Особливості франко-американських відносин на рубежі ХХ – ХХІ століть

Найбільшими виробниками  та експортерами електроніки і електротехніки у Франції є «Компанії женераль д'електрисите» та державна компанія «Томсон». На їх частку припадає 50% виробництва  електронного і електротехнічного устаткування країни.

В автомобільній  промисловості Франції, яку відрізняє  висока ступінь монополізації, чільне місце займають дві компанії: державна «Рено» та приватна «Пежо». На ці компанії припадає майже все виробництво  автомобілів, близько 93% продажів і 100% експорту в галузі.

Виробництво та збут кольорових металів у Франції  майже повністю зосереджені в  руках двох найбільших груп «Пешине-Южин-Кюльман» і «Иметаль». «Пешине» спеціалізується  на виробництві алюмінію (близько 94% усього виробленого в країні алюмінію), а «Метален» займає одну з провідних позицій у світі з видобутку свинцю, з виробництва цинку і нікелю, а також має сильні позиції у виробництві рідкісних кольорових металів, особливо урану, має філії в більш ніж 25 країнах світу.

У авіакосмічній  промисловості провідні позиції  займають державні компанії «Аероспасьяль» і «Снекма», а також приватна група  «Дассо». Компанії «Аероспасьяль» і  «Дассо» займають відповідно перше  і третє місця в авіакосмічній  промисловості Західної Європи.

Великі компанії з багатомільярдними оборотами  виникли останнім часом в харчовій промисловості, будівництві, транспорті та торгівлі. Так, найбільшою харчосмакової  компанією Франції є БСН, що займає 11 місце серед харчосмакових компаній світу.

Процеси централізації капіталу в національному та міжнародному масштабах сприяли перетворенню ряду французьких компаній у світових лідерів окремих галузевих виробництв. Зокрема, хімічна компанія «Пешине» стала лідером пакувальної продукції, поліграфічна фірма «Ашет» — провідним видавцем журналів, фірма «Кабль де Ліон» займає перше місце в світі у виробництві електричних кабелів, електротехнічний концерн «Томсон» — перше місце в світі за випуску навігаційного обладнання для літаків, а в Європі — по виробництву побутової електроніки [62].

Про зміцнення  французьких компаній свідчить і  збільшення їх числа у списку ста  найбільших компаній світу. Якщо в 1961 р. їх було всього дві, то сьогодні їх кількість  досягла восьми. Тим не менш Франція  поступається США, Японії, Німеччині і Великобританії як за кількістю найбільших компаній, так і за величиною їх обороту. Оборот перших десяти французьких компаній в обробній промисловості складає близько 28% від обороту від американських і 45% — перших десяти німецьких.

Активну роль в економіці країни відіграють малі та середні підприємства, які зміцнили свої позиції в період 70 — 80 рр.. На ці підприємства припадає понад 99% всіх існуючих у Франції фірм. Малі та середні підприємства переважають у сфері нефінансових ринкових послуг (83%), будівництві (близько 80%) і торгівлі (79,3%). У промисловості їх частка значно менше — близько 36%. Виняток становлять галузі з переробки сільськогосподарської продукції (57,9%) і виробництво товарів широкого споживання (близько 69%) [62].

Як і більшість інших розвинених країн, Франція відрізняється різноманітністю правових форм підприємницької діяльності. Комерційні підприємства у Франції утворюються у формах індивідуального підприємства (більше 2/3 всіх малих і середніх підприємств), повного товариства, акціонерно-командитного або командитного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерного товариства. Найбільш часто зустрічаємим різновидом правової організації компаній є акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. В основному цей сектор французької економіки орієнтований на сферу послуг і торгівлі. Так, наприклад, у сфері оптової торгівлі найбільш поширеними формами підприємницької діяльності є товариства з обмеженою відповідальністю (44% усіх компаній), індивідуальні або приватні фірми (29%) і акціонерні товариства (22%) [64, с. 15].

Ефективність багатьох французьких  малих і середніх підприємств  забезпечується вузькою спеціалізацією, гнучкістю і маневреністю виробництва, а також охопленням високотехнологічних  новітніх галузей економіки. У таких галузях, як фармацевтика, виробництво точних приладів і інструментів, малі та середні підприємства дають близько половини обороту галузі.

Разом з тим саме цей  сектор економіки схильний до негативних впливів ринкової кон'юнктури. 30% реєстрованих підприємницьких одиниць терплять крах вже через два роки, а кожне друге не дотягує до п'яти років. Розглядаючи слабкі сторони малих і середніх підприємств, слід відзначити їх велику фінансову уразливість, недостатнє знання внутрішнього ринку і запізнювання в освоєнні зовнішніх ринків [64, с. 20].

Найбільш вразливими є  індивідуальні підприємства у сфері  торгівлі, більш міцні позиції — у малих і середніх підприємств у промисловості. Але разом з тим щорічно число малих і середніх підприємств збільшується більш ніж на 10%, що в кінцевому підсумку перевищує число банкрутств.

Експортна діяльність малих  та середніх підприємств має вельми скромні показники. Більше 60% підприємств  даної категорії або взагалі  не займаються подібною діяльністю, або експортують вкрай незначну частину своєї продукції. Тим не менш, французький уряд робить досить відчутну підтримку експортного виробництва. Створюються спеціальні фонди впливу, виділяються середньострокові і довгострокові кредити на пільгових умовах при досягненні цими підприємствами певного розміру експорту. Для подолання труднощів, пов'язаних з експортною діяльністю, багато підприємств об'єднуються для спільного вивчення ринку, а також йдуть по шляху створення спільних підприємств з партнерами їх тієї країни, куди направляється продукція.

Головною особливістю  національної економіки Франції  є значна питома вага державного сектора. Націоналізовані фірми мають  юридичну форму акціонерних товариств. Їх акції належать державі безпосередньо  або через націоналізовані банки і фінансові організації [64, с. 25].

Державні компанії діють  переважно в автомобілебудуванні, авіакосмічній, електронної, хімічної, нафтогазової промисловості, чорної металургії, тобто в галузях, які мають  ключове значення для економіки  країни, або в галузях, що вимагають великих інвестицій і в яких приватні компанії не можуть забезпечити достатню норму прибутку для розширеного відтворення.

У промисловості діють 446 державних компаній, головним чином  в чорної і кольорової металургії, хімії, машинобудуванні, у галузі транспорту та зв'язку — 194 компанії, в енергетиці — 32 компанії, у фінансовій сфері — 280 компаній. Як правило, державні компанії відрізняються значним рівнем концентрації виробництва, високою продуктивністю праці та активної зовнішньоторговельною діяльністю [64, с. 28].

У Франції історично склалося три основних типи державних підприємств:

Перший – це організації, що не входять безпосередньо до складу державних компаній, але керовані ними в звичайному адміністративному порядку і діють у рамках державного права. Це, перш за все установи пошти та зв'язку, національні видавництва, лікарні, депозитні каси і т. д.

Другий тип – це компанії, капітал яких практично повністю належить державі, але діяльність яких підпадає під дію приватного права. До них можна віднести компанії з дослідження в галузі видобутку і переробки нафти, з управління аеропортами Парижа, морськими портами і т. д.

Третій тип представляють  компанії так званої змішаної економіки, в яких державі належить контрольний пакет акцій. На їх частку припадає понад половини всіх підприємств державного сектора.

Іншою відмінною рисою  економіки Франції є її широко диверсифікована система державного регулювання, що включає індикативне  планування. При цьому втручання  держави в економічне життя послідовно посилювалося протягом декількох десятиліть. Так, наприклад, на рубежі XIX - XX ст. частка державних витрат у ВВП становила 10 – 15%, а в 90-ті. – Більше 45%. Основні функції в даній області покладено на міністерство економіки, фінансів і бюджету, яке визначає і координує економічну політику Франції.

Одним з головних елементів впливу на французький ринок є бюджетне регулювання, яке включає проведення відповідної податкової політики та виділення коштів на реалізацію конкретних цільових програм.

Держава за допомогою системи  оподаткування забезпечує не тільки дохідну частину бюджету країни, але й практичну реалізацію офіційних пріоритетів у розвитку національної економіки.

Дохідна частина державного бюджету формується з податкових надходжень (понад 90%), виручка від  продажу зброї і т. д. У податкових надходженнях на прямі податки припадає близько 40%, на непрямі – більше 60%. Шкала ставок прибуткового податку прогресивна, діапазон ставок становить близько 0 до 56, 8%. Серед основних видаткових статей бюджету – асигнування на освіту та культуру, охорону здоров'я, створення робочих місць, оборону, соціальні виплати. З 1975 р. спостерігається хронічний дефіцит державного бюджету, незважаючи на жорсткі заходи, що вживаються урядом з кінця 1980 р. за його зниження. Так, у 1997 р. він досягав 3,1% ВВП, а державний борг склав 57, 8% [68].

Крім того, державою фінансується реалізація великих науково-дослідних  та економічних програм, витрати  на оборону. Основний упор Франція зробила  на розвиток таких технологічних  програм і проектів, які дають  їй доступ до самої передової та перспективної техніки і технологій. Це міжнародні науково-дослідні програми Еспріт, РАСЕ, голити, ЕВРОМАТ, ЕВРИКА. За прогнозами експертів, французькі науково-дослідні організації та промислові фірми зможуть в кінці століття вийти на передові позиції в ряді таких наукоємних галузей, як роботехніка, засоби зв'язку, створення нових матеріалів, біотехнологія, інформатика, мікроелектроніка.

Економіка США — найбільша економіка світу за обсягом ВВП [1, с. 15]. Економіка США є однією з найбільш диверсифікованих національних економік світу, вона також є локомотивом світової економіки. Структура економіки США відрізняється яскраво вираженою постіндустріальністю. Велика частина американського ВВП створюється в галузях сфери послуг, куди відносяться, перш за все, освіта, охорона здоров'я, наука, фінанси, торгівля, різні професійні та особисті послуги, транспорт і зв'язок, послуги державних установ.

Економічні  відносини цих країн завжди розвивалися, проте їх динаміка була різною. У  двосторонніх економічних відносинах досить чітко можна виділити та проаналізувати основні сфери співпраці. Основними напрямами стали: торгівля, інвестиційна діяльність, функціонування ТНК.

З приходом до влади  у Франції в 1995 році неоголліста  Жака Ширака, відносини між Францією і США принесли ряд нових моментів, в першу чергу саме в сфері економічного співробітництва. Особливості даних відносин добре проглядаються в аналізі кількісних показників зовнішньоекономічного співробітництва двох країн [26, с. 14].

Комерційні  зв'язки США з Францією у цей  період набирають все більшої потужності, взаємодоповнюваності та з часом зростають. З більш ніж 1,2 млрд. дол. у комерційних операціях, що відбуваються між двома країнами, кожна країна мас все більшу частку відкритості економіки. Франція є 9-м найбільшим торгівельним партнером для Сполучених Штатів та Сполучені Штати для Франції найбільшим торговим партнером за межами Європейського Союзу.

У 2006 році, 62% або 38 млрд. дол. двосторонньої торгівлі відбулися в основних галузях  промисловості, таких як аерокосмічна, фармацевтична продукція, медичне і наукове устаткування, електричні машини і пластмаси, де обидві країни експортували та імпортували аналогічну продукцію.

Сполучені Штати  і Франція також мають великий  і зростаючий показник торгівлі послугами  таких, як туризм, освіта, фінанси, страхування та інші професійні послуги. У 2006 Франція була шостим за величиною ринком для американського експорту послуг. Хоча обсяг торгівлі товарами і послугами, отримує більшу частину уваги з точки зору комерційних відносин, прямі іноземні інвестиції і діяльність іноземних філій можна розглядати як основу комерційних відносин. Масштаб продажів американських компаній, що працюють у Франції та французьких компаній, які працюють у Сполучених Штатах переважує торгові операції майже в п'ять разів.

У 2006 році Франція  була одинадцятою найбільшою приймаючою країною для США прямих іноземних  інвестицій за кордоном і Сполучені  Штати з інвестиціями на суму 65,9 млн. були номер один іноземним інвестором у Франції. У тому ж році, французькі компанії зробили прямі інвестиції в США на загальну суму 159 млрд. дол., що робить Францію п'ятим найбільшим інвестором в Сполучених Штатах.

Французькі  компанії працевлаштували близько 473000 робітників у Сполучених Штатах у 2005 р., у порівняні з 619000 співробітників американських компаній у Франції. Більшість американських торгових та інвестиційних операцій з Францією, в якій домінують багатонаціональні компаній, не викликають суперечок. Тим не менш, три провідні питання: сільське господарство, державне втручання в корпоративну діяльність і війна в Іраку — сприяли появі двосторонньої напруженості. Криза відносин виникла на початку 2003 року з повідомленнями США про бойкотування французьких товарів і заклики деяких членів Конгресу проти Франції у зв'язку з відмінностями у зовнішній політиці через війну в Іраку. Така криза відносин не мала великого впливу на продаж таких продуктів, як французькі вина, парфумерію і туалетні приналежності, товари для подорожей та сумки, сири. Хоча деякі державні опитування громадської думки в той час запропонували підтримку економічних бойкотів, як спосіб висловити опозицію до Франції. Політика бойкотів поставила під загрозу тисячі робочих місць по обидві боки Атлантики [71, с. 124].