Міжнародна підприємницька діяльність як основа економічної діяльності

Окрему групу  суб'єктів міжнародної підприємницької діяльності становлять кредитно-фінансові установи, які є не просто «гравцями», а й регуляторами ринку, адже грають подвійну роль. Така подвійна роль взагалі є характерною для банківських установ, агентств страхування та інших форм фінансового обслуговування.[25, c.44 ]

Щодо регулятивних мікроекономічних структур, то ними є об'єднання підприємців, інформаційні структури, аудиторські, юридичні фірми, організації сприяння бізнесу, в створенні яких могли  більшою або меншою мірою брати участь державні організації. Зрештою, мікроекономічні суб'єкти міжнародної підприємницької діяльності відповідно до своїх комерційних інтересів і можливостей можуть грати роль як замовників, так і виконувачів посередницьких послуг.

Розглядаючи суб'єктів  міжнародної підприємницької діяльності на макрорівні, потрібно враховувати їх подвійну природу. Адже це водночас і господарська, і регулятивна практика держави в особі її повноважних  органів, які безпосередньо організовують рух через кордони предметів міжнародного співробітництва або діяльність яких спрямована на формування режиму такого співробітництва.[25, с.45]

Отже, міжнародна підприємницька діяльність — це складний і взаємопов’язаний процес, який включає в себе різноманітні форми та види здійснення підприємницької діяльності переслідуючи визначені цілі. Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є фізичні та юридичні особи, фірми, спілки підприємців, представники держав, міжнародні організації, спільні підприємства та транснаціональні компанії. Основними формами сучасної міжнародної  підприємницької діяльності є експорт та імпорт товарів та послуг, підприємницька діяльність за кордоном (банківські операції, лізинг, страхування, консалтингові послуги, франчайзинг та інші), інвестиційна діяльність, спільне підприємництво, а також кооперація в галузі науково-технічної, виробничої, збутової та сервісної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

 

Регулювання міжнародної  підприємницької діяльності

 

2.1 Основні  рівні та методи регулювання міжнародної підприємницької діяльності

 

Регулювання  міжнародної  підприємницької діяльності в кожній окремій країні обов'язково відбивається на результатах  діяльності інших  країн, так як виробництво, обмін  і споживання різних країн світу  взаємопов'язані і взаємозалежні. З поглибленням та розширенням зовнішньоекономічних зв'язків посилюється роль багатосторонньої регламентації  міжнародної підприємницької діяльності. У кожній країні вона регулюється національними нормами права, двосторонніми угодами, регіональними, а також багатосторонніми угодами в рамках міжнародних організацій.

Але перш ніж перейти  до характеристики основних рівнів та методів регулювання слід розглянути в загальному розвиток міжнародної підприємницької діяльності, який  здійснюється на мега-, мета-, макро- і мікрорівні.

Опис рівнів розвитку міжнародної підприємницької діяльності представлено на табл. 2.1

Табл. 2.1. - Рівні розвитку міжнародної підприємницької діяльності

Рівні  розвитку міжнародної підприємницької діяльності	Опис  даного  рівня
1. Мегарівень( рівень співтовариства або міжнародних організацій)	На цьому  рівні формуються найбільш загальні  положення щодо суті та змісту міжнародної підприємницької діяльності, а також  розробляються рекомендації щодо здійснення цієї діяльності, високого ступеня конкретизації аж до теоретичних та практичних моделей.
2. Метарівень ( регіональний або  міждержавний)	На цьому рівні відбувається становлення зовнішньоекономічних пріоритетів у процесі міжнародної  регіональної інтеграції  На метарівні  загальні положення ООН   пристосовуються   до   особливостей   регіонального   й міждержавного співробітництва, адже це є зрозумілим, що  у країнах  Західної Європи проблеми розвитку міжнародних підприємницьких зв'язків інші в порівнянні з  проблемами постсоціалістичних країн Східної Європи.
3.Макрорівень( рівень держави)	На макрорівні, тобто рівні економіки  окремо взятої країни міжнародна підприємницька діяльність відображає особливість  організаційно-економічних та правових відносин тієї чи іншої країни, її суспільно-економічний  і  політичний  устрій,  традиції,  географічні та природнокліматичні умови. Також на цьому рівні необхідно розробляти, ефективно реалізовувати та корегувати у разі необхідності стратегію міжнародної економічної діяльності, гнучко пристосовувати систему підприємницької до особливостей бізнес-середовища з метою реалізації національних економічних інтересів
4. Мікрорівень ( рівень окремого  підприємства)	На цьому рівні відбувається пристосування  діяльності підприємства до  вимог , правил і стандартів міжнародного бізнес-середовища.Підприємства установлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв'язки зі своїми закордонними партнерами і  при цьому визначається їх загальна стратегічна орієнтація. Кожне національне підприємство, яке виходить на зовнішні ринки потрапляє під дію правового середовища іншої країни чи організації до якої входить дана країна. Тому  підприємствам необхідно обирати адекватні цільові зарубіжні ринки та стратегії виходу на них, прогнозувати можливі ризики та розробляти стратегії їх уникнення або мінімізації.

Джерело: розроблена автором  на основі [19,  с.76-78]

 

Регулювання міжнародної  підприємницької діяльності здійснюється на трьох рівнях: національному, міжнародному і наднаціональному.

Система регулювання міжнародної підприємницької діяльності на національному рівні охоплює такі елементи: 1) форми іноземних інвестицій (грошові кошти в іноземній валюті, різноманітні майнові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо); 2) вимоги до результатів діяльності іноземного партнера (масштаби діяльності, частка ринку, рівень імпортної технології, професійна підготовка кадрів); 3) трансферт прибутку іноземного інвестора (обов’язкове створення резервного фонду зі зберіганням його в банку країни, що приймає; фіксація розміру трансфертного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво); 4) інвестиційні пільги та обмеження (субсидії, пільгові позики, звільнення від податків та їхнє часткове повернення, застосування прискореної амортизації); 5) гарантії дотримання прав іноземного партнера (залучення у вітчизняне правове поле; збереження існуючих пільг протягом інвестиційного циклу; відмова від заходів конфіскаційного характеру).[45, c.275]

Зазвичай на міжнародному рівні регулюються: 1) ідентифікація інвестицій та інвесторів (визначення не тільки усталених форм інвестицій, а й тих, що можуть з’явитися після укладання угоди або підписання договору; зазначення тих юридичних осіб, які вважаються національними суб’єктами господарювання країни-учасниці відповідної угоди); 2) умови імпорту й заохочення іноземного капіталу (політика «відкритих дверей» держав-партнерів у спільній підприємницькій діяльності; зобов’язання країни, що приймає, стосовно стимулювання іноземних інвестицій); 3) переказування коштів (фіксація країною базування достатніх гарантій щодо безперешкодного переказування коштів у встановлені терміни); 4) розв’язання суперечок господарського та фінансового характеру (дрібних — компетентним судовим чи адміністративним органам країни, що приймає; складніших — Міжнародним центром урегулювання інвестиційних суперечок); 5) норми поведінки іноземних партнерів (загальні поняття, принципи й норми, яких мають дотримувати іноземні підприємці та які сприяють створенню позитивного іміджу зарубіжного партнера).[30, c.372]

На наднаціональному рівні в  рамках інтеграційних утворень регулювання  міжнародної підприємницької діяльності здійснюється відповідно до угод (договорів), що фіксують взаємовідносини між  багатьма країнами. Таке поточне регулювання відбувається у тому разі, коли забезпечуються вільний рух капіталів і гармонізація економічної політики країн-учасниць.

Розробкою однакових правил загального характеру щодо укладення та виконання зовнішньоторговельних угод, займаються три групи 
організацій: 
    -    міжурядові (ЮНСІТРАЛ — Комісія ООН з права міжнародної торгівлі, УНІДРУА – Міжнародний інститут уніфікації приватного права, ЮНКТАД – Конференція ООН з торгівлі та розвитку, ЄЕК ООН - Європейська економічна комісія ООН);

• регіональні (ЄС, НАФТА);

     -   неурядові (МТП — Міжнародна торговельна палата).[5, c.75-76]

   Конвенції та угоди, які регламентують виконання міжнародних бізнес-операцій, в залежності від їх предмета можна розділити на наступні групи: 
            1)двосторонні міждержавні угоди — наприклад, Загальні умови поставок товарів, що регулюють особливості укладення та виконання зовнішньоторговельних контрактів між сторонами і представляють собою міжнародні міжвідомчі угоди диспозитивного характеру. Положення даних угод відрізняються як нормативним, так і інструктивним змістом і можуть також мати застереження про те, що їх положення підлягають застосуванню тільки в тому випадку, якщо сторони в контракті або в окремій угоді домовилися  про це.

            2)уніфіковані правила укладання та   виконання   договорів міжнародної купівлі-продажу;

            3)конвенції з конкретних видів укладених угод - наприклад, Оттавська конвенція з міжнародного факторингу, Оттавська конвенція з міжнародного фінансового лізингу;

            4)уніфіковані правила і норми регулювання окремих аспектів зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі: Міжнародні розрахунки,

Міжнародне інвестиційне співробітництво, Міжнародні перевезення, Міжнародний торговий арбітраж.[39, c.215-216]

Регулювання міжнародного підприємництва, здійснюване переважно через відповідну організацію зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, має таку множинну мету:

1)стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;

2)створення сприятливих умов для інтеграції економіки  країни в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;

3)здійснення захисту економічних інтересів країни в цілому і конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;

4)надання однакових можливостей для ефективного господарювання всім суб'єктам підприємницької діяльності.

При здійсненні регулювання міжнародної підприємницької діяльності  використовуються адміністративно-правові, економічні та соціально-психологічні методи.

Адміністративно-правові методи регламентують  господарську діяльність, форму власності  на засоби виробництва та результати діяльності, механізм розв'язування конфліктних ситуацій в судовому порядку тощо.[29, c.89-91] Держава сприяє розвиткові відносин у сфері підпрємництва шляхом державного регулювання міжнародної підприємницької діяльності. Тому в регулюванні відносин у сфері підприємництва визначне місце посідають норми публічного права (у тому числі норми адміністративного, фінансового права), що встановлюють адміністративно-правові методи.

Економічні методи проявляються в  результаті реалізації міжнародної підприємницької діяльності шляхом надання кредитів і дотацій, здійснення відповідної податкової та митної політики.[11, c.89]

Економічні та адміністративні  методи взаємопов'язані. Так, будь-який економічний регулятор несе в собі елементи адміністрування, оскільки контролюється тією чи іншою державною службою. Наприклад, грошова система відчує вплив ставки міжбанківського кредиту не раніше, ніж буде прийнято адміністративне рішення про її підвищення. У свою чергу, в кожному адміністративному регуляторі є щось економічне в тому сенсі, що він побічно позначається на поведінці суб'єктів господарської системи. Вдаючись до прямого контролю над цінами, держава створює для виробників особливий економічний режим, змушує їх переглядати виробничі програми, шукати нові джерела фінансування капіталовкладень і т.д. Доводиться пристосовуватися до споживачів — змінювати структуру поточного попиту, а також співвідношення між його об'ємом і сумою заощаджень.

У той же час економічні та адміністративні  методи протилежні. Економічні методи не звужують свободу вибору для суб'єктів, які зберігають за собою право на вільне прийняття ринкового рішення. Коли, припустимо, держава використовує для регулювання економіки ставку відсотка за своїми борговими зобов'язаннями, власник грошового доходу бачить в цьому ознаку того, що до доступних йому варіантів вигідного розміщення заощаджень (банківський вклад, покупка цінних паперів, придбання нерухомості тощо) додався ще один. І тут все залежить від уміння держави залучити власника заощаджень на свою сторону, щоб досягти цілей регулювання. 
Навпаки, адміністративні прийоми, істотно обмежують свободу економічного вибору, а часом зводять її до нуля. Це відбувається там, де адміністрування виходить за економічно обгрунтовані межі, набуває рис тотальності, перероджується в адміністративно-командну систему. Тоді контроль стає всеосяжним, охоплюючи весь господарський процес —виробництво та його структуру, витрати, ціни, заробітну плату, прибуток та її розподіл та інше.