Становлення та розвиток сільського туризму на Закарпатті

3. Поділля у складі Тернопільської, Хмельницької та Вінницької областей відрізняє мальовнича природа Подільської височини, Товтрів, каньйон р. Дністер, велика історико-культурна спадщина (в т.ч. історичні фортеці, замки, місця релігійного туризму), особливості сільського побуту й аграрної діяльності.

4. Центральна  Україна у складі Київської,  Полтавської, Черкаської, Кіровоградської  областей. Сільське населення традиційно  займається сільським господарством,  а сільський туризм розвиненний менше. Але потенціал для нього дуже великий - природний, історичний та соціально-економічний. Саме ці області є територіально-організаційною основою формування української нації та держави. Тут збереглися парково-архітектурні ансамблі минулого (у Тростянці, Умані, Білій Церкві). Для туристів будуть цікавими Шевченківські місця; місця, пов’язані з діяльністю інших відомих людей країни. Особливість регіону – наявність і близькість потенційних рекреантів - жителів м. Києва та іноземців, які переважно концентруються у столиці. Багатство природно-рекреаційного потенціалу, велика кількість історичних пам’яток, відроджені традиції, порівняна близькість до основних культурних і промислових центрів сприяють розвитку сільського туризму в Центральному регіоні. Регіон привабливий для всіх видів сільського туризму.

5. Східний  регіон - Сумська та Харківська області. Відзначається також мальовничою природою, але сільські традиції внаслідок переважання міського способу життя збереглися менше. Туристичний сільський потенціал буде цікавим насамперед для жителів міст Харкова та Сум.

6. У Придніпров’ї (Дніпропетровській та Запорізькій  областях), як значному промисловому  регіоні, значну роль в організації території відіграє сільська місцевість. Тому її використання дуже доречне з метою здійснення відпочинку вихідного дня жителів промислових міст. Це буде сприяти й відродженню багатої козацької історії краю, звичаїв і традицій.

7. У Донецькій  та Луганській областях проживає  також значна кількість міського населення (понад 5,0 млн. осіб.), а його щільність – одна з найбільших в Україні, - 130-150 осіб./км². У таких умовах, при невисокій платоспроможності населення, можна сподіватись на попит на недорогі туристичні послуги сільської місцевості, в т. ч. тури вихідного дня з збиранням урожаю сільськогосподарських культур і забезпеченням чистою екологічною та якісною продовольчою продукцією частини продовольчих потреб населення.

8. Південний, або Причорноморський регіон охоплює Одеську, Херсонську, Миколаївську області, Автономну Республіку Крим. Близькість Чорного й Азовського морів, приємний теплий клімат сприяють розвитку відпочинкового та оздоровчого сільського туризму. Величезний історико-культурний спадок Південного берегу Криму, мальовнича природа та стародавні поселення гірських районів є основою для сільського пізнавального туризму.

Такий поділ  умовний, проте допомагає визначити основні зони розміщення сільського туризму. Особливо це важливо напередодні Євро-2012, тому що перед проведенням такого масштабного футбольного свята Україна зіткнулася з проблемою розміщення туристів. Для подолання такої проблеми необхідно залучити місцеву владу, а їй стимулювати сільський туризм у приміських зонах. 

Послуги сільського туризму  поділяють на основні та додаткові. Основні послуги – це переважно послуги: з організації перевезення туристів, з організації розміщення туристів, з організації харчування туристів.

До додаткових належать послуги: з організації екскурсій, із залучення туристів до сільськогосподарських робіт і народних промислів, гідів, гідів-перекладачів, залучення туристів до участі у народних обрядах і культових дійствах, а також сільських фестивалях, ярмарках та інших масових акціях, з прокату автомобілів, човнів, активно-туристичного спорядження, побутового обслуговування, право користуватися приватними рекреаційними угіддями.

Такий поділ досить умовний, оскільки суттєвої різниці з погляду споживчих властивостей між ними немає. Послуги, які входять до основної програму перебування туриста в селі, зазвичай відносять до основних. Додаткові послуги турист купує самостійно у місці перебування і вони не включені у вартість турпакета. Крім нематеріальних послуг, туристові ще можуть бути надані інші товари чи матеріальні послуги. Наприклад, карти місцевості, народні сувеніри, туристичне спорядження тощо.

2. Організаційно-економічний механізм туристичної діяльності на селі

Питання розвитку сталого  туризму в Україні, розробка й організаційно-економічних методів управління цієї галуззю на сучасному етапі дуже актуальні. Пріоритетна роль організації сільського туризму  визначається вимогами з боку держави до ефективності його діяльності через надання якісних конкурентоспроможних туристичних послуг.

У дослідженнях І. Валентюк знаходимо виділення  складових механізму туристичної  діяльності:

1) організаційні  механізми (програми розвитку  туризму, створення єдиної інформаційної  системи, нарощення туристичного  потенціалу, формування позитивного  туристичного іміджу і т.д.);

2) економічні  механізми (ліцензування, стандартизація, сертифікація, кредитування, митні  та податкові пільги).

На нашу думку, така структуризація неповна. Вона повинна містити, принаймні, нормативно-правові та регуляторні механізми. Сільський    туризм – досить нова та недосліджена галузь господарства, проте вона вже на етапі становлення та розвитку мала свої чітко визначені ознаки й особливості. Для сільського туризму доцільно згрупувати механізми та інструменти ринкового регулювання й активізації розвитку  суб’єктів сільського туризму за такими ознаками:

1. Державно-адміністративні механізми – це важелі управління ринковою моделлю з елементами державного регулювання  розвитку  та активізації сфери сільського туризму  на загальнодержавному та регіональному рівнях (складові – стратегічне планування, підтримка зовнішньоекономічної діяльності, наукові дослідження ринку туристичних послуг, охорона рекреаційних ресурсів, гарантування захисту та безпеки туристів, контроль за якістю послуг, кадрове забезпечення);

З підвищенням значення  туризму в економіці країни збільшується участь держави в управлінні туристичною  галуззю. В Україні туризм визнано  однією з ключових галузей національної економіки, що регламентовано у низці  нормативно-правових документів. Так, у Законі України “Про туризм”  зазначено, що держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки  і створює сприятливі умови для  туристичної діяльності [6]. Відповідно, це вимагає особливих підходів до управління туризмом. Сучасні умови розвитку світової глобалізованої економіки вимагають особливих підходів визначення структури організаційного забезпечення.

Організаційне забезпечення галузі туризму формують державні та недержавні організаційні структури, які створені на різних рівнях механізму та реалізують свої рішення через методи державного управління в туристичній галузі в межах своїх повноважень.

Організаційне забезпечення на загальнодержавному та регіональному  рівнях найбільш взаємопов’язане та вимагає чіткого розподілу повноважень. При побудові загальнодержавного організаційного  забезпечення управління туристичною  галуззю можливі такі моделі:

1. Відсутність центрального державного органу управління туризмом, всі питання вирішуються на місцях на принципах ринкового саморегулювання. Така модель застосовується в країнах, де туризм не відіграє великої ролі для національної економіки, або ж, навпаки, - туристична галузь досягла найвищого розвитку та не потребує державного втручання. Приклад країни, яка використовує дану модель, - США.

2. Наявність державного центрального органу управління галуззю туризму. Це може бути міністерство, що здійснює контроль за діяльністю суб’єктів туристичної діяльності країни. Така модель вимагає значних фінансових вкладень у розбудову туристичної інфраструктури, активної реклами вітчизняного туристичного продукту тощо. Дану модель використовують країни, для яких туризм є важливою галуззю, що приносить значні доходи у державний бюджет, наприклад Єгипет, Мексика, Туніс, Греція.

3. Так звана європейська модель, що передбачає функціонування спеціалізованої структури управління туризмом у складі багатогалузевого міністерства. Дану модель використовує більшість європейських країн, у тому числі Україна. Так, у Великобританії туристичну галузь регулює орган “VisitBritain”, що перебуває у складі Міністерства культури, засобів масової інформації та спорту; у Франції питання регулювання туризму стосуються компетенції Міністерства транспорту та суспільних робіт, у структурі якого функціонують Державний секретаріат з питань туризму та Управління туризму; в Іспанії питання туризму координує Державний секретаріат з питань торгівлі, туризму та малого бізнесу, підпорядкований Міністерству економіки [64].

Для України, на сучасному етапі ринкових перетворень, необхідність формування конструктивної туристичної політики набуває дедалі більшої актуальності.  Доведено доцільність моделювання туристичної  політики на засадах стратегічного  планування, що відображається комплексним  документом, який містить аналітичну і прогнозну інформацію, систему заходів і проектів, передбачених для виконання державними органами, іншими зацікавленими структурами - учасниками ринку туристичних послуг. Визначено мету державної туристичної політики: створення конкурентоспроможного рекреаційно-туристичного комплексу, який усесторонньо задовольнятиме потреби вітчизняних і закордонних споживачів туристичного продукту, сприятиме  розвитку  економіки країни шляхом збільшення робочих місць, бюджетних і валютних надходжень, збереження культурної та природної спадщини. Запропоновано детальний перелік цілей регіональної туристичної політики та цілей туристичної політики, яка визначається на рівні підприємства.

Велику  роль у становленні та розвитку сільського туризму відіграє неприбуткова громадська організація – Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, яка збирає і концентрує дані з  різних регіонів країни, проводить  конференції та тематичні виставки з метою популяризації відпочинку в українському селі, сприяє розвитку сільської інфраструктури, самозайнятості сільського населення, виховання поваги до краси рідного краю, гостинних  мешканців сільської місцевості, збереженню існуючого культурного  та історичного надбання українського народу. За її ініціативою створені й успішно функціонують осередки сільського туризму у більшості областей України [17].

2. Нормативно-правові механізми розробляються і впроваджуються центральними та місцевими органами влади і передбачають загальну організацію та правову регламентацію туристичної діяльності, створення сприятливого нормативно-правового поля для всіх суб’єктів рекреаційно-туристичного комплексу.

3. Фінансово-кредитні механізми спрямовані на створення сприятливого кредитного середовища для розвитку підприємницької діяльності у туристичній галузі (складові – запровадження системи мікрокредитування, пільгове кредитування суб’єктів рекреаційно-туристичного бізнесу, державне субсидіювання, лізинг, тренінги з фінансово-кредитних питань для працівників галузі туризму);

4. Податкові інструменти – передбачають оптимізацію кількості податків для підприємств рекреаційно-туристичного комплексу, надання податкових пільг під конкретні проекти, які спрямовані на розв’язання регіональних і соціальних проблем, інвестування у туристичну галузь (до них належать: податкове регулювання, оптимізація кількості і величини податків у рекреаційній діяльності; створення сприятливих умов для залучення інвестицій підприємствами рекреаційно-туристичного комплексу; бюджетне фінансування програм розвитку рекреації та туризму; надання податкових пільг для розв’язання проблем соціального туризму);

Таблиця 1.1

Організаційно-економічні вимоги до здійснення сільського туризму