Становлення та розвиток сільського туризму на Закарпатті

Як  зазначає Є. Грущинський, на сьогодні в  Польщі нагромаджено чималий досвід щодо категоризації (стандартизації) місць  перебування сільських туристів. Передусім це стосується нічліжної  бази, яка повинна відповідати  санітарним нормам та гарантіям безпечного відпочинку. Слід зауважити, що у Польщі катетеризація сільської нічліжної  бази не є обов’язковою. Це добровільні  дії, що виконуються за ініціативою  надавача агротуристичних послуг. Власники агроосель самі зацікавлені в  проведенні категоризації нічліжної  бази з метою кращого просування своїх послуг на туристичному ринку (оскільки система стандартизації широко використовується організаціями, які  займаються рекламою сільського туризму  як в самій Польщі, так і за кордоном) та наближення рівня послуг до міжнародних стандартів.

Категоризацію нічліжної бази сільського туризму  проводить Польська федерація сільського туризму «Гостинні господарства». ПФСТ «Гостинні господарства» розрізняє  чотири типи місць відпочинку: гостьові кімнати, окремі житлові одиниці, групові  квартири, присадибні кемпінгові містечка. Усім їм може присвоюватися одна з 4 категорій: стандарт (що повинна відповідати  певному переліку мінімальних вимог  до побутової бази).

Згідно  з діючими у Польщі правовими  нормами, сільський туризм — це вид  діяльності, що полягає у наданні  готельних послуг або пропозиції гостям більше 5 кімнат (із харчуванням  або без), у будинках, що розташовані  у сільській місцевості, а також  у наданні туристичного обладнання, організації наметових містечок та кемпінгів тощо господарствами, що від власної сільськогосподарської  діяльності одержують менше 50% своїх  доходів. Сільський туризм охоплює  також автомобільні, велосипедні, водні  чи кінні подорожі з перебуванням у малих сільських готелях, пансіонатах, кемпінгах, лісових господарствах  чи у приватних садибах[21].

Досить  цікавим є також польський  досвід щодо організації так званого  «сентиментального туризму», орієнтованого  на задоволення потреб як своїх співвітчизників, так і закордонних споживачів туристичних послуг. Наприклад, у  колишніх німецьких селах західної Польщі сьогодні часто можна зустріти німецькі назви на дороговказах, а  в місцевих ресторанах та кафе —  страви німецької та польської кухні, назви яких подаються в меню німецькою  мовою.

До  того ж, у Польщі вперше був проведений світовий чемпіонат з косіння. У  Національному парку пропонується послуга «чорний лелека»: туристу  видається захисна накидка та бінокль, що дає можливість спостерігати за рідкісним птахом з відносної  близькості. Така екологічна послуга  користується значною популярністю — люди тягнуться до природи. Сьогодні польські фахівці все частіше  висловлюють своє зацікавлення у  проведенні спільних з українськими колегами досліджень щодо формування механізмів активізації розвитку агротуризму  на транскордонні з поглибленим  вивченням потреб розвитку сільської  інфраструктури в рамках VII-І Дослідницької  програми ЄС.

Урядом  Франції у 1967 р. був прийнятий  план спільного розвитку сільської  місцевості і туризму в Аквітанії. Згідно плану, прибережний район  поділявся на 16 секторів, 9 з яких повинні були розвиватися для  туризму, тобто облаштовувалися  пляжі, зони відпочинку на озерах і  місця розміщення для водних видів  спорту. В останніх секторах (зелених  зонах) передбачалося збереження ландшафту  і дикої природи. Планування і  будівництво нових засобів розміщення здійснювалось з метою задоволення  потреб внутрішнього туризму країни. Так, для туристів, які полюбляють подорожувати країною, у Франції  набула розвитку мережа автотуристичних  кемпінгів, прив’язаних до сільської  місцевості. Усі кемпінги країни перевіряються  на відповідність національним стандартам сервісу та отримують категорійний сертифікат.

Не  дивлячись на те, що послуги сільського відпочинку в Італії майже вдвічі вищі, ніж в Іспанії чи Франції, ними щорічно користуються до 2 млн. осіб. Це пояснюється тим, що в країні агротуристичний бізнес тісно переплітається з курортним, де склалася розгалужена  мережа престижних відпочинкових котеджів і пансіонатів не нижче 3-зіркового  рівня, які мають усю необхідну  рекреаційну інфраструктуру[16]..

В Італії розвиток агротуризму став можливим на основі добре розвиненої туристичної  інфраструктури тих чи інших регіонів і загальновідомих територій, наприклад, Тоскани. До цього додаються: краса  пейзажів, значна кількість історичних та природних визначних пам’яток, хороші вина та якісна місцева кухня, яка займає значне місце у «формулі успіху». В Італії виділяють три  напрямки агротуризму: «природа і здоров’я», «традиційна гастрономія» і «спорт».

В Угорщині традиційно вживаються словосполучення: «сільська хутірська гостинність», «сільський туризм», «сільський аграрний туризм» тощо. Причина у тому, що ця діяльність вважається різновидом робіт і послуг, які традиційно виконуються сільськими господарями  у процесі ведення господарства на базі садиб.

Тому  загальні правила, які стосуються діяльності у сфері сільського туризму, визначені  у нормативних актах щодо ведення  сімейних господарств, без встановлення будь-яких додаткових обов’язків або  обмежень у господарській діяльності й для тих, хто займається і  цією діяльністю. В угорському законодавстві  регулювання відносин, що виникають  при здійсненні господарювання у  сімейних садибах, не підпадає під дію  нормативних актів, якими регулюються  відносини у сфері підприємництва. Відповідно не підлягають оподаткуванню  і особисті доходи, отримані від  використання для відпочинку власного житла.

 

При цьому мають бути дотримані такі умови: для туристів надається не більше 10 ліжко-місць; річний дохід  від цієї діяльності не перевищує 10 мінімальних місячних зарплат; місце  постійного помешкання особи — нерухомість, яка використовується; житло розташоване  в сільській та в хутірській місцевості, яка не віднесена до санаторно-курортних  зон.

Передбачаються  спеціальні пільги, переваги для сімейних господарств, які займаються, або  виявили бажання зайнятися діяльністю у сфері сільського туризму, у  випадку їх розташування на території  сільських поселень у економічно слаборозвинутих (визнаних законодавчо  економічно депресивними) регіонах. Отримання  таких пільг та переваг відбувається на конкурсних засадах у процесі  реалізації спеціальних урядових чи відомчих програм. Прикладом такої  державної підтримки може слугувати  Конкурсна об’ява Міністерства землеробства[33]..

До  конкурсу допускаються проекти:

— подані особами, які є постійними мешканцями населених пунктів з  кількістю населення не більше 3000 чоловік, розташованих на економічно несприятливих  територіях; є власниками, або співвласниками помешкань, придатних для прийому  гостей, які в змозі запропонувати  аграрний продукт з метою його реалізації відпочиваючим;

— спрямовані на: реконструкцію та ремонт житлових будинків або реконструкцію  нежилих приміщень і будівель у житлові будівлі чи приміщення; підвищення рівня благоустрою помешкання та навколишніх територій; будівництво  або модернізацію систем та споруд водопостачання та каналізації, а також  на отримання відповідної кваліфікації або організацію такого професійного навчання; маркетингову та рекламну діяльність.

Подані  належним чином документи можуть отримати матеріальну підтримку  у формі кредиту в розмірі 8 тис. дол. США, які в разі успішної реалізації проекту поверненню не підлягають.

 

Державні  стандарти спеціально для цієї діяльності відсутні. Будинки і споруди, на базі яких здійснюється діяльність, повинні  відповідати державним стандартам, які стосуються житлових та інших  приміщень та споруд. Не має потреби  в отриманні будь-якого дозволу  чи реєстрації, якщо діяльність здійснюється власником садиби (членами його сім’ї), зайнятого цілком або частково у  сфері сільського господарства у  сільському населеному пункті.

Однією  з відмінних особливостей шведської  моделі є розвинутість та досконалість професійного самоврядування у сфері  сільського туризму. Прийом відпочиваючих  у сільській місцевості господарями  садиб здійснюється у рамках спеціальної  Програми «сільська гостинність». Програма являє собою свого роду об’єднання, компанію-організацію з ознаками громадських об’єднань та традиційних  професійних цехів. Участь у Програмі «сільська гостинність» господарів є обов’язковою умовою для набуття  права здійснювати діяльність у  сфері сільського туризму і є  добровільною та платною.

Для вступу до організації господарі  та їхні садиби повинні відповідати  наступним вимогам:

— господарство повинно демонструвати  гарне навколишнє середовище, у т.ч. добротні умови утримання тварин, та відповідати вимогам безпечного перебування людей у господарстві;

— господарство повинно бути розташоване  у сільській місцевості і використовуватись  як діюче сільськогосподарське виробництво (це може бути рослинництво, тваринництво або невелике лісогосподарське виробництво);

— господарство повинно бути платником  податку, як сільськогосподарське підприємництво;

— господар (або господарі) повинен  бути обізнаний з питань харчування;

 

— господар повинен повністю або частково бути зайнятий у цьому господарстві. При наявності реально діючого  сільськогосподарського виробництва  вимоги до господаря по зайнятості не висуваються;

— господар або його родина повинні  проживати у садибі, що здається відпочиваючим або у безпосередній  близькості до неї.

Програма  «Сільська гостинність» охоплює  наступні форми проживання відпочиваючих  у господарстві: «Самостійне ведення  господарства», «Житло і сніданок», «Кемпінг». Відпочиваючі можуть займати  частину будинку господаря, мати окремі кімнати, проживати в окремому будинку або наметах на території  маєтку.

Дозвіл  на зайняття прийомом відпочиваючих  надається після проведення інспекцій  компетентними особами Програми «Сільська гостинність», відповідно до власних правил інспектування. Програмою  встановлені власні правила —  внутрішні мінімальні стандарти, якими  передбачені необхідні умови  надання послуг відпочиваючим. Такі дозволи у межах Програми надаються  господарям при наявності у господарів для надання послуг більше ніж 8 ліжок  або більше кімнат. При умові надання  послуг в обсягах менших ніж зазначені, спеціальний дозвіл не потрібен. Відповідно до внутрішніх правил Програми, на запит  господаря може бути проведено також  спеціальне інспектування з метою  «кваліфікації за якістю».

Господар  зобов’язаний запропонувати гостеві  заповнити гостьову анкету, яка передається  до центральної канцелярії або до регіональної структури Програми. Крім того, господар зобов’язаний надсилати  до Програми статистичні дані про  кількість людино-днів, проведених у його садибі гостями. Дані є конфіденційними  і поширенню не підлягають.

Вимоги  до приміщень. Відповідно до рекомендацій Міністерства соціального забезпечення, вільна площа спальної кімнати повинна  складати 2,5 м2 на одну людину та не менше 5 м2 від загальної площі кімнати. Мінімальна висота стелі повинна  бути 2,1 м. Об’єм кімнат з розрахунку на одну людину не може бути меншим 6 м2. В разі наявності у середині будинку  водопроводу або туалету, потрібно забезпечити очистку стічних  вод, або відвести стічні води у закритий резервуар. Відведення та очищення стічних  вод повинно відбуватись за наявності  відповідного дозволу та під наглядом уповноваженої на це особи.

Не  вимагається ніякого дозволу  для готування та подачі споживачам продуктів харчування, якщо це є  умовою здачі приміщення у господарстві, яке має не більше чотирьох кімнат для гостей і розраховано на прийом не більше восьми людей одночасно. Не вимагається також спеціального дозволу для випічки і продажу  хлібобулочних виробів у невеликих  обсягах.

Доходи  від здачі житла відпочиваючим  обкладаються податком у розмірі 12%. Доходи, отримані у сфері сільського туризму від надання й інших  послуг та продажу товарів, наприклад, продуктів харчування, оподатковуються  у розмірі 25%.

У Нідерландах продукт сільською  туризму включає розміщення на фермі  та додаткові послуги: походи, велогонки  чи зайняття кінним спортом.

У Литві базовими одиницями агротуризму  є сільські котеджі, які дозволяють розмістити до 8 осіб в окремих двомісних  кімнатах. Вони ідеально впорядковані, у т.ч. і за прилеглими територіями, а це дозволяє туристу отримати повний готельний сервіс, але при цьому  відчувати домашній затишок, у зв’язку  із чим відпочинок стає особливо привабливим[41].

Серед мотивів, що спонукають селян надавати агротуристичні послуги, експерти найчастіше виділяють наступні:

— бажання селян отримувати додаткові  доходи;

— наявність у господарствах необхідної бази (передусім — місць для  ночівлі);

— додаткова можливість продажу власної  продовольчої продукції;

— розширення контактів з людьми.

Серед основних позитивних наслідків агротуристичної  діяльності найбільш часто називають  такі:

— соціальна активізація жителів  села;

— формування сприятливих умов для  збереження природного і культурного  середовища;

— модернізація забудови та інженерної інфраструктури сільських територій;

— двостороння економічна користь (як для відпочиваючих, так і для  господарів): низькі кошти відпочинку з одного боку та додаткові доходи — з іншого;

— близький контакт туристів із місцевим населенням.

Цікавим є приклад Португалії та інших  країн ЄС, де популярним є так  званий «гастрономічний» туризм, коли споживачу пропонуються традиційні національні продукти, здебільшого  селянської кухні. Технологія виробництва  та самі продукти «захищені», сертифіковані  в системі спеціальних стандартів Європейського Союзу.

У 2007 р. Європейська Комісія присудила  звання «Найкращий європейський туристичний  напрямок» десяти сільським туристичним  місцевостям Європи. Нагородження відбулося  на Європейському туристичному форумі у Португалії.