Национальная экономика

До І підгрупи входять: а) комплексний індекс соціального розвитку (він був розроблений Інститутом соціального розвитку ООН у 1970 р.). розрахунок цього індексу здійснюється на базі 16-ох П (9 соціальних і 7 економічних): очікувана тривалість життя при народженні, кількість газет на 1000 осіб, частка чоловіків у робочій силі тощо; б) індекс І. Адельман та С. Морріс. При його розрахунку враховується і політичні змінні на відміну від попередніх. Загальним недоліком таких підходів до оцінки рівня ЕР є те, що у них увага акцентується на оцінці витрат, які здійснюється для підвищення рівня добробуту населення, а не безпосередньо на результат.

Центральне місце у  ІІ підгрупі займає індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП) – це інтегральний показник, який застосовує ООН для оцінки досягнень країн у рівні соціального розвитку. Розраховується ІРЛП на основі таких показників: очікувана тривалість життя при народженні; грамотність дорослого населення; сукупна частка осіб, що навчаються; реальний ВВП на душу населення. Для країн, що розвиваються – індекс зубожіння. Для розвинених країн індекс знедоленості розр: Ір=(Р1+Р2+Р3+Р4)/4. Також розраховують такий показник як індекс розвитку з урахуванням гендерноного чинникк. Сер знач життя, рівня освіти та доходу коригуються залежзно до величини розриву між рівнем досягень чоловіків та жінок.

Якісні показники характеризують рівень розвитку процесу, якісні особливості і характеристики явищ і закономірності їхнього розвитку, наприклад, ступінь використання суспільної праці, виробничих інтересів, взаємовідносин між людьми в процесі виробництва і розподілу матеріальних благ.

31. Сутність стратегічної  мети економічного розвитку України.  Основні напрямки змін.

Стратегію соціально-економічного розвитку У. визначено у посланні Президента У. до ВРУ у 2002 р., яке називається „Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку У. на 2002-2011рр.”.В цьому документі визначено 4 стратегічні пріоритети розвитку:

32. Основні показники  розвитку регіональної економіки  та їх зміст.

До показників економічного потенціалу належать: кількість населення, трудові ресурси, обсяги ВВП, національного  доходу (НД), обсяги основного капіталу та ін. Усі ці показники характеризують розвиток продуктивних сил регіону  насамперед з кількісного боку.

На відміну від економічного потенціалу рівень соціально-економічного розвитку регіону може виражатися через обсяги виробництва і споживання ВВП, НД, матеріальних благ і послуг на душу населення, рівень продуктивності праці. Соціально-економічний розвиток регіону характеризує якісний стан суспільного виробництва, природних і людських ресурсів.

Основні показники економічного і соціального розвитку регіонів складають окремий самостійний розділ Державної програми економічного і соціального розвитку України. Цей розділ являє собою регіональний зріз Державної програми і дає уявлення на основі ретроспективних даних про наступні зміни у розвитку соціально-економічних процесів у територіальному аспекті. Основні показники соціально-економічного розвитку регіонів відображають найважливіші регіональні відтворювальні цикли і характеризують їх територіальні зміни. До основних показників соціально-економічного розвитку регіону належать:

Середньорічна чисельність  населення; Чисельність працівників, зайнятих у народному господарстві.; Валовий внутрішній продукт. Обсяг продукції промисловості.;Виробництво товарів народного споживання.; Валова продукція сільського господарства.;Обсяг капітальних вкладень за рахунок усіх джерел фінансування.; Доходи місцевих бюджетів.; Видатки місцевих бюджетів.;Грошові доходи населення.;Обсяг роздрібного товарообігу.; Обсяг реалізації платних послуг населенню.;Обсяг експорту товарів.;Баланси основних видів промислової і сільськогосподарської продукції.;Середні ціни на основні види продукції.

33. Інвестиційний  потенціал та об’єкти інвестиційної  діяльності в регіоні. Сутність  понять «інвестиційна привабливість  регіону» та «інвестиційний клімат  в регіоні» та фактори, що  їх обумовлюють.

Інвестиційна привабливість  території визначається факторами  інвестиційної привабливості регіону  і регіональною інвестиційною політикою. Під факторами інвестиційної привабливості регіону вчені розуміють процеси, явища, дії, переважно об’єктивного характеру, що впливають на інвестиційну привабливість регіону і визначають його територіальні особливості. Це, наприклад, вигідність економіко-географічного положення регіону, його природноресурсний, трудовий, науково-технічний потенціали, рівень розвитку інфраструктури, характеристики споживчого ринку тощо.

Всю систему названих показників можна звести у три великі групи  факторів, які визначають рівень привабливості території для інвесторів: 1. Фактори, що впливають на рівень інвестиційного потенціалу регіону (природно-географічний, трудовий, виробничий, інноваційний, інституціональний, інфраструктурний, фінансовий, споживчий потенціали). 2. Фактори, що визначають рівень некомерційних інвестиційних ризиків (законодавчі, політичні, соціальні, економічні, екологічні та кримінальні ризики).3. Інвестиційна активність (концентрація і розподіл інвестиційного капіталу, активізація впровадження нових виробничих потужностей, розвиток прямих і портфельних інвестицій).

 Інвест.клімат регіону являє собою важливий чинник розвитку економіки регіону. Інвест.клімат регіону- це комплекс політичних соц., інноваційних, інфраструкт.факторів, які наявні на відповідній території та дають у своєму сумарному прояві синергетичний підхід. У свою чергу інест.привабливість регіону являє собою сукупність об’єктивних економ,соц. та  природно-географ.властивостей регіону, що мають важливе значення для залучення інвестицій в економіку регіону. Головною умовою формування інв.клімату регіону є інцест.привабливість.

Дослідження регіонального інвестиційного клімату та факторів його формування дозволяє визначити орієнтири регіональної інвестиційної стратегії та продукувати напрямки регіональної політики, які повинні враховувати: баланс інтересів інвестора і одержувача інвестицій (регіону); баланс економічної та соціальної ефективності; необхідність оптимізації існуючої структури економіки регіону; об’єктивну потребу в інноваційній “наповненості” інвестицій та розвитку людського капіталу; співвідношення сприятливості інвестиційного клімату та ефективності використання залучених інвестицій; наслідки інвестування для соціально-економічної, екологічної і науково-технічної перспективи розвитку регіону і держави загалом.

34. Мета, стратегічні  завдання та принципи державної  регіональної політики.

Сутністю державної регіональної політики є сукупність організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих  на поточні цілі держави та ефективний розвиток регіонів, раціональне використання ресурсів, створення сприятливих  умов життєдіяльності людей, забезпечення екологічної безпеки довкілля тощо.

Державну регіональну  економічну політику на сучасному етапі  потрібно будувати, зважаючи на: недосконалість наявної галузевої структури  більшості регіональних господарських  комплексів, їх низька економічна ефективність; значні відмінності між регіонами в рівнях соціально-економічного розвитку та істотне відставання деяких регіонів від нормативів розвитку соціальної та виробничої інфраструктури (особливо це стосується сільської місцевості); нераціональне використання місцевих природних і трудових ресурсів; надмірне забруднення довкілля в багатьох містах і районах; відставання в комплексному розвитку міст і сіл; незадовільна реалізація можливостей регіонів щодо міжнародної інтеграції України, спільного підприємництва в галузі туризму та рекреації, залучення до країни іноземних інвестицій тощо.

Складовими державної  регіональної політики є економічна, соціальна, екологічна, науково-технічна, гуманітарна, національна, управлінська, демографічна, зовнішньоекономічна та управлінська політика. Для кожної з них держава має встановити мету, завдання, пріоритети в регіональному аспекті, тобто визначити права, сферу, ресурси та методи роботи регіонів, здійснювати певні дії щодо них та доручати виконання окремих завдань. Розгляньмо докладніше всі названі політики.

Метою державної регіональної політики є забезпечення високого рівня  якості життя людини незалежно від  місця її проживання, через забезпечення територіально цілісного та збалансованого розвитку України, інтеграції регіонів в єдиному політичному, правовому, інформаційному та культурному просторі, максимально повного використання їх потенціалу з урахуванням природних, економічних, історичних, культурних, соціальних та інших особливостей, підвищення конкурентоздатності регіонів та територіальних громад.

Державна регіональна  політика здійснюється на основі таких  принципів:

конституційності та законності – основи державної регіональної політики, механізми її реалізації відповідно до Конституції України  визначаються законами. Акти Президента України та Кабінету Міністрів України з цих питань приймаються на основі законів та на їх виконання;

верховенства прав людини – пріоритетність прав і свобод людини і громадянина у процесі формуванні та реалізації державної регіональної політики;

єдності – неодмінності забезпечення територіальної, політичної, економічної, інформаційної, соціо-гуманітарної цілісності території України шляхом більш збалансованого соціального та економічного розвитку регіонів та підвищення їх конкурентоздатності, узгодженості секторальної політики, зокрема грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної;

комплексності – врахування та просторової узгодженості реалізації усіх складових державної регіональної політики: політичної, соціальної, економічної, екологічної, гуманітарної, етнонаціональної;

скоординованості – узгодження реформ, відповідних пріоритетів та дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, що спрямовані на реалізацію державної регіональної політики і впливають на соціально-економічний розвиток України та її регіонів, загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів, цілей, секторальних політик, транскордонного та міжрегіонального співробітництва;

децентралізації – перерозподілу  владних повноважень на користь  органів місцевого самоврядування з передачею їм відповідних ресурсів;

субсидіарності – надання  публічних послуг максимально близько  до її безпосереднього споживача  з урахуванням можливості якісного їх надання шляхом концентрації для  цього матеріальних, фінансових та інших ресурсів на відповідному рівні територіального управління;  доступності – забезпечення належного та своєчасного надання публічних послуг, простоти та вільного доступу осіб до їх отримання; пріоритетності та поетапності – концентрації ресурсів відповідно до встановлених пріоритетів, визначених цілей та етапів реалізації державної регіональної політики; програмності – реалізації державної регіональної політики на основі взаємозв’язаних довгострокових стратегій, планів та програм; партнерства – забезпечення тісного співробітництва, кооперації та солідарності між органами центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання, інститутами громадянського суспільства в процесі формування та реалізації державної регіональної політики;  відкритості – прозорості, прогнозованості, передбачуваності діяльності центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у формуванні та реалізації державної регіональної політики; відповідальності – центральні, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування всіх рівнів у межах наданих їм повноважень несуть усю повноту відповідальності за формування і реалізацію державної регіональної політики;

всебічної державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні – формування правової, фінансово-матеріальної та організаційної його самостійності.

35. Механізм реалізації  державної стратегії регіонального  розвитку та його складові.

Ефективна реалізація державної  регіональної політики визначається системою заходів правового, економічного, фінансового, організаційного, інформаційного, освітнього та іншого характеру.

Система заходів з реалізації державної регіональної політики базується  на оцінці та якісному прогнозуванні  та програмуванні розвитку регіонів, основною ціллю яких є визначення пріоритетів регіонального розвитку, забезпечення максимального використання конкурентних переваг та мінімізації негативних факторів, а також узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів.

Державна регіональна  політика в Україні здійснюється у напрямах: формування ефективної системи публічної влади в  регіонах спроможної забезпечити сталий розвиток територій;  сприяння поліпшенню матеріального, фінансового, інформаційного, кадрового та іншого ресурсного забезпечення розвитку регіонів; стимулювання міжрегіональної інтеграції, подолання міжрегіонального відчуження та інтеграції регіональних інформаційних, освітніх просторів у єдиний загальноукраїнський простір;  створення ефективних механізмів представництва на загальнонаціональному рівні інтересів регіонів, а на регіональному – територіальних громад, забезпечення врахування самобутності регіонів та їх конкурентних переваг при формуванні та реалізації державної регіональної політики.

Пріоритетами державної регіональної політики є: оптимізація територіальної основи публічної влади з впорядкуванням меж адміністративно-територіальних одиниць, чітким розподілом сфери повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, підвищення якості життя людей, зменшення територіальної диференціації за індексом людського розвитку, формування поліцентричної системи розвитку території держави; запровадження критеріїв визначення “проблемних” територій у регіонах та впровадження заходів державного реагування на ситуації що склалися у них;  запровадження дієвих механізмів державної підтримки міжрегіональної інтеграції, виконання міжрегіональних проектів та програм ефективного використання місцевих ресурсів.

Сучасне державне управління і його складова – державне регулювання  регіонального розвитку національної економіки є найважливішими проблемами економічної та управлінської теорії. Проте проведені фахівцями дослідження сучасної наукової літератури та чинної нормативно-правової бази свідчать, що в національній економіці механізми державного регулювання територіального розвитку ще недостатньо сформовані та відпрацьовані. Протягом майже двох десятиліть було використано понад півсотні методів та інструментів державного регулювання на регіональному рівні, арсенал яких постійно змінювався та поповнювався новими. А відсутність законодавства про засади регіональної політики дає змогу стверджувати, що вітчизняна система регулювання територіального розвитку ще не є дієздатною. Слід зазначити, що специфіку модифікації механізму регіонального управління на сучасному етапі визначає показова тенденція до використання дедалі більшої кількості різновидів організаційних нововведень на рівні основної ланки управління регіоном (сьогодні це місцеві державні адміністрації), запровадження нових структурних підрозділів, допоміжних структур, широкої розмаїтості сфер і способів їх впливу. Суб’єкт управління намагається якомога більше відповідати об’єкту. Це підтверджує висновок, що в кожному регіоні вдосконалення систем управління має бути досить специфічним, враховувати конкретні умови функціонування та розвитку. Таким чином, у сфері управління регіоном і поділі повинна знайти відображення відповідна переорієнтація від типізації використовуваних форм і методів управління до їх необхідного різноманіття та дієвості.