Шпаргалка по"Региональной экономике"

Питання функціонування транспортних систем окремих регіонів України, погодження галузевого і територіального управління транспортом, госпрозрахункових взаємовідносин транспортних підприємств з територіальними  органами поки що досліджені недостатньо. Дедалі гострішими стають транспортні  проблеми на регіональному рівні, розв'язання яких вимагає посилення територіального підходу до управління транспортною системою. Зокрема, необхідно формувати організаційні структури, які відповідають принципу оптимального поєднання галузевого і територіального управління; впроваджувати госпрозрахункові відносини між транспортними підприємствами і територіальними органами управління.

Прогнозування регіонального  розвитку транспорту має враховувати пропозиції всіх транспортних підприємств на території цього регіону, а також місцевих органів, що дасть змогу ув'язати показники галузевих і регіональних прогнозів.

Прогнози діяльності підприємств  і об'єднань по всіх видах транспорту повинні ґрунтуватись на транспортних балансах регіонів і галузей за видами і напрямами перевезень вантажів. Це дає змогу оптимізувати транспортні  зв'язки, створити сітьову модель потреб господарства в перевезеннях. Розробка територіальних балансів створює умови для прогнозування вантажних перевезень всіма видами транспорту за єдиною методологією.

Основними показниками роботи транспортної системи регіону є вантажо- і пасажирообіг, кількість відправлень вантажів і пасажирів. На основі цих даних вивчають інші показники роботи транспорту на перспективу (потреба в рухомому складі, розвитку транспортної мережі, паливі, матеріалах та електроенергії).

Відносну забезпеченість території і населення шляхами можна визначити за коефіцієнтом Енгеля:

К= L /ÖPS

де L – приведена довжина транспортних шляхів; Р – чисельність населення; S – господарськи освоєна територія.

У науковій літературі запропоновано  замість традиційної одиниці  роботи транспорту – тонно-кілометра  застосовувати нову одиницю – тран, яка враховує три одиниці: тонни, кілометри і квадрат швидкості доставки. При оцінці роботи транспорту у транах стає невигідним штучне «накручування» кілометрів, а отже, є змога виробити більш точну і об'єктивну систему оплати транспортних послуг.

Розвиток виробничих зв'язків у регіоні визначається темпами зростання продуктивних сил та характером їх розміщення, рівнем спеціалізації і кооперування виробництва. Основними показниками виробничих зв'язків є: обсяги валової продукції наданих послуг у натуральному вираженні; обсяги капітальних вкладень і введених у дію основних фондів; показники розвитку матеріально-технічної бази зв'язку (кількість відділень зв'язку, довжина ліній зв'язку, потужність міських і сільських АТС, кількість установлених телефонних апаратів та ін.). Обсяг послуг зв'язку на перспективу визначають з урахуванням динаміки чисельності населення та зміни норм послуг зв'язку цього виду на душу населення.

Проблеми, пов'язані з  функціонуванням регіональної інфраструктури, слід розв'язувати, виходячи з міжвідомчих інтересів. Успіх їх розв'язання залежить і від координуючої ролі місцевих органів управління

17 Дати оцінку  економічній сутності кластерів  і кластер них механізмів

Кластерні об’єднання –  на сьогоднішній день є однією з  найефективніших форм організації  інноваційних процесів, форм регіонального  розвитку, за якої на ринку конкурують вже не окремі підприємства, а цілі комплекси, які скорочують свої витрати  завдяки спільній технологічній  кооперації компаній. Об’єднання у  кластери формують специфічний економічний  простір з метою розширення сфери  вільної торгівлі, вільного переміщення  капіталу та людських ресурсів, а отже, виконують функції структуроутворюючих  елементів глобальної системи.

Економіка, що формуються на основі кластерів, - це  модель конкурентноздатної та інвестиційно привабливої економіки, що забезпечує високий рівень та якість життя населення. Кластери потрібні бо: процеси інновації вимагають ресурсів і компетенції, які перебувають часто за межами окремо взятої компанії; кластери - це: сполучення конкуренції та співробітництва, “колективна ефективність”, “гнучка спеціалізація”; використання ефектів масштабу; полюси зростання; кластери - частина більш широкої концепції конкурентноздатності. Кластерні механізми або локальні мережі територіально-виробничі системи – є джерелами та факторами економічного зростання територій.

Кластерний підхід використовується: при аналізі конкурентноздатності держави, регіону, галузі; як основа політики економічного розвитку; при розробці програм регіонального розвитку; як основа стимулювання інноваційної діяльності; як “магніт” для залучення  інвестування; як основа взаємодії  великого і малого бізнесу. Основна  мета кластера – підвищити внутрішню  та міжнародну конкурентноздатність його членів за рахунок комерційного і  некомерційного співробітництва, наукових досліджень та інновації, освіти, навчання і заходів політики підтримки.

Україні необхідна регіональна  соціально-економічна політика, яка  б, стримуючи монополію бізнес-еліти, була здатною вирішувати нагальні питання  кожного з регіонів. У процесі  реалізації соціально-економічної  регіональної політики варто використати  й інші позитивні напрацювання, як українські, так і світові. Тут  мова йде про кластери, оскільки, крім існуючих будівельного і швейного кластерів та кластеру зеленого туризму, в Україні можуть діяти Й інші потужні кластери, як наприклад кластер  чорної металургії. Цей кластер практично  вже сформований, але офіційно не визнаний. Він охоплює Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку й Луганську  обл., оскільки основні потужності металургійних  підприємств розташовані біля основних родовищ сировини (залізної руди, коксівного вугілля). Крім металургійних заводів, у цей кластер входять машинобудівні підприємства, які виробляють устаткування для металургійних заводів і шахт, а також транспортна мережа. Окремі вчені стверджують наявність інших кластерів в Україні. Зокрема, В. Марчок доводить, що у західних областях розташовані кластери нафтохімії і лісопромислового комплексу, а в Харкові розташований кластер сільського машинобудування. Крім того, функціонують південні промислові регіони, які сформовані на базі портів і суднобудівних підприємств.

Поняття "кластер" походить від  англ. гроно, букет, блок, пакет або  група, скупчення, наприклад людей, предметів. Таким чином, слово "кластер" в українській мові має багато тлумачень, але головною характерною  ознакою є об'єднання окремих  елементів (складних часток) у єдине  ціле для виконання певної функції  або реалізації певної мети. Подібно  тому, як у пам'яті комп'ютера інформація складається в блоки, пакети, так  і у сфері економіки групи  успішно конкуруючих фірм утворюють  аналогічні поєднання, забезпечуючи конкурентні  позиції на ринках - галузевому, національному, світовому Дещо схоже значення вкладається  і в економічний зміст (визначення поняття) цього слова.

Кластери в економічній літературі визначаються як індустріальний комплекс, сформований на базі територіальної концентрації мереж спеціалізованих  постачальників, основних виробників і споживачів, пов'язаних технологічним  ланцюгом1.

Вони являють собою галузево-територіальні  добровільні об'єднання підприємств, що тісно співпрацюють із науковими  установами та органами місцевої влади  з метою підвищення конкурентоспроможності власної продукції та економічного зростання регіону.

Кластери можуть об'єднувати підприємства та установи як окремих регіонів, так  і різних країн для підвищення ефективності їх діяльності, зростання  продуктивності праці та якості продукції, стимулювання конкуренції та інновації, залучення інвестицій, сприяння формуванню нових підприємств, враховуючи їх вигідне географічне розташування Кластери дозволяють підприємствам гнучкіше реагувати на зміну умов ведення бізнесу.

Характерні риси успішної діяльності кластерів:

♦ взаємозв'язки між підприємствами, які роблять учасників сильнішими порівняно з тими підприємствами, що працюють поодинці;

♦ кооперація та співпраця, які є  стимулами до пошуку нових, більш  досконалих методів роботи, орієнтація на інновації, залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій;

♦ орієнтація на потреби ринку  які є головним фактором визначення загальної стратегії підприємств, та забезпечення відповідності стратегії  кожного окремого виробництва загальній  стратегії розвитку регіону.

Виникнення й розвиток кластерної моделі підтримки регіонального  розвитку окремих галузей промисловості  має відповідну історію. Вражаючі приклади перспективності функціонування окремих  кластерів свідчать про перспективність  використання такої моделі для об'єднання  підприємницьких структур у різних галузях і регіонах. Особливо ефективними  вони можуть виявитися для вітчизняних  підприємств під час виходу України  з економічної кризи. Впровадження даної концепції можливе на будь-якій території та в будь-якій галузі промисловості. А досягнення успіху базується на цілому ряді переваг, які  отримують підприємства, що об'єднуються  у кластер.

До суспільно-політичних проблем  належать також і проблеми подальшого вдосконалення законодавчо-нормативного поля, оскільки через нерозроблені механізми узгодження дій на різних рівнях управління існує дисбаланс  між розподілом капіталів та підтримкою намагань регіонів вирішувати свої нагальні проблеми. Розроблення і затвердження урядом низки державних середньо- та довгострокових програм соціально-економічного розвитку повинне бути спрямованим, у першу чергу, на вирішення найгостріших проблем регіонів.

Питанням вирішення проблем  розвитку регіонів присвячена стратегічна  програма соціально-економічного розвитку України "шляхом європейської інтеграції", яка розрахована на період до 2015 р. У розділі "Здійснення активної державної регіональної політики" розглянуто питання зміцнення потенціалу розвитку регіонів та їхньої конкурентоспроможності, зокрема:

окреслено стратегію подолання  соціально-економічних диспропорцій у регіональному розвитку;

охарактеризовано стратегію вдосконалення  міжбюджетних відносин;

обгрунтовано розвиток транскордонного  й міжрегіонального економічного співробітництва, відновлення економічної бази таких  населених пунктів;

розкрито основні засоби адміністративно-територіальної реформи.

У стратегії програми зазначається, що державна регіональна політика у 2004-2015 рр. повинна забезпечити формування оптимальної високоефективної структури  господарства регіонів, яка б сприяла  їхньому комплексному розвитку на основі природно-ресурсного, виробничо-економічного і науково-технічного та людського  потенціалів, наявної інфраструктури, історико-культурних надбань і традицій з використанням переваг та можливостей  геополітичного становища регіонів.

Отже, активна державна регіональна  соціально-економічна політика покликана  сприяти мобілізації всіх регіональних ресурсів для забезпечення економічного зростання й поглиблення структури  економічних трансформацій у  державі, зміцненню демократичних  основ розвитку українського суспільства.Таким чином, на сьогоднішній день застосування кластерного підходу в Україні є необхідною умовою для відродження вітчизняного виробництва, підвищення ефективності інноваційного розвитку регіонів, досягнення високого рівня економічного розвитку та конкурентоспроможності. Кінцева мета – зайняття Україною гідного місця у глобальній системі економічного та політичного розвитку. Саме для України, особливо в умовах все зростаючої глобалізації та конкуренції, питання скорішого створення та сприяння ефективному розвитку кластерних об’єднань набувають особливої актуальності та мають безумовну перспективу, особливо в умовах змін, що відбуваються у світовій економіці, у якій на перший план виходить володіння якісно новим видом ресурсів, а саме інформацією, інноваціями та інтелектом.

У останнє десятиріччя  кластери та регіональна політика, що заснована на них, слугують найбільш успішним інструментом економічного розвитку регіонів у західних країнах. Кластерні  ініціативи, що підтримують форми  кооперації між підприємствами, державним  сектором та інституціями (університетами, дослідницькими центрами), є рушійними  силами економічного зростання та зростання  зайнятості в багатьох регіонах світу. Для України, яка тільки починає  будувати свою регіональну політику представляється особливо актуальним вивчення регіональної політики розвинених країн, заснованої на кластерному підході  у світлі орієнтації на європейську  інтеграцію.

18 Визначити сутність, мету та завдання регіональної економічної політики

Державна регіональна економічна політика - це система заходів правового, економічного й організаційного характеру, яка здійснюється державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних та стратегічних цілей.

Її головні напрямки - забезпечення раціонального використання природних  ресурсів регіонів, нормалізація життєдіяльності  населення, досягнення екологічної  безпеки й удосконалення територіальної структури економіки.

Пріоритетними напрямками регіональної економічної політики являються  демографічні, екологічні, виробничі  та інші проблеми, вирішення яких сприяє загальному економічному зростанню  регіонів.

Об'єктами регіональної економічної  політики можуть бути різні адміністративно-територіальні утворення, їх об’єднання; суб’єктами - органи виконавчої влади і місцевого самоврядування. Фундаментом державної регіональної економічної політики являється Конституція України, Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” та інші, а також нормативно-правові акти .

Державна регіональна соціально-економічна політика - невід’ємна складова частина  соціально-економічних змін, що здійснюються в Україні, і включає структурну перебудову, поліпшення територіальних пропорцій в регіоні, підвищення ролі місцевої фінансової влади. Виходячи з загальнонаціональних й регіональних інтересів та можливостей, визначених Конституцією й законами України, регіональна соціально- економічна політика передбачає:

• урахування відмінностей в рівнях економічного та соціального розвитку окремих територій, а також її історичних природно-географічних демографічних та етнічних особливостей;
• децентралізацію процесів управління соціально-економічним розвитком регіонів, підвищення відповідності місцевих органів виконавчої влади та їх виконавчих комітетів здійсненню економічної реформи;
• раціональне використання природно-ресурсного потенціалу;
• підтримка внутрішньої регіональної збалансованості економічного розвитку, покрашення екологічного стану та соціально-демографічної ситуації.