Национальная экономика

Держ регулювання виступає головним регулятором поведінки  цивілізованого бізнесу і створює  умови для відносного нівелювання соц. нерівності населення. У нашій країні досвід показав, що відмова від держ регулювання процесу соц-ек розвитку призводить до кризи. Значну роль у держ впливі на соц-ек розвиток відіграють закони, які дають змогу регламентувати поведінку суб’єктів господарювання.

25.  Контрольна  функція державного управління.

Контроль є важливою ознакою  змісту державного управління. Контроль явище багатогранне і багатопланове. Залежно від того, на якому рівні та стосовно чого розглядається, контроль може бути охарактеризований як форма чи вид діяльності, як принцип, як функція. Виходячи з розуміння суті контролю у сфері управління як спостереження за відповідністю діяльності керованого об’єкта тим приписам, які він отримав від керуючого суб’єкта, та виконанням прийнятих рішень, він є конкретним самостійним видом роботи. Функція конфолю у державному управлінні полягає в аналізі та співставленні фактичного стану в тій чи іншій галузі з вимогами, які поставлені перед ними, відхиленнями у виконанні поставлених завдань та причинах цих відхилень, а також оцінкою діяльності й доцільності саме такого шляху. Така специфічність призначення контролю, як зазначають у своїх працях дослідники цієї проблеми, і дає змогу виділити його серед інших функцій управління, створити спеціальні органи, які не виконують або майже не виконують інших, окрім контролю, державних функцій, визначити компетенцію цих органів.

В державному управлінні контроль перебуває у тісному зв’язку з іншими функціями управління й разом з тим призначений для оцінки відповідності здійснення цих функцій завданням, що стоять перед управлінням. Контроль забезпечує конкретність управління й здійснення його відповідно до прийнятих рішень. За допомогою контролю, який в кібернетиці називають «зворотнім зв’язком», суб’єкт управління отримує інформацію про результати діяльності, а також про ті помилки та зміни ситуації, що можуть призвести до невиконання поставлених завдань чи отримання зовсім інших результатів.

Функцію контролю у сфері  управління здійснюють у різних обсягах та формах більшість державних органів. Процес демократизації вніс зміни у співвідношення централізації та децентралізації управління, призначення контролю та форми і методи його здійснення. Із засобу покарання контроль набув інформаційно-аналітичного характеру, став невід’ємним фактором подальшого розвитку управління.

26. Система методів  державного регулювання економіки.

Державне регулювання  економіки – це система заходів  законодавчого, виконавчого і контрольного характеру по стабілізації та пристосуванню економіки до умов, що змінюються. Свої регулюючі функції держава виконує, застосовуючи різноманітні методи і форми впливу на економіку. Виділяють економічні і адміністративні методи державного регулювання. Переважають економічні методи, серед яких у першу чергу виділяють бюджетно-податкову політику.

Системний підхід передбачає інтеграцію в цілісну систему, по-перше, елементів, що формують стратегію соціально-економічного розвитку, по-друге, елементів, що утворюють підсистему регуляторів.

Стратегія соціально-економічного розвитку формується через макроекономічне прогнозування (передбачення можливого стану об’єктів у майбутньому і визначення альтернатив розвитку), макро­економічне планування (визначення цілей і пріоритетів розвитку та заходів, спрямованих на досягнення цілей) і державне програмно-цільове планування (визначення найбільш актуальних соціально-економічних проблем і заходів для розв’язання цих проблем).

Методи ДРЕ класифікуються за двома ознаками: за формами впливу та засобами впливу. За формами впливу методи ДРЕ поділяють на дві групи: методи прямого та непрямого впливу. Залежно від засобів впливу виділяють правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи. Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб’єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу. Останні спрямовано на регулювання темпів зростання та структури економіки, обсягів виробничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності суспільного сектору економіки та ін.

Беручи загалом, можна  сказати, що основними інструментами  прямого державного регулювання  є: нормативно-право- ві акти, макроекономічні плани та цільові комплексні прог- рами, державні замовлення, централізовано встановлені ці- ни, нормативи, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти і т. д.

Методи непрямого регулювання — це методи, які регламентують поведінку суб’єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку. Опосередковане регулювання — це вплив на економічні інтереси. Держава втілює в життя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті мотивація — це процес спонукання суб’єктів ринку до діяльності в напрямку державних пріоритетів.

До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконування.

27. Правові та  адміністративні методи державного регулювання економіки.

Правове регулювання —  це діяльність держави щодо встановлення обов’язкових для виконання юридичних  норм (правил) поведінки суб’єктів  права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської  свідомості та силою державної влади. Водночас юридичні норми мають бути зрозумілими людям, належно обґрунтованими, системно організованими і придатними для практичної реалізації.

Правове регулювання економіки  має свій предмет, оскільки пов’язане з юридичним визначенням засобів, інструментів і процедур реалізації державної влади. Предметом правового регулювання економіки є:

Адміністративні методи ДРЕ  — це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб’єктів  ринку. Їхні ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх обов’язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів розв’язування завдань, варіанта поведінки; обов’язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб’єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів.

Іноді адміністративні методи асоціюють з поняттям «адміністрування», хоч вони мають різний зміст. Адміністрування характеризує політичний режим, стиль державного управління, за яких в управлінських процесах переважно використовуються методи силового тиску, жорстке підпорядкування, команди, штрафи, покарання. Адміністрування можливе за використання будь-яких методів, у тому числі й економічних.

Адміністративні методи випливають із необхідності регулювати деякі види економічної діяльності з погляду захисту інтересів громадян, суспільства в цілому, природного середовища. В економічно розвинутих країнах за нормальних умов адміністративні методи відіграють другорядну роль. Використання таких стає доцільним тоді, коли ринковий механізм і економічні засоби ДРЕ виявляються недостатніми або діють надто повільно. Основними інструментами адміністративного регулювання, як уже було сказано, є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни і т. д.

28. Економічні методи  державного регулювання економіки.

Економічні методи регулювання  — це система прийомів і способів прямого впливу та його напряму на суспільно-господарський розвиток з дотриманням вимог економічних законів за певних товарно-грошових відносин і з використанням інших економічних важелів задля створення умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів.

За допомогою економічних  методів створюються економічні умови, що стимулюють прагнення досягати у праці високих результатів. їх застосування передбачає порівняння витрат і результатів. До економічних  методів регулювання належать прогнозування, планування, програмування, матеріальне  стимулювання і санкції, фінансування й кредитування, використання таких  економічних категорій, як заробітна  плата, собівартість, прибуток, ціна та ін.

Застосування економічних  методів ДРЕ дає змогу створювати економічні умови, які спонукають суб’єктів  ринку діяти в необхідному  для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Регулювання за допомогою економічних методів дає змогу суб’єктам ринку зберегти право на вільний вибір своєї поведінки.

Економічне регулювання  здійснюється інструментами фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямків  державної економічної політики.

Інструментами фіскальної політики є державні закупівлі, які характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні доходи. Отже, існує зв’язок між фіскальним, бюджетним та податковим напрямками політики.

Державні закупівлі здійснюються через механізм державних замовлень, який передбачає конкурсний відбір виконавців державних замовлень, укладання контрактів, виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг), контроль, оплату продукції. Обсяги державних закупівель обумовлено державними потребами в продукції (роботах, послугах), можливостями державного бюджету забезпечити фінансування та моделлю фіскальної політики. Виділяють стимулюючу (експансіоністську) фіскальну політику, спрямовану на стимулювання виробництва через збільшення державних закупівель, та стримуючу (рестрикційну), спрямовану на отримання виробництва.

У рамках бюджетної політики держава здійснює пряме фінансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державного боргу. Витрати державного бюджету здійснюються також у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції.

Податкова політика застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Податкова політика реалізується за двома напрямками — це, по-перше, визначення видів податків і встановлення податкових ставок та, по-друге, надання податкових пільг окремим суб’єктам (особам) з метою впливу на інвестиційний клімат та рівень грошових доходів населення. Грошово-кредитне регулювання здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію. Для досягнення цієї мети центральний ї банк (в Україні — Національний банк України) використовує такі основні інструменти: грошова емісія, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, зміна норми обов’язкових резервів, маніпулювання обліковою ставкою.

29. Сутність економічного  розвитку. Його відмінність від категорії «економічне зростання». Геометричні моделі економічного розвитку.

Економічний розвиток країни відноситься до найважливіших понять макроекономічної науки. У навчальній літературі нерідко використовують термін “соціально-економічний розвиток”, підкреслюючи тим самим тісний зв’язок між рівнем економічного розвитку і вирішенням соціальних проблем країни. Соціально-економічний розвиток – це процес безупинної зміни матеріального базису виробництва а також усієї сукупності різноманітних відносин між економічними суб’єктами, соціальними групами населення.

Розрізняють два основні  типи економічного розвитку: екстенсивний та інтенсивний.

Економічне зростання  це критерій економічного розвитку. Свій вираз він знаходить у збільшенні реального ВВП як в абсолютному обсязі, так й на душу населення.  Швидкий або, навпаки, нульовий й навіть негативне економічне зростання не завжди говорить про швидкий економічний розвиток, топтання на місці чи економічній деградації.

Економічне зростання  розглядається макроекономічною наукою як складова частина й одна з найважливіших  характеристик економічного розвитку країни. Це поняття пов’язане з  кількісною зміною обсягів виробництва  і споживання ВВП. Економічне зростання  буває позитивним, якщо реальні (порівнянні) обсяги ВВП в аналізованому періоді  перевищують його рівень у базисному році. В іншому випадку приходиться характеризувати “зростання” як негативне.

Поняття “розвиток” і “зростання”  знаходяться між собою, як правило, у співвідношенні: зростання валового продукту супроводжується змінами в технології виробництва, пов’язане з появою нових видів продукції і цілих галузей. Іншими словами, зростання викликає якісні зміни в економіці, сприяє її загальному розвитку. Зі своєї сторони позитивні якісні зміни у відносинах власності, розподілу і перерозподілу доходів, фінансової стабілізації активно впливають на економічний ріст.

На макроекономічному  рівні провідними показниками динаміки економічного зростання є:

- зростання обсягу ВВП;  – темпи зростання ВВП у  розрахунку на душу населення;  – темпи росту промислового  виробництва у цілому, за основними  галузями й на душу населення.  Отже, економічне зростання є  більш вузьким за змістом порівняно  з економічним розвитком, адже  розвиток економіки створює передумови  для збільшення обсягів виробництва  на якісно новій основі. Можна  сказати, що економічне зростання  становить зміст розвитку, є його складовою частиною. Якщо економічне зростання відбиває суто кількісні зміни в економіці, то економічний розвиток – це якісне економічне зростання.

30. Показники якісних  змін економічного розвитку. Методика  розрахунку комплексу індексів, які використовуються у міжнародній практиці.

В економічній літературі використовується також поняття  „кількісне зростання” (КЗ) і „якісне  зростання” (ЯЗ).Всі показники (П) економічного розвитку (ЕР) поділяють на 2 групи. До ІІ групи входять П, які дозволяють оцінити якість ЕР. Всі П цієї групи поділяються на 2 підгрупи. І дозволяє оцінити ЕР шляхом „оптимальної” взаємодії соціальних, політичних та економічних чинників, а ІІ оперує П якості життя.