Национальная экономика

48. Конкурентні  переваги та конкурентоспроможність: зв’язок між цими поняттями.

Конкурентоспроможність  є наслідком не однієї конкурентної переваги, а їх комплексу. Між цими поняттями є причинно-наслідковий  зв’язок, який, однак, виключає можливість їх повного ототожнення.

Традиційно конкурентоспроможність трактується як зумовлене економічними, соціальними і політичними факторами стійке становище країни або її продуцента на внутрішньому і зовнішньому ринках. В умовах відкритої економіки конкурентоспроможність також може бути визначена як здатність країни (підприємства) протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку і ринках “третіх країн”.

Конкурентна перевага — це фактор чи комбінація факторів, яка  робить діяльність організації більш  успішною у порівнянні з конкурентами в конкурентному середовищі і не може бути легко повторена конкурентами.

Ключові фактори успіху (або  конкурентні переваги) — це характерний  для певної галузі перелік чинників, що приносять їй переваги перед іншими галузями (наприклад, у боротьбі за інвестиції за рахунок більшої прибутковості  або швидкості обороту капіталу), а також одним підприємствам галузі над іншими. Ключові фактори успіху (КФУ) формують конкурентоспроможність об’єкта досліджень: товару, виробництва, підприємства, галузі, держави тощо.

Конкурентні переваги часто  ототожнюються з можливостями фірми  більш ефективно розпоряджатися наявними ресурсами, тобто її конкурентоспроможністю. Така аналогія має під собою вагомі підстави, тому що зміст конкурентоспроможності трактується як здатність випереджати суперників у досягненні поставлених економічних цілей. Разом з тим між цими поняттями є причинно-наслідкове розходження.

Конкурентоспроможність  є результатом, що фіксує наявність  конкурентних переваг, без останніх неможлива конкурентоспроможність. Однак наявність окремих конкурентних переваг не означає автоматичну  перевагу. Тільки в комплексі вони можуть вплинути при виборі кращого.

Крім того, на конкурентоспроможність впливають стратегічні й тактичні зміни на ринку, не пов’язані з  діяльністю підприємства (зміна попиту, демографічні зрушення, природні явища й т.п.). Із зіставлення даних понять стає зрозумілим активний інтерес до дослідження природи конкурентних переваг. Він зумовлений бажанням зрозуміти механізм конкурентоспроможності, розкрити його внутрішні зв’язки. Поняття «конкурентна перевага» й «конкурентоспроможність» мають різні інтерпретації залежно від об’єкта, до якого вони застосовуються. При системному вивченні цих понять виділяють ієрархічну структуру, що послідовно включає оцінку товару, підприємства, галузі, економіки з погляду їхньої переваги над аналогічними конкуруючими об’єктамию.

49. Визначення конкурентоспроможності  національної економіки: основні  підходи та методики.

Конкурентоспроможність  національної економіки — це вирішальний  критерій її розвитку. Його слід враховувати  при вирішенні проблем лібералізації  зовнішньоекономічних зв’язків і рівня відкритості економіки. Головне завдання, яке повинна виконати держава щодо своїх товаровиробників і споживачів — якнайшвидше створити передумови для конкурентного середовища. Без справжньої конкуренції на внутрішньому ринку не можна забезпечити ефективний вихід на міжнародну арену.

Економічна наука вважається наукою про рідкісність ресурсів. Споживачі конкурують за якісний та дешевий товар, а виробники — за споживачів, які здатні оплатити високі ціни, або за ресурси. В цьому розумінні економічна наука може також вважатися наукою про конкуренцію.

Конкуренція може бути визначена  як ситуація, в якій дві чи більше сторін вступають у конфлікт через те, що їхні цілі повністю або частково взаємови-ключають одна одну. Одна з форм конкуренції — коли цілі суб’єктів подібні, але взаємовиключні (тобто коли обидві сторони намагаються продати чи придбати однаковий продукт). Однак конкуренція також буде мати місце, коли цілі суб’єктів не є подібними, але взаємовиключні (коли одна сторона намагається придбати продукт якомога дешевше, а інша — продати дорожче).

Конкуренція є не другорядним  нюансом, а мотором економічного зростання як для економіки, так  і для окремої фірми. На мікрорівні конкуренція — це сила, яка стимулює компанії до пошуку нових шляхів досягнення менших витрат виробництва, або отримання більшого випуску при таких самих витратах. На макрорівні конкуренція забезпечує лише компанії, які найкраще виживають в умовах постійної боротьби та удосконалення використання ресурсів.

У сучасній світовій економічній системі значно посилилась дія тих факторів, які ведуть до інтенсифікації міжнародної конкуренції та глобалізації виробництва. Протягом останніх років значні розбіжності, які існували між країнами до середини XX ст., почали поступово зменшуватися. Основними причинами вважають: посилення подібності інфраструктури; поширення сучасних технологій, каналів розподілу, принципів маркетингу як довгострокової тенденції; збільшення кількості продуктів та торговельних найменувань, доступних у різних частинах світу, що є прикладом збільшення подібності потреб у споживачів у різних країнах. Великі мережі роздрібної торгівлі, телереклама, кредитні картки — ось деякі приклади феноменів, які швидко стали універсальними.

50. Національна,  економічна та зовнішньоекономічна  безпека країни та напрями  її забезпечення.

Економі́чна безпе́ка держа́ви — дослідження національних економічних  інтересів і загроз економічній  безпеці України, здатності держави  до захисту національних економічних  інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз, а також здатності національної економіки зберігати та поновлювати процес суспільного відтворення і достатній оборонний потенціал у кризових ситуаціях.

Національна безпека –  захищеність життєво важливих інтересів  людини   і   громадянина,   суспільства і   держави,   за   якої забезпечуються  сталий розвиток суспільства,  своєчасне виявлення,  запобігання і нейтралізація реальних  та   потенційних   загроз  національним інтересам.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:  пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права;  пріоритет   договірних   (мирних)   засобів   у   розв’язанні конфліктів; своєчасність і  адекватність  заходів  захисту   національних  інтересів реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний  контроль  над  Воєнною  організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;  використання в   інтересах  України  міждержавних  систем  та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України  забезпечується шляхом  проведення  виваженої   державної   політики   відповідно   до   прийнятих   в  установленому порядку доктрин,  концепцій,  стратегій і програм  у  політичній,   економічній,   соціальній,   воєнній,   екологічній,  науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів  забезпечення  національної  безпеки України обумовлюється необхідністю  своєчасного вжиття  заходів,  адекватних характеру і масштабам загроз  національним інтересам.

Зовнішньоекономічна безпека  полягає в мінімізації збитків  держави від дії негативних зовнішніх економічних чинників, створенні сприятливих умов для розвитку економіки шляхом її активної участі у світовому розподілі праці, відповідності зовнішньоекономічної діяльності національним економічним інтересам. Для забезпечення економічної безпеки важливо визначити перелік продукції, яка повинна вироблятися в Україні за будь-якої кон’юнктури на світових ринках і незалежно від конкурентного середовища на внутрішньому ринку.

Необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності зумовлюється також значною  питомою вагою в національній економіці державного сектора і  недосконалістю відповідних ринкових механізмів. Державне регулювання повинно  полягати у:

- розробці та реалізації  стратегії зовнішньоекономічної  діяльності;

- ефективному використанні  адміністративного, економічного  і валютного інструментаріїв зовнішньоекономічної політики держави;

- розробці та реалізації  щорічних програм розвитку зовнішньоекономічної  діяльності України;

- розробці та реалізації  Концепції зовнішньоекономічної  безпеки України;

- вдосконаленні Закону  України “Про зовнішньоекономічну  діяльність”;

- здійсненні превентивних  заходів, спрямованих на зменшення  деструктивного впливу на національну економіку зовнішніх чинників;

- оптимальному поєднанні  державного протекціонізму з  режимом вільної торгівлі;

- податковій підтримці вітчизняного товаровиробника;

- максимальному використанні  вигідного географічного положення  України щодо транзиту через  її територію іноземних вантажів та енергоносіїв;

- забезпеченні надійної  охорони кордонів, захисті національних  економічних інтересів, істотному  поліпшенні роботи митних органів  з метою недопущення контрабанди  з боку суб’єктів зовнішньоекономічної  діяльності;

- визначенні оптимальної  товарної номенклатури зовнішньоекономічної  діяльності;

- вдосконаленні митного  валютного контролю;

- припиненні нелегального вивозу з України капіталу;

- вжитті ефективних заходів  щодо повернення в Україну  валютних коштів від реалізації експортної продукції;

- активному залученні  іноземних інвестицій;

- вдосконаленні методів  управління зовнішньоекономічною  діяльністю з урахуванням світового досвіду та національних економічних особливостей;

- дипломатичній та політичній  підтримці зовнішньоекономічної діяльності;

- здійсненні правового  захисту зовнішньоекономічної діяльності;

- забезпеченні у сфері  зовнішньоекономічної діяльності  гласності, стабільності й передбачуваності;

- створенні економічної  системи, сумісної із західноєвропейською,  що сприятиме налагодженню ефективних  зв’язків з розвиненими країнами;

- вдосконаленні статистики  зовнішньоторговельних операцій  та розробці української класифікації  товарів зовнішньоекономічної діяльності  з урахуванням гармонізованої  системи опису і кодування  товарів;

- розвитку різних форм міжнародної економічної співпраці;

- створенні національної  інформаційної системи для забезпечення  зовнішньоекономічної діяльності  всіх її суб’єктів;

- забезпеченні позитивного  сальдо зовнішньоторговельного  балансу;

- розробці нового митного  кодексу України;

- підвищенні рівня освіти  та якості підготовки кадрів  для сфери зовнішньоекономічної  діяльності.