Регіональні державні адміністрації мають широкі повноваження: в галузі соціально-економічного розвитку; у сфері бюджету та фінансів; управління майном, приватизації та підприємництва; у галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту та зв’язку; у сфері використання та охорони земель, природних ресурсів та охорони довкілля; у галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин.
Для виконання функцій управління територією, реалізації загальнодержавної та регіональної політики в складі місцевих держадміністрацій існують відповідні економічні служби — комітети (департаменти) управління економікою. Функції цих служб є досить широкими і виходять за межі лише прогнозно- планової роботи.
Основними завданнями управління економікою місцевими державними адміністраціями є:
- реалізація державної регіональної економічної політики на місцях;
- забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку регіону;
- сприяння проведенню економічних реформ, забезпечення раціонального використання виробничо-технічного та наукового потенціалу регіону, його природних, трудових і фінансових ресурсів;
- здійснення методичного керівництва економічною роботою в регіоні.
Роль органів місцевого самоврядування в період здійснення регіональної економічної політики має вирішальне значення. Від самоврядування, в першу чергу, залежить мобілізація людських і сировинних ресурсів на організацію ефективної ринкової економіки, створення нових робочих місць, повніше використання наявного соціально-економічного потенціалу у кожному регіоні, місті, селі.
Постійне зростання соціально-економічних потреб суспільства вимагає об’єднання зусиль та ефективної взаємодії центральних та регіональних органів управління у вирішенні невідкладних проблем. Центральна державна влада має право втручатися у діяльність органів місцевого самоврядування, але лише у встановлених законодавством випадках.
Регіони обласного рангу повинні виконувати організаційні функції у використанні природно-сировинних і людських ресурсів. Область є основною територіальною ланкою взаємодії суспільства і держави. Вона об’єднує первинні територіальні утворення (села, селища та міста) як складові частини структури територіальної організації суспільства.
Держава зберігає за собою функцію контролю за дотриманням законності дій виконавчої влади на регіональному рівні, вирішує найважливіші питання стратегії і тактики економічних реформ, здійснює управління основними сферами соціально-економічного розвитку країни.
Самоврядування в управлінні сільською місцевістю не повинно бути самоціллю, яка може призвести до самоізоляції. Розширення прав місцевих органів управління не означає, що вони у вирішенні економічних і соціальних проблем повинні спиратися лише на власні сили. Допомога «згори» потрібна тоді, коли загальмовані процеси самовідтворення, не поновлюються внутрішні ресурси тощо.
23 Проаналізувати механізм реалізації державної регіональної політики
Сутність механізму реалізації
державної регіональної економічної
політики. Механізм реалізації державної регіональної
економічної політики
- це система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію суспільства, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, удосконалюється структура їх господарського комплексу.
Основними складовими механізму державної
регіональної економічної політики
являються:
- відповідна нормативно-законодавча база;
- бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку;
- прогнозування й програмування;
- розвиток різних форм територіального функціонування продуктивних сил.
Законодавча база визначає взаємовідносини
держави та регіонів й відповідні
організаційні структури управління
соціально-економічними процесами.
Механізм державної регіональної
економічної політики поєднує методи прямого та опосередкованого
впливу на соціально-економічні процеси. Ці
методи можуть бути заохочувальними і
обмежувальними, активними і пасивними.
Методи прямого економічного регулювання
- цільове фінансування. пряма фінансова
допомога, надання субсидій та субвенцій.
Методи опосередкованого економічного
регулювання - важелі податкової, кредитно-грошової,
амортизаційної, зовнішньоекономічної
політики держави.
Елементом регіональної економічної
політики виступає розробка довгострокових
і середньострокових прогнозів
соціально-економічного розвитку й
державний регіональних програм, за
допомогою яких досягається плановість
у розвитку продуктивних сил, узгоджуються
інтереси видів економічної діяльності
і територій.
У регіональній економічній політиці
особлива увага приділяється економічному
стимулюванню розміщення нових об’єктів,
здатних виробляти конкурентноздатну
продукцію та швидко реагувати на
зміни ринкової кон’юнктури.
Особливе місце займають різні
форми міжрегіонального та прикордонного
співробітництва; зони активної науково-технічної
діяльності, які передбачають організацію
наукових, дослідницьких і технологічних
парків, інноваційних центрів, технополісів.
Ступінь державного втручання в
господарські процеси вимірюється
питомою вагою державних прибутків
та витрат у внутрішньому валовому
продукті. Їх висока питома вага свідчить
про значний вплив держави
на економіку.
Механізм державного регулювання
регіонального соціально- економічного
розвитку в нових умовах повинен
забезпечувати:
- активізацію господарської діяльності в регіонах на підставі нових виробничих відносин, покращення використання природно-ресурсного та економічного потенціалу;
- поглиблення спеціалізації територіально-господарських комплексів з урахуванням загальнодержавних інтересів;
- забезпечення прискореного розвитку прогресивних видів економічної діяльності господарства і створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій;
- створення сприятливого середовища для життєдіяльності населення України та ліквідації зон надзвичайних екологічних ситуацій в окремих регіонах.
Регулювання розвитку економічного району
буде здійснюватися відповідно до планів
економічного й соціального розвитку
державних регіональних програм
шляхом формування різних типів спеціальних
економічних зон, застосуванням
бюджетного регулювання. Будуть широко
використовуватися економічні методи,
як то: пряме інвестування, субвенції,
створення спеціальних фондів для
фінансування програм, залучення іноземного
та вітчизняного приватного капіталу,
пільгове кредитування й оподаткування,
використання позабюджетних коштів.
Ключовим у механізмі регіонального
розвитку є формування та розподіл
фінансових ресурсів між державним
й місцевим бюджетами. Визначення оптимальних
пропорцій буде залежати від чіткого
розмежування функцій між державою
і місцевим самоврядуванням. Потребує
подальшого удосконалення податкова
система як на центральному, так
і місцевому рівнях, що може бути
здійснено шляхом встановлення стабільних
норм або ставок податкових надходжень
з державного й місцевого бюджетів.
З централізованих джерел у першу
чергу повинні фінансуватися
витрати на нове будівництво й
великомасштабну реконструкцію
в базових видах промисловості,
агропромисловому комплексі, а також
витрати на прискорений розвиток
видів діяльності господарства, здатних
у стислі строки забезпечити стабільне
надходження валютних коштів та збільшення
випуску товарів народного споживання.
Регіонам, у промисловій структурі
яких високу питому вагу складають
підприємства військово-промислового
комплексу, буде надаватися цільова
державна допомога на реконструкцію
та диверсифікованість виробництва.
Основні етапи реалізації державної
економічної політики України до
2010 року. Здійснення регіональної соціально-економічної
політики - це довгостроковий процес виконання
практичних заходів. У всякому разі,
він поділяється на три етапи:
- 1999-2000 рр. На цьому етапі проводиться поглиблена оцінка й діагностика ситуації, створення нормативно-правової та методологічної бази механізму управління територіальним розвитком (розробка нормативних актів щодо функцій й повноважень центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх економічних комітетів; розробка цільових, виробничих та інших регіональних програм у плані економічного і соціального розвитку; кадрове забезпечення);
- 2001-2005 рр. На цьому етапі буде здійснюватися реалізація державних регіональних програм, спрямованих на удосконалення структурної перебудови територіально-господарських комплексів, підвищення рівня соціально-економічного розвитку регіонів, поліпшення міжрегіональних зв’язків;
- 2006-2010 рр. і на більш віддалену перспективу проводити роботу із забезпечення відповідно до місцевих умов і економічно виправданого рівня комплексу соціально-економічного розвитку регіонів з використанням прогресивних форм виробничої й територіальної організації суспільного виробництва та системи розселення населення, відродження малих міст й поліпшення соціальних умов життя населення регіонів.
Для досягнення поставлених цілей
необхідно створити ефективний механізм
управління соціально-економічними процесами
в регіонах, сформувати гарантовану
законодавством фінансову базу регіону,
яка зможе забезпечити реалізацію
поставлених цілей самоорганізації,
самозабезпечення та недоторканості обласного
й місцевого бюджетів; визначити
пріоритети й оптимізувати витрати
бюджетних коштів на соціальні потреби;
розвивати підприємництво, сприяти
розвиткові малого та середнього бізнесу;
сприяти формуванню конкурентного
середовища у виробництві та управління
територіально-господарським комплексом
й соціальною сферою; сформувати механізм
цивілізованого внутрішнього та зовнішнього
ринку, щоб забезпечити умови
розвитку виробництва товарів промислового
й особистого споживання; привести
структуру регіонального управління
у відповідність до сучасних вимог
концепції адміністративної реформи
України.
Сучасна концепція розміщення продуктивних
сил по регіонах України. Сучасна
концепція розміщення продуктивних
сил орієнтується на досягнення їх
постійного розвитку і передбачає:
- подолання існуючих диспропорцій в територіальній структурі національної економіки;
- максимальне використання переваг територіального поділу праці, особливостей природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів;
- удосконалення спеціалізації регіонів з урахуванням загальнодержавних інтересів;
- активізація господарської діяльності в регіонах в умовах різних форм власності; забезпечення умов для прискореного розвитку видів економічної діяльності, що випускають конкурентноздатну продукцію, і залучення іноземних інвестицій в регіони, де існують для цього сприятливі умови; створення нормальних умов для життєдіяльності населення і ліквідація в окремих регіонах зон надзвичайних екологічних ситуацій.
24 Проаналізувати структуру
господарського комплексу України
та регіонів
Господарський комплекс України, його
виробнича структура складалися
протягом багатьох сторіч. Після здобуття
незалежності Україна безпосередньо
увійшла до світової системи суспільно-географічної
організації праці.
У сучасний період в Україні активізуються
зусилля з створення сприятливих
умов для переходу до ринкової економіки.
Вони включають три найважливіші
складові:
- вільний пошук продавців та покупців на основі об’єктивного попиту та пропозиції;
- державне регулювання ринкових процесів;
- система державного і соціального захисту.
Господарство країни має територіальну,
функціональну та виробничу структури.
Вони взаємозалежні, взаємодіють між
собою й спільно утворюють
систему суспільно-географічної організації
продуктивних сил.
Господарський комплекс України сформований
на засадах системи виробництва,
обміну, розподілу та споживання. В
єдине ціле його поєднує транспортна
система, система розселення, управління
та зв’язку.
Інтегральним показником оцінки економічного
розвитку держави є показник валового
внутрішнього продукту (ВВП), який характеризує
рівень розвитку економіки, особливості
її структури, ефективність функціонування
окремих видів діяльності, рівень
участі країни у світових інтегральних
процесах. Структура суспільного
виробництва визначається натуральними
та вартісними показниками (ВВП, чисельність
зайнятих, вартість основних засобів -
основного капіталу).