Розрахунок ефективності впровадження новацій у виробництво на прикладі ДП ДАК «Одеський КХП»

ЗМІСТ

Вступ

1.Політика оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності ………………7

1.1 Законодавча база та державне  регулювання інноваційної 

діяльності в Україні…………………………………………………………….7

1.2 Концептуальні підходи до  законодавчого регулювання 

інноваційної політики в Україні………………………………………………12

1.3 Політика оподаткування та  стимулювання інноваційної

 діяльності в Україні……………………………………………………………17

1.4. Світовий досвід стимулювання  та оподаткування 

інноваційної діяльності…………………………………………………………22

1.5  Міжнародне співробітництво  у науковій діяльності……………………..29

2. Розрахунок ефективності впровадження  новацій у

 виробництво на прикладі  ДП ДАК «Одеський КХП»………………………..31

2.1 Аналіз ефективності виробництва  ДП ДАК «Одеський КХП»…………..31

2.2 Оцінка ефективності інноваційного  проекту…………………………...….35

2.2.1 Вихідні данні для проведення  розрахунків………………………………35

2.2.2 Розрахунок капітальних вкладень, направлених на 

впровадження нової техніки…………………………………………………….38

2.2.3 Розрахунок зміни обсягу  виробництва продукції………………………..41

2.2.4  Розрахунок поточних експлуатаційних витрат …………………………42

2.2.5 Розрахунок економічного ефекту  від використання 

нової техніки……………………………………………………………………...47

2.2.6 Розрахунок економічної ефективності  капітальних вкладень…………..49

2.3 Вплив інноваційного проекту  на показники діяльності 

підприємства………………………………………………………………………50

Висновки

Список літератури

 

 

 

ВСТУП

Інноваційний прогрес визнаний в світі одним із найголовніших факторів економічного розвитку. Це єдиний  свого роду процес, який поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво та управління. Він полягає в створенні інновацій,  який триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації.

Завдяки досягнутому рівню розвитку науки  і техніки, виробництву високопродуктивних машин, механізмів і обладнання освоєно ефективні природні ресурси, що зумовило територіальні зрушення у розвитку і розміщенні продуктивних сил.

Широка  і комплексна автоматизація, механізація  виробництва повністю змінюють характер праці. Сучасний етап автоматизації  спирається на комп'ютеризацію народного господарства.

Велике  значення має впровадження трудозберігаючих технологій у промислових центрах і вузлах, що мають обмежені можливості забезпечення промисловості і сфери послуг трудовими ресурсами. Сучасна техніка закладає основу для створення принципово нових «заводів майбутнього» — повністю автоматизованих і комп'ютеризованих, з мобільною технологією.

Вирішальним засобом задоволення потреб народного  господарства у виробничих ресурсах повинні стати ресурсозберігаючі технології. При використанні ресурсозберігаючих технологій важливо додержуватись регіональних пріоритетів.

Економіка України, відповідаючи загальним закономірностям, властивим всім економікам перехідного  періоду (інерційність перетворень  і інтенсивний розвиток нових  форм і відносин), має свої, як і будь яка інша держава тільки їй характерні риси, до яких належать: високий ступінь зносу основних виробничих засобів; високий рівень дефіциту фінансових ресурсів; значний ступінь ризику економічної діяльності; перевищення підприємствами допустимих норм забруднення навколишнього середовища.

Держава має регулювати відносини між  різними видами економічної діяльності та соціальними групами, залученими до репродукування знань, контролювати діяльність наукових організацій щодо доцільності та ефективності здійснюваних ними витрат та надавати їм всебічну допомогу, дотримуючись при цьому принципів самостійності їх наукових пошуків, автономності в організації наукової діяльності та ін.

Законодавче стимулювання інноваційної діяльності на всіх її етапах і створення нормативного-правового  середовища, найбільш сприятливого для  високотехнологічних галузей виробництва  є одним з найбільш дієвих механізмів державного впливу на забезпечення інноваційної перебудови структури економіки. Це пов’язано з значною кількістю  правових та організаційно-економічних  заходів, спрямованих на податкове, митно-тарифне стимулювання відповідних  підприємств.

Саме  тому, необхідність інноваційної діяльності та здійснення контролю за нею для використання більш енергозберігаючих, трудозберігаючих та екологічно чистих технологій  в умовах обмеженості ресурсів і важкої екологічної ситуації відображає актуальність і необхідність розглядання теми донної курсової роботи .

Об’єктом  дослідження було обрано  підприємство ДП ДАК “Одеський комбінат хлібопродуктів”, видом діяльності якого є переробка зерна і виготовлення борошна.

Предметом дослідження є показники ефективності виробництва за два роки діяльності підприємства та інновації, які спрямовані на  покращення цих показників.

Метою моєї курсової роботи є дослідження інноваційної політики та оцінка ефективності інноваційного проекту.

Для досягнення поставленої мети  визначено такі завдання:

• зрозуміти закономірності системи організації інноваційної діяльності;
• навчитись вміло використовувати ці знання при формуванні інноваційної політики, розробці стратегії підприємства, у виборі найефективніших інноваційних проектів;
• визначити економічну доцільність, науково-технічну та соціальну ефективність інноваційних проектів;

 

1.ПОЛІТИКА ОПОДАТКУВАННЯ СУБ’ЄКТІВ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Законодавча база та державне регулювання інноваційної діяльності в Україні

Більшість підприємств України усвідомлює необхідність здійснення інноваційної політики, але успішне її здійснення повинно ґрунтуватися на відповідній  нормативно-правовій базі. 

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції  України і складається із законів  України „Про інвестиційну діяльність”, „Про наукову і науково-технічну діяльність”, „Про наукову і науково-технічну експертизу”, „Про спеціальний режим  інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків „Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка  та сенсорна техніка”, „Інститут електрозварювання  імені Є. О. Патона”, „Інститут монокристалів”, Закону України „Про спеціальну економічну зону „Яворів”, Закону України „Про інноваційну діяльність” та інших  законодавчих актів, що регулюють суспільні  відносини у цій сфері.

Правові передумови державної інноваційної політики закладені в Конституції  України, в якій стаття 54 гарантує громадянам свободу наукової, технічної та інших  видів творчої діяльності, захист інтелектуальної власності, авторських прав. Стаття 116 зобов’язує Кабінет  Міністрів України забезпечувати  здійснення економічної політики у  сфері освіти, науки і культури. Згідно з пунктом 4 цієї ж статті Кабмін розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного і культурного розвитку України.

Законодавче забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні  започатковане Законом України  «Про основи державної політики у  сфері науки і науково-технічної діяльності». Цей закон з часом зазнав змін, і в 1998 році був прийнятий новий закон «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Крім  зазначених документів, важливе місце  посідає «Концепція науково-технічного та інноваційного розвитку України», яка містить головні цілі, вказує пріоритетні напрямки та принципи державної  науково-технічної політики, механізми  прискореного інноваційного розвитку, орієнтири структурного формування науково-технологічного потенціалу та його ресурсного забезпечення.

В цілому в Україні створена важлива законодавча  база для здійснення і розвитку інноваційної діяльності (близько 70 документів), але  все ж за кількістю і якістю нормативних законодавчих актів  вона поступається подібним системам у розвинутих країнах світу. Формування в Україні інноваційної моделі економічного зростання потребує сприяння держави  у створенні та ефективному функціонуванні інноваційної інфраструктури, особливо на міжгалузевому та регіональному  рівнях. Створення інфраструктури інноваційної діяльності, комерціалізація результатів  НДДКР, збереження розвинутої мережі малого інноваційного підприємництва є  одним із небагатьох шляхів відновлення  економіки, розвитку науки і освіти.

Головною  метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для  ефективного відтворення, розвитку й використання науковотехнічного  потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсоощадних технологій, виробництва та реалізації нових  видів продукції.

Згідно  чинного законодавства України  основними принципами державної інноваційної політики є:

• орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;
• визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;
• формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;
• створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;
• забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;
• ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у наукововиробничій сфері;
• здійснення заходів на підтримку міжнародної науковотехнологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;
• фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;
• сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;
• інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;
• підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Об’єктами інноваційної діяльності в Україні є:

• інноваційні програми і проекти;
• нові знання та інтелектуальні продукти;
• виробниче обладнання та процеси;
• організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;
• сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;
• товарна продукція;
• механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Державне  регулювання інноваційної діяльності в Україні здійснюється шляхом:

• визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;
• формування і реалізація державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;
• створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;
• захисту прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;
• фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;
• стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;
• встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності;
• підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Суб’єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надана державна фінансова підтримка шляхом:

а) повного  безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів місцевих бюджетів;

б) часткового (до 50 %) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів місцевих бюджетів за умови залучення  до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб’єктів інноваційної діяльності;

в) повної чи часткової компенсації (за рахунок  коштів Державного бюджету України  та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб’єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

г) надання  державних гарантій комерційним  банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

д) майнове  страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України „Про страхування”.

Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:

а) кошти  Державного бюджету України;

б) кошти  місцевих бюджетів;

в) власні кошти спеціалізованих державних  і комунальних інноваційних фінансово-кредитних  установ;