Розрахунок ефективності впровадження новацій у виробництво на прикладі ДП ДАК «Одеський КХП»

В умовах зростання конкуренції українські підприємства втрачають ринки збуту продукції через її низьку конкурентоспроможність. Несприятлива ринкова кон´юнктура, значне зношення основних фондів, застарілі технології, відсутність джерел інвестування зумовлюють те, що велика кількість промислових підприємств і далі скорочують обсяг виробництва при одночасному зниженні рівня прибутковості.

Наприкінці  XX століття стало очевидним, що рівень розвитку і динамізм інноваційної сфери — науки, наукомістких галузей та підприємств, світових ринків технологій створює основу сталого економічного зростання. Технологічний прогрес змінив масштаби і структури виробництва індустріально розвинених країн і суттєво вплинув на якість життя й добробут населення. Враховуючи світовий і вітчизняний досвід, можна відзначити, що активізація інноваційної діяльності в Україні — проблема національна. Але вона сьогодні не розв´язується. Ефективність інноваційної діяльності підприємства визначається насамперед узгодженням систем інвестування, оподаткування, кредитування, які функціонують у інноваційній сфері наукових розробок. Досвід переконує, що в сучасних умовах розраховувати на великі прибутки підприємства можуть тільки тоді, коли вони випереджають конкурентів в освоєнні досягнень науково-технічного прогресу. А це досить важко. Ризиковий характер інноваційної діяльності потребує компенсації через достатні інвестиції у певний вид діяльності. Однак західні інвестори не хочуть вкладати своїх коштів в українське виробництво - у рейтингу кредитопривабливості Всесвітнього банку Україна стоїть у графі «не рекомендується».

Через свою регулюючу функцію податки, як активний учасник перерозподільних процесів, серйозно впливають на відтворення, стимулюючи або уповільнюючи його темп, розширюючи або зменшуючи платоспроможний  попит населення, посилюючи або  послаблюючи накопичення капіталу. Податковий вплив на інноваційну  діяльність в Україні особливо актуальний. Він виявляється у державній  підтримці й стимулюванні інвесторів, які вкладають кошти у наукомісткі  галузі, високотехнологічне виробництво  завдяки податковим пільгам, державним  гарантіям та кредитам.

Податкове регулювання — це система заходів  у сфері оподаткування, що охоплює всю різноманітність організаційно-правових форм економічних агентів. За допомогою податкового механізму держава активно впливає на структуру суспільного відтворення, забезпечуючи сприятливі умови для прискореного накопичення капіталу в перспективних та пріоритетних галузях і сферах, до яких належить і сфера інноваційна.

Найпоширенішими методами податкового регулювання  є:

•    зміна обсягів податкових надходжень;

•    заміна одних форм чи способів оподаткування на інші;

•    диференціація ставок оподаткування;

•    зміна пільг і знижок; їх переорієнтація за напрямами, об'єктами й платниками (повне або часткове звільнення від податків, відстрочення платежів чи звільнення від заборгованості та повернення сплачених сум).

Податкова політика має бути спрямована на стимулювання інноваційної активності суб'єктів господарювання, зростання їх власних джерел фінансування інноваційних проектів всього інноваційного циклу — від створення до освоєння і успішного споживання інноваційного продукту.

Інноваційна модель розвитку економіки може бути реалізована завдяки відповідній  економічній політиці, найважливішою  ланкою якої є бюджетна й податкова  системи. Податкова політика є найважливішим  методом реалізації суспільних інтересів економічної системи загалом. Стимулювальна система оподаткування, зорієнтована на створення сприятливого економічного клімату з метою узгодження інтересів і можливостей держави з координованого використання в інноваційній сфері державних коштів і коштів приватного сектору, становить найважливішу економічну передумову інноваційного відтворення.

Україна має всі можливості поліпшити  інноваційну діяльність і розвиток інноваційного бізнесу, для чого їй пропонується ввести такі пільги щодо оподаткування суб´єктів господарювання:

• встановити пільги науково-дослідним установам, навчальним закладам і підприємствам інноваційної сфери діяльності;
• зменшити розмір бази оподаткування за рахунок збільшення відрахувань у фонди ( фонд інноваційної діяльності, фонд розвитку виробництва (інвестиційний), амортизаційний фонд);
• встановити податкові пільги для тих, хто вкладає кошти у виробництво;
• запровадити податкові канікули, податкові інвестиційні відрахування та податкові інвестиційні кредити;
• надати істотні пільги сільському господарству;
• встановити значні пільги нерезидентам, які вкладають кошти у пріоритетні сектори економіки та відсталі регіони.

Закон України "Про інноваційну діяльность" визначає мету і принципи державної інноваційної політики. Головною метою державної інноваційної політики визнається створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку і використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, виробництва і реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Крім того, Закон визначає правові, економічні і організаційні  основи державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, установлює форми  стимулювання державою інноваційних процесів і направлений на підтримку інноваційної моделі розвитку економіки України. 

Система оподаткування в  Україні передбачає встановлення таких  основних пільг для інноваційних підприємств, відповідно до чинного законодавства:

1. При оподаткуванні прибутку:

- оподаткування у розмірі 50% від діючої ставки прибутку від продажу інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах, які створені згідно з Законом "Про інноваційну діяльність";

- 50% податку на прибуток, отриманого від виконання інноваційних проектів, залишаються у розпорядженні платника податків; зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідницько-екперементальних баз.

2. Звільнення від земельного  податку вітчизняних установ культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту. Інноваційні підприємства платять земельний податок із ставкою у розмірі 50% діючої ставки оподаткування.

3. За податком на додану  вартість:

- від оподаткування звільняються операції з оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, які здійснюються за рахунок Державного бюджету України;

- від оподаткування звільняється вартість виконання проектний-конструкторських робіт, які виконуються вітчизняними розробниками за контрактами з підприємствами суднобудівельної промисловості;

-50% ПДВ за операціями з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних з виконанням інноваційних проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експерементальних баз;

- технопарки звільняються від сплати ПДВ при ввезенні до України певних товарів, які використовуються під час виконання інвестиційних і інноваційних проектів. Варто відзначити, що спеціальний режим розповсюджується тільки на інноваційні проекти технопарків, які виконуються в рамках затверджених ним пріоритетних напрямів і відповідним чином зареєстровані.

- від оподаткування звільняється вартість ввезених до України визначених товарів для виконання інноваційних проектів.

4. Митні пільги:

- при ввезенні до України впродовж терміну дії свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту звільняються від сплати ввізного мита сировина, матеріали, устаткування, комплектуючі, ввезені до України для використання технологічними парками, їх учасниками, дочірніми і спільними підприємствами.

1. Інноваційним підприємствам дозволяється прискорена амортизація основних фондів і встановлюється щорічна 20%-на норма прискореної амортизації.

Пільги у сфері науково-технічній  та інноваційній діяльності визначені  Законами України "Про плату за землю", "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування  прибутку підприємств", "Про інноваційну  діяльності", "Про спеціальний  режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків". Перші три закони розповсюджуються на більшість суб'єктів наукової і науково-технічної діяльності, а норми щодо пільг з оподаткування, передбачені Законом України "Про  інноваційну діяльність", з 1 січня 2003 року розповсюджуються на суб'єктів  інноваційної діяльності, інноваційні  проекти відповідним чином зареєстровані  центральним органом виконавчої влади з питань інноваційної діяльності.

Окрім пільг, активну участь у фінансовому забезпеченні інноваційного  розвитку економіки мають відіграюти державні установи. Наприклад, для здійснення фінансової підтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності Кабінет Міністрів  України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності створює спеціалізовані державні небанківські інноваційні фінансово-кредитні установи.

1.4. Світовий досвід стимулювання та оподаткування інноваційної діяльності

Усі розвинені  держави за останні 20 років активно  проводять політику податкового  стимулювання розвитку науки. Кошти  державного бюджету - основний фінансовий інструмент науково-технічної політики. Держава у розвинутих країнах бере на себе від 5 до 50% національних наукових витрат.. Використовуються нарощені та об´ємні податкові знижки на суму коштів, вкладених підприємствами у дослідження і наукові розробки. Бюджетні кошти покладено в основу фінансування фундаментальних наукових досліджень також у США і Канаді. В Німеччині з метою стимулювання бізнесу діє особлива амортизаційна ставка у розмірі 20% затрат на купівлю майна. Досвід Великобританії, США, Франції, Німеччини, Швейцарії, Японії й інших країн переконує, що найкращих результатів досягнуто у тих державах, де встановлено високі пільги і на триваліший термін. Для фінансування інновацій прикладного характеру у більшості країн світу використовується прибуток підприємства. 

Особливо  цікавим є механізм підтримки  інноваційного бізнесу в Росії. На усіх рівнях устрою держави створені й функціонують такі фонди підтримки: технологічний; виробничих інновацій; регіональний. У містах із високим науково-технічним потенціалом (Москва, Санкт-Петербург, Новосибірськ, Томськ та ін.) утворено фонди підтримки інноваційної діяльності. У Санкт-Петербурзі є венчурний фонд.

В іноземних країнах існує розгалужена система фінансової підтримки державою інноваційного розвитку. Більшість країн застосовує різноманітні пільги з оподаткування прибутку. Австралія у 1985 році з метою «технологічного ривка» ввела для компаній знижку у розмірі 150% від об´єму витрат на НДДКР. У США, Франції, Японії, Канаді у 80-і роки були запроваджені спеціальні податкові знижки. У Сполучених Штатах Америки така знижка має назву «податковий кредит на приріст НДДКР» і полягає у виключенні із нарахованої суми податку на прибуток коштів у розмірі 20% від обсягів приросту витрат компаній на НДДКР у поточному році в порівнянні з відповідними середньорічними витратами на ці ж цілі за попередній базовий період. Узагальнення світового досвіду показує, що до основних форм податкового стимулювання інноваційної діяльності можна віднести: звільнення від сплати податків, зміну бази оподаткування, зниження ставок податків, відстрочки платежів (податковий кредит). Пільгове кредитування інновацій банками у розвинених країнах здійснюється на ринковій основі через застосування механізму компенсації банкам різниці між ставкою, за якою вони кредитували інноваційну діяльність, та обліковою ставкою. Застосовуються також методи непрямого державного фінансування суб´єктів інновацій через регулювання рівня цін на сировинні та паливно-енергетичні ресурси, послуги зв´язку та інформаційного забезпечення, компенсацію різниці у цінах з бюджету або з позабюджетних фондів, а також через надання частини послуг на базі державної власності.

Створення спеціалізованої інфраструктури у  вигляді системи технополісів, технопарків  та інших інноваційних структур з  особливим фінансовим режимом є  достатньо розповсюдженою формою державної  підтримки інноваційних процесів.

В багатьох країнах найпотужнішими інноваційними інвесторами є фірми. Вони здійснюють інноваційну діяльність значною мірою за рахунок своїх фінансових ресурсів власними підрозділами або на основі договорів із іншими спеціалізованими структурами. У розвинутих країнах відпрацьовано різні форми і механізми кредитування інновацій банками. Як правило, банки здійснюють кредитування незавершених наукових досліджень та розробок, що виконуються науковими організаціями на підставі договорів із зацікавленими замовниками, що оплачують роботи лише після повного їх завершення та прийняття. В такому випадку виконавці змушені брати кредити через нестачу у них власних обігових коштів для проведення робіт. Банк також може виступати в ролі органа, уповноваженого замовниками проекту контролювати хід та якість робіт та відповідати за цільове та ефективне використання наданих коштів. Тобто комерційний банку такій ситуації є проміжною ланкою між замовником робіт, який виділяє кошти, та організацією, що такі роботи проводить. Існує також проектне кредитування, при якому банк виступає в ролі джерела інвестицій. У такому випадку банк є координатором проекту і ризикує власними кредитними ресурсами.