Национальная экономика

1. Суть поняття  «національне багатство» та його  елементи.

Національне багатство безпосередньо  пов’язане з виробництвом національного  продукту і його відтворенням. Воно зростає і збільшується насамперед за рахунок національного продукту, який відтворюється на розширеній основі.

Національне багатство —  це сукупність матеріальних благ, нагромаджених  суспільством за всю його історію. Іншими словами, національне багатство  — це все те, чим володіє країна сьогодні — все матеріальне багатство суспільства. Таке тлумачення національного багатства дається в сучасній економічній літературі та статистиці. Але дискусії щодо визначення національного багатства і його структури тривають.

Сучасна економічна теорія все  частіше критикує тезу про матеріальний зміст багатства і висловлюється за його уточнення і доповнення новими елементами. Це пов’язане з тим, що в наш час у розвинутих країнах відбувається посилення гуманістичних тенденцій у теорії і практиці господарювання. Розвиток суспільства розглядається в єдності матеріальних, духовних, етнічних і культурних цінностей.

Нематеріальне багатство  суспільства — це ті його елементи, що перш за все визначають якість робочої  сили — науково-технічний, освітній, культурний потенціал.

Таким чином, у широкому розумінні  національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни.

Основними елементами матеріальної форми національного багатства  насамперед є: виробничий капітал, у структурі якого виділяють основний і оборотний капітал; основний капітал сфери нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об’єкти, житлові будинки); резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу); майно домашніх господарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використання — автомобілі, меблі, побутова техніка тощо), а також запаси і резерви споживчих благ.

До складу національного  багатства відносять і природні ресурси країни, котрі залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які лише розвідані, а тим більше потенційні, до складу національного багатства не входять.

Розрізняють відтворювані і  невідтворювані природні ресурси. Так, існують природні ресурси, які не створені працею (наприклад ліс), але  можуть бути відтворені. У той самий  час деякі види природних ресурсів (природні копалини) у своїй основній частині не відтворювані.

Основними елементами нематеріальної форми національного багатства  є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.).

Національне багатство виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу.

2. Природні ресурси  та їх вплив на економічний  розвиток.

На всіх етапах історичного розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людини з природою. В сучасних умовах посилюється взаємозалежність господарства і природи. Розвиток продуктивних сил в умовах ринкової економіки пов’язаний з включенням у господарство краю дедалі більшої кількості природних ресурсів та природних умов і збільшення навантаження на навколишнє середовище.

Природні ресурси —  це природні компоненти та сили природи, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва  та предмети споживання для задоволення  матеріальних і духовних потреб суспільства, підвищення якості життя людей.

За своєю економічною сутністю природні ресурси мають споживну вартість. Їх придатність і корисність, техніко-економічні властивості, масштаби та способи використання визначаються суспільними потребами.

Природні ресурси є  матеріальною базою виробництва, постійно споживаються ним і вимагають  свого повного відновлення у  натуральній формі. А відтак для  забезпечення безпосереднього суспільного  відтворення процес праці, зв’язаний  з підготовкою природних елементів до включення у господарський оборот, повинен бути безперервним. Цей процес здійснюється у сфері як матеріального, так і нематеріального виробництва: капітального будівництва, сільського та лісового господарства, видобувної промисловості, рекреаційного господарства тощо. На базі цього забезпечується зв’язок між суспільством і природою та між окремими підрозділами сфери природокористування.

Природні ресурси є  категорією історичною. У процесі  суспільного розвитку збільшуються масштаби опанування людиною компонентами та силами природи, розширюється сфера  застосування, відбувається зміна пріоритетів у використанні та їхнього впливу на економіку.

Категорія «природні ресурси» вказує на безпосередній зв’язок  природи з господарською діяльністю людини, що нерідко призводить до негативних суспільних явищ, завдаючи природі  великої шкоди. А відтак процес взаємодії  людини з довкіллям по суті своїй двоєдиний. З одного боку, це — використання природних ресурсів, а з другого, — вплив на довкілля і необхідність рахуватися з природоохоронними процесами.

3. Роль населення  у розвитку економіки та його  динаміка.

Нас-ня або народонас-ня –  це сукупність людей, що проживають у  межах відповідних територій (світ, материки, країни, міста, села та ін.). Народонас-ня разом з прир умовами і ресурсами та способом в-ва мат-х благ є основою мат життя сусп-ва. Чисельність нас-ня країни в цілому та окремих її регіонів є рез-том взаємообумовленого розвитку усієї сукупності процесів сусп розвитку, і насамперед соц-ек та демографічних. Закономірості розвитку ек-ки значною мірою визначають характер демографічних процесів. Тенденції демогр розвитку є неодмінним фактором, який обумовлює ек-ну і со політику держави. Вивчення процесів відтворення нас-ня, особливо динаміки його чис-ті, має практичне зн-ня для встановлення механізму взаємодії ек і демогр процесів. Чис нас-ня держави чи окремих її регіонів не є величиною стабільною. Вона змінюється відповідно до дії усієї сукупності різном-х факторів. Знання чисельності нас-ня на певну дату чи період дозволяє оптимально збалансувати розвиток н/г і напрями демографічної політики. Укр за чис нас-ня є однією з великих держав Європи. Найбільш повну інф-цію ро чис-ть нас-ня, його стр-ру і розселення, а також процеси руху дають загальнодержавні переписи. Українці – основне населення держави, один з найбільших народів Еропи, другий за чисельністю слов’янський народ.

айнята в суспільному  виробництві частина населення  є найбільш активною продуктивною силою  суспільства, бо саме вона бере активну  участь у створенні матеріальних цінностей. Частина матеріальних цінностей іде на споживання, а частина — на розвиток виробництва. Але розвиток виробництва не є самоціллю, його роль полягає у тому, щоб забезпечити потреби суспільства, підняти життєвий рівень населення. Таким чином, зміни в чисельності населення позначаються як на споживчому попиті в цілому, так і на його структурі. Населення виступає одночасно і як споживач, і як виробник матеріальних благ та послуг. Населення не існує поза економікою, як і економіка не функціонуватиме без населення.

Споживання як важлива  форма людської життєдіяльності  також має різноманітний вплив на структуру, функціонування і розміщення всіх галузей народного господарства. Основні характеристики відтворення населення впливають в першу чергу на розміщення і рівень розвитку тих галузей, які виробляють продукцію щоденного попиту, і насамперед продукти харчування. Потреби людей обумовлюють і розвиток галузей соціальної інфраструктури та сфери послуг.

4.Виробничий потенціал України та його характеристика.

Основні виробничі фонди  є частиною виробничого потенціалу господарства. До них належать засоби праці, що функціонують у сфері матеріального виробництва і багаторазово використовуються у виробництві матеріальних благ, але при цьому зберігають натуральну форму, зношуються поступово і переносять свою вартість на створений продукт частинами у вигляді амортизаційних відрахувань. Кількісний і якісний рівні основних виробничих фондів, і передусім їх активної частини — машин і обладнання — характеризують виробничий потенціал народного господарства. Виробничі фонди становлять 2/3 вартості всіх основних фондів і майже половину національного багатства. Одним з основних показників, що характеризують основні виробничі фонди, є виробнича потужність — здатність засобів праці виробляти максимальну кількість продукції.

Територіальний розподіл виробничого потенціалу — заводів, фабрик, сільськогосподарських підприємств, транспортних засобів — є найважливішою умовою розвитку і розміщення продуктивних сил. Високий рівень розвитку виробничого потенціалу може розглядатися як основа подальшого розвитку і розміщення виробництва електроенергії, металу, машин тощо. Реконструкція і розширення виробничого потенціалу, а також нове будівництво означають конкретні зрушення в розвитку і розміщенні продуктивних сил.

Господарство України  характеризується великим виробничим потенціалом. У структурі основних виробничих фондів майже 50 % припадає на промисловість, 23,5 % — на сільське господарство, 16 % — на транспорт і зв’язок, 3,9 % — на будівництво.

Рівень використання основних виробничих фондів і фондооснащеність зайнятих у матеріальному виробництві — найважливіші фактори, що впливають на територіальні показники продуктивності праці. Відносне забезпечення виробничого персоналу основними виробничими фондами характеризується істотною територіальною диференціацією.

5. Основні складові  та характеристика науково-технічного  потенціалу України.

Науково-технічна діяльність, що завжди здійснюється у взаємозв’язаних  еволюційних і революційних її формах, є домінантою (визначальним чинником) розвитку продуктивних сил, невпинного підвищення ефективності виробництва. Він безпосередньо впливає передовсім на формування й підтримування високого рівня техніко-технологічної бази виробництва, забезпечуючи неухильне зростання продуктивності суспільної праці.

Науково-технічний потенціал  включає: • матеріально-технічну базу науки (сукупність засобів науково-технічної  праці, наукові організації, наукове  обладнання і уста-новки, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчис-лювальна база інформаційного забезпечення тощо); • кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструктори, експе-риментатори, науково-технічний персонал); • інформаційну систему, яка забезпечує постійне вдосконалення наукових знань (наукові прогнози, банк патентів, авторських сві-доцтв, банк відомостей про світові досягнення в галузі конкрет-них наук тощо), яка здатна до оперативної обробки інформації та надання її користувачеві; • організаційно-управлінську підсистему — планування науко¬во-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДЦКР); фі-нансування НДДКР; структуру управління НДДКР; організацій-но-управлінські структури наукових підрозділів; методи управ-ління НДДКР.

Головною ознакою процесів, що відбуваються у сучасному світі, є глобальна інтеграція економіки, політики, науково-технологічної сфери, природоохоронної діяльності і соціального добробуту. Україна як незалежна держава живе у взаємопов’язаному та взаємозалежному світі.

У сучасних умовах глобалізації економічного життя розвинуті країни, де наука виконує роль головного  економіко-відтворювального фактора, забезпечують свій розвиток за рахунок вдосконалення існуючих технологій, техніки та використання принципово нових наукових досягнень. Міжнародний технологічний та науковий обмін, трансфер інтелектуального потенціалу — одна з ознак нашого часу.  Приєднання України до європейських та світових інтеграційних процесів неможливе без врахування геополітичного чинника, що значною мірою визначається сьогоднішнім станом економіки України та її подальшим розвитком.

Стратегічною метою економічних  перетворень в Україні має  стати інноваційний розвиток, який може бути реалізований тільки на основі структурної перебудови економічних  галузей, технологічного оновлення  промисловості та аграрного сектора  при широкому використанні перспективних технологій.

Інноваційний розвиток передбачає перенесення акценту з традиційних  науково-технічних рішень на використання принципово нових прогресивних технологій, а також перехід до випуску високотехнологічної продукції, здійснення нових організаційних форм діяльності, таких як технопарки, бізнес-інкубатори, проведення політики ресурсо- та енергозбереження.

Аналіз сьогоднішнього економічного стану галузей говорить про те, що вірогідним є поступове піднесення технологічного розвитку машинобудування, металургії та хімічної промисловості, де рівень рентабельності майже сталий, як і рівень прибутку. До того ж, у цих галузях промисловості найбільша кількість підприємств впроваджує нові технологічні процеси та засвоює нові види продукції, що також пов’язано з удосконаленням технологій.

6. Соціальна та економічна ефективність національної економіки.

Найважливішим якісним показником суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну й економічну ефективність.

Соціальна ефективність — відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам окремої людини. Інтегруючим показником соціальної ефективності є частка товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва за певний період, як правило, — за один рік. У розвинутих країнах світу частка товарів народного споживання у ВНП становить майже 70%, а виробництво засобів виробництва — 30%. Економічна ефективність — досягнення найбільших результатів за найменших затрат живо! та уречевленої праці.

Економічна ефективність є конкретною формою дії закону економії часу. За капіталістичного способу  виробництва узагальнюючий показник економічної ефективності — норма  прибутку. Для народних підприємств у розвинутих країнах Заходу основною метою стає максимізація не прибутку, а чистого доходу на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку.

Конкретнішими показниками  економічної ефективності є продуктивність і фондомісткість праці, фондовіддача і фондомісткість продукції, матеріаловіддача і матеріаломісткість продукції, економічна ефективність капітальних вкладень, нової техніки, енергомісткість  продукції та ін. Основні напрями  зростання економічної ефективності в Україні: суттєве зниження енергомісткості (витрати енергії на одиницю продукції приблизно в 2,5—3 рази перевищують аналогічні витрати у розвинутих державах світу, нафти — у 8—10 разів), матеріаломісткості (витрати матеріалів та ресурсів в Україні на одиницю продукції в 2—2,5 рази перевищують аналогічні показники у країнах Заходу), зростання фондовіддачі тощо.