Шпаргалка по"Региональной экономике"

Пропорції, які характеризують структуру  суспільного виробництва, наступні:

• відтворювальні - між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, у використанні ВВП на заміщення спожитих ресурсів основного капіталу і власного споживання та накопичення;
• виробничі - співвідношення між різними видами економічної діяльності;
• територіальні - розміщення виробництва по економічних регіонах;
• зовнішньоекономічні - увезення продукції з різних регіонів та вивіз продукції різних видів діяльності і районів за кордон.

Територіальна, функціональна та виробнича  структура господарського комплексу  України [1].

Територіальна структура народного  господарства країни це співвідношення різних таксономічних одиниць територіальної організації виробництва - інтегральних і виробничих економічних районів, промислових вузлів, центрів, пунктів у їхньому просторовому відношенні. Вона віддзеркалює структуру територіальної організації продуктивних сил (ТОПС).

У науковому розумінні ТОПС - взаємозалежне  і взаємовигідне розміщення виробництва  у виді територіальних сполучень, що дозволяє одержувати додатковий економічний ефект, завдяки комплексуванню виробничої діяльності на основі раціонального використання матеріальних, природних, трудових ресурсів.

Територіальна організація народногосподарського  комплексу України може розглядатися на трьох рівнях: у масштабах усієї  країни (макро-рівень), у розрізі  окремих її регіонів (мезо-рівень), окремих  низових адміністративних районів, міст (мікро-рівень).

Функціональна структура народного  господарства, як і територіальна, значною мірою пов'язана й зумовлена територіальною організацією продуктивних сил. Вона віддзеркалює комбінацію взаємозалежних виробництв, що утворюють каркас господарського механізму, територіальні частини якого виконують певні функції в технологічному процесі. На цій основі виділяються «поверхи» виробничої діяльності, де економічно відсталі регіони (у тому числі і цілі країни), займаючи „нижні поверхи” створюють умови для роботи „верхніх поверхів”, що належать економічно розвинутим регіонам (країнам).

„Нижні поверхи” виробляють сировину, паливо, напівфабрикати, комплектують їх відправляють на „верхні поверхи” для подальшої обробки і переробки, аж до випуску кінцевої продукції. (В  умовах ринковій економіці кожній країні у світовому господарстві постійно доводиться вести боротьбу за „володіння верхніми поверхами”). Усередині країн  ця боротьба згладжується завдяки цілеспрямованій  державній регіональній політиці та стратегічному плануванню.

Вдале місцеположення, структурно-функціональна  організація та взаємозв’язок на базі виробничих і технологічних  відносин можуть відігравати значну позитивну роль в підвищені ефективності суспільного виробництва. На це вказували  праці засновників відомої теорії штандартів та розробки радянських вчених в сфері економічного районування. Посилення боротьба на сучасних світових ринках, прагнення підвищити конкурентоспроможність товарів та послуг примушують вчених та практиків знов звертатися до положень теорії штандартів і створення нових  форм територіальної організації виробництва.

Як і національні господарства більшості країн світу, господарство України має кілька підрозділів, що іменуються у світовій практиці секторами економіки. Виділяють первинний, вторинний, третинний і четвертинний сектори.

Первинний сектор економіки складається з видів діяльності, що займаються збором і видобутком матеріалів, які даються природою. Сюди відноситься розробка і видобуток корисних копалин, сільське, лісове, водне господарство, заготівля дикоростучих трав і плодів, полювання, рибальство, аквакультура.

Вторинний сектор економіки включає види діяльності, що перетворюють матеріали, отримані в первинному виробництві у готову продукцію. Сюди зазвичай включаються вся переробна промисловість, промислове і цивільне будівництво, електроенергетика.

Третинний сектор економіки складається з видів діяльності, що надають виробничі, розподільчі й особисті послуги.

Четвертинний сектор економіки включає управління, освіту, науку, охорону здоров'я, культуру.

Названі сектори економіки віддзеркалюють її функціональну структуру, що у  практиці стратегічного планування і управління підрозділяється на сфери виробництва, тобто окремі види діяльності, що уявляють собою групи виробництв, об'єднаних спільністю технологічних процесів або кінцевої продукції.

Великими підрозділами (сферами  виробництва ) народного господарства є: промисловість, сільське господарство, транспорт і зв'язок, будівництво, лісове і водне господарство, а  також невиробнича сфера - житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, охорона здоров'я, освіта і наука, торгівля, система управління і правопорядку, фінансово-банківська система.

Виробнича структура господарства відображає процес суспільного поділу праці, вказує на функціональні відміни між окремими видами економічної діяльності.

Види діяльності, які відносяться  до виробничої сфери, наступні:

• створюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво);
• доставляють створені матеріальні блага споживачам (транспорт та зв’язок матеріального виробництва);
• пов’язані із продовженням процесу виробництва в сфері обертання (торгівля, матеріально-технічне забезпечення, заготовки, громадське харчування).

Невиробнича сфера - це сукупність видів економічної діяльності, які надають послуги нематеріального характеру суспільству та населенню. До них належать:

• послуги житлово-комунального господарства, побутове обслуговування населення, транспорт, зв’язок по обслуговуванню населення;
• соціальне обслуговування - освіта, охорона здоров’я, культура та мистецтво, наука та наукове обслуговування;
• види діяльності, що включають кредитування, фінанси й страхування.

Показники, які характеризують структуру  видів економічної діяльності: кількісні - визначаються питомою вагою видів  діяльності в загальному обсязі випущеної  продукції, загальною чисельністю  робітників, вартістю основних засобів; - структурні зрушення - зрушення в питомій  вазі видів діяльності і темпів їх розвитку; - виробничі зв’язки (зовнішні та внутрішні) - використовуються показники  частки продукції виду діяльності, яка направляється для подальшої  переробки до інших видів діяльності і частка внутрішнього споживання продукції.

25 Дати оцінку трансформації  господарського комплексу України  в ринкових Умрвах

Народно-господарський комплекс країни включає такі види промисловості  як важке машинобудування, чорна  та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів  та іншої сільськогосподарської  техніки, тепловозів, верстатів, турбін, авіаційних двигунів та літаків, обладнання для електростанцій, нафто-газової  та хімічної промисловості тощо. Крім того, Україна є потужним виробником електроенергії.

Ряд галузей економіки  України вирізняє високий технологічний  рівень розвитку. Налагоджено виробництво  ракетоносіїв, супутників та обладнання для дослідження космосу. Україна  є значним виробником військової техніки — танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.

Господарський комплекс України  виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці  та внутрішньодержавних інтеграційних  процесів. До основних з них необхідно  віднести територіальне кооперування, технологічне та інфраструктурне інтегрування. Господарський комплекс України  відзначається складною структурою: галузевою, територіальною, функціональною та організаційною.

Галузева (компонентна) структура  відображає співвідношення, зв’язки  і пропорції між групами галузей. Головними її компонентами є дві  сфери – виробнича і невиробнича.

Виробнича сфера складається  з окремих ланок (їх ще називають  народногосподарськими галузями). Зокрема, це промисловість (добувна й обробна), сільське господарство, будівництво  та ін.

У невиробничій сфері виділяють  п’ять ланок:

– апарат органів державного та громадського управління;

– житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування;

– охорона здоров’я, спорт, соціальне забезпечення;

– освіта, культура, наука, мистецтво;

– сфера фінансів, кредитування, страхування.

Україна має значний економічний  потенціал. Провідна галузь економіки  нашої держави - промисловість, у  якій створюється основна частка національного доходу. Народногосподарський комплекс країни включає такi її види як важке машинобудування, чорна  та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусiв, легкових та вантажних автомобiлiв, тракторiв  та iншої сiльскогосподарської технiки, тепловозiв, верстатiв, турбiн, авiацiйних двигунiв та лiтакiв, обладнання для  електростанцiй, нафто-газової та хiмiчної промисловостi тощо.

Для економіки України  останніх років характерні два взаємопов'язані  процеси: становлення її як економіки  незалежної держави та трансформація  від планово-централізованої до регульованої ринкової. Ці процеси  як і в інших державах Східної  і Центральної Європи супроводжуються  кризовими явищами: падінням обсягів  виробництва основних видів продукції, зростанням безробіття та зниженням  рівня життя населення. Вихід  з кризи Україна вбачає у переході до ринкових відносин, у формуванні відкритої для зовнішнього світу  господарської системи. Саме на це й  спрямовані реформи, які нині проводяться  в економіці[4, c. 36-38].

Сьогодні Україна як незалежна  держава має всі передумови для  економічного розвитку. Цьому сприяють не лише природні умови, а й вигідне  географічне розташування на перехресті торгових шляхів.

Промисловість України - це складний комплекс з усіма притаманними сучасній індустрії галузями. Всього індустрія  республіки налічує близько 300 галузей. Населення України становить  близько 1 відсотка усього населення  Земної кулі, а ним виробляється 5 відсотків індустріальної продукції  планети. На Україну припадає 1/10 світового  виробництва чавуну, 1/11 - сталі, 1/12 - кам'яного вугілля.

У промисловості України  велика питома вага галузей важкої промисловості, особливо чорної металургії, вугільної промисловості, машинобудування. Значну частку становить й продукція  військово-промислового комплексу, де зараз розгортаються процеси  структурної перебудови та конверсії.

Україна є виробником ряду конкурентоспроможних на міжнародному ринку товарів і володіє значним  банком унікальних технологій та наукових розробок, реалізація яких відкриє  резерв нових можливостей для  власного і світового прогресу. Запуск супутника Землі "Січ" ввів Україну  до клубу космічних держав. Літак "Мрія" та інші вироби заводу ім. О.Антонова, електронні мікроскопи, різних типів  і класів кораблі, найпотужніші в  світі преси, турбіни та дизельні двигуни - все це є на виробничому  конвеєрі України. Як і висококласні тепловози, автомобілі багатьох класів і різного призначення.

Київ, Харків, Донецьк, Львів, Дніпропетровськ і Одеса - це визнані  у світі центри науки. Генна інженерія  і біотехнології, монокристали і  штучні алмази, дослідження в галузі матеріалознавства, зокрема і радіаційного, в галузях надтвердих матеріалів та технології зварювання, в тому числі  й космічного, фундаментальні дослідження  в математиці, теоретичній фізиці, біології та хімії - все це ставить  Україну до ряду передових високорозвинених країн із значним науково-технічним  потенціалом.

У лютому 2007р. проти відповідного місяця 2006р. обсяги промислового виробництва  зросли на 11,0%, за період з початку  року - на 13,4%. Приріст продукції одержано за всіма основними видами промислової  діяльності, крім виробництва та розподілення електроенергії, газу та води[8, c. 64-66].

У добувній промисловості  обсяги виробленої продукції порівняно  з січнем-лютим 2006р. збільшились  на 5,7%. На підприємствах з добування  металевих руд приріст продукції  становив 11,7%, вуглеводнів - 1,4%. Водночас у добуванні вугілля і торфу  випуск продукції скоротився на 1,1%.

У переробній промисловості  за січень-лютий 2007р. одержано приріст  виробництва - 16,0%.

У виробництві харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів обсяги продукції зросли на 13,5%. Збільшення випуску продукції спостерігалось на підприємствах з перероблення та консервування овочів та фруктів (на 25,2%), м'ясної промисловості (на 20,9%), з виробництва напоїв (на 18,8%), жирів (на 11,3%), кондитерської, тютюнової, молочної промисловості (відповідно на 11,5%, 8,2% та 4,3%). Поряд з цим зменшили обсяги продукції підприємства з виробництва  макаронних виробів (на 19,7%) та борошномельно-круп'яної промисловості (на 1,9%).