Шпаргалка по"Региональной экономике"

З розвитком продуктивних сил і поглибленням поділу праці  територіальна організація господарства (як і територіальна організація  продуктивних сил) виявляється у  нових формах, наповнюється новим  змістом.

Територіальна структура  виробництва відбиває розміщення продуктивних сил певними територіальними  зосередженнями у вигляді промислових  центрів, промислових вузлів, сільськогосподарських  районів тощо.

Територіальна структура  — це сукупність стійких зв'язків  між елементами об'єкта, причому  обов'язковою умовою для їхньої реалізації є подолання геопростору. Це, власне, поділ географічного утворення (країни, району) на просторово виділені елементи, що кожний з них виконує певну  функцію в розвитку даного утворення (об'єкта). Цими об'єктами можуть бути промислові вузли, райони, територіально-виробничі  комплекси, технополіси, зони спільного  підприємництва, торгово-промислові комплекси  тощо. 
Деякі з них, як-от промислові вузли, центри або територіально-виробничі комплекси, близькі до понять, які визначають територіальну організацію виробництва або промисловості, але оскільки в їхній основі лежить "територія", — вона зближує усі ці елементи. Тому їх можна вважати як за форми територіальної організації виробництва, так і за форми територіальної організації та розміщення продуктивних сил.

Такі поняття, як-от ТВК, ГШК, енерговиробничі цикли, технополіси, більше тяжіють до "виробництва", проте вони завжди функціонально  пов'язані з довколишньою територією й розвиваються переважно завдяки їй. 
Залежно від рівня концентрації ПС на території та особливостей сполучення виробництв розрізняють форми розміщення продуктивних сил. 
Форми розміщення продуктивних сил — це стійкі територіально-економічні утворення, що характеризуються своєю різноманітністю, конфігурацією, складністю й взаєморозміщенням структурних елементів. Ці властивості тісно пов'язані з функціональними характеристиками даного утворення і залежать від нього.

Первісними  елементами територіальної організації ПС є окремі ферми, хутори, промислові пункти, що характеризують точне розміщення ПС на території.

У промислових пунктах (здебільшого у містечках) найчастіше розташовуються філії великих підприємств.

Центр —це точка, зв'язки якої з довколишньою територією функціональні.

Промисловий центр —це група промислових підприємств, взаємопов'язаних спільними допоміжними виробництвами, а у низці випадків — спільністю технологічного процесу, що мають єдину систему розселення і обслуговуються спільною інфраструктурою.

Вузол — це територіальне сполучення об'єктів, що відіграють певну роль у розвитку даної території.

Промисловий вузол — це локальне виробничо-територіальне сполучення, де підприємства поєднуються тісними виробничими й виробничо-технологічними зв'язками, спільністю транспортно-географічного розміщення, загальними системами інфраструктури й поселень для найефективнішого використання природних, матеріальних і трудових ресурсів.

Виробничий  комплекс — це поєднання підприємств, об'єднаних виконанням єдиної господарської функції та взаємопов'язаних тісними виробничими стосунками таким чином, що вилучення якихось компонентів або порушення зв'язків знижує ефективність комплексу, обмежує або унеможливлює виконання господарських функцій.

Територіально-виробничий комплекс — це взаемозумовлене поєднання підприємств на певній території, за якого ефект досягається завдяки вдалому добору підприємств згідно з природними та економічними умовами.

Район — це територія, що відрізняється від інших територій за сукупністю складових частин, які характеризуються єдністю, взаємозв'язком та цілісністю, котра є об'єктивною умовою, закономірністю раціонального розвитку даної території.

Технополіс — це науково-технічний центр, що забезпечує створення та впровадження нових розробок.

Портово-промисловий  комплекс — це об'єднання на одній території морських портів, промислових підприємств, приморських поселень, соціально-виробничої інфраструктури, розміщення яких у прибережній зоні зумовлене експлуатацією природних ресурсів прилеглої території та акваторії, забезпеченням зовнішньоекономічної та інших різновидів діяльності.

 

 

 

12 Визначте поняття територіальної  соціально-економічної системи

 

Отже, регіон, з господарської точки  зору, в науковому і практичному сенсі доцільно розглядати як велику і складну територіальну соціально-економічну систему. Для глибшого розуміння змісту цього поняття розглянемо його складові — господарство та соціально-економічну систему регіону.

У зміст поняття «господарство» найчастіше включають сукупність певних складових, що утворюються в результаті суспільного поділу та інтеграції праці, а саме: галузі, види економічної діяльності й основні виробничі ланки (підприємства, фірми, організації тощо).

Зауважимо, що система — це ціле, що складається з частин. Тобто система охоплює множину елементів, що знаходяться у певних відношеннях один з одним і утворюють єдність, цілісність. Соціально-економічна система регіону являє собою множину елементів соціальної сфери і певних ланок господарської діяльності, які пов’язані між собою та утворюють територіальну єдність. їй притаманні ознаки саморегуляції через попит і пропозицію на регіональному та міжрегіональному рівнях, конкурентність у межах регіону, форми власності, тобто фактори, які домінують у механізмі економічного зростання і розвитку конкретної території. Соціально-економічна система регіону визначається широкою взаємодією між усіма господарюючими суб’єктами, що відображає інтеграційний процес і характеризує комплексність та збалансованість його розвитку.

Зміст поняття «регіон» трактується  неоднозначно. У понятійно-термінологічному словнику Е. Б. Алаєва регіон «характеризується як визначена територія, що відрізняється від інших територій низкою ознак і має певну цілісність, взаємопов’язаність елементів, що її складають»

Раніше поняття «регіон» (в економічному сенсі) ототожнювалося з територією як невід’ємною частиною єдиного народногосподарського комплексу країни. При цьому майже повністю ігнорувалися специфічні відносини між суб’єктами господарювання всередині самого регіону. Водночас для теорії і практики регіональної економіки та регіонального управління важливим є розуміння регіону як самодостатнього утворення.

Розглядаючи ж проблеми ринкової економіки, надзвичайно важливо визначити регіон і як місце прояву зв’язків та залежностей суб’єктів господарювання у відтворювальних процесах. Це необхідно для розуміння господарства регіону як системного утворення.

Головним же показником оцінки комплексного розвитку регіональної соціально-економічної системи є забезпеченість відтворення та стабільного розвитку, насамперед, економічного відтворення територіальної спільності людей — місцевих і регіональних громад, при врахуванні таких параметрів, як відтворення, статево-вікова структура, забезпечення інтелектуального розвитку, здоров’я та ін. Отже, регіональна соціально-економічна система — це взаємопов’язана єдність елементів соціальної сфери та суб’єктів господарювання регіону, якій притаманні ознаки саморегуляції, збалансованості, і комплексність, що забезпечує відтворення територіальної спільності людей, а також природного й соціального середовища їх проживання.

 

 

13 Територіальна і галузева структура господарства регіону

 

Донецький економічний район спеціалізується  на промисловому виробництві і є  індустріально-аграрним регіоном. Структура  територіального господарського комплексу  Донбасу порівняно з Україною в цілому характеризується значно вищою  часткою промисловості у валовій  додатковій вартості (ВДВ). Питома вага усіх інших галузей матеріального  виробництва ВДВ району нижча  від середніх показників по країні, при цьому частка сільськогосподарської  продукції ВДВ району вдвічі нижча, ніж у цілому по Україні.

При розробці і реалізації стратегічної довгострокової програми пріоритетними  у розвитку регіональної структури  економіки Донецького регіону повинні  бути: сільське господарство, транспорт  і зв'язок, галузі соціальної сфери  при збереженні промислової орієнтації регіону. Для вирівнювання територіально-господарських  диспропорцій Донбасу необхідно  швидкими темпами залучити в сільське виробництво значний наявний  господарський потенціал Луганської області.

Промисловість

Як уже зазначалось, економіка  Донецького регіону вирізняється розвинутим промисловим виробництвом, особливо галузей важкої промисловості, яке  сформувалося під впливом специфічного природно-ресурсного потенціалу району. У 2000 р. частка паливної промисловості  і чорної металургії району в галузевій  структурі виробництва промислової  продукції перевищувала майже у 2 рази середні показники по країні.

У галузевій структурі промисловості  найбільшу питому вагу в Донецькій  обл. має чорна металургія - 52,3 %, а  в Луганській обл. - паливна промисловість - 30,7 %. Питома вага всіх інших галузей  промислового виробництва в його структурі нижча ніж в середньому по Україні. Крім згаданих галузей, Донецька область вирізняється розвинутими  машинобудуванням і металообробкою, електроенергетикою та потужним хімічним комплексом, а Луганська - машинобудуванням і металообробкою та харчовою промисловістю

Для удосконалення структури промислового виробництва Донбасу необхідно  вирішувати питання зростання в  напрямку легкої, нафтохімічної, харчової галузей та промисловості будівельних  матеріалів.

Економіка Донецького регіону і  її промисловий комплекс, як видно  із таблиці, спеціалізуються на випуску  продукції важкої промисловості, зокрема  паливної промисловості - 46,3 % від її виробництва в Україні, чорної металургії - 42,3 %. У цілому Донбас виробляє близько  чверті промислової продукції країни. Крім названих вище, економічний район  спеціалізується на різнопрофільному важкому матеріаломісткому машинобудуванні  та металообробці (15 %), які представлені виробництвом гірничошахтного устаткування, а також на станко- і приладобудуванні, виробництві обладнання для переробних галузей АПК і легкої промисловості, галузі будівельних матеріалів. Частка хімічної і нафтохімічної галузі у промисловості регіону нижча  ніж в середньому по Україні (5,0 % порівняно з 5,8 %). Найбільш розвиненим є коксохімічне і нафтохімічне виробництво, випуск мінеральних добрив та іншої  продукції неорганічної хімії, гумотехнічна промисловість.

Недостатній розвиток у регіоні  мають переробна галузь АПК харчова— 7,7 % від виробництва у країні, а також кольорова металургія -13,7 %, деревообробна та целюлозно-паперова - 7,7 %, легка промисловість - 6,2 %. У  кам'яновугільній галузі функціонує понад 200 підприємств з видобутку (в  основному підземним способом) та близько 60 підприємств зі збагачення вугілля.

На території економічного району знаходиться і працює близько 30 % електростанцій України. Енергетика працює на місцевому вугіллі, привізному мазуті і газі. Тут створене найбільше  в країні енергооб'єднання "Донбас".

На місцевому коксівному вугіллі  та рудній сировині Придніпров'я в  економічному Донецькому регіоні розвивається чорна металургія, де виробляється майже половина (46 %) металургійної  продукції України. Кольорова металургія представлена Артемівським заводом  з обробки кольорових металів, Донецьким  заводом алюмінієвих профілів, Стахановським  заводом феросплавів, ВАТ "Укрцинк" (м. Константинівка), "Донецьквторцвєтмет" тощо.

Машинобудування посідає третє  місце в структурі промисловості  після вугільної металургії (тут  виробляється близько 15 % товарної продукції  цієї галузі країни). Переважає важке, металомістке машинобудування, обладнання для вугільної, металургійної, чорнорудноїі харчової промисловостей, розвинуте  суднобудування, сільськогосподарське машинобудування. Також функціонують підприємства з виробництва обчислювальної техніки, електротехніки, приладобудування тощо. Є численні центри галузі, які  розміщені у більшості міст регіону.

До провідних галузей промисловості  регіону належать коксохімія і хімія. Коксохімія працює на відходах чорної металургії і дає понад 50 % продукції  коксівної галузі України. Хімія  включає гірничо-хімічну промисловість, яка працює на місцевій сировині, - камінній солі, газовому вугіллі, вапні тощо. Тут добре розвинуте виробництво  соди, мінеральних добрив і кислот, хімічних реактивів, лакофарбова промисловість. У регіоні також є виробництво  капролактану, пластмас, синтетичних  смол, гумотехнічних виробів тощо.

Основні центри хімічної промисловості: Лисичанськ (АТ "Лиси-чанськ нафтооргсинтез", ВАТ "Лисичанська сода"), Сєвєродонецьк (ВАТ "Сєвєродонецкий Оргхім"), Донецьк (ВАТ "Донецький завод хімічних реактивів", АЗТ "Донецький хімічний завод"), Маріуполь (ВАТ "Маркохім") та ін.

У регіоні достатньо розвинута  промисловість будматеріалів і  будіндустрія. Міжрегіональне значення має виробництво віконного скла, цементу, облицювальних плиток. На місцевий ринок працює, в основному, виробництво  залізобетонних виробів, стінових і  покрівельних матеріалів, бетонних стінових блоків тощо. Ці підприємства об'єднані у ВАТ "Донецькбудматеріали", ВАТ "Луганськбудматеріали", ВАТ "Слов'янський  керамічний комбінат" та ін.

Легка промисловість включає текстильну трикотажну, швейну, шкіряно-взуттєву Основні її центри у великих містах: Донецьку, Луганську, Маріуполі, Макіївці, Артемівську та ін.

Агропромисловий комплекс

Донецький економічний район не забезпечує власні потреби в продовольчій продукції. Однак він має високоінтенсивний  агропромисловий комплекс, у структурі  якого вирізняються сільське господарство, харчова промисловість і виробничо-соціальна  інфраструктура АПК.