

3.1 Поліпшення режиму праці і  відпочинку різних груп працівників  бару "Черчилль"

Дослідження показують, що впровадження раціонального режиму у праці і відпочинку на підприємствах забезпечує підвищення продуктивності праці на 8-10 %, сприяє поліпшенню фізіологічного стану працівників.

Раціональний, фізіологічно обґрунтований  режим праці і відпочинку повинен відповідати таким вимогам:

• запобігати ранньому і надмірному розвиткові втоми працівників,
• сприяти збереженню високої працездатності та оптимального функціонального стану організму працівників протягом зміни,
• сприяти ефективному відновленню фізіологічних функцій під час відпочинку.

Для поліпшення режиму праці і відпочинку різних груп працівників бару «Черчилль», варто застосувати певну систему управління режиму праці і відпочинку працівників, яка буде складатися з наступних програм:

1. Нормування праці працівників
2. Дослідження працездатності працівників, як фактор підвищення продуктивності праці.
3. Встановлення норм щодо відпочинку працівників, а саме надання відпусток та встановлення перерв на відпочинок та харчування.

Розглянемо ці програми більш детально.

Нормування праці працівників.

Залежно від особливостей надання послуг об'єктами нормування повинні бути: обсяг роботи за певний період часу — годину, зміну, місяць; зона обслуговування; чисельність персоналу.

Для розрахунку норм праці потрібна чітка класифікація затрат часу. Класифікацію затрат часу можна здійснювати щодо працівника, роботи устаткування, тривалості виробничого процесу.

Структура змінного робочого часу (Тзр) являє собою співвідношення часу роботи та часу перерв, або нормованого і ненормованого робочого часу. Час роботи (Тр) — це час, протягом якого працівник здійснює трудовий процес на своєму робочому місці протягом зміни. Він складається із часу продуктивної роботи (Трп) і часу непродуктивної роботи (Трн).

До непродуктивної роботи належить усунення або виправлення браку, що виник з вини самого працівника, виконання роботи для власних  потреб тощо. Продуктивна робота характеризується виконанням обов'язків, передбачених регламентом. Вона включає підготовчо-завершальну та оперативну роботу й обслуговування робочого місця.

Під час підготовчо-завершальної роботи виконуються певні завдання на початку  та наприкінці зміни, такі як одержання  змінного завдання та нарядів; ознайомлення із завданням, виробничий інструктаж, здавання готової продукції або роботи.

Оперативна робота — це безпосереднє виконання змінного завдання. Час витрачений на неї (Топ), складається з часу виконання основних прийомів (То) і допоміжних (Тд). Виконуючи основні прийоми (основний час), працівник здійснює перетворення предметів праці.

Час обслуговування робочого місця (Тоб) складається з часу організаційного  обслуговування (Торг) та часу технічного обслуговування (Ттех). Час організаційного обслуговування використовується для огляду робочого місця та його впорядкування, розкладання інструменту на початку зміни та прибирання наприкінці неї.

Затрати робочого часу поділяються  на нормовані і ненормовані. До нормованих належать необхідні для даних конкретних умов затрати основного і допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно-технічних причин, підготовчо-завершальний час. Сумарна величина цих затрат часу на одиницю продукції є штучно-калькуляційним часом ( tШК ),

t ШК = tО + tД + tОБ + tВОП + tПР + tПЗ (3.1), де

tО — основний час;

tД — допоміжний час;

tОБ — час обслуговування  робочого місця;

tВОП — час на відпочинок  та особисті потреби;

tПР — час нормованих перерв з організаційно-технічних причин;

tПЗ — підготовчо-завершальний  час на одиницю продукції.

Досліджуючи трудові процеси, важливо  визначити фактичні затрати часу на виконання окремих елементів  операції, а також структуру затрат часу протягом робочої зміни або її частини. Визначення фактичних затрат часу на виконання елементів операцій потрібне для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо. Під час визначення нормативів часу на обслуговування робочого місця і підготовчо-завершального часу, а також для оцінки ефективності використання робочого часу використовуються дані про структуру затрат робочого часу.

Найпоширенішими методами дослідження трудових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів.

Усі методи дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

• підготовка до спостереження;

• проведення спостереження;

• оброблення даних;

• аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації  праці.

За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів операцій, що повторюються.

Дослідження працездатності працівників, як фактор підвищення продуктивності праці.

Вивчення умов праці показало, що існує багато факторів, які впливають  на продуктивність праці:

• Організація робочого місця
• Режим напруження і відпочинку під час роботи
• Естетичне оформлення приміщення
• Культура працівника

Ці фактори формують загальне налаштування на працю та полегшують або ускладнюють появу трудових зусиль.

Розробляючи критерії професіографії потрібно користуватись характеристиками, які відображають напруження сенсорного апарату, вищих нервових центрів, що забезпечують функції уваги, мислення, регуляції рухів. На сьогодні складено спеціальні таблиці класифікації праці за ступенем нервово-емоційного напруження, в основу яких покладено такі показники: інтелектуальне та емоційне навантаження; тривалість зосередженого спостереження; кількість об'єктів одночасного спостереження, що є виробничо важливими; кількість сигналів на годину; темп; час активних дій; необхідність самостійного пошуку пошкоджень; монотонність праці; напруження зору; точність виконання роботи; змінність; режим праці та відпочинку.

Продуктивність праці тісно  взаємопов'язана з працездатністю людини. Працездатність людини є фізіологічною основою продуктивності праці.

Темп роботи оцінюється кількістю  робочих рухів за одиницю часу. Ні виконання одного робочого руху затрачаються фізичні зусилля (кількість фізичної і нервової енергії). Звідси темп роботи і виграти енергії на його виконання рівноцінні поняттю напруженості праці в заданому масштабі часу, а регулювання темпу, часу відпочинку і розподіл його по зміні є способами регулювання напруженості праці, зниження стомлюваності. Працездатність же є зворотним показником стомлюваності.

• Між працездатністю і трудомісткістю виробу існує закономірна зворотна залежність. Чим вища працездатність, тим нижча трудомісткість;
• У перші дві години роботи працездатність наростає. Потім, у міру наростання стомлення, крива працездатності знижується, трудомісткість, відповідно, зростає;
• Раціональне розміщення по зміні перерв на відпочинок дозволяє знизити наростаюче стомлення і підвищити працездатність;
• На відрізках різкого спаду кривої працездатності вводяться регламентовані перерви, що дозволяє також стабілізувати рівень трудомісткості виробів.

Відповідно рівню працездатності, прийнятому в розрахунок рівно напружених норм, встановлюються еталонні значення психофізіологічних показників. При виборі еталонних значень важливо подовжити період стійкої працездатності. Чим вищий рівень і тривалість стійкої працездатності, тим більш раціональною можна вважати організацію трудового процесу. Середній рівень психофізіологічних показників при стійкій працездатності приймається в якості нормативного.

Зміст механізму стомлюваності  або динаміки працездатності виконавця  полягає в захисній реакції центральної  нервової системи, що подає команди нервово-м'язовому апарату в результаті нагромадження інформації, тобто відбувається так зване порушення усталеного динамічного стереотипу.

1. Денна працездатність поділяється на кілька фаз:

а) період початковий: триває на початку роботи упродовж півгодини;

б) період стійкої працездатності: триває 2—3 години;

в) період працездатності, що знижується: триває в наступні години роботи;

г) період раптового пориву, коли перед завершенням роботи працездатність раптово підвищується.

3. Стомлення є природним результатом праці. Але воно повинно їдати межу, за якою не настають патологічні зміни в організмі і здоров'ї людини, тобто коли наростання втоми не компенсується відпочинком і працездатність   не   відновлюється.   Тому нормувальники, забезпечуючи рівнонапруженість норм, повинні керуватися цим правилом. Стомлення може компенсувати час відпочинку при вмілому його розміщенні протягом робочого дня по фазах працездатності в моменти різкого спаду працездатності. Сума пауз відпочинку складає нормативну його тривалість за зміну.
4. Залежність між працездатністю і її економічним результатом (трудомісткістю робіт) виражається в тому, що в міру стомлення знижується працездатність, а трудомісткість робіт зростає.

Для економічної практики важливо  не тільки науково обґрунтувати рівень галузевих норм, а й створити умови для їх виконання на кожному робочому місці. Отже, ступінь виконання норм може характеризувати їх реальність. Тому під реальністю варто розуміти відповідність реально існуючих виробничих умов, а також середніх фізичних і психічних можливостей виконавця умовам і можливостям, що склали розрахункову основу для встановлення норм праці. Звідси основу розрахункових норм мають складати не лише прогресивні умови виробництва, а й реально існуючі на робочих місцях параметри техніки, технології, організації виробничого і трудового процесу.

Загальний рівень працездатності конкретної людини як максимально можливий і  психофізіологічний потенціал визначається такими факторами, як стан здоров’я; м'язова сила і витривалість та їх співвідношення; властивості нервових процесів (сила, рухливість, урівноваженість); біоенергетичні процеси, резерви організму; психічні функції. Загалом вона залежить від віку та статі людини, соціально-економічних умов життя і праці. Загальна працездатність, яка характеризується фізичною і розумовою працездатністю та емоційною стійкістю людини, реалізується в процесі праці як професійна працездатність. Ефективність професійної працездатності залежить: від трудових навантажень; умов виробничого середовища; професійної підготовки і професійної придатності до конкретного виду праці; мотивації.

Встановлення норм щодо відпочинку працівників, а саме надання відпусток  та встановлення перерв на відпочинок та харчування.

1. Установлювати тривалість денної роботи (зміни), перерви для відпочинку й харчування згідно з Правилами внутрішнього трудового розпорядку (Додаток № 2), з урахуванням специфіки виробництва, режиму роботи структурних підрозділів з розрахунку нормальної тривалості робочого дня (тижня).
2. За взаємною згодою з працівником встановлювати на прохання останнього неповний робочий час (день, тиждень), гнучкий графік роботи на умовах і в порядку, встановленими законодавством України.
3. За узгодженням з працівником установлювати скорочену тривалість робочого часу відповідно до діючого законодавства для вагітних жінок, жінок, що мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, що перебуває під їхньою опікою.
4. Установити тривалість основної щорічного оплачуваної відпустки для всіх категорій працівників Роботодавця 24 календарних дня.
5. Додаткові щорічні відпустки за бажанням працівника можуть надаватися одночасно з основною відпусткою або окремо від нього.
6. Черговість надання відпусток визначається відповідно до графіка відпусток, затвердженим Роботодавцем.
7. Графік відпусток у місячний строк від дня його затвердження доводиться Роботодавцем до відома всіх працівників.
8. При складанні графіків відпусток враховуються сімейні обставини, особисті інтереси і можливості відпочинку кожного п<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439__