Макроекономічна нестабільність

Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою  суму заборгованості держави власникам  його цінних паперів, національним і  міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають  великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США  починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд. дол., а в деякі роки – 200 млрд. дол.. [ 13 ].

Крім того, на стабільність в економічній системі впливає  і грошовий обіг, тобто зміни, які  можуть виникати на грошовому ринку, спричиняючи порушення грошового  обігу.

Грошовий обіг — це рух  грошей у готівковій і безготівковій  формах для обслуговування потреб реалізації товарів, а також нетоварних платежів і розрахунків у господарстві.

Об'єктивну основу грошового  обігу становлять суспільний поділ  праці і розвиток товарного виробництва, в якому рух грошового капіталу обслуговує відносини розподілу і обміну, а через амортизаційні відрахування і фонди обігу забезпечується обслуговування процесу виробництва і споживання. Розвиток товарного виробництва, що привів до утворення загальнонаціональних і світового ринку, стимулював розвиток грошового обігу для обслуговування руху і реалізації сукупного суспільного продукту, в тому числі і кругообігу капіталу, обігу товарів і послуг, руху позичкового капіталу і доходів населення.

В своїй сукупності грошовий обіг охоплює сфери обігу і  виробництва як безперервного процесу. Його стадії руху охоплюють:

• Амортизація
• Заробітна плата
• Фонди обігу
• Податкові платежі
• Нагромадження

Тому при визначенні поняття  грошового обігу слід виходити з  того факту, що він обслуговує процеси  виробництва, розподілу, обігу і  споживання. Його організація і функціонування безпосередньо впливає на ефективність прийняття рішень на всіх стадіях суспільного відтворення, опосередкує їх і допомагає забезпечити якісну і кількісну взаємодію суспільного відтворення на всіх його стадіях. [15]

Грошовий обіг - це неперервний  рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу  й обігу. За його допомогою здійснюється розширене відтворення. Поряд з  кредитом та фінансами він виступає складовою частиною єдиного грошового  обороту і водночас становить  самостійне економічне явище, що має  свою особливу специфіку й механізм впливу на економіку. Опосередковуючи  рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго визначеної маси грошей.

Регулювання грошового обігу  здійснюється на основі використання законів грошового обігу. Рівновага  товарної й грошової маси залежить від трьох факторів: кількості  проданих товарів, рівня товарних цін, швидкості обертання грошової одиниці. Всі ці фактори безпосередньо  залежать від стану й рівня  виробництва, використання переваг  суспільного поділу праці, рівня продуктивності праці. Закономірності тут такі: 1) чим розвинутіший суспільний поділ праці, тим більша кількість товарів продається; 2) чим вищий рівень продуктивності праці, тим нижчі вартість і ціна товарів. [13 ].

Вилучення грошей зі сфери обігу  можливе лише в разі зменшення  у ній маси товарів або значного збільшення швидкості обігу грошової одиниці. За умов золотомонетного стандарту  зайві гроші автоматично залишають  сферу обігу, перетворюючись у скарби. За наявності паперових грошових знаків кожен суб'єкт економічних  відносин для отримання реальних товарів чи послуг прагне знову спрямувати гроші в обіг, щоб не зазнати  збитків від можливого їхнього  знецінення. Оскільки вилучення грошей з обігу вимагає значних витрат, то держава, вдаючись до регулювання  їхньої кількості, такі витрати перекладає на інших суб'єктів ринку і  насамперед на широкі верстви населення. Саме така політика, покликана стабілізувати  економіку, фінанси й грошовий обіг, здійснюється нині в Україні.

Стабільність грошового  обігу залежить насамперед від стану  економіки. В суспільстві, де збалансовані процеси відтворення в народному  господарстві, підтримується й стабільний грошовий обіг. Більше того, він активно  впливає на стан і розвиток економіки. Там же, де виникли диспропорції у відтворювальному процесі, де спостерігається  падіння виробництва валового національного  продукту, а держава не може збалансувати надходження та видатки, грошовий обіг підривається інфляційними процесами. [14]. 

РОЗДІЛ 2

 

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ТА ЗМІСТ  ЦИКЛІЧНИХ КОЛИВАНЬ В ЕКОНОМІЦІ

Економічний розвиток відбувається нерівномірно і періоди піднесення чергуються зі спадом. Коливання економіки  відтворюється як регулярний періодичний  процес. Поняття економічного циклу  означає рух економіки від  однієї кризи до іншої. Сучасна економічна теорія трактує економічний цикл як явище, яке має ряд таких  спільних моментів:

• економічний цикл складається з послідовних фаз: криз і піднесень;
• у другій половині ХХ ст. цикл розглядають як багатокомпонентний процес із малих, середніх, довгих циклів;
• із середини 30-х років ХХ ст. в теорії макроекономіки цикл розглядають як коливання, які відбуваються навколо стану рівноваги;
• циклічні коливання відбуваються навколо трендової траєкторії економічного зростання;
• циклічність економіки треба розглядати не як недолік в економічному стані, а як спосіб саморегулювання ринкової економіки, причому циклічний розвиток має таку особливість, якщо не регулювати коливання, то вони можуть підсилювати один одного, можуть увійти в резонанс і здатні зруйнувати економічну систему.

В макротеорії цикл виступає об’єктом управління. При характеристиці економічного циклу вживається три  підходи до їх вивчення:

• економічний цикл розглядається як відхилення від нормального стану рівноваги;
• цикл трактується як загальна форма економічного процесу, а економічна рівновага не розглядається як норма, до якої повинна прагнути економіка в процесі коливань;
• ряд теорій не визнають закономірність періодичності циклу.

Отже, економічний цикл —  це макроекономічне явище, пов’язане  із зміною ВНП, національного доходу, інвестицій, споживання, які викликають сплески темпів росту чи спаду.

Економічний цикл характеризується періодичним зростанням та падінням ділової активності, що виявляються  у невідповідності сукупного  попиту та сукупної пропозиції. [3. 201-221].

Свідченнями циклічних коливань економіки є коливання таких  показників ділової (економічної) активності:

• змін у темпах приросту ВВП;
• змін у темпах зростання обсягів продажу;
• змін загального рівня цін
• змін рівня безробіття та інфляції;
• змін у рівнях завантаження виробничих потужностей.

Хоча, цикли часто не схожі  між собою, вони мають спільні  ознаки. Американські вчені-економетрики Артур Бернс та Веслі Мітчелл  у праці «Аналіз бізнес-циклів» (1946 р.) запропонували класифікацію макроекономічних змінних залежно  від того, як вони змінюються на різних фазах циклу:

• проциклічні змінні мають тенденцію до зростання у фазі піднесення та до зменшення у фазі падіння;
• антициклічні змінні мають тенденцію до зростання у фазі падіння та до зменшення у фазі піднесення;
• ациклічні змінні — такі змінні, динаміка яких безпосередньо не пов’язана з фазами циклу ділової активності.

Залежно від щільності  зв’язку між про циклічними змінними і циклічними коливаннями, їх (проциклічні  змінні) поділяють на змінні, щільно пов’язані з циклом (сукупний випуск, прибуток від бізнесу, процентна  ставка у короткостроковому періоді, швидкість обороту грошей, рівень цін та ін.) та ті, яким властивий  слабший зв’язок із циклом ділової  активності (виробництво товарів  повсякденного вжитку, виробництво  сільськогосподарської продукції, добування природних ресурсів, ціни на природні ресурси та сільськогосподарську продукцію, рівень процентної ставки у довгостроковому періоді і т. ін.).

Прикладами антициклічних  змінних можуть слугувати:

• зростання запасів у період зменшення обсягів виробництва і продаж та, навпаки, зменшення запасів у період піднесення;
• зростання безробіття у період падіння виробництва і, навпаки;
• зростання рівня банкрутств у період депресії та зменшення їх у період піднесення.

Прикладом ациклічних змінних  є незалежний від фази циклу обсяг  експорту для США.

Щоб ретельніше дослідити  особливості ділового циклу, його поділяють  на фази. Класичний цикл ділової  активності має чотири фази. Він  починається із падіння ділової  активності й закінчується фазою  піднесення. Схематично класичний цикл ділової активності можна зобразити  так:

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Схема класичного циклу  ділової активності.

Із зображення зрозуміло, що цикл — це період між двома  падіннями обсягів національного  виробництва, або це період між двома  кризами.

Цикл має 4 фази: криза, депресія, пожвавлення та промислове піднесення.

Ознаки економічної кризи:

• перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них;
• різке падіння цін, зумовлене перевищенням пропозиції над попитом;
• падіння обсягів виробництва і, як наслідок, падіння норми прибутковості;
• зростання запасів;
• збільшення кількості банкрутств;
• зростання рівня безробіття;
• падіння доходів;
• потрясіння кредитної системи (різке зростання норми номінального процента у зв’язку з тим, що попит на гроші зростає, а пропозиція зменшується внаслідок відливу грошових капіталів із банків, різке скорочення комерційних і банківських кредитів, падіння курсу акцій і облігацій і т. ін.).

Характерні риси депресії:

• зменшення запасів;
• призупинення різкого падіння цін;
• призупинення падіння виробництва;
• зменшення позикового процента.

Ознаки пожвавлення та піднесення:

• зростання виробництва;
• зростання загального рівня цін;
• зменшення рівня безробіття;
• зменшення запасів;
• зростання рівня доходів;
• розширення кредиту (кредитна експансія).

Пожвавлення і піднесення мають спільні характеристики. Відмінність  між ними полягає в  тому, що у  фазі пожвавлення економіка досягає  рівня до кризового сану, а у фазі піднесення — перевищує до кризовий розвиток економіки. .[1.c. [396-403].

Класична схема циклічного розвитку властива економіці ХІХ  ст. У ХХ ст. цикл модифікувався. Головними  факторами, що зумовили модифікацію, вважають зміни, що відбулися в технологічному способі виробництві, та державне втручання  в економіку.

Схематично сучасний діловий  цикл можна зобразити таким чином:

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2. Схема сучасного  ділового циклу.

Як видно із рисунка, у  сучасному циклі економіки відсутні чотири чітко визначені фази, а  є лише дві: спад і піднесення

Спад в економіці ще називають рецесією, якщо період скорочення обсягів виробництва триває не менше 6 місяців. Рецесія починається від  пікової точки і закінчується крайньою нижньою точкою (дном).

Відрізок ВD відображає рецесію, а відрізок АВ — розширення виробництва.

Рецесія — це період зниження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості та торгівлі, який продовжується  від 6 місяців до 1 року та характеризується значним занепадом багатьох секторів економіки.

Особливості сучасного економічного циклу:

• зміна чотирифазної моделі циклу на двофазну;
• повні цикли (відстань між піком і дном) суттєво відрізняються між собою за тривалістю;
• починаючи з другої половини ХХ ст. відбувається скорочення фази економічного падіння, тоді як фаза розширення виробництва стала тривалішою;
• повторюваність криз стала частішою, але менш глибокою.

Більшість сучасних економістів  вивчають причини циклічності через  аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів, які впливають на характер циклу, його тривалість, специфіку проявів  окремих фаз.