Особливості франко-американських відносин на рубежі ХХ – ХХІ століть

Треба відзначити, що фундамент, на якому будує свою стратегію могутності французький президент, по суті, не відрізняється від задуму Жоспена. Тільки те, що соціалісти називають реалізмом, для Ширака є виправданням амбіцій. «Сила зовнішньої політики полягає, перш за все, в її чіткості, здатності відображати особливе бачення світу, в прагненні вписати кожну дипломатичну ініціативу в загальну перспективу», — так визначив Ж. Ширак основу глобальних претензій Франції [30, с. 20].

Франція зберігає важливі важелі міжнародного впливу: постійне членство в РБ ООН, ядерну зброю, участь у Великій вісімці, вона є впливовим членом міжнародних організацій і об'єднань та має в своєму розпорядженні другу у світі дипломатичну та культурну мережу. Але вона лімітована своїми військовими і фінансовими можливостями, які поступаються США. Про значення проблеми світового рангу Франції для її політичної еліти говорить характерне висловлювання Ю. Ведрін, який, будучи соціалістом, залишився більш близьким амбітному курсом Ф. Міттерана, ніж скромному реалізму Л. Жоспена.

На своїй першій зустрічі з послами Франції в якості міністра закордонних справ (1997-2002 рр..) він заявив: «Як нам визначити своє місце в цьому контексті? Слова тут мають велике значення. Франція не є ні однієї з багатьох, ні «середньої» державою, що є невластивим їй позначенням. Це й не єдина держава — гегемон. Це і не «наддержава» в класичному розумінні. Що ж вона собою представляє? Вона є однією з 7 або 8 держав зі світовим впливом, тобто великих країн світу, які мають у своєму розпорядженні засоби цієї глобальної політики » [26, с. 81].

Відповідно  до головної стратегічної мети французької  дипломатії із якої визначилися рамки  нового геостратегічного контексту, в  другій половині 90-х років стали  намічатися тактичні лінії затвердження планетарної ролі країни. У цілому, їх зводять до чотирьох напрямків:

- Вироблення  «універсального послання», покликаного  поширювати і утверджувати у  світі французьке бачення організації  міжнародного життя та її особливу  концепцію глобалізації;

- Постійна присутність  у великих міжнародних подіях, в тому числі у вирішенні криз;

- Вибір на  користь багатосторонньої дипломатії  та пропаганда ідеї багатополюсного  світу; 

- Боротьба за  встановлення збалансованого діалогу  з США, проти однополярності  і тактики силового тиску. 

Французька  дипломатія є глобальною, оскільки вона прагне відгукнутися на будь-яку подію, в будь-якій точці світу. Цим французька глобальна відповідальність відрізняється від регіональної, яку поділяє більшість впливових держав. Глобальне бачення устрою також прагне впливати на вирішення проблем, які зачіпають все людство. У французькому МЗС прийнято термін «глобальні виклики». Їм відповідають зусилля Франції в галузі роззброєння, співробітництва, допомоги розвитку, охорони навколишнього середовища, боротьби з ендемією і епідеміями, з наркотиками, тероризмом та організованою злочинністю. Французькі гуманітарні послання адресовані всьому світу, і Париж став обов'язковим місцем для візитів лідерів провідних держав і міжнародних організацій. Підтримка цього статусу дуже істотно, що було доведено, зокрема, хворобливою реакцією Ж. Ширака на тривале ухилення від візиту до Франції нового президента Росії В. В. Путіна [26, с. 93-94].

Пропаганді  французьких культурних досягнень  і розвитку вивчення французької  мови в світі надається виключно велике значення.

Французький МЗС  ставить собі за мету зробити французьку мову посередником у діалозі Півночі  і Півдня, створивши тим самим  альтернативу англо-американському домінуванню. Прагнення до постійної присутності в світі є прибраними в етичну риторику. Франція виступає в якості демократії, яка дала народження прав людини і не може собі дозволити миритися з їх порушенням. Вербальний фон французької дипломатії повний посиланнями на права людини і закликами до захисту правової держави та демократії. Франція є однією з небагатьох країн, які ратифікували статус міжнародного трибуналу з прав людини, затверджений на Конференції ООН у Римі в 1998 році.

Демократичні  засади завжди були пріоритетом французької  геополітичної думки. Французька геополітика  заснована на ідеї багатополюсного  світу. Із закінченням холодної війни  пішов в минуле біполярний поділ  світу, економічний прогрес нових  індустріальних країн Азії більше не дозволяє говорити про промислову гегемонію Заходу, але у світі зберігається дисбаланс, який не влаштовує Францію: це глобальне політичне лідерство США. Претендуючи на глобальну присутність, Франція особливо дорожить впливом в «ближніх» географічних сферах. Крім Європи, з якою вона себе ототожнює, прагнучи зробити ЄС полюсом сили, ці сфери включають колишні «заповідні володіння» Франції — Середземномор'я і Африки. Зниження авторитету Франції в цих регіонах є постійним предметом для занепокоєння. Зайве говорити, що там французькі позиції страждають від натиску американців.

Американський фактор постійно присутній в роздумах про глобальну роль Франції, оскільки зовнішньополітична могутність є категорією відносною. Вона може утвердитися лише в співвідношенні з потужністю і впливом інших держав, і завдяки визнанню інших держав, серед яких на першому і недосяжному місці опинилися США. Їх першість стверджувалася і знаходила собі підтвердження в ході міжнародних криз 90-х років, в той час як самі США визнавали за Францією роль великої держави тільки до 1940 р., тобто до її поспішної капітуляції перед Гітлером.

Таким чином, основою  «Білої книги» — зовнішньополітичною доктриною Франції та Концепцією національної безпеки Франції при Жаку Шираку стає європейський напрям як центровий. Трансатлантичний вектор та відносини з США займають друге місце, що свідчить про значимість співробітництва країн.

Слід відзначити, що Сполучені Штати Америки не отримали значної уваги у зовнішньополітичній  доктрині Франції, що пов’язано у свою чергу з першорядністю проблем Європи та пошуку партнерів як у рамках ЄС, так і за його межами.

Роль північноамериканського вектору у зовнішній політиці Франції добре проглядається крізь призму нормативно-правової бази двостороннього співробітництва.

Багатовікова  співпраця двох країн — світових лідерів — Франції та Сполучених Штатів Америки має довгу історію створення нормативно-правової бази. Характеризуючи нормативно-правову базу слід зазначити, що в кількісному потенціалі налічується понад 100 документів, а свою історію беруть з початку ХІХ століття.

Основними угодами  укладеними у період президентства  Ж. Ширака у економічній сфері став Договір про прибутковий податок (31 серпня 1995 р.) та Договір про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи та майно (8 грудня 2004 р.). Ці договори дозволили дещо спростити економічні взаємовідносини двох країн та дали певний поштовх інвестиційній діяльності у першу чергу з боку США та відкрили ринки збуту як для Франції так і для Сполучених Штатів. Головною метою угод стала консолідація у діяльності держав у економічній сфері для побудови добросусідських економічних, торгівельних відносин [34, с. 55].

У політичній площині  у 1998 році було підписано Угоду про  взаємну правову допомогу у кримінальних справах. За мету було поставлено кооперування сил Міністерств внутрішніх справ у пошуку та передачі осіб задіяних у кримінальних злочинах.

Також, у 1998 році США та Франція підписали Угоду  про повітряний транспорт, яка дозволила  авіакомпаніям країн виконувати код-шерінгові авіарейси, що значно спростило систему оформлення перельотів між державами та дозволило підвищити пасажирський та товаро-транспортний потік.

7 червня 2005 року  сторони підписали Угоду про  використання авіабази Істрес-Ле. В угоді за основу була взята концепція спільного використання авіабази за необхідності при умові попередження іншої сторони строком до 30 діб.

Угода про співробітництво  та освоєння космічного простору в  мирних цілях була підписана 23 січня 2007, вона дозволила країнам консолідувати свої зусилля у сфері освоєння космосу та надала можливість спільного використання супутників.

Таким чином, проаналізувавши  нормативно-правову базу та двосторонні  угоди співробітництва Сполучених Штатів Америки та Франції, слід зазначити, що велика увага приділяється економічній стороні кооперації країн. Укладені договори сприяють поліпшенню торгівельно-економічної взаємодії та покращенню торгово-економічного балансу. Так, наприклад, скасовано подвійне оподаткування товарів та розроблена система захисту національних виробників.

У військовій сфері  досягнуто домовленостей про  спільне використання військових баз  та розміщення військових об’єктів іноземної  держави на території Франції. Розроблена спільна система контролювання  атомної зброї та освоєння космічного простору.

Не є виключенням  і культурна сфера. Підписано  угоди про вшанування пам’яті  загиблих воїнів, побудування меморіалів. Створено спільні програми культурних та академічних обмінів в сфері  вищої освіти.

Таким чином, протягом багатолітнього співробітництва створена якісна нормативно-правова база, яка дозволяє країнам якісно співпрацювати у різноманітних сферах життєдіяльності, а особлива увага приділяється економічній стороні співпраці.

Під час правління  президента Жака Ширака у зовнішньополітичній доктрині Франції для Сполучених Штатів Америки було відведено другорядну роль. Це було пов’язано перш за все з ціле направленістю Ширака на Європейське будівництво та становлення Франції, як країни-лідера у рамках Європейського Союзу. Все це має своє відображення як у промовах політичних лідерів, так і у доктринальних документах по зовнішній політиці Франції.

Але у свою чергу  слід відмітити, що не дивлячись не деяку прохолоду у політичних відносинах, у економічній сфері  є певний ріст та як результат підписання багатьох між урядових угод про співробітництво у економічній сфері.

Таким чином, слід зауважити, що Сполучені Штати Америки  все ж змогли знайти своє місце  у зовнішній політиці Франції, не хай не першорядне, проте вагоме як для Франції так і для Сполучених Штатів.

РОЗДІЛ 2.

ЕКОНОМІЧНА  ВЗАЄМОДІЯ У ФРАНКО-АМЕРИКАНСЬКИХ  ВІДНОСИНАХ

У сьогоденних  реаліях Франція та Сполучені  Штати Америки стали провідними державами світу, характеристика взаємин  яких є важливим фактором сучасної системи міжнародних відносин. Взаємодія цих країн має досить глибокі історичні корені, але не дивлячись на це, слід зазначити, що відносини розвивалися досить суперечливо: від союзницьких відносин до антиамериканського курсу генерала де Голя і критики США та бойкоту французьких товарів у Сполучених Штатах. Економічне співробітництво країн не дивлячись на ряд політичних розбіжностей були і є пріоритетом в зовнішньоекономічній діяльності країн.

Франція входить  в п'ятірку високо розвинутих держав світу. За розмірами території (551 тис. кв. км.) та населення (58 млн. чол.) вона належить до числа найбільш великих країн Європи. Франція знаходиться на четвертому місці після США, Японії та Німеччини за обсягами ВВП, промислового виробництва і частки в світовій торгівлі і на третьому — за масштабами банківської діяльності. На долю Франції припадає 17% промислового і 20% сільськогосподарського виробництва Західної Європи [35, с. 50].

Економіка Франції  відрізняється могутньою індустріальною базою і диверсифікованим виробництвом з добре розвиненими стратегічно важливими галузями (авіаракетобудування, енергетика, транспорт і зв'язок, агропромисловий сектор). З родовищ корисних копалин найбільш значні запаси вугілля, залізної руди, бокситів, газу, уранових руд, калійних солей.

Важливе місце  в економіці країни займають наукові  дослідження й інформаційне обслуговування. Франція веде наукові дослідження  з широкого колу проблем: атомна енергетика, авіаційна техніка, обладнання засобів  зв'язку, деякі види електроніки  промислового призначення.

Серед країн  ОЕСР Франція займає четверте місце  за сукупним витратам на НДДКР, поступаючись США, Японії та Німеччини, і п'яте  місце за обсягом витрат промислових  фірм на НДДКР (після США, Японії, Німеччини, Великобританії) [42, с. 10].

Витрати на НДДКР сконцентровані в невеликому числі галузей: 75% всього обсягу НДДКР у промисловості припадає на електроніку, авіаракетобудування, і космічну промисловість, автомобілебудування, хімію, фармацевтику та енергетику, 19% — на частку галузей військово-промислового комплексу. У той же час у таких галузях, як загальне машинобудування, металообробка, харчова промисловість та ін., ці витрати незначні.

Франція є третьою  ядерною державою світу і першою Західної Європи і залишається провідною  західноєвропейською країною в галузі ракетобудування. Ракетоносій «Аріан» забезпечує лідируючі позиції країни у комерційних запусках космічних супутників цивільного і військового призначення. На його частку доводиться близько 50% світового космічного ринку.

Франція – високо розвинута країна, ядерна та космічна держава. За загальним обсягом економіки країна займає провідні місця в Європейському союзі та стабільно входить в першу світову десятку. Традиційна особливість французької економічної політики — велика частка державного сектора, особливо у стратегічно важливих галузях — нафтогазовій промисловості, транспорті. Існує планування, але воно носить не нормативний, а індикативний характер. Велика частка в економіці іноземного капіталу (промисловість до 40%, нерухомість близько 27,5%, торгівля — 20%, сфера послуг — 9%). На підприємствах з іноземним капіталом працюють понад 20% трудящих. Особливо велика частка іноземного капіталу в інформатиці та інших галузях передових технологій (понад 50%) [59, с. 18].

Для Франції  характерний високий рівень концентрації та централізації виробництва і капіталу. Панівне становище займають 10 фінансово-монополістичних груп. Сто найбільших французьких компаній зосередили понад 2/3 промислового виробництва. До галузей з найбільшим рівнем концентрації належить виробництво енергоносіїв, засобів наземного транспорту, судів та авіакосмічної техніки, конторського обладнання та засобів інформаційного забезпечення, чорних і кольорових металів, а також синтетичних волокон. Причому в кожній області монопольне становище займають 2 – 3 фірми. У чорній металургії в результаті численних злиттів і поглинань сформувалася гігантська сталеливарна компанія «Юзинор-Сасилор», що є провідним французьким виробником і експортером сталі. Вона забезпечує 70% виробництва сталі і більше 98% національно експорту до цієї галузі.