Міжнародна підприємницька діяльність як основа економічної діяльності

У певному сенсі процесу  глобалізації протистоїть регіоналізація — створення замкнутих регіональних угруповань. Тут, з одного боку, обмежуються контакти з партнерами з інших регіонів, але, з іншого боку, йде інтенсивний розвиток і створюється модель багатонаціональної взаємодії. В умовах глобалізації основним мотивом ведення міжнародної підприємницької діяльності стає висока (глобальна) конкуренція між корпораціями. Вони стають гнучкими, вони не можуть собі дозволити ігнорувати жоден з помітних регіональних ринків, оскільки невідомо, які ринки можуть стати вирішальними у світовій гонці.[20, c.89] Реальна глобалізація характеризується тим, що міжнародні економічні зв’язки охопили практично всі країни планети і кожна з них залежить від міжнародної підприємницької діяльності. Наслідки цього двоякі: з одного боку, країна може користуватись всіма благами, не відчуваючи негативних наслідків відсутності в неї тих чи інших ресурсів, можливостей і т.д. Але, з іншого боку, природною платою за це є і суттєва залежність країни від стану світових ринків в цілому: не можна користуватись лише благами інтеграції в світову економіку, доводиться одночасно нести і ризики цього процесу.

 

3. Види та форми міжнародної підприємницької діяльності

 

 

Міжнародна підприємницька діяльність передбачає наявність та використання різних видів та форм її здійснення. На підставі розмежування суб'єктів господарювання за ознакою форм власності розрізняють два типи міжнародної підприємницької діяльності: приватна  і державна. Приватну діяльність здійснюють фізичні та приватні юридичні особи. Державну здійснює держава та її уповноважені представники.

За галузево-технологічною  і функціональною ознаками виокремлюють   такі   основні   види   міжнародної підприємницької діяльності:

промислова,

аграрна,

будівельна,

торговельна,

транспортно-комунікаційна,

фінансова.[6, c.157]

В сучасних умовах найбільш швидко розвиваються такі види міжнародної підприємницької діяльності як промислова, торгова і фінансова.

Практика господарювання підтверджує можливість здійснення двох основних видів (типів) міжнародної  підприємницької діяльності — виробничої та посередницької. Виробнича підприємницька діяльність вважається визначальною, оскільки вона найбільше впливає на ефективність системи господарювання та якість суспільного життя. Загальну типологію виробничої та посередницької підприємницької діяльності, тобто її розчленування на окремі структурні елементи та їх групування у певні блоки, показано на рис. 1.1.

Рис. 1.1.  Типологія виробничої та посередницької підприємницької  діяльності.[8, с.110]

 

Міжнародна підприємницька діяльність у сфері безпосереднього  виробництва товарів має орієнтуватися  на продукування і просування на ринок традиційних або інноваційних видів цих товарів. Така діяльність буде ефективнішою, якщо здійснюватиметься з використанням технологічних інновацій, більш якісних характеристик продуктів праці, нових елементів організації виробничих процесів тощо. Виробнича підприємницька діяльність може мати основний чи допоміжний характер. До основних належать види підприємницької діяльності, у процесі яких створюються і реалізуються готові до кінцевого споживання вироби. Допоміжними вважаються види підприємництва, що мають не тільки уречевлений, а й неуречевлений характер, тобто інжинірингова, консалтингова, лізингова, маркетингова, проектувальна, факторингова та інша подібна діяльність.[8, c.112-114] Фізичні чи юридичні особи, які представляють інтереси виробників або споживачів заведено називати посередниками. Виходячи з цього основною метою посередницької підприємницької діяльності є інтеграція економічних виробників і споживачів.

Однією з поширених форм посередництва  є агентування, тобто форма господарювання, за якої агент (посередник) діє від імені і на користь відповідно виробника або споживача. Розрізняють кілька типів агентів. Агенти (представники) виробників уособлюють інтереси кількох виробників однотипних товарів. Повноважні агенти зі збуту (збутовики) взаємодіють з виробниками на договірних засадах. Агенти зі закупівель зазвичай займаються підбором потрібного споживачам асортименту товарів. Причому всі агенти співпрацюють з виробниками або споживачами на довгостроковій (постійній) основі. Посередницькі функції одноразового агента здійснює брокер — посередник за укладання угоди, головним завданням якого є звести продавця з покупцем і допомогти в досягненні потрібної домовленості. Агенти можуть працювати як оптовики-комісіонери, котрі самостійно розпоряджаються товаром, приймаючи його на комісію від комітента (власника товару), До комісійних відносять також операції консигнації, за яких посередник-консигнант реалізує товар зі власного складу на підставі договору доручення.

Як суб’єкти торгово-комерційної діяльності, котрі виконують спеціалізовані функції, виступають: 1) оптово-роздрібна фірма (база) — безпосередня реалізація продукції виробничого і споживчого призначення з використанням традиційних форм продажу товарів; 2) торговий дім — здійснення експортно-імпортних операцій, включаючи організацію виставок і реклами, із заснуванням своїх представництв в інших країнах; 3) дистриб’ютор — придбання безпосередньо у виробників та реалізація (розподіл) товарів своїм постійним клієнтам; 4) дилер — перепродаж товарів від свого імені та за власний рахунок; 5) комівояжер — продаж товарів із доставкою покупцям. [40, c.67-69]

Основою біржового підприємництва є біржі (форма постійно діючого  оптового ринку), що виконують спеціалізовані функції: 1) товарні — оптова торгівля масовими товарами зі стійкими якісними параметрами; 2) фондові — купівля-продаж цінних паперів; 3) валютні — купівля-продаж золота та інших дорогоцінних металів, іноземної валюти; 4) праці (переважно у вигляді центрів зайнятості населення) — облік потреби і пропонування робочої сили, сприяння працевлаштуванню з організацією перенавчання. Специфічними операціями, що їх виконує біржове підприємництво, є: а) ф’ючерсний контракт — контракт на поставку обумовленої кількості певного товару за фіксованою ціною протягом зазначеного у договорі терміну; б) опціон — договірне зобов’язання купити або продати товар (фінансові права) за наперед визначеною ціною в межах узгодженого періоду. Опціони здійснюються стосовно конкретних товарів, цінних паперів, ф’ючерсних контрактів.[40,  с.71-72]

Крім двох основних типів  підприємництва (виробничого й посередницького), існує підприємництво фінансових інституцій. Як суб’єкти підприємництва фінансового спрямування, що, з одного боку, є посередниками, а з іншого — надавачами послуг, виступають спеціалізовані банки та інвестиційні компанії (фонди). Спеціалізовані державні й комерційні банки акумулюють внески тимчасово вільних грошових коштів фізичних та юридичних осіб, надають кредити, стають посередниками у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами (організаціями) та окремими фізичними особами. Інвестиційні компанії та фонди здійснюють постійний кругообіг власного й позичкового капіталу у формі інвестування існуючих виробництв, нових технічних та організаційних проектів на галузевому чи регіональному рівнях. [22, c.75]

Формування і функціонування соціально орієнтованого та економічно ефективного підприємництва можливі за умови створення належного підприємницького середовища, що має інтегрувати в собі сприятливу суспільно-економічну ситуацію в країні (регіоні), спиратися на розвинену ринкову економіку з відповідними активними правовими й соціально-економічними регуляторами та ринковою інфраструктурою.[13, c.145]

Теорія і практика міжнародної підприємницької діяльності передбачають певні рівні та форми інтернаціоналізації різних суб’єктів міжнародної підприємницької діяльності. Основні рівні та форми інтернаціоналізації зображені на  рис. 1.2.

 

 

Рис. 1.2.  Рівні інтернаціоналізації та форми міжнародної  підприємницької діяльності.[22, с.82]

 

Першою і найнижчою  за рівнем інтернаціоналізації формою міжнародної підприємницької діяльності є здійснення окремих зовнішньоекономічних операцій — експортно-імпортних, лізингу, посередницьких, консультаційних і маркетингових послуг.

Другою формою міжнародної підприємницької діяльності є різноманітна промислова кооперація — науково-технічна (в галузі науково-дослідних і дослідно-конструкторських, випробувальних робіт), виробнича, збутова, сервісна (технічне обслуговування і ремонт після продажу).

Третя форма міжнародної підприємницької  діяльності — це достатньо широкомасштабна організація спільного підприємства, яка має високий рівень інтернаціоналізації і охоплює створення та функціонування спільних підприємств, ліцензування, управління за контрактом.

Четверта форма міжнародної  підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання — це територіально-виробничі комплекси з багатосторонніми міжнародними зв'язками. Прикладами таких форм господарських зв'язків можуть бути прикордонна і прибережна торгівля, різні консорціуми, реалізація концесійних угод тощо.

Економічні зв'язки з  зарубіжними фірмами реалізуються переважно шляхом здійснення комерційних операцій, тобто певних технічних і організаційних процедур для підготовки і здійснення міжнародного співробітництва. Історично склалося так, що першою формою міжнародної підприємницької діяльності стали експорт та імпорт. Проте в складних умовах сучасного світу широкого поширення набули й інші форми міжнародної підприємницької діяльності. Найважливі форми співробітництва (партнерських зв’язків) за окремими напрямами зображено на рис. 1.3.

 

Рис. 1.3.  Форми співробітництва партнерів за окремими напрямами  
підприємницької діяльності.[40, с.76]

 

Експорт — це продаж продукції, виробленої в своїй країні, з ціллю подальшого використання або перепродажу на території інших країн. Розрізняють нерегулярний експорт, коли фірма експортує надлишки своїх товарів чи окремі товари, виготовлені на замовлення, та активний експорт, за якого продуцент розширює постійні експортні операції на конкретних міжнародних ринках. Є ще прямий експорт, коли будь-який суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності може експортувати свої товари самостійно, і побічний експорт, коли реалізація здійснюється за допомогою міжнародних посередників.[13, c.168]

Імпорт — це закупівля продукції, виробленої в інших країнах, з метою подальшого використання або перепродажу на території своєї країни. Всі експортно-імпортні операції поділяються на дві групи. Перша група — це торгівля товарами (матеріальними продуктами), такими як предмети, одяг, комп'ютери, а також сировина. Друга група експортно-імпортних операцій - це торгівля послугами (нематеріальними продуктами), такими як банківські, транспортні та бухгалтерські послуги.[41, c.55]

У багатьох випадках експорт має вирішальне значення для фінансового благополуччя компанії. Наприклад, у компанії Boeing 53% обсягу комерційних продажів літаків випадає на зарубіжних замовників, що дозволяє створити десятки тисяч робочих місць на підприємствах самої компанії і ще більше місць на підприємствах постачальників запасних частин і деталей. Закордонні продажі досить часто відіграють важливу роль і в діяльності менш  великих компаній, таких як Markel Corporation, виробник еластичних труб та ізольованого проводу, основні підприємства якого розташовані в штаті Пенсільванія. На частку експортних операцій припадає 40% від річного обсягу продажів компанії, який складає 26 млн. дол.[41, c.58]

Друга форма співробітництва, що має таке ж значення, як експорт та імпорт — це закордонні інвестиції, або передача капіталу резидентами однієї країни для подальшого його використання резидентами іншої країни. Такі інвестиції поділяються на дві категорії: прямі іноземні інвестиції та портфельні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції — це вкладення капіталу з метою здійснення придбання та реального контролю над об'єктами власності, активами і цілими компаніями в інших країнах. Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу. Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% — іноземному інвестору і 50% — місцевому — компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій — змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.[6, c.174]

Прямі іноземні інвестиції за міжнародною класифікацією поділяються на :

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі  кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.[18, c.224]

Прямі іноземні інвестиції становлять основу панування ТНК  на світовому ринку. Вони дозволяють транснаціональним корпораціям використовувати підприємства в зарубіжних країнах для виробництва і збуту продукції і швидко розповсюджувати нові товари і нові технології в міжнародному масштабі, тим самим підвищуючи свою конкурентоспроможність. Для них прямі іноземні інвестиції мотивовані в кінцевому підсумку прибутком.

Як приклад прямих іноземних інвестицій можна привести придбання компанією Ford Motor Company всіх простих  акцій шведської компанії Volvo Corporation. Після покупки цих акцій з материнської компанії Ford в компанію Volvo були направлені фахівці, завдання яких полягало в здійсненні контролю над діяльністю компанії, а також в інтегруванні роботи компанії з програмами закупівель і маркетингу, реалізованими корпорацією Ford в масштабах всього світу.[18, c.227]