Шпаргалка по"Региональной экономике"

Враховуючи специфіку природно-кліматичних  умов регіону, сільське господарство Донбасу  спеціалізується на вирощуванні  зернових (озима і яра пшениця, кукурудза на зерно), технічних (соняшник) культур та на овочівництві, виноградарстві і садівництві, особливо навколо  великих міст. Тваринництво представлене молочно-м'ясним скотарством, свинарством, вівчарством, птахівництвом.

Сільськогосподарські угіддя становлять 75,5 % від території регіону - це на 3,3 % більше ніж в середньому по країні. У структурі посівних площ основне  місце займають зернові культури (майже 50 % посівів регіону). Виробництво  основних видів сільськогосподарської  продукції у Донецькому економічному регіоні показано у табл. 11.3.2. Як видно із таблиці, регіон не забезпечує власних потреб у виробництві  зерна, картоплі, овочів, м'яса, молока, тим більше враховуючи те, що порівняно  з 1990 р. виробництво сільськогосподарської  продукції скоротилось майже  у два рази. Основними причинами  такого різкого спаду виробництва  стали значне скорочення поголів'я  худоби, диспропорція цін на сільськогосподарську продукцію порівняно з промисловою, збитковість виробництва.

Харчова і переробна промисловість  регіону включає в себе 16 підгалузей, основними серед яких є м'ясна, молочна, борошномельно-круп'яна, хлібопекарна, кондитерська, рибна, солевидобувна, олійно-жирова. Значна частина продовольчої сировини на переробку поступає із інших регіонів.

Відродження аграрного виробництва  в економіці регіону можливе  лише в умовах поліпшення загальної  ситуації соціально-економічного розвитку країни. В Донецькому економічному регіоні необхідно працювати  над програмою збільшення трудових ресурсів в аграрному секторі - за рахунок скорочення їх у вугільній  галузі і створення для них  відповідних соціально-культурних умов і рівня життя в сільських  населених пунктах. Для цього  має бути відповідна програма поетапного впровадження її в цю важливу галузь.

Транспортний  комплекс

Для економічного регіону є характерним  інтенсивний розвиток основних видів  транспорту: залізничного, автомобільного, трубопровідного, авіаційного, морського.

Регіон має одну з най густіших мереж залізниць в Україні. їх довжина становить 2832 км, густота - 53 км на 1000 км2. Загальна довжина автомобільних  шляхів становить 13600 км, густота - 255,6 км на 1000 км2. По території регіону проходять  магістральні газопроводи "Союз", Ставрополь-Москва, нафтопроводи Самара-Слов'янські Грозний-Лисичанськ. Великим підприємством  морського транспорту є АП"Азовське морське пароплавство", яке здійснює перевезення вантажів власним і  орендованим флотом між портами  України та інших держав. Головним морським портом на Азовському морі є  Маріуполь - великий транспортний вузол  і база для суден Азовського морського  пароплавства. Обсяг вантажопереробки становить 12 млн. т, щорічно обробляється понад 2000 суден.

Провідну роль у транспортному  обслуговуванні відіграє автомобільний  транспорт. Щорічно ним перевозиться в середньому до 150 млн. т вантажів і близько 300 млн. пасажирів.

Повітряний транспорт представлений  двома авіапідприємствами в Донецьку і Луганську, а аеропорти Донецька, Лисичанська, Луганська і Сєвєродонецька мають міжнародний статус.

Головні напрями розвитку транспортної галузі регіону:

♦ оновлення і раціоналізація рухомого складу з урахуванням змін вантажо- та пасажиропотоків;

♦ поступове переведення значної  частини автомобільного парку на газо- і дизельне паливо;

♦ реконструкція залізничних і  автомобільних шляхів міжнародного значення для збільшення їх пропускної спроможності;

♦ ефективне забезпечення транспортних засобів матеріало-технічними ресурсами.

Інвестування  економіки регіону

Динаміка капітальних вкладень з усіх джерел фінансування економіки  Донецького регіону за останні роки постійно скорочувалась. Вона скоротилась  навіть по відношенню до динаміки середніх капіталовкладень по Україні (1990 р. -16,2 %; у 2000 р. - 15,3 %). Однак загальний обсяг  капіталовкладень по Донецькій області  в два рази вищий ніж у Луганській.

Основні проблеми, які необхідно  вирішувати за допомогою капіталовкладень:

здійснити диверсифікацію виробництва  з метою зниження частки гірничодобувної  галузі у народногосподарському  комплексі;

нарощувати частку наукоємної продукції;

-Ф- впроваджувати безвідходні  технології, що є носіями технічного  прогресу, зниження забруднення  навколишнього середовища, особливо  в промислових районах;

посилити розвиток сільського господарства з метою підвищення його ефективності та більш повного забезпечення продуктами харчування власних потреб;

нарощувати обсяги житлового будівництва, залучати в цю галузь вклади недержавних  інвесторів;

збільшити виділення коштів на розвиток комунальної сфери з метою  створення відповідних соціально-культурних і духовних умов та сфери послуг для поліпшення рівня життя населення, яке є головною продуктивною силою  розвитку народного господарства;

покращити матеріально-технічну базу системи освіти, охорони здоров я, культури та рекреаційних закладів, що є важливим фактором посилення інтелектуального розвитку людини.

Зовнішньоекономічна діяльність

Економічний район має сприятливі умови для розвитку зовнішньоекономічної діяльності. Сьогодні в регіоні експортні  операції здійснюють майже 1,5 тис. підприємств  Обсяги експорту становлять близько 3,7 млрд. дол. СІЛА, імпорту - трохи більше 1,09 млрд. дол. США, що відповідно становить 25 %, 8 % від загальноукраїнських показників.

У цілому економічний регіон має  активний зовнішньотериторіальний  баланс, позитивне сальдо і за обсягом  експорту продукції займає друге  місце в державі після Придніпровського економічного регіону.

Структура як експорту, так і імпорту  має виражену сировинну орієнтацію. До основних видів експортної продукції  належать чорні метали та вироби з  них. Найбільшу частину в імпорті  становлять енергоносії, природний  газ, нафта, нафтопродукти. Експортні  операції здійснюються з багатьма країнами світу: Китаєм, США, Тайванем, Туреччиною, але головним зовнішньоторговельним  партнером регіону традиційно є  Російська Федерація, частка якої у  зовнішньому обороті становить 30 %.

Екологічна  ситуація

В сучасних умовах господарювання екологічна проблема є однією з найбільш актуальних. Особливо вона стосується Донецького економічного регіону. Тут, як ніде в  Україні, питання екологічної безпеки  стоять особливо гостро. Потужний комплекс, що представлений в основному  галузями чорної металургії, енергетики, хімічної промисловості, є найбільшим забруднювачем навколишнього середовища. До основних видів забруднення належать викиди в атмосферу пилу, шкідливих  газів, скидання у водні об'єкти неочищеної відпрацьованої води, нагромадження  великої кількості промислових, часто дуже токсичних відходів.

Регіон споживає майже 17 % свіжої води в Україні. Скидання забрудненої  неочищеної води у водосховища становить  понад 20 %.

Найбільший вплив на атмосферне повітря здійснюють підприємства чорної металургії та коксохімії. Регіон має  найвищу загазованість повітряного  басейну не тільки в Україні, а  й в Європі. Викиди шкідливих речовин  в атмосферне повітря стаціонарними  джерелами забруднення становлять в середньому за рік понад 1,5 млн. т. Це близько 40 % викидів від загальної  кількості викидів по Україні.

Зважаючи на складну екологічну ситуацію, що склалася в Донецькому економічному регіоні, подальший розвиток його продуктивних сил має здійснюватися  паралельно з проведенням виваженої, науково обґрунтованої екологічної  політики. Важливого значення набуває  проблема вдосконалення економічного механізму застосування природоохоронних заходів, визначення джерел фінансування, стимулювання ведення екологоощадливого  природокористування.

 

 

 

 

 

 

 

14 Визначити виробничу підсистему  регіону (виробничій комплекс)

 

Донецький економічний регіон є  одним з найпотужніших міжрегіональних  територіально-виробничих комплексів. Він розташований на крайньому сході  України, його площа - 53,2 тис. км2 (8 % території  України, об'єднує Донецьку і Луганську  обл.) належить до районів з високим  рівнем економічного розвитку. Його вигідне  географічне положення, близькість джерел сировини і ринків збуту продукції, багатогалузева промисловість, розвинена  мережа транспортних комунікацій, висока густота населення виділяють  Донецький економічний район  серед інших економічних районів  країни. Він має складний комплекс виробництва, який представлений електроенергетикою, кам'яновугільною, металургійною, хімічною промисловістю, а також важким машинобудуванням, легкою та харчовою промисловістю та іншими галузями народного господарства

II. І). Тут розвинуте багатогалузеве  сільське господарство, переважно  приміського типу (овочівництво  і молочне тваринництво). Північна  і південна частини спеціалізуються  на посівах зернових, соняшника,  молочно-м'ясному скотарстві, свинарстві, птахівництві. Структура народногосподарського  комплексу характеризується великою  перевагою загального обсягу  промислового виробництва над  сільськогосподарським. Економічний  район має добре розвинуту  транспортну систему, яка забезпечує  внутрішні і міжнародні зв'язки.

В економічному районі найвища густота  міського населення і найнижча - сільського. За рівнем техногенного навантаження на навколишнє середовище район посідає  одне з перших місць у Європі і  світі. Район має одну з найсучасніших  в Україні мережу автомобільних  і залізничних шляхів загальнодержавного значення. Через територію проходять  транзитні нафто- і газопроводи. Завдяки вигідному економічно-географічному  положенню Донецький економічний  район активно залучений до розвитку міжрегіональних зв'язків, а також  до торговельних виробничих та науково-технічних  взаємовідносин України з іншими державами, насамперед з країнами СНД, державами Чорноморсько-Середземноморського  регіону, Східної та Північної Європи. Район має великі потенціальні можливості для створення промислово-економічних  зон, розвитку міжнародної системи  торгівлі, транспортних коридорів, сучасних ліній зв'язку. Донецький район - один із найбільш заселених районів  України. Чисельність населення  району - 7501,0 тис. чол і становить 15,2 % загальної чисельності населення  України. Густота населення перевищує  загальнодержавний показник майже  в 1,7 рази (141,5 чол/км2 порівняно з 77,8 чол/ км2 по Україні). У Донецькій  обл. щільність населення становить 185 чол/км2, а в Луганській - 98 чол/км2. Розселення населення територією нерівномірне. Найбільше зосередження населення  спостерігається у середній частині  Донецької і на півдні Луганської області. Тут виділяються міські агломерації: Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакієвська, Лисичансько-Сєвєродонецька, Торезо-Сніжнянська  та інші. Донецька область характеризується найбільшою питомою вагою міського населення (близько 90 %) у країні. Найменша густота населення у степових сільських районах півночі і  південного заходу регіону.

 

 

15 Проаналізуйте  організаційні форми територіально-виробничих  комплексів

Виробничо-територіальний, або територіально-виробничий, комплекс (ВТК) – форма просторової організації продуктивних сил суспільства, що якнайповніше відповідає завданням їх розвитку в умовах науково-технічного прогресу. ВТК – це сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовлених галузей матеріального виробництва на конкретній території. Економічна єдність ВТК створюється виробничими зв'язками підприємств, використанням загальнорайонних природних та економічних ресурсів і умов, а також загальною схемою розселення населення. За ступенем охоплення території ВТК поділяють на глобальні (народногосподарський комплекс держави), регіональні (територіально-господарський комплекс певного регіону) і локальні (економічний вузол). Своєрідними блоками ВТК є територіальні галузеві й міжгалузеві комплекси. Конкретні ВТК – це переважно наслідок складної взаємодії як внутрішніх (щодо меж: виробничого комплексу) джерел розвитку (місцевих природних і трудових ресурсів, нагромаджених фондів промисловості, сільського господарства і транспорту), так і зовнішньо-територіальних відносин (міжрайонні зв'язки) з мобільних елементів виробництва. Кожний із таксономічних рівнів ВТК має свою систему організації виробничо-територіальних зв'язків, ступінь замкнутості. Важливий параметр ВТК – характер територіальної організації основних елементів його структури, передусім промислових вузлів і компактних груп сільськогосподарських підприємств, а також споруд виробничої інфраструктури, які їх об'єднують. Промислові та агропромислові комбінати, що їх утворюють підприємства і які взаємодіють за виробничо-технологічним принципом, комплекси переробних і обробних підприємств, що використовують або спільну сировинну базу, або єдине джерело робочої сили, або працюють на одного споживача, є локальними функціональними елементами ВТК. Територіальне зосередження їх може мати концентрований або дисперсійний характер. У районах з високою концентрацією цінних природних ресурсів активно формуються ВТК загальнодержавного значення на території Північно-Східного району – нафтохімічні комплекси (Кременчук, Суми), агропромислові комплекси, бази будівельної індустрії, машинобудування (Харків, Полтава), система внутріпромислових і магістральних нафтопромислів і газопроводів. У Східному і Придніпровському районах – вугільно-металургійний і машинобудівний комплекси, різноманітні підприємства (об'єднання) хімічної індустрії, агропромисловий комплекс, будівельна індустрія, транспортні системи. В Південному районі – транспортний комплекс (морський і річковий, залізничний і автомобільний, трубопровідний), система портів і портового господарства, машинобудування, агропромисловий комплекс та ін. У Західному районі – хімічний комплекс (Новий Роздол, Калуш, Стебник, Львів, Дрогобич, Червоноград, Новояворівськ), лісопромисловий та агропромисловий комплекси, рекреаційний комплекс, будівельний комплекс і машинобудування. Це найбільший в Україні район видобутку і переробки сірки, виробництва мінеральних добрив тощо. У межах цих економічних районів та наявних у них ВТК існують численні економічні агломерації, вузли й кущі – внутрірайонні таксономічні одиниці, що мають свої особливості розвитку й функціонування. Крім суто територіальної організації, для всіх комплексів та їх таксономічних підрозділів характерна і виробничо-функціональна структура. Елементами ВТК є конкретні галузеві, внутрігалузеві й міжгалузеві виробничі комплекси, народногосподарські комплекси. За конкретними функціями їх можна об'єднати у дві основні групи. Перша – комплекси, що мають виробничий характер, друга – комплекси, що мають соціальний характер. Окремо виділяють комплекси, які мають допоміжний і обслуговуючий характер. Типово економічними або виробничо-територіальними комплексами є агропромисловий, лісовиробничий, металургійний, машинобудівний, хімічно-індустріальний, паливно-енергетичний, будівельно-індустріальний, транспортний, водогосподарський, еколого-економічний. Промисловість, сільське й лісове господарство належать до основних галузей народного господарства, решта – до допоміжних і обслуговуючих. До комплексів, що мають соціальний характер, відносять науковий, культурно-освітній, соціально-побутовий, державно-адміністративний. У свою чергу, міжгалузеві комплекси поділяють на галузеві та внутрігалузеві. Але це не означає, що всі міжгалузеві комплекси повинні бути в складі районних чи внутрірайонних комплексів або навіть у народногосподарському комплексі України. Конкретні комплекси в одних випадках містять більше елементів, в інших – менше. Все залежить від природних умов і ресурсів та ефективності їх використання й застосування, історичних особливостей розвитку конкретної території, потреб господарства сусідніх економічних районів і України загалом, а також зарубіжних країн.  Основною формою територіальної організації виробництва є територіально-виробничий комплекс (ТВК). ТВК – це система територіально зосереджених і виробничо взаємопов’язаних підприємств різних ланок виробництва та виробничої інфраструктури, яка характеризується певною спеціалізацією та спільним використанням розташованих на цій території природних та матеріальних ресурсів. Характерні риси ТВК: 
– багатогалузевість структури;1  
– ядром більшості з них є промисловість; 
– потенційна ефективність; 
– спільна територія і близькість основних та допоміжних підприємств; 
– спільна інфраструктура. 
Отже, ТВК – сполучення підприємств, для якого територіальна спільність є додатковим фактором ефективності. ТВК розрізняються за масштабом, виробничим профілем, зовнішніми і внутрішніми зв’язками, ступенем сформованості, рівнем розвитку, територіальною скомпонованістю тощо. 
Види ТВК: територіально-виробничі комплекси економічних районів, областей, вільних економічних зон тощо. 
Найбільшими територіально-виробничими комплексами в Україні є: 
– Донбаський, основу якого складають промислові вузли: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Стахановський, Горлівсько-Єнакіївський, Краматорсько-Слов’янський, Лисичансько-Рубіжанський, Луганський. Даний ТВК спеціалізується на галузях важкої індустрії (енергетиці, металургії, важкому машинобудуванні, хімічній промисловості), а також АПК; 
– Придніпровський (Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Запорізький, Криворізький та ін.); 
– Причорноморський (Одеський, Миколаївський, Херсонський, Керченський, Сімферопольський); 
– Прикарпатський (Івано-Франківський, Чернівецький, Дрогобицько-Бориславський, Стрийський). 
Київ, Харків, Львів, Полтава та деякі інші міста є потужними, багатопрофільними центрами з різноманітною спеціалізацією (середнє і точне машинобудування, легка, харчова промисловість і т.д. 

 

16 Проаналізувати  виробничу інфраструктуру регіону

Під виробничою інфраструктурою слід розуміти сукупність галузей, тобто організаційно відокремлених об'єктів, які забезпечують нормальний хід суспільного виробництва через надання послуг з обміну результатами діяльності між підприємствами матеріального виробництва. Зокрема, до інфраструктури належать підприємства і організації електро-, тепло- і газопостачання, транспортні різних видів, матеріально-технічного постачання і збуту продукції, інформаційного та ділового обслуговування тощо.

Ефективний розвиток міжгалузевого  комплексу регіону можливий тоді, коли високому рівню концентрації і спеціалізації основного виробництва відповідає такий самий рівень концентрації і спеціалізації підрозділів, які забезпечують загальні умови господарської діяльності. Однак, як свідчить досвід, собівартість експлуатації об'єктів виробничої інфраструктури при відомчому її управлінні в 1,5-2 рази вища, ніж при територіально-міжгалузевому.

Особливе місце у складі виробничої інфраструктури займає енергетична інфраструктура. Вона є невід'ємною частиною господарського комплексу територій усіх таксономічних рангів і включає в себе комплекс об'єктів і споруд електро-, тепло- і газопостачання, а також підприємства і організації, що виконують сукупність робіт енергоінфраструктурного профілю: проектні, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні, ізоляційні, ремонтні, збутові.

Відомче регулювання енергетичної інфраструктури не повною мірою враховує функціональне призначення інфраструктурної діяльності. Кожне відомство має свої інтереси і часто не узгоджує їх з інтересами інших відомств, що управляють суміжними підрозділами. Тому висока ефективність будь-якого з підрозділів енергоінфраструктури не завжди означає, що потреби споживачів у продукції і послугах належно задовольняються.

Підвищити ефективність енергетичної інфраструктури можна передусім  при регіональному підході до її регулювання та організації управління. Найбільш ефективним способом реалізації цього підходу є розробка цільової комплексної програми розвитку енергоінфраструктури в країні.

Регулювання комплексного розвитку транспортної системи регіону дає змогу краще використати наявні ресурси, повніше задовольняти потреби господарського комплексу в перевезеннях. До транспортної системи належать: транспортні засоби; шляхи і споруди, що входять до галузевих видів транспорту; засоби технічного забезпечення функціональної готовності транспортної техніки; будівництво і забезпечення експлуатаційної готовності транспортної техніки; будівництво і забезпечення експлуатаційної готовності транспортних шляхів і споруд; система управління транспортними процесами і галузями транспортного комплексу.