Становлення та розвиток сільського туризму на Закарпатті

- можливості участі в  житті та діяльності місцевого  населення;

- гнучких контактів із  сільським населенням;

- необхідних житлових будівель, споруд, пам’яток природи, що мають пізнавальне значення [73].

До факторів, що сприяють розвитку сільського туризму в Україні можна віднести:

1. Регіони України володіють значним, досі ще малоосвоєним, рекреаційним потенціалом, що потребує пошуку альтернативних ефективних стимулів для його раціонального використання з відпочинково-туристичною метою.
2. Збережена етнокультурна самобутність історичних країв нашої держави (Закарпаття, Покуття, Буковина, Волинь, Поділля, Слобожанщина тощо) виступає ексклюзивною міжнародно-туристичною конкурентною перевагою, що дозволить нашій країні бути серед основних осередків розвитку сільського туризму на Європейському континенті.
3. Розвиток сільського туризму стимулює мале підприємництво, важливе для відродження традиційного господарського укладу й оздоровлення економіки аграрних районів нашої держави.
4. Поширення в Україні практики організації агрорекреаційного сервісу розв’язує низку напружених соціальних проблем регіонів, зокрема масового безробіття, закордонного заробітчанства, складного соціального клімату тощо.
5. Практика організації для туристів відпочинку на селі сприяє зміні екологічної свідомості сільського населення, тому здатна відігравати важливу роль у збереженні довкілля.
6. Ця форма масової рекреації, як жодна інша, сприяє вихованню патріотичних почуттів[7].

Для оцінки сільського туристичного продукту важливе житло, натуральне харчування, наявність розваг та ін.

  Основною  метою сільського туризму є  відпочинок на селі, але, крім того, він поділяється на 3 великих види. Ми спробуємо розділити сільський туризм  на більшу кількість   підвидів відповідно до здійснюваних функцій

Рис. 1.1. Структура та склад сільського туризму

Отже, розглянемо кожен з підвидів сільського туризму.

• Агротуризм – найбільш відомий з усіх підвидів сільського туризму, пов’язаний з відпочинком у сільських будинках, власники яких також володіють фермами, з сільськогосподарською діяльністю та участю в ній.
• Культурний сільський туризм – відпочинок з метою ознайомлення з місцевою культурою, місцевим побутом, з народними традиціями, з стилем життя місцевого населення. Культурний сільський туризм передбачає також відвідання  сільських свят і фестивалів, ознайомлення з місцевими атракціями.  
• Оздоровчий сільський туризм – відпочинок у звичних для туриста кліматичних умовах з метою відновлення сил і здоров’я, харчування екологічно чистими продуктами та прогулянки на свіжому повітрі.
• Спортивний сільський туризм – передбачає заняття спортом у сільській місцевості, тобто походи до визначних туристичних місць, а також відновлення сил перед чи після змагань.
• Релігійний сільський туризм – передбачає відпочинок у селі з метою відвідування релігійних святинь, і святкування релігійних свят.
• Мисливський і рибальський сільський туризм – передбачає проживання в сільських садибах, але безпосередній відпочинок рекреантів відбувається у мисливських угіддях і на ставках, озерах, річках сільської місцевості.

Сільський туризм – це додаткова форма діяльності на селі. Він тісно пов’язаний з  сільським господарством. До прикладу, найбільш успішні підприємства сільського туризму у західних країнах  паралельно займаються сільськогосподарською  діяльністю, тому що ця діяльність головна для оселі і виступає однією з головних атракцій для туристів. Звичайно, для України, де багато міських мешканців має родичів на селі, ця атракція не настільки важлива, але з кожним роком, внаслідок урбанізаційних процесів сільський туризм набуває все більшої популярності [31].

Дуже  цікавими для туристів виступають звичайні «будні» заняття сільських жителів, а саме: догляд за домашньою худобою, посадка та збір урожаю, споглядання за цвітінням садів. Останнім часом, особливо на заході України, селянські ферми почали використовувати додаткові засоби приваблювання туристів. Зокрема, це виражається у вирощувані нетрадиційних для нашої місцевості тварин і птахів (розведення страусів, карликових поросят, декоративних тварин). Крім безпосереднього прибутку від прямої діяльності, на таких фермах створюються міні-зоопарки для дітей та дорослих, що сприяє швидшому розвитку туризму. Отже, сільське господарство утворює зв’язок між туристичною діяльністю, особливо під час прийому туристів тільки в сезон, і звичною діяльністю господарства [24].

Звичайно, цей зв’язок посилюється  через продаж вироблених продуктів туристам або приготування страв з таких продуктів. Власники міні-готелю можуть обрати для себе багато шляхів комбінування сільськогосподарської діяльності із прийомом туристів. Але існує поділ на крайні види сільськогосподарської діяльності. Особливо це виражено у випадковому одноразовому прийомі туристів (основний вид діяльності – сільське господарство і туризм не розглядається власниками будинків як вид додаткового заробітку) – і коли з часом туризм стає основним видом зайнятості мешканців села і приносить основний дохід у домогосподарство. Цікаво, що у деяких країнах Європи, як, наприклад, у Польщі [8], сільський туризм не оподатковується, але для цього потрібно дотримуватися певних правил:

• житловий будинок, у якому здаються кімнати, належить до сільського домогосподарства;
• кімнати здаються туристам, а не сезонним працівникам чи третім особам;
• кімнати для туристів знаходяться у житловому будинку сільської родини, а не в іншій спеціально пристосованій будівлі для туристів;
• кількість кімнат, що здаються туристам, не перевищує п’яти.

Головне тут – правильно збалансувати обидва ці види діяльності і визначити для себе пріоритети та межі прибутку і затрат під час кожного виду діяльності. Досить часто застосовують деякий поділ праці в господарстві, тобто частина родини займається власне сільським господарством, а частина - прийомом туристів (здебільшого, жінки). Це, відповідно, збільшує прибутки родини і створює можливість розвивати різні види послуг для туристів.

Сільський  туризм являє собою особливу форму туризму, відмінну від масового туризму або відпочинку, але водночас він увібрав у себе деякі риси загального туризму. Найбільше це проявляється у так званих сільських готелях, тобто сільських будинках, які приймають водночас досить велику кількість туристів і мають досить високий рівень сервісу. Такі готелі за суттю не є агрооселями, але часто вони трактують свою діяльність як сільський туризм, або агротуризм (оскільки знаходяться у суто сільській місцевості, хоча і найчастіше з розвиненою інфраструктурою) [27].

У сільському туризмі спостерігається цікава тенденція – а саме те, що досить часто відвідувачів агрооселі не цікавить безпосередньо сільська місцевість.Вони приїхали, наприклад, на конференцію або семінар, або хочуть вивчити певні природні утворення у цій місцевості, тобто тут відбуваються інші види туризму, наприклад, бізнес-туризм або пізнавальний вид туризму. Класичними прикладом є гірськолижний туризм, коли туристи приїжджають заради спорту і лише ночують та харчуються в агрооселях. Саме появу сільського туризму як складової міжнародного туризму приписують собі Франція та Швейцарія. Справді, ще з початку XVIII ст. у французьких і швейцарських Альпах (околиці Монблану та інших найвищих альпійських піків Європи) з'являються перші гостьові будиночки-шале для обслуговування експедицій британських туристів-природолюбів. Ідентифікація видів сільського туризму має на меті вдосконалення його організацій та управління, підвищення ефективності.

Ми вже  розділили сільський туризм на підвиди, проте у подальшому дослідженні сільського туризму з цією ж метою маємо на меті виділити кластер сільського туризму та основні атракції які його формують [67].

Важливим  питанням розвитку сільського туризму  стає те, наскільки можна розвивати  тут цей вид туризму паралельно з іншими видами туризму, щоб не знищити  і не "затерти" основну привабливість - тобто сільську місцевість і природу, які і притягують туристів. У сільському туризмі загалом діють майже такі самі правила прийому й обслуговування кожного туриста,  як і у масовому туризмі, особливо у сфері надання певних послуг і  психології відносин.

Головним суб’єктом у забезпеченні функціонування туризму, в організації відпочинку на селі виступає сільська родина, яка надає житло, забезпечує харчування і знайомить з особливостями сільської місцевості. Щоб здійснювати це на відповідному рівні, необхідно вчитися. Сьогодні формується розуміння сільського туризму як специфічної форми відпочинку на селі з широкою можливістю використання природного, матеріального та культурного потенціалу регіону. Цей вид діяльності в більшості країн розглядається як невід'ємна складова частина комплексного соціально-економічного розвитку села та як один із засобів розв’язання багатьох сільських проблем.

Враховуючи  те, що економічні та соціальні проблеми села значно загострилися, широке розповсюдження та розвиток сільського туризму особливо бажані. Позитивний вплив сільського туризму на розв’язання соціально-економічних проблем села полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій сфері, але й у сфері обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих з'являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, стимулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв’язку, торгівлі, служби побуту, відпочинково-розважальних та інших інфраструктурних об’єктів [26].

Спостереження й аналіз за  розвитком сільського туризму в Європі дозволило дисертанту визначити передумови стрімкого розвитку сільського туризму в Європі.  До 80-х років минулого століття у Європі першочергова роль сільськогосподарських районів полягала у виробництві продуктів харчування за низькими цінами, але така політика призвела спочатку до перевиробництва молока, м’яса, пшениці та інших видів продуктів[47].

У 1989 р. зникла залізна завіса і зруйновано радянський ринок, від якого залежали ферми центральної Європи. Виробники втратили традиційні ринки збуту продукції. На агропромисловий сектор європейської економіки також впливає Світова Організація торгівлі, котра примушує уряд скоротити фінансову підтримку фермерів і відкрити ринок для іноземних учасників.     У цей період зростає і кількість хвороб у тваринництві та можливий негативний вплив на здоров’я людини, непокоїть людей і вплив інтенсивного сільськогосподарського використання земель на навколишнє середовище.

Тому  на найвищому рівні в Європейському  Союзі приймаються рішення щодо диверсифікації економіки сільських  регіонів. У багатьох регіонах роль фермерів змінюється. Вони все ще можуть мати значення як виробники продуктів  харчування, але також сприймаються як підприємці в інших сферах місцевої економіки, стають постачальниками  простору для відпочинку та дозвілля, природоохоронцями та охоронцями місцевої спадщини.

Важливим  результатом розвитку сільського туризму є розширення можливостей реалізації продукції особистого господарства, причому реалізації її на місці, і не як сільськогосподарської сировини, а як готових продуктів харчування після відповідної обробки та приготування. Досвід показує, що ті сім’ї, які приймають відпочиваючих, удосконалюють і структуру посівів на присадибних ділянках з урахуванням потреб гостей, розширюють асортимент овочевих культур, фруктових дерев, ягідників тощо; розвивають і урізноманітнюють присадибне тваринництво, заводять тепличне господарство, займаються мисливством, бджільництвом і рибальством.

Розвиток  сільського туризму та його видів  спонукає до поліпшення благоустрою сільських садиб, вулиць, сіл у цілому; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Звичайно, на перших порах приймання й обслуговування відпочиваючих відбувається на базі існуючого житлового фонду з використанням місцевих рекреаційних та інфраструктурних ресурсів. Але з певним надходженням коштів від цієї діяльності ті, хто нею займається, починають робити вкладення у поліпшення комунального облаштування житла, вулиць; об'єднаними зусиллями досягають зміни на ліпше у сфері обслуговування. А це, одночасно, є вагомим внеском у розвиток села. Прикладом може бути створення місцевих осередків Спілки розвитку сільського зеленого туризму в західних областях країни, районних об'єднань громадян, зацікавлених у розвитку інфраструктури для сільського туризму, тощо. Отже, можемо стверджувати про наявність «ефекту мультиплікатора» або синергії від сільського туризму.

Суттєву роль відіграє розвиток сільського туризму та його складників у підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення. Готуючись приймати й обслуговувати відпочиваючих, члени селянських родин мимоволі змушені поповнювати свої знання з ведення домашнього господарства, гігієни та санітарії, приготування їжі тощо, а спілкування з гостями розширює їх світогляд, дає змогу зав’язати нові знайомства, завести друзів. Враховуючи історичні, побутові, етнографічні відмінності та велику територію України, для вдосконалення організації сільського туризму та його видів, управління ним, виділяються такі регіони сільського туризму та його складників [13,68]:

1. Карпатський  у складі Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької  областей. Ця територія відзначається насамперед унікальними гірським і передгірськими ландшафтами Карпат; великими рекреаційними ресурсами (мінеральні води, цілюще гірське повітря, значні можливості для зимових видів туризму та спорту; мальовнича природа; наявність національного природного парку, заказників, великої кількості унікальних пам’яток природи - озеро Синевір, скелі Довбуша, Долина нарцисів тощо). Інтерес для жителів усіх інших регіонів країни викликає багата історія краю, особливості ведення сільського господарства, самобутні культурно-історичні традиції й етнічні особливості корінних жителів - гуцулів, буковинців, галичан, русинів, лемків; побутовий уклад у цілому й організація гірських осель; народні промисли; своєрідна та цікава архітектура. Саме тут сільський туризм і агротуризм набули значного поширення, а люди мають неабиякий досвід їх ведення.

2. Полісся  у складі Волинської, Рівненської,  Житомирської, Чернігівської областей. Природа краю цікава своїми озерами, лісовими угіддями, грибними місцями та ягідниками. Сільськогосподарська діяльність більш вираженf, ніж у Карпатському регіоні, і основна для сільських жителів.