Производсьвенная програма

Послідовність раціональної розробки виробничої програми зображена на рис. 1.2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Схема планування виробничої програми

 

Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори.

Обсяг випуску по окремих  виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтування на підприємствах з’являються внутрішньовиробничі диспропорції у завантаженні устаткування, розробляються шляхи їхнього усунення, а також заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.

Виходячи з натуральних  обсягів постачань і виробництва, розраховується загальний обсяг  продукції у вартісному вигляді: обсяг товарної продукції, валової  продукції, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції.

Розробка завдань із випуску виробів у натуральному вигляді є найважливішою частиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатних задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конкретних виробів.[9, с. 324]

Планування виробничої програми в натуральному вигляді  передбачає:

• визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається;
• розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обгрунтування планових обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка містить натуральні та вартісні показники.

Натуральними  показниками виробничої програми є обсяг чистої продукції в натуральних одиницях за номенклатурою і асортиментом.

Номенклатура – це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент – це різновид виробів  у межах даної номенклатури. Натуральні показники представлені у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри).

Номенклатура виробів  підприємства може бути централізованою  та децентралізованою.

Централізована  номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень.

Децентралізована  номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.

Значення натуральних  показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів у певних товарах із врахуванням якісної характеристики товарів.

Одним із найважливіших  етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах.

Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресивних норм продуктивності.

Поряд з цим враховується потреба на капітальне будівництво, створення резервів і т.п.

Потреба в продукції  погоджується з можливостями її виробництва. При цьому методи такого ув’язування  мають свої особливості залежно  від рівня планування. Головним засобом  ув’язування потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів.

На підставі плану випуску продукції  підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі  програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенклатурі і загальному обсязі продукції. У  завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовлених окремих видів продукції у натуральному вигляді. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), я яких встановлюється завдання цехам за номенклатурою, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаючих цехів програма складається за найменуванням та кількістю готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиночному і серійному виробництві для заготівельних та обробних цехів номенклатурне завдання встановлюється, зазвичай, в комплектах деталей на сторону, виробах, вузлах. В умовах масового виробництва цим цехам планується випуск заготовок і деталей за окремими найменуваннями.

Виробнича програма кожного цеху обгрунтовується  виробничою потужністю окремих груп обладнання, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявляти “вузькі місця” в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні обладнання.[19, с. 451]

На основі виробничих програм цехів  складаються плани виробництва для допоміжних, обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби і їхній продукції та послугах.

Виходячи з планів цехів, розробляються  виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування виробництва  є доведення завдань із виконання  окремих виробничих процесів та виготовлення продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, виключаючи державний контракт та державне замовлення.

Державний контракт і  державне замовлення формується на основі пропозицій міністерств і відомств – державних замовників. Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення – за рахунок власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відповідальність замовників (споживачів) та виконавців за виконання державного контракту і державного замовлення визначається укладеними договорами (контрактами) та законодавством України.

Система державного замовлення розповсюджена  на всіх країнах з розвинутою ринковою економікою та не суперечить її принципам. Більше того, державне замовлення є престижним для підприємства і отримується, як правило, на конкурсній основі шляхом проведення тендерів. Державне замовлення надається тим підприємствам, які забезпечують більш ефективне його виконання.

Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічним ресурсами самостійно, шляхом укладання прямих договорів із підприємствами-постачальниками та посередницькими організаціями.

Виробнича програма є важливим розділом, на основі якого проводиться планування потреби матеріально-технічних, трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові показники.

У поточному плануванні виробнича  програма складається, як правило, на рік. В умовах динамічності внутрішнього та зовнішнього середовища розробляти виробничу програму на довший період не доцільно. Тому процес підготовки до виконання річної виробничої програми починається з її розподілу по кварталах і місяцях. Оскільки ритмічність виробництва має виключно велике значення для підвищення його ефективності, покращення якості продукції і всієї роботи, необхідно більш детально розподіляти річний обсяг виробництва та реалізації продукції по кварталах і місяцях.

Розподіл річних завдань по кварталах (місяцях) необхідно здійснювати  з врахуванням наступних факторів:

• збільшення випуску продукції за рахунок приросту і покращення використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів, передбачених планом і інновацій;
• встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;
• терміна введення в дію нових потужностей та обладнання;
• забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів;
• підвищення серійності (масовості) виробництва;
• кількості робочих днів у кожному кварталі;
• можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупинення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;
• зняття з виробництва застарілих видів продукції, які не відповідають своїми техніко-економічними показниками сучасному рівню розвитку науки і техніки, і таких, що не користуються попитом, та їх заміна на нові;
• сезонності і змінності роботи;
• сезонності збуту продукції.

Оптимальна виробнича  програма – це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться  з метою:

1. планування оптимальної структури номенклатури продукції;
2. визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економічної межі нарощування виробництва.

 

1.2 Показники виробничої  програми підприємства

 

Організація виробничого процесу  в часі являє собою спосіб сполучення в часі основних, допоміжних й обслуговуючих  процесів по переробці “входу”  організації в її “вихід”. Найважливішим  параметром організації виробничого  процесу в часі є виробничий цикл виготовлення предмета праці, надання послуги або виконання роботи від підготовчих операцій до заключних. Тривалість виробничого циклу складається з робочого часу й часу перерв (рис. 1.3).

 

 

 

 

Рис. 1.3 Структура виробничого циклу

 

Розглянемо зміст окремих складових  виробничого циклу. Робочий період виготовлення предмета праці складається з часу технологічних операцій, транспортно-складських операцій і контрольних операцій.

У свою чергу, час технологічних  операцій складається з підготовчо-заключного й штучного часу. Підготовчо-заключний час затрачається на початку робочої зміни на підготовку робочого місця, налагодження устаткування, пристосувань, установку інструментів і наприкінці робочої зміни на зняття пристосувань, інструментів. Цей час витрачається на партію оброблювальних протягом зміни предметів праці. Перерви в робочий час підрозділяються на природні процеси (сушіння, нормалізація після термообробки й інші операції, що протікають без участі людини), організаційні перерви (очікування звільнення робочого місця, затримка поставки комплектуючих виробів і т.п.), регламентовані перерви (на обід, відпочинок). [21, с.268]

Основним факторами  скорочення тривалості виробничих просів є:

• спрощення кінематичної схеми виробу, його конструкції, підвищення рівня блочності для виробів великосерійного і масового виробництва (простота конструкції – мірило розуму конструктора);
• спрощення й удосконалення технологічних процесів виготовлення виробу;
• уніфікація й стандартизація складових частин виробу, його конструктивних елементів, елементів технологічних процесів, устаткування, оснащення, організації виробництва;
• поглиблення подетальної, технологічної й функціональної спеціалізації на основі уніфікації й збільшення програми випуску виробів і його складових частин;
• скорочення питомої ваги механічно оброблювальних деталей;
• аналіз дотримання принципів раціональної організації виробничих процесів: пропорційності, паралельності, безперервності, прямоточності, ритмічності;
• механізація й автоматизація обліку часу, контрольних і транспортно-складських операцій;
• скорочення часу природних процесів шляхом заміни їх відповідними технологічними процесами;
• скорочення міжопераційних перерв;
• збільшення питомої ваги технічно-обгрунтованих норм часу, норм обслуговування, норм витрати ресурсів. Стимулювання економії часу й виконання вимог по якості.

Організація виробничих процесів у  часі грунтується на аналізі дотримання принципів пропорційності, безперервності, паралельності, прямоточності, ритмічності. Розглянемо ці принципи.

Пропорційність – принцип, виконання якого забезпечує рівну пропускну здатність різних робочих місць одного процесу, пропорційне забезпечення робочих місць інформацією, матеріальними ресурсами, кадрами. Про принцип пропорційності варто пам’ятати при вирішенні будь-яких питань, тому що “швидкість ескадри визначається швидкістю найповільнішого судна”.

Безперервність – принцип раціональної організації процесів, обумовлений  відношенням робочого часу до загальної  тривалості процесу:

 

Д_безп = Т_роб / Т_ц ,                                                        (1.1);

 

Де: Т_роб – тривалість робочого часу;

Т_ц – загальна тривалість процесу, що включає простої предмета праці між робочими місцями, на робочих місцях.

Паралельність – принцип раціональної організації процесів, що характеризує ступінь сполучення операцій у часі. Види сполучень операцій:

• послідовне;
• паралельне;
• паралельно-послідовне.

Коефіцієнт паралельності визначається за формулою:

 

К_пар = Т_ц^пар / Т_ц^посл                                                    (1.2).

 

Прямоточність – принцип раціональної організації процесів, що характеризує оптимальність шляху проходження предмета праці, інформації. Визначається за формулою:

 

К^і_пр = Д^і_опт / Д^і_ф 1                                               (1.3).

 

Ритмічність – принцип раціональної організації процесів, що характеризує рівномірність їхнього використання в часі. Коефіцієнт ритмічності визначаємо по формулі:

 

К_ритм = ^і_ф / ^і_и                                                                (1.4).

 

Одним зі шляхів поліпшення перелічених  показників раціональної організації  виробничих і управлінських процесів є збільшення повторюваності процесів й операцій. У свою чергу, методом  збільшення повторюваності процесів є уніфікація і типізація різнохарактерних часткових процесів. Переваги збільшення повторюваності процесів пов’язані з тим, що кінцеві результати в масовому виробництві краще, ніж в одиничному.

Перераховані принципи раціональної організації процесів є основним чинником підвищення організованості системи менеджменту, що характеризується ступенем кількісної визначеності зв’язків (ентропією) між компонентами системи. Для зниження невизначеності необхідно у всіх управлінських документах (планах, програмах, завданнях, стандартах, положеннях, інструкціях) чітко фіксувати зв’язки органів керування з керованими об’єктами. Зв’язки в системі менеджменту встановлюються після побудови дерева цілей до 4 рівня, перекладу якісних вимог у кількісні.