Міжнародна підприємницька діяльність як основа економічної діяльності

 Портфельні інвестиції — це придбання зарубіжних фінансових активів (акцій, облігацій і депозитних сертифікатів), яке не ставить метою здійснення контролю. Портфельні інвестиції більш ліквідні, рухливі та чутливі до ситуації на фінансових ринках, ніж прямі іноземні інвестиції. Портфельному інвесторові все одно, в яку галузь або компанію вкладати кошти. Критеріями інвестування є лише рівень доходів та перспективи зниження ризику. Прикладом портфельних інвестицій може служити покупка тисячі простих  акцій компанії Sony датським пенсійним фондом. За допомогою такого вкладення капіталу пенсійний фонд зробив спробу збільшити норму прибутку від своїх основних коштів, а не отримати контроль над процесом прийняття рішень у компанії Sony.[33, c.323] У разі погіршення ситуації на ринках та зростання ризику портфельний інвестор      може вилучити свої інвестиції набагато швидше, ніж прямий інвестор.

 Ліцензування — у широкому розумінні вживається для означення передачі іншій компанії на контрактній основі права власності на нематеріальні ресурси. [27, c.29] Тобто передбачається укладання договору, відповідно з яким фірма, що знаходиться в одній країні, видає компанії іншої країни ліцензію на використання своєї інтелектуальної власності (патентів, торгової марки, фірмової назви, авторських прав або секретів виробництва) в обмін на виплату роялті. Варто враховувати одну важливу проблему ліцензування — конфіденційність. Цінність багатьох технологій знижується, якщо вони стають широко відомими і доступними. За традицією, умова збереження в таємниці ліцензіатом конфіденційної інформації включається в ліцензійну угоду.

Наприклад, компанія Walt Disney може видати німецькій  компанії з пошиття одягу дозвіл на випуск дитячих піжам із зображенням усміхненого Міккі Мауса на умовах виплати цією компанією відсотка від продажів.[38, c.126] Така діяльність дає можливість ліцензіару швидше вийти на новий ринок, а ліцензіату — використати ліцензію в інтересах власного бізнесу

Франчайзинг — це особливий вид ліцензування, що дозволяє ліцензіату (франчайзі) оперувати на певному ринку під торговельною маркою ліцензіара ( франчайзера). Франчайзинг популярний у сфері послуг( зокрема, туризму та готельного господарства, громадського харчування і торгівлі).[27, c.30] Для компаній франчайзинг — це спосіб поширення бізнесу. Для підприємців франчайзинг — це один з шляхів стати власником бізнесу. Наприклад, компанія McDonald's Corporation продає права на відкриття ресторанів швидкого обслуговування в усьому світі.[43,  c.67]

 Управлінський контракт — це угода, відповідно до якої компанія в одній країні дає фірмі, що знаходиться в іншій країні, згоду на управління потужностями цієї фірми або надання інших управлінських послуг за певну винагороду (розмір якої визначений у контракті).[13, c.201] Управлінські контракти отримали широке розповсюдження серед найбільш великих компаній, що функціонують у сфері готельного бізнесу. Багато компаній, такі як Mariott і Hilton, далеко не  завжди  володіють дорогими готелями, які носять імена цих брендів і які можна зустріти в усіх країнах світу, вони тільки управляють цими готелями на умовах, передбачених у відповідних контрактах.

Контракти “під ключ”— передбачає здійснення цілісного проекту за кордоном, від проектування об’єкта до його запуску. Такі контракти поширені на урядовому рівні багатьох країн.[27, c.31] Фірми, що реалізують проекти «під ключ», найчастіше є виробником промислового устаткування: вони поставляють частину устаткування згідно проекту. Іноді в такій ролі виступають консалтингові фірми, якщо вони не знаходять іншого об'єкта для інвестицій. В якості замовника виступає державна установа, що вирішила випускати певний вид продукції. Як і у випадку «управлінських контрактів», фірма, яка будує об'єкт “під ключ”, може створити собі конкурента. Проте багато фірм готові проектувати і будувати об’єкти в інших країнах. В останні роки майже всі великі проекти такого роду були укладені в країнах-експортерах нафти, які прискореними темпами розвивають інфраструктуру і промисловість.

 Виробнича кооперація — здійснення замкнутого виробничого циклу готового до споживання продукту всіма партнерами спільно, причому кожний з них виконує свою частку робіт у рамках єдиного (інтегрованого) виробничого процесу.[9, c.78] Виробничо-коопераційні відносини дозволяють ширше використати переваги прогресу, зниження витрат виробництва й підвищення ефективності виробничих процесів, установлювати довгострокові виробничо-технічні зв’язки із провідними міжнародними підприємствами даної галузі, випускати конкурентоздатну продукцію.

Проектне фінансування — форма підприємницького співробітництва, за якої: а) один з партнерів зобов’язується фінансувати реалізацію підприємницького проекту іншого партнера; б) партнер-розробник пропонує іншому партнерові здійснювати практичну його реалізацію і зобов’язується фінансувати всі необхідні роботи.[13, c.205] При цьому в обох випадках одержаний кредит має бути повернутий у товарній формі, тобто за рахунок виготовленої після реалізації бізнес-проекту продукції. На основі різних типів і схем проектного фінансування були реалізовані великі інвестиційні проекти у розвинених державах і країнах, що розвиваються. Одним з класичних прикладів «чистого» проектного фінансування є проект «Євротунелю», який з’єднав Великобританію з європейським континентом. Цей проект базується на інвестиціях приватного сектора, без участі державних органів і міжнародних організацій.

Науково-технічне співробітництво — акумулювання фінансових засобів різних компаній, що діють в одній сфері бізнесу або тих, що мають інтерес в якісь певної області, у тому числі державних засобів, що направляють на науково-технічні дослідження й розробку нових товарів.[16, c.211]  Воно включає:

-створення   координаційних   міжнародних   програм   спільних наукових і технічних досліджень, кооперацію при здійсненні науково-технічних досліджень;

-міжнародне ліцензування,  обмін   науково-технічними документами, патентами,    ліцензіями, поглиблення  й удосконалення   співробітництва   у   сфері   науково-технічної інформації;

-міжнародний     інжиніринг,     співробітництво     з     приводу проведення допроектних досліджень і складання проекту на основі науково-технічних знань, а також консультації при виконанні проектів;

-співробітництво в підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів, тісні міжнародні стосунки між вищими повчальними закладами;

-проведення   міжнародних    науково-технічних    конференцій, симпозіумів;

-вирішення окремих важливих наукових і технічних проблем шляхом спільного планування між зацікавленими країнами;

-створення й функціонування міжнародних науково-дослідних інститутів, організацій, лабораторій, конструкторських бюро;

-проведення  взаємних  міждержавних  консультацій  з  питань науково-технічної політики;

-розробка науково-технічних прогнозів.

 Підрядне виробництво характеризує форму юридично оформлених взаємин між підприємцями, відповідно до якої один з них здійснює цільове виробництво продукції на пряму вказівку іншого.[9, c.86]

Спільне підприємництво означає функціонування організаційного утворення (підприємства, іншого суб’єкта господарювання), статутний фонд якого формується за рахунок пайових внесків партнерів-засновників, котрі уособлюють різні форми власності, або один з них є іноземною фізичною чи юридичною особою.[30, c.334] Сутність спільного підприємства полягає в об'єднанні капіталів, що належать як приватним особам, так і підприємствам різного підпорядкування. Використання такої форми спільного підприємництва, як спільні підприємства, супроводжується скороченням витрат виробництва й обігу, зростанням швидкості обороту капіталу, що, в свою чергу, зумовлює зростання прибутку, розширює можливості нагромадження капіталу.

Бартерні операції (бартер) — форма реалізації укладеної угоди в натуральній формі згідно з попередньо узгодженою номенклатурою і обмінюваних товарів, а також узгодженими строками взаємних поставок продукції.[9, c.89] Масштаби таких партнерських зв’язків мають бути виправданими конкретними економічними умовами; за ринкових умов господарювання надмірні обсяги бартеру не підтримуються і не заохочуються державою.

Зустрічна поставка є різновидом бартеру, але передбачає дещо інші умови виконання. Партнери визначають, який товар має бути поставлений, а конкретний асортимент визначається згодом і оформляється у вигляді додатку до договору (угоди).

Комерційна тріангуляція полягає в тім, що до бартерних операцій залучається ще й третій партнер (чи більше), якщо цього потребує пошук необхідного продукту (товару).[43, c.148]

Факторинг відображає фінансово-економічні взаємовідносини між підприємцями і так званими фактор-фірмами (найчастіше банками), які за певну винагороду беруть на себе організацію одержання дебіторської заборгованості суб’єктам господарювання з боку інших фірм, або просто купують у них документи (рахунки-фактури), що дають право вимагати в боржників уплати боргу.[9,  с.91]

Комерційний трансферт застосовується в системі міжбанківських зв’язків і міждержавних відносин. Він означає взаємне придбання партнерами капіталу в національній валюті у визначених розмірах за договірного ціною з наступним її зарахуванням на рахунок покупця в національному банку країни-продавця. [9, с.91]

Щоб реалізувати окремі форми міжнародної підприємницької діяльності, рекомендуються два основні шляхи:

1) встановлення міжнародних  відносин між партнерами, без  створення нового підприємства, що мають регулюватися відповідними економічними угодами або контрактами, чинними законодавчими актами про міжнародну торгівлю;

2) створення нового  спільного підприємства або зарубіжної  філії (представництва), тобто нового суб'єкта господарювання.

Ці шляхи передбачають обґрунтування всіх факторів, що впливають  на вибір відповідної форми підприємницької діяльності.

 

 

 

4.  Суб’єкти міжнародної підприємницької діяльності

 

Рівні економічної діяльності  умовно можна поділити на: 
мікроекономічний;     макроекономічний;    між-   або   наддержавний.

Що стосується інтересів  в міжнародній підприємницькій діяльності, то вони можуть бути пов'язані або зі збільшенням прибутку, або зі створенням певних режимів, умов господарювання. Відповідно суб'єкти міжнародної економічної діяльності належать до одного з двох принципово відмінних класів: 
а) підприємницького;

б) регулюючого.[2,  с.40]

Класифікаційна належність конкретних суб'єктів визначає і  переважний характер їх міжнародної  економічної діяльності, а також  права, взаємні зв'язки і повноваження.

До суб'єктів міжнародної підприємницької діяльності можна віднести:

- Міжнародні фірми — власники ресурсів, постачальники, споживачі та  клієнти;  
- Посередники — фірми, компанії та різні кредитно-фінансові установи;

- Органи нагляду — міжнародні контролюючі організації.

Суб'єктами міжнародної  підприємницької діяльності в будь-якій країні є ті юридичні, фізичні особи, організаційні структури, які наділені відповідною дієздатністю та правами.

Відповідно суб'єктами міжнародної  підприємницької діяльності є:

фізичні особи — громадяни певної країни, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають відповідну правоздатність;

юридичні особи, які зареєстровані в певній країні і які мають постійне місцезнаходження на її території (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні палати, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації тощо), в тому числі юридичні особи, майно та / або капітал, яких повністю перебуває у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

об'єднання фізичних та(або) юридичних осіб, а також фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами відповідно до законодавства певної країни, але які мають постійне місцезнаходження на її території і яким чинними цивільно-правовими законами не заборонено здійснювати підприємницьку діяльність;

структурні одиниці  іноземних суб'єктів господарської  діяльності (філії, відділення та т.д.), які не є юридичними особами, але мають постійне місцезнаходження на території певної країни;

спільні підприємства за участю резидентів та нерезидентів певної країни, які мають відповідну реєстрацію та мають постійне місцезнаходження на її території;

          інші суб'єкти підприємницької діяльності, передбачені законодавством певної країни.

Основною групою, яка діє на макрорівні  є  підприємницькі суб'єкти. 
На цьому рівні міжнародна підприємницька діяльність — це заходи ринкової політики з боку комерційних структур, які виходять за межі національних держав. Поняття «мікроекономічний рівень» є певною мірою умовним. До його суб'єктів зараховують як підприємства малого бізнесу, галузеві фірми, які здійснюють експортно-імпортні операції, так і великі транснаціональні корпорації (ТНК), життєдіяльність яких уже за самою своєю природою не може не мати міжнародного характеру.[2, c.46-49]

З українського законодавства  видно, що підприємницькі організації можуть мати як мононаціональну, так і інтернаціональну природу. Переважна більшість українських учасників міжнародної підприємницької діяльності можна віднести до категорії мононаціональних. Це підприємства, які перебувають як у приватній, так і в державній власності. Проте останнім часом в Україні все більше поширюються інтернаціональні форми співробітництва, які виникають внаслідок лібералізації руху факторів виробництва, капіталу у формі транснаціональних корпорацій, їх філій, відділень, дочірніх компаній, а також спільних підприємств.