Становлення та розвиток сільського туризму на Закарпатті

Лауреатами  проекту «Найкращий європейський туристичний  напрямок» визнано такі:

1) Пєлашталь (Австрія) — долина  в Альпах в провінції Нижня  Австрія. Особливими є культура, природа, спосіб життя, ремісництво  та кухня. Фірмовою ознакою  місцевості є дірндл — тамтешня  вишня, або ж кизил.

2) Дюрбуі (Бельгія) — найменше місто  в світі. Громада Дюрбуі розташова  у Валлонії в Арденах. Вона  об’єднує 40 маленьких сіл, але  як місто зареєстрована ще  з середніх віків — таким  чином було оцінене її ефективне  правосуддя та організація торгівлі.

3) Свєти Мартін на Мурі (Хорватія) — розташований на півночі  країни, поблизу кордону зі Словенією  й Угорщиною природний заповідник. Тут ріка Мура втікає на  територію Хорватії. Ця місцевість  є і сільською, і одним з  найбільших та наймальовничіших  у країні водних курортів з  джерелами лікувальної води.

4) Трудос (Кіпр) — п’ять районів,  розташованих навколо гори Олімпія.  Там багато що можна подивитися  й робити — гуляти або їздити  велосипедом лісовими стежками, розважатися на фестивалях у  місцевих селах, скуштувати традиційної  кухні й відкрити для себе  культурні скарби: адже ЮНЕСКО  віднесло ці місця до світової  культурної спадщини.

5) Флоріна (Греція) — регіон, розташований  на півночі країни, у Західній  Македонії. Складається з гір,  пагорбів та низин, гірських  долин та озер.

6) Йоршег (Угорщина) — розташований  в найзахіднішому куточку країни. Має унікальний пейзаж — пагорби  й долини, листяні та хвойні  ліси, джерела та струмки. До  цього додаються народні традиції, ремесла, продукція тамтешніх  селян.

7) Клонакіті (Ірландія) — район,  розташований на південному сході  країни. Тут багато легкодоступних  для туристів чудових місць.  Можна зайнятися пішохідним та  водним туризмом, насолодитися музикою,  місцевими продуктами. Є багато  історичних пам’яток, пабів, місць  для рибалки.

8) Спешія (Італія) — місцевість на  півдні країни, у провінції Лече  області Пуглія. Має велику культурну  та природну цінність, є також  важливим центром сільської економіки  регіону. Цей регіон є яскравим  прикладом того, як давні традиції  зустрічаються з інноваціями.  Там є збудований у XV ст. замок  Протонобіліссімо, водночас — Центр  новітніх цифрових послуг.

9) Кулдіга(Латвія) — це місто, яке  називають «латвійською Венецією».  Там протікає ріка Вента —  одна з найбільших і наймальовничіших  у країні. Визначним місцем для  туристів є «Вентас Румба»  — один з найширших водоспадів  у Європі, ширина його 240 м.

10) Надур (Мальта) — це район, розташований  на найсхіднішому пагорбі Гозо, «сестринського» острова Мальти. Має багато культурних пам’яток  та місць з чудовою природою [70].

   2.2 Українські реалії розвитку сільського туризму.

Вітчизняна  туристична галузь відіграє надзвичайно  важливу роль в соціально-економічному житті країни. На сьогодні особливо важливою проблемою проведення реформ в туристичній галузі є пошук  додаткових резервів підвищення ефективності господарського механізму, проведення кардинальних заходів, які б сприяли стабілізації діяльності туристичної сфери. Виникають різні форми власності та нові типи туристичних підприємств, впроваджуються сучасні механізми регулювання відносин, розвиваються ринкові принципи господарювання та інші структурні перетворення.

Прийнятий ВР України 15 вересня 1995 р. Закон України  «Про туризм» констатує: «Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки  і створює сприятливі умови для  туристичної діяльності» [47]. Що особливо важливо, це визначення повністю відповідає рекомендаціям Гаазької міжпарламентської конференції з туризму (10—14 квітня 1989 p.), де зазначено: країни повинні визначати свої національні пріоритети та роль туризму в «ієрархії» таких пріоритетів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів.

Туристична  сфера сьогодні є однією з найперспективніших галузей економіки України, яка  швидко розвивається і є невід’ємною  частиною соціальної інфраструктури суспільно  орієнтованої ринкової економіки. Якщо у 2005 р. кількість працівників у  туристичній галузі склала 169 тис. чол., а зайнятість з урахуванням інших  галузей (торгівля, транспорт, зв’язок  та ін.) та тимчасової зайнятості протягом активного туристичного сезону — 2,79 млн. осіб, то вже у 2010 р. ці показники  складатимуть, відповідно, 220 тис. осіб і 3,63 млн. осіб. Цим визначається необхідність визначення місця і значимості туристичної  сфери в структурних перетвореннях  економіки країни та її регіонів.

Сільський туризм проголошено одним із пріоритетних напрямків розвитку господарського комплексу України. Сприятливі кліматичні умови, мальовничі ландшафти, цікава історико-культурна  спадщина є запорукою організації  різнобічного відпочинку й туризму  в сільській місцевості України. Для сільських мешканців цей  вид туризму є найкращим стимулом для започаткування та розвитку підприємницької  діяльності, що дає додаткові прибутки та підвищує рівень зайнятості членів сільських родин. Розвиток сільського туризму створює сприятливі передумови для досягнення

комплексного  соціального, економічного та екологічного ефекту, зокрема, для диверсифікації сфери зайнятості на селі та створення  нових робочих місць, подолання  стану депресивності багатьох сільських  територій, для раціонального використання їх різноманітного туристичного потенціалу та протидії деградації унікального  природного та культурного середовища, для підвищення доходів сільського населення та для розбудови сучасної сільської соціальної і технічної  інфраструктури.

Пріоритетність  розвитку сільського туризму в усіх регіонах України зумовлена такими обставинами:

— регіони  України володіють значним рекреаційним потенціалом, що потребує пошуку альтернативних ефективних стимулів для його раціонального  використання у відпочинково-туристичних  цілях;

— збережена  етнокультурна самобутність історичних країв України (Буковина, Покуття, Закарпаття, Волинь, Поділля, Слобожанщина тощо) виступає ексклюзивною міжнародно-туристичною  конкурентною перевагою, що дозволить  нашій країні бути серед основних осередків розвитку сільського туризму  на Європейському континенті;

— розвиток сільського туризму стимулює мале підприємництво, важливе для відродження традиційного господарського укладу й оздоровлення економіки аграрних районів України;

— поширення  в Україні практики організації  агрорекреаційного сервісу вирішує  низку напружених соціальних проблем  регіонів, зокрема, масового безробіття, закордонного заробітчанства, складного  соціального клімату;

— практика організації для туристів відпочинку на селі сприяє зміні екологічної  свідомості сільського населення, тому здатна відігравати важливу роль у збереженні довкілля;

— ця форма  масової рекреації, як жодна інша, сприяє вихованню національно-патріотичних почуттів.

Особливо  актуальним розвиток сільського туризму  є для аграрних депресивних регіонів країни, до яких, насамперед, належать Українське Полісся, Карпати, Поділля[39].. Це пов’язане з тим, що:

1) сільський  туризм сприятиме стабілізації  економічної ситуації в сільській  місцевості, оскільки стає постачальником  робочих місць і стимулює розвиток  підприємництва, народних промислів,  лісового господарства, сфери обслуговування  та сільськогосподарського виробництва.

2) зазначені  регіони володіють потужним природно-ресурсним,  культурно-історичним потенціалом;

3) становлення  сільського туризму може стабілізувати  і покращити демографічну ситуацію. Розвиток агротуристичного бізнесу  і супутніх виробництв призведе  до закріплення у сільській  місцевості населення молодих  вікових груп, що сприятиме збереженню  сформованої системи розселення  і відновленню демографічного  потенціалу сіл депресивних регіонів  України;

4) реалізація  сільських турів створить можливості  для реального використання вигідності  географічного положення більшості  аграрних регіонів, дозволить просувати  національний туристичний продукт  на ринки країн Європейського  Союзу і безпосередніх сусідів.  Вже на початкових стадіях  розвитку організатори сільського  туризму повинні усвідомлювати,  що в аграрних регіонах країн-сусідів  сформовані подібні з Україною  передумови розвитку даного виду  туризму. Тому пошук власної  ринкової ніші шляхом розробки  і реклами оригінального туристичного  продукту, який поєднуватиме національну  культурну традицію, українську  ментальність і сучасні підходи  до організації якісного відпочинку  — пріоритетні завдання при  формулюванні стратегічних цілей  розвитку сільського туризму в країні.

Як досліджує  В.Васильєв, в Україні спостерігається  значний потенціал розвитку сільського туризму, а саме: сільська місцевість складає 69,0% від загальної площі  країни; близько 15 млн. осіб проживає в 28,6 тис. сільських населених пунктах; в сільській місцевості — 6,4 млн. житлових будинків, з яких 98,0% у приватній  власності, понад 1 млн. будинків потенційно готові приймати туристів; понад 4 млн. сільських жителів відносяться  до зайнятого в особистому селянському  господарстві або незайнятого населення; 2/3 сільськогосподарської продукції  виробляється на фермерських та селянських господарствах [4].

Останні роки сільський туризм в Україні  як вид бізнесу стрімко розвивається (понад 13% в загальній структурі), витісняючи традиційні види відпочинку (курортний — 50%, інші види туризму  — 36%). Щорічно кількість приватних  садиб, що надають послуги туристам, збільшується на декілька порядків (300 садиб — у 2002 p., З тис. — у 2003 p., 25 тис. — у 2004 p., понад 30 тис. — у 2005 p.).

Унікальну історико-культурну спадщину мають  понад 500 населених пунктів (наприклад, спадщина культури Трипілля VI—III тис. до н.е.). Інтерес для туристів в  сільській місцевості можуть становити: хліборобство, як етнографічно-культурне  явище, яке поєднане зі своєрідними  традиціями: привітання з «хлібом  та рушником», «толока» — участь громади  при збиранні хліба, на сінокосі; промисли — мисливство, рибальство, збиральництво; ремесла — ткацтво, килимарство, вишивка, гончарство, писанкарство; народна  архітектура — хата, клуня, хлів, комора, церкви та каплиці, млини та вітряки; це українське національне  вбрання, народна їжа та фольклор, український оберіг.

Сільський відпочинок за рахунок збереження етнографічної  самобутності повинен набути національного  значення:

1) він  дає поштовх для відродження  та розвитку традиційної культури: народної архітектури, мистецтва,  промислів — усього, що складає  місцевий колорит, і що, поряд  із природно-рекреаційними чинниками,  є не менш привабливими для  відпочиваючих;

2) через  сільський відпочинок мешканці  урбанізованих територій з масовою  культурою мають можливість пізнавати  справжні традиції регіону;

3) етнокультура  села репрезентує Україну світові  й приваблює також іноземних  туристів. Тому, як передумову успішного  розвитку відпочинку в сільських  етнографічних районах, треба  розглядати формування ідеології  відродження та розвитку всього  спектра традиційної культури, починаючи  від форм господарських занять  до надбань духовної сфери,  що діятимуть як сприятливі  чинники для індивідуального  відпочинку.

Українські  села мають надзвичайно багату історико-архітектурну спадщину, самобутній побут, даровані природою мальовничі ландшафти, а також  лікувально-оздоровчі ресурси. Українські села багаті індивідуальним житловим фондом та добрими і працьовитими людьми. Водночас гострою проблемою багатьох сіл є зростаючий надлишок робочої сили. Враховуючи відсутність капіталовкладень на створення нових робочих місць у сільській місцевості, на загальнодержавному рівні більше уваги треба приділяти тим галузям, які не потребують для свого розвитку великих коштів. До таких галузей належить сільський туризм. Адже в селах з відповідною рекреаційною базою завжди було багато відпочиваючих. Найбільше це стосується сіл, що розташовані на берегах річок та в гірській місцевості.

На сьогодні масовий туризм в Україні та його альтернативні форми поступово  перетворюються на стабільний і прибутковий  сектор національної економіки. Активізація  масового туризму, окрім реалізації власне рекреаційних функцій та покращення відповідної інфраструктури, може надати імпульс для розвитку трудомістких і нетрадиційних сільськогосподарських  виробництв або сприяти їх відродженню. До таких галузей належать: молочне  скотарство, плодівництво, овочівництво, хмелярство, садівництво, хутрове звіринництво, бджільництво, ставкове рибництво та деякі інші. Це стане можливим за двох умов: кластеризації туристичних  і аграрних суб’єктів ринкової діяльності та добровільної участі споживача сільського туристичного продукту у процесах збору  чи вирощування урожаю, заготівлі  кормів, у догляді за худобою, домашньою  птицею, бджолами тощо. Оплата за таку роботу може частково, а то й повністю компенсувати витрати на придбання  сільського туру.