Міжнародна підприємницька діяльність як основа економічної діяльності

Разом з тим, адміністративні  заходи, пригнічуючи індивідуальну  економічну свободу, цілком виправдані, якщо вони використовуються в тих  випадках, коли максимальна свобода  одних суб'єктів обертається тяжкими  втратами для інших і ринкового  господарства в цілому. Існують області, де застосування адміністративних методів ефективно і не суперечить ринковому механізму.[42, c.161]

По-перше, це стосується регулювання зовнішніх ефектів та їх наслідків для навколишнього середовища, наприклад, неприпустимість певних видів виробничої діяльності або пряму заборону використання екологічно шкідливих технологій.

По-друге, визначення і  підтримання мінімально допустимих параметрів добробуту населення: гарантованого мінімуму заробітної плати, пенсій, допомог по безробіттю тощо.

По-третє, захист національних інтересів в системі світового  господарства. Контроль монопольних  ринків є найважливішою функцією держави. Монополістичні структури  забезпечують домінуюче положення  однієї або декількох фірм на ринку, яке визначається їх значною питомою вагою в загальному обсязі реалізації товарів і послуг. Це веде до формування певних ринкових відносин зі своєю інфраструктурою, спрямованої на усунення стихійності та диспропорцій в ринкових відносинах шляхом використання таких економічних елементів як ціна, витрати виробництва та обігу, прибуток, кредит, податки.

Соціально-психологічні методи регулювання міжнародної підприємницької діяльності становлять собою формування певної ідеології, громадської думки щодо місця та ролі міжнародної підприємницької діяльності в суспільному відтворенні.[3, c.92] Ці методи включають в себе регулювання міжгрупових і внутрішньогрупових відносин, управління груповою динамікою, управління окремими явищами і сторонами колективного життя в кожній окремій країні. Залежно від того, яка ідеологія, культура,  принципи та умови праці наявні в певній країні, кожна фірма повинна враховувати ці елементи для виходу на закордонні ринки інших країн.

Названі рівні та методи регулювання міжнародної підприємницької діяльності в тій чи іншій країні, в той чи інший період можуть використовуватися в різному співвідношенні. Проте незалежно від того, якому із них тимчасово надається перевага, всі вони покликані сприяти  підвищенню ефективності суб’єктів міжнародної підприємницької діяльності. Тільки завдяки комплексному застосуванню адміністративно-правових, економічних та соціально-психологічних методів регулювання суб'єкти міжнародної підприємницької діяльності мають можливість реалізувати закони та нормативно-правові акти щодо міжнародного підприємництва, на належному рівні здійснювати прогнозування та планування своєї діяльності, фінансування, ціноутворення та аудит.

Підприємницькі міжнародні організації, які здійснюють вплив  на регулювання підприємницької  діяльності, охоплюють як глобальний, так і регіональний рівні.До них відносять : Трьохсторонню комісію, яка об'єднує близько трьохсот представників великих ТНК, політичних кіл, економістів з США, Західної Європи, Японії; Круглий стіл КО (CAUX Round Table), що заснований з метою об'єднання провідних бізнесменів Європи, Японії і США. Круглий стіл КО розробив і ухвалив Декларацію "Принципи міжнародного бізнесу". Метою цього документа є вироблення світового стандарту відповідно до якого можна оцінювати поведінку у сфері бізнесу; Європейський діловий конгрес (ЄДК), створений  на засновницькій конференції в м. Бонні. Конференція ухвалила рішення про створення ЄДК як міжнародної неурядової організації, що об'єднує підприємців країн-учасниць ОБСЄ; Міжнародна асоціація комерційних банків (МАКОБ), заснована комерційними банками держав Центральної і Східної Європи, Росії та інших країн СНД;  Міжнародна асоціація з охорони промислової власності (АІППІ) - неурядова організація, яка об'єднує вчених і практиків, що займаються питаннями промислової власності в країнах-учасницях. Інститут міжнародних фінансів (ІМФ), є всесвітньою асоціацією банків, брокерських компаній, інвестиційних фондів та інших фінансових установ.[21, с. 224-225] Такі міжнародні підприємницькі організації здатні впливати на умови та принципи ведення підприємницької діяльності.

2.2 Порівняльний аналіз інструментів державного регулювання  міжнародної підприємницької діяльності в Україні та ЄС

 

 Регулювання міжнародної підприємницької діяльності має здійснюватись за допомогою сукупності методів, форм і конкретних інструментів на різних рівнях. В сучасних умовах відбувається посилення державного регулювання та сприяння розвитку міжнародного підприємництва, змінюються організаційні форми взаємодії державних органів з суб'єктами міжнародної підприємницької  діяльності, відбуваються суттєві зрушення в цілях, механізмі, апараті управління, у поєднанні державного та ринкового механізмів регулювання.

Метою державного регулювання міжнародної підприємницької діяльності є створення певних умов, що забезпечують нормальне функціонування економіки в цілому і стабільну участь підприємців країни в міжнародному поділі праці і отримання від цього оптимальних вигод. Уряд кожної країни, безумовно, має свої власні цілі на кожному конкретному етапі і домагається їх вирішення доступними йому методами і засобами стосовно складної економічної ситуації в своїй країні і в світовому господарстві. Тому цілі і завдання державного регулювання схильні до змін, тим часом, як механізм регулювання досить добре відпрацьований, хоча й має особливості в кожній окремо взятій країні.[32, c.145]

Велике значення в системі керуючого впливу мають конкретні форми і методи взаємовідносин адміністрації з підприємництвом, механізм його підтримки. Одна з основних форм допомоги у розвитку міжнародного підприємництва, особливо на початковій стадії — надання суб'єктам міжнародного підприємництва кредитів. Кредити можуть надаватися безпосередньо адміністрацією з бюджету та позабюджетних коштів, або через банки, в тому числі в порядку пайової участі, виходячи з доцільності розвитку на території тієї чи іншої сфери підприємництва.[37, c.47-49] 
Важливим інструментом фінансового регулювання міжнародної підприємницької діяльності є надання прямих кредитів і субсидій, в першу чергу на оновлення та вдосконалення виробничого апарату компаній за рахунок державних коштів.

Все більшого значення набувають програми пільгового кредитування і субсидіювання певних галузей, гарантування позик, заходи з підтримки або стримування зростання галузевих цін в поєднанні з протекціоністською імпортною політикою та іншими засобами стабілізації ринку. Регулювання процентних ставок по депозитах і позичкам на ринковій основі припускає, що підприємництву забезпечується більша свобода вибору умов і способів фінансування.[4, c.85-86]

Важливою сферою регулювання  є застосування фінансових методів  у відношенні тих ринкових структур, які працюють з підприємствами малого бізнесу. Тут може застосовуватися  зниження ставки оподаткування організацій, що кредитують малі підприємства, надання їм з боку місцевої адміністрації фінансових гарантій.[34, c.235]

Державне регулювання  сучасного підприємництва здійснюється за допомогою системи типових  заходів законодавчого, виконавчого  і контролюючого характеру правомочними державними установами з метою стабілізації і пристосування підприємництва до мінливих умов. Воно реалізується за допомогою спеціальної системи заходів, що передбачає використання законодавчої бази, актів, указів, а також різних нормативних документів.

У своїх роботах Макконел і Брю називають п'ять основних напрямків державного втручання:

     1)забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи;

     2)захист конкуренції;

     3)перерозподіл доходів;

   4)перерозподіл ресурсів;

   5)заходи по стабілізації економіки в цілому (підтримання стабільності

      рівня цін і забезпечення повної зайнятості).[28, c.380]

Основні інструменти, які використовує держава для регулювання

підприємницької діяльності, є: державна реєстрація; ліцензування, патентування, квотування; сертифікація та стандартизація ; регулювання цін і тарифів; податкове регулювання (надання податкових пільг); надання дотацій, компенсацій; застосування нормативів та лімітів; матеріально-технічна підтримка підприємців: інформаційне, кадрове та науково-  методичне забезпечення підприємців.[ 29, c. 93]

Порівняльний аналіз  інструментів державного регулювання  в Україні та ЄС подано на табл. 2.2

Табл. 2.2 Порівняльний аналіз державного регулювання в Україні  та ЄС

Основні інструменти   державного регулювання  міжнародної підприємниць- кої діяльності	Україна	ЄС
1.Державна реєстрація	Порядок державної реєстрації підприємств  регулюється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»Право на здійснення підприємницької діяльності підприємство набуває лише після акту його державної реєстрації; інакше така діяльність визнається незаконною. Існують певний порядок і умови реєстрації нового підприємства. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Реєстрація бізнесу сьогодні	Комісією ЄС прийнята Директива перша — про реєстрацію підприємств, яка встановлює вимоги для реєстрації підприємств в країнах-членах ЄС. Такі країни як  Німеччина, Італія, Бельгія, Франція характеризується системою попередньої перевірки законності створення корпорації. Її відрізняє система матеріального і формального контролю, а також більш складний, що вимагає значних витрат часу і грошей підхід до утворення комерційної організації. Але при цьому гарантується законність створення корпорації.В країнах ЄС діє  також електронна реєстрація підприємств.

 

 

 

 

 Продовження таблиці

 

	відбувається протягом 1-3 днів. За цим показником (за даними експертів Світового банку) Україна входить в десятку кращих країн Європи. Створено Єдиний державний реєстр юридичних і фізичних осіб-підприємців, відомості якого є відкритими і  загальнодоступними.Запроваджено єдиний спрощений порядок державної  реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців В Україні діє  механізм електронної реєстрації підприємств.
2.Ліцензування і патентування, квотування	Надання ліцензій здійснюється на підставі ліцензійної угоди, яка передбачає сплату суб'єктом підприємницької  діяльності, якому надається ліцензія, певної ліцензійної винагороди. Остання може мати вигляд процентних відрахувань (роялті) або пашуальних платежів (разова плата за користування ліцензією). До основних видів підприємницької діяльності в Україні, що підлягають ліцензуванню відносять виробництво алкогольних напоїв, страхова та аудиторська діяльність, транспортно-експедиційні послуги з перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів, діяльність, що пов'язана з наданням туристичних послуг та ін.Основні органи, що видають ліцензії : міністерства, державні комітети та палати. В Україні діє шість видів ліцензій: ліцензія генеральна, ліцензія разова, ліцензія відкрита   (індивідуальна), антидемпінгова, компенсаційна і спеціальна ( коли імпорт є який є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів).  Взято за кінцеву мету скоротити не менш ніж на 40 %  перелік видів	Право Європейського Союзу застосовується при ліцензуванні підприємницької  діяльності лише в окремих сферах підприємництва, тобто встановлюється галузевий режим регулювання. По суті лише в двох сферах економічної  діяльності встановлені загальні правила, що стосуються ліцензування, засновані на Директивах ЄС - це ринок телекомунікацій і ринок банківських послуг. Видача дозволів та індивідуальних ліцензій в області телекомунікацій регламентується Директивою Європейського парламенту та Радою міністрів ЄС. Два види ліцензій:генеральний дозвіл та індивідуальна ліцензія.  Генеральний дозвіл видається при дотриманні встановлених загальних вимог. Індивідуальна ліцензія наділяє підприємство специфічними правами та вимогами, доповнюючи генеральний дозвіл. Додаткові правила до вищеназваної директиви передбачають обов'язок усіх країн - членів ЄС уніфікувати умови видачі ліцензії та передбачити єдине місце видачі всіх ліцензій

Продовження таблиці

діяльності, які підлягають, залишивши  ліцензування лише  тих видів  підприємницької діяльності, що становлять підвищену небезпеку для життя, здоров'я, навколишнього середовища або пов’язані з безпекою держави.Відповідно до  Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, вимагає одержання торгового патенту. В жовтні 2010 р.  було запроваджено квоти на експорт зерна, а також діють квоти на імпорт лікарських засобів та нафтопродуктів.

(процедура "єдиного вікна"); організацію системи регулярного обміну інформацією між державами - членами ЄС і деякі інші права та обов'язки. Дія ліцензій виданих в країнах - членах ЄС, як правило, обмежена територією відповідної держави. Більш того, ліцензії, видані регіональними органами виконавчої влади, обмежені межами відповідної території. Видача ліцензій у деяких країнах - членах ЄС досить складний процес, враховуючи, що навіть в рамках однієї держави існують різні правила ліцензування тих чи інших видів діяльності. Питаннями видачі патентів і патентного законодавства займається Європейське Патентне Відомство, створене на основі Європейської патентної конвенції , учасниками якої є всі держави-​​члени ЄС і кілька держав, що не входять в ЄС. Часто компаніям доводиться відстоювати свої права на інтелектуальну власність в декількох державах-членах ЄС одночасно через те, що систему патентного права ЄС складають норми Конвенції, норми патентного права держав-членів ЄС, а також інші правові норми, які інститути ЄС приймають на підставі норм Конвенції щодо держав-членів ЄС. Європейське Патентне Відомство не є органом ЄС, а входить в Європейську Патентну Організацію, що робить неможливим створення патентного суду в рамках ЄС.За сучасних умов ЄС використовує незначну кількість квот переважно у сільському господарстві, рибальстві та до

Продовження таблиці

		окремих країн – не членів СОТ – переважно для імпорту сталевар них та текстильних виробів.
3.Сертифікація та стандартизація	Сертифікація та стандартизація є стратегічними напрямками адміністративного регулювання в рамках підприємницької політики і на жаль, створюють найбільше перешкод для підприємців. Вся робота з стандартизації в Україні регламентується Декретом Кабінету Міністрів та комплексом стандартів державної системи стандартизації. Коли підприємство веде активну зовнішньоекономічну діяльність, найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі та системи управління якістю зокрема стає сертифікація продукції Кожний вид товарів, який  підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, мусить бути сертифікованим, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000.В Україні створено Державний комітет стандартизації та сертифікації, основним завданням якого є формування ефективно діючої національної системи сертифікації та стандартизації, яка була б спрямована на захист національного споживача й товаровиробника від неякісної продукції та пристосована до сучасних ринкових вимог світового співтовариства, зокрема ЄС. Нинішня система поки що є малоефективною та недосконалою. Вона потребує серйозних змін та впроваджень.Україна намагається вдосконалювати свою систему стандартизації та сертифікації відповідно до принципів ЄС.	Нормативну базу стандартизації ЄС становить добре розвинене технічне законодавство. Особливість і «сила» більшості євростандартів полягають в тому, що в їх основу закладають, як правило, кращі стандарти окремих європейських країн.Гармонізація  здійснюється через основоположні Директиви ЄС, які розробляються і затверджуються Комісією ЄС.  Поряд з обов'язковими Директивами в ЄС ведуться розробки загальноєвропейських технічних нормативів у так званих законодавчо нерегульованих областях, дотримання яких не потрібно з точки зору державних законів. Однак практика підтверджує, що виконання цих норм дає виробникам товарів істотні переваги в умовах ринкової економіки.