Национальная экономика

42. Вартісна величина  прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум —  вартісна величина достатнього для  забезпечення нормального функціонування організму людини. Яка складається  з вартісного виміру мінімального необхідного  набору продуктів харчування, а також  мінімального набору непродовольчих товарів  та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

В Україні прожитковий  мінімум визначається нормативним  методом у розрахунку на місяць на одну особу. Крім того, прожитковий  мінімум визначається диференційовано  залежно від вікового критерію або  ж залежно від соціальної та демографічної групи особи: для дітей віком до 6 років; для дітей віком від 6 до 18 років; для працездатних осіб; для осіб, які втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму затверджується щорічно Законом про Державний бюджет України на відповідний рік. (875 грн з 12.2010 р.).

Світова практика розробила декілька варіантів визначення прожиткового мінімуму в державі. На практиці застосовується нормативний метод, який полягає у встановленні вартісної величини прожиткового мінімуму через мінімальний споживчий кошик. Кожна держава має свої особливості формування мінімального споживчого кошика. В Україні прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу. Крім того, прожитковий мінімум визначається диференційовано залежно від вікового критерію або ж залежно від соціальної та демографічної групи особи: для дітей віком до 6 років; для дітей віком від 6 до 18 років; для працездатних осіб; для осіб, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум і  величина його вартості для громадян працездатного віку є інструментами  соціальної політики. Вони мають використовуватися як орієнтири під час регулювання доходів і витрат різних груп населення, для обґрунтування розмірів оплати праці, а також регулювання міжгалузевого підвищення заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями; для оцінювання матеріальних і фінансових ресурсів, потрібних для реалізації поточних та перспективних соціальних програм на рівні регіону, підприємства.

Розрахунки прожиткового мінімуму доцільно здійснювати не лише у середньому на душу населення чи сім’ю, а й окремо для працездатних громадян, дітей до 6 років, підлітків, пенсіонерів. Це дає змогу диференційовано оцінювати вартість відтворення, а відтак визначити мінімально необхідні рівні доходів для різних за складом типів сімей.

43. Основні джерела  фінансування соціальної сфери.

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають: > Державний бюджет;  > кошти місцевих бюджетів;

> страхові фонди:  •  Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;  • Фонд загальнообов’язкового державного страхування на випадок безробіття;  • Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;  • Фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків та інших джерел, не заборонених законодавством України);  • Державні та недержавні Пенсійні фонди.

Механізм реалізації соціальних гарантій . Держава повинна гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через такі механізми: > Визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій: • мінімальної заробітної плати; • пенсій за віком; • стипендій тощо. > Здійснення превентивних соціальних заходів у зв’язку з ціновою лібералізацією:  • адресного вибіркового надання соціальної допомоги; • здійснення компенсаційних виплат незахи-щеним верствам населення тощо.  > Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд: • середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу; • цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу споживчих цін.

Надходження із бюджетів різних рівнів завжди були традиційним джерелом фінансування соціального розвитку державних закладів культури, оплати праці їх працівників. У відповідності до “Положення про основи господарської діяльності і фінансування організацій культури та мистецтва” бюджетні засоби повинні направлятися на наступні цілі: – заробітна плата працівників закладів СКС (спеціалістів, творчого, управлінського, виробничого і допоміжного персоналу), як тих, що перебувають у штаті, так і залучених за договорами, в тому числі виплати гонорарів авторам; – господарське утримання приміщень, будинків, включаючи видатки на комунальні послуги, освітлення, опалення, поточний ремонт тощо; – комплектування бібліотечних фондів, поповнення музейних колекцій, науково-методичну діяльність; – матеріальне забезпечення художнього втілення творчих задумів (створення нових вистав, показів, підготовку концертних програм, виставок) і підтримку в робочому стані матеріального оформлення вистав, художніх експозицій; – проведення капітального ремонту; реставраційні роботи; – оснащення закладів культури і мистецтва технічними засобами і обладнанням.

За рахунок коштів місцевих бюджетів здійснюється фінансування державних  програм соціального забезпечення: притулків для неповнолітніх; територіальних центрів і відділень соціальної допомоги на дому. Здійснюються видатки, спрямовані на соціальний захист, зокрема фінансуються пільги ветеранам війни і праці, допомога сім’ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Місцеві бюджети беруть участь у будівництві (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.

Державна інвестиційна політика реалізується через механізми прямого  та непрямого економічного регулювання. Інвестиційна політика держави в  соціальній сфері має спрямовуватися на підтримку виробництва, насамперед найбільш важливих видів послуг та товарів для задоволення потреб населення; існуючих та нових форм господарювання у соціальній інфраструктурі; розвитку і впровадження науковомістких та прогресивних технологій у сфері послуг; охорони земельних ресурсів і навколишнього природного середовища; реалізації інвестиційних проектів суб’єктів підприємницької діяльності у спеціальних економічних зонах і територіях пріоритетного розвитку; залучення іноземних інвестицій тощо.

44. Основні функції  державного управління в галузі  довкілля.

Функція просторово-територіального  устрою об’єктів природи являє собою  діяльність уповноважених на це державних  органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямованих  на проведення робіт по організації  використання, відтворення, охорони  та захисту природних ресурсів, створення  сприятливих екологічних умов для  життя і здоров’я населення, розвитку природного середовища.

Функція обліку природних ресурсів являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на систематизацію зводу відомостей про правовий, природний та господарський стан природних ресурсів, їх окремих складових частин, а також постійних і таких, що змінюються в часі, властивостей. Функцію екологічного планування слід розуміти як діяльність спеціально уповноважених державних органів управління в рамках матеріальних норм екологічного права, спрямовану на створення екологічно обґрунтованих імперативів раціонального та комплексного використання природних ресурсів, їх відтворення, а також охорони довкілля. Функцію прогнозування використання природних ресурсів та охорони довкілля слід розуміти як діяльність спеціально уповноважених державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на розробку прогнозних показників зміни стану навколишнього природного середовища, використання потенціалу природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Функцію розподілу та перерозподілу природних ресурсів слід розуміти як діяльність спеціально уповноважених державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, у результаті якої виникають, змінюються чи припиняються у власників чи природокористувачів суб’єктивні права власності або користування природними ресурсами. Функція нагляду (моніторингу) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права по нагляду, збиранню, обробці, передачі, збереженню та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозуванню його змін та розробці науково обґрунтованих рекомендацій, необхідних для прийняття управлінських рішень. Функція екологічного контролю являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на спостереження та перевірку дотримання усіма юридичними та фізичними особами нормативних положень та вимог, сформульованих у чинному екологічному законодавстві. Функція екологічної експертизи являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на виконання міжгалузевих екологічних досліджень, аналіз та оцінку передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація чи дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, і підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам екологічного законодавства, забезпечення екологічної безпеки. Функція стандартизації і нормування у сфері охорони довкілля являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на забезпечення єдиних вимог, правил, нормативів щодо використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки. Функція вирішення екологічних спорів являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на розгляд та усунення розбіжностей, пов’язаних з порушенням прав і законних інтересів власників, користувачів (у тому числі орендаторів) з приводу володіння, користування чи розпорядження об’єктами природи.

45. Основні механізми  зовнішньоторговельних і міжнародних  фінансових зв’язків.

Існують різні форми міжнародних економічних відносин (МЕВ):

1) міжнародна торгівля  товарів та послуг;

2) міжнародна міграція  робочої сили;

3) міжнародна кооперація  виробництва. Основні механізми,  за допомогою яких НЕ пов’язана  зі світом, є механізми зовнішньоторговельних (МЗТЗ) та міжнародних фінансових зв’язків (ММФЗ). МЗТЗ проявляються через експорт та імпорт товарів та послуг.

Зовнішньоекономічна політика — складова частина внутрішньої  економічної політики держави. Звичайно, вирішення загальних завдань  зовнішньоекономічної політики в кожній країні має свої специфічні особливості.

Основні складові зовнішньоекономічної політики України:

—зовнішньоторгова політика;

—інвестиційна політика:

—політика науково-технічного співробітництва;

—валютно-фінансова політика;

—політика міграції робочої сили та ін.

Кожне з направлень зовнішньоекономічної політики вирішує проблеми з урахуванням  етапу розвитку країни і сучасних тенденцій розвитку світового господарства.

Регулювання ЗЕД в Україні  здійснюється з урахуванням наступної  мети:

— забезпечення збалансованості  економіки і рівноваги внутрішнього ринку країни;

— стимулювання прогресивних ринкових структурних змін в економіці;

— створення сприятливих  умов для входження економіки  України в систему міжнародного розподілу праці.

Державне регулювання  повинно забезпечити:

— захист економічних інтересів  України і законних інтересів  суб’єктів ЗЕД;

— створення рівних можливостей для суб’єктів ЗЕД з метою розвитку всіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності;

— розвиток конкуренції і  ліквідацію монополії.

 

46. Основні показники  активності країни у міжнародних економічних відносинах.

Активність країни у світових економічних відносинах можна оцінити такими показниками:

 рівень експорту. Це відсоткове відношення обсягу товарів та послуг, що експортуються, до обсягу ВВП;

структура експорту, тобто  питома вага окремих груп товарів, залежно  від ступеня їх переробки, у загальному обсязі експорту. Відповідно до своєї структури експорт може мати сировинну або технологічну спрямованість, що характеризує місце країни у міжнародній галузевій спеціалізації;

рівень імпорту. Він характеризує рівень залежності національної економіки від світового господарства, тобто характеризує потребу в товарах, які не виробляються в даній країні, або виробництво яких у цій країні є неефективним;

структура імпорту. Україна  відноситься до країн з високою залежністю від так званого критичного імпорту, до якого належать переважно енергоресурси;

співвідношення між імпортом та експортом капіталу. Міжнародний рух капіталу здійснюється як у підприємницькій формі (прямі і портфельні інвестиції), так і в позичковій (довгострокові, середньострокові та короткострокові кредити);

47. Міжнародні економічні  та фінансові організації: необхідність  і переваги співробітництва України  з ними.

Світова економіка на сучасному етапі її розвитку характеризується процесами інтеграції, формуванням регіональних міжнародних економічних утворень, світовою економічною глобалізацією. Процеси суспільної трансформації в Україні зумовлюють необхідність ґрунтовних наукових досліджень світового досвіду діяльності міжнародних фінансових інституцій, місією яких є підтримка економічних реформ та їх соціальної спрямованості.

Характер та обсяги взаємодії  України з міжнародними суб’єктами фінансово-кредитної політики, які  є кредиторами нашої держави, зумовлюються різноплановими факторами. І хоча головний з них — потреби розвитку реального сектору, внутрішня логіка механізму прийняття рішень у сфері грошово-кредитної політики в Україні реалізується в контексті переважно короткотермінових (максимум — середньотермінових) цілей бюджетного балансування, фіскальної політики та стабілізації гривні. Переконатися в цьому можна, розглянувши умови співробітництва України з окремими міжнародними фінансовими організаціями.

У ст.18 Конституції України  закріплено положення про те, що зовнішньополітична діяльність нашої  держави спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки  шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Україна – ООН

Україна – РАДА ЄВРОПИ

Україна – ОБСЄ

Україна –Юнеско

Україна – НАТО

Хартія про особливе партнерство  між Україною i НАТО

Україна – МВФ

Україна і Світовий банк

Україна і ЄБРР

Зовнішня політика України  має бути скерована на захист iнтересiв  держави у світі, піднесення мiжнародного авторитету, iнтеґрацiї у свiтове спiвтовариство як незалежної, впливової держави з давньою iсторiєю, яскравим нацiональним характером, розвиненою економiкою, потужними сировинними ресурсами та квалiфiкованими продуктивними силами. Головне завдання для України полягає в iнтеґрацiї у свiтове спiвтовариство та остаточному утвердженні свого місця у світі як європейської держави. На мою думку, в основі міжнародної політики нашої держави має бути вiдкритість для рівноправної, взаємовигiдної спiвпраці з усіма державами та мiжнародними органiзаціями на засадах невтручання у внутрiшнi справи держав-партнерів, мирного спiвiснування, неухильного дотримання норм мiжнародного права, вiдмови вiд будь-якого полiтичного, економiчного, вiйськового, iнформацiйного тиску, запобігання конфлiктним ситуацiям шляхом переговорiв.