Сутність і зміст поняття стратегії інноваційного розвитку підприємства

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

 

1.1. Сутність і зміст поняття стратегії інноваційного розвитку підприємства

 

Будь-яке підприємство на ринку товарів та послуг може успішно конкурувати лише за умови  використання нових продуктів або процесів виробництва та споживання. Лідером на ринку стає саме те підприємство, яке змогло запропонувати споживачеві найбільш доцільне задоволення його потреб, будь то нижча ціна, найліпша якість продукції чи їх сполучення. Саме тому, на теперішній час, пошук необхідних нововведень у виробництво, їх реалізація стають однією з найважливіших запорук розвитку підприємства. Для успішної діяльності, необхідне своєчасне виявлення, освоєння і практичне використання найновіших досягнень науково-технічного прогресу. Для здійснення цих процесів мають проводитись на основі цілеспрямованої інноваційної політики наукові дослідження та розробки з залученням висококваліфікованих спеціалістів. Реалізація таких запитів повинна ґрунтуватись на впровадженні інновацій в усі сфери виробничо-господарської діяльності. Але навіть у разі досягнення, переваги не завжди є довгостроковими. Це явище може бути насамперед пояснено за допомогою якісного рівня інновацій, що покладено в основу стратегії підприємства.

 Для ефективного  інноваційного розвитку підприємствам  необхідно застосовувати стратегічне  управління, оскільки стратегія це інструмент виявлення загального напрямку розвитку підприємства та підтримки його домінування, яке базується на здатності створювати якіснішу продукцію у певній галузі ніж існуючі конкуренти.

Багато авторів, до числа яких входять Ансофф И. [1], Петров А.Н. [2], Наливайко А.П. [3] та інші, при дослідженні питань формування стратегії підприємства визначають якісні показники, які впливають на успіх продукту та всього підприємства на ринку.

У Ф. Котлера наведено головні фактори успіху інновації на ринку – це сам продукт, його оригінальність і найвища якість. Мова йде про нові властивості, що є кращими відносно попереднього продукту. Також зазначається, що виробник товарів, який має вищий рівень переваги перед аналогами, досягає успіху у 98 % випадків, у той час як виробник із середньою перевагою – тільки у 58 % випадків, а товарів з мінімальною перевагою – у 18 % випадків [4].

Три типи якісних властивостей нового товару пропонує               Ж.Ламбен: оригінальні товари – в яких фізичні характеристики і характеристики сприйняття описуються в нових термінах; оновлені товари – де фізичні характеристики змінені, тоді як базові характеристики сприйняття незмінні; товари з новим позиціонуванням – в яких змінено тільки характеристики сприйняття, завдяки чому споживач оцінює ці товари по-новому [5].

Р. Фатхутдінов конкурентні  переваги пропонує поділяти на два  види: більш низькі ціни та диференціація товарів. При цьому під диференціацією розуміється спроможність підприємства забезпечити покупця унікальною та більшою цінністю у вигляді нової якості товару, особливих споживчих властивостей або після продажного обслуговування [6].

І. Ансоф пропонує при оцінці ефективності стратегії фірми користуватися показником конкурентного статусу, що представляє собою добуток рівня капітальних вкладень, стратегічного нормативу та нормативу можливостей. Даний показник у результаті визначає рівень переваг підприємства [1].

Саме на такі питання, які безпосередньо стосуються випуску  нової продукції з унікальними  властивостями завдяки плануванню  та реалізації інноваційних проектів та програм, повинна бути зорієнтована стратегія інноваційного розвитку підприємства.

Формування стратегії інноваційного розвитку в сучасних умовах пов’язане з низкою особливостей, що створюють передумови для детального дослідження даного процесу. Нелінійність процесів якнайбільше стосується саме інноваційних перетворень, які привносять підвищення якісної складової розвитку системи галузі і ринкової структури. З іншого боку, для формування стратегії інноваційного розвитку підприємства, як відкритої системи, визначальними на даний момент є аспекти прогнозування тенденцій розвитку його оточення, особливо галузевої структури, причому також не в стані динамічної рівноваги, а в стані розвитку. Тобто можна дійти висновку, що проблематика формування стратегії інноваційного розвитку лежить у двох протилежних площинах, які і зумовлюють цілісну картину майбутнього підприємства та оточення.

Незважаючи  на широке використання в економічній  теорії та практиці терміну „стратегія інноваційного розвитку”, сприйняття його значення є неоднозначним. У  літературі, що стосується стратегії  підприємства та стратегічного розвитку, найбільш поширеною науковою думкою щодо визначення змісту цього терміну є його розуміння як функціональної стратегії підприємства або стратегії розвитку товару [7].

Проте в літературних джерелах у сфері інноваційного  розвитку переважаючою є думка, котра відтворює значно ширший зміст стратегії інноваційного розвитку. Так, у ряді праць стратегія інноваційного розвитку розглядається як самостійна концепція розвитку, хоча і не вказується її чітке місце у класифікації стратегій [8].

Для ширшого  розуміння того, що собою уявляє стратегія інноваційного розвитку розглянемо декілька основних визначень.

Стратегія інноваційного розвитку –  це проект проведення головних інноваційних дій необхідних для реалізації корпоративних стратегій, які направлені на певне оновлення окремих компонентів виробництва, реалізації та споживання продукції. До таких компонентів можна віднести:

1) масштаби виробництва та номенклатуру, асортимент та якість продукції;

2) інноваційні методи просування продукції та формування ціни;

3) нові методи співпраці з постачальниками ресурсів;

4) специфічні методи залучення інвестицій та їх повернення;

5) розробка чи нове використання технологій;

6) використання різних методів створення відносин з суб’єктами зовнішнього середовища;

7) характер управління підприємством (застосування нових технологій менеджменту) [9].

Інноваційну стратегію можна описати як стратегію зростання, стратегію нових товарів, категорій, послуг та бізнес-моделей, яка може змінити ставлення споживачів до продукції та її аналогів [10].

Інноваційна стратегія  це концепція поведінки компанії, розвиток якої базується на нових технологіях та виробництві нових продуктів [11].

Можна дійти висновку, що стратегія інноваційного розвитку уявляє собою один із засобів досягнення підприємством цілей, які відрізняються від інших цілей своєю новизною для даної організації, галузі, споживачів та країни в цілому.

Стратегія інноваційного розвитку кардинально відрізняється від стратегій які базуються на традиційних підходах к розвитку продукції. Ці відмінності представлені на рис. 1.1.

 

Рис.1.1 Відмінності між традиційним та інноваційним підходом [8]

 

Якщо порівнювати стратегію  інноваційного розвитку з існуючими  традиційними стратегіями то можна  визначити деяку кореляцію з:

1) стратегією розвитку продукту ( підприємство розвивається у традиційної для себе галузі);

2) стратегією диверсифікації ( підприємство розвивається не  тільки в традиційних, але і  в інших, нових для себе, галузях).

Для інноваційної стратегії головною ознакою є спрямованість на новизну.

Стратегія інноваційного  розвитку підприємства повинна бути ув’язана з можливостями підприємства при формуванні корпоративної стратегії, рис.1.2. Це дасть можливість раціонально  використовувати існуючі на підприємстві ресурси та дозволить поліпшити інноваційний розвиток підприємства.

 

Рис.1.2 Механізм узгодження корпоративної та інноваційної стратегії [12]

 

Використання стратегії інноваційного розвитку дозволяє підприємству своєчасно концентрувати свої зусилля на освоєнні та використанні перспективних досягнень науково-технічного прогресу та забезпеченні  ресурсами інновацій в інтересах досягнення цілей, вибирати напрямок досягнення цілей, орієнтуватись у ринкових умовах.

 

 

1.2. Класифікація стратегій інноваційного розвитку підприємства

 

Стратегія інноваційного  розвитку, як і люба інша стратегія, має загальні принципи, на основі яких повинні прийматися рішення, призвані забезпечити координацію та упорядковане досягнення цілей в довгостроковому періоді. Існує чотири різні групи принципів:

1. принципи які використовуються при оцінці результатів діяльності підприємства в сьогоденні та у майбутньому;
2. принципи за якими складаються відносини підприємства с його зовнішнім середовищем;
3. принципи за якими встановлюються відносини всередині організації;
4. принципи за якими підприємство організує свою повсякденну діяльність [13].

Найбільш розповсюдженими  та широко освітленими в літературі стратегії інноваційного розвитку називаються еталонними. Вони пов’язані  зі зміною стану продукту, ринку, галузі, положення фірми всередині галузі, технології. Схематично ця взаємодія представлена на рис.1.3. Кожний із цих п’яти елементів може існувати в одному з двох станів: існуюче або нове.

 

 

Рис.1.3. Зв'язок стратегії та елементів впливу [14]

 

Для повноти сприйняття всі групи еталонних стратегій приведені в табл.1.1.

Таблиця 1.1

Групи та типи стратегій 

Групи стратегій	Типи стратегій
1. Стратегії концентрованого зростання	Посилення позицій на ринку	Розвиток ринку	Розвиток продукту
2. Стратегії інтегрованого зростання	Зворотна вертикальна інтеграція	Пряма вертикальна інтеграція
3. Стратегії диверсифікованого  зростання	Централізована диверсифікація	Горизонтальна диверсифікація	Конгломеративна диверсифікація
4. Стратегії скорочення	Ліквідації	Зборка врожаю	Скорочення	Скорочення затрат

 

В першу групу стратегій  входять стратегії пов’язані зі зміненням продукту та ринку. У випадку використання цих стратегій підприємство проводить модифікації свого продукту або починає виробляти новий, не змінюючи при цьому сегменту ринку. До другої групи входять такі стратегії, які обумовлюють розширення підприємства за допомогою додавання нових організаційних структур. До третьої групи  відносяться стратегії які реалізуються у випадку якщо підприємство і далі не може розвиватися на існуючому ринку з існуючим продуктом в рамках однієї галузі. Четверта група стратегій актуальна у тому випадку, коли підприємство потребує перегрупування зусиль після тривалого періоду зростання або в зв’язку з необхідністю підвищення ефективності [15].

Важливо розмежувати стратегій зростання та розвитку. До стратегій внутрішнього зростання відносяться стратегії глибокого проникнення на ринок і стратегії розширення частки ринку. У даному випадку відбувається варіювання складовими цінової політики і обсягами виробництва, використовується стандартний набір методів просування наявного продукту без зміни його властивостей та існуючі технології виробництва і організації [16].

Стратегія вдосконалення  товару, яка припускає як модифікаційні  зміни, так і присвоєння товару додаткової корисності, а також стратегія впровадження нового товару, тісно пов’язані з інноваційним розвитком. Так, стратегія модифікації припускає зміну зовнішніх параметрів товару для продовження його життєвого циклу, а стратегія додання товару додаткової корисності – формування додаткових властивостей товару, що розширює можливості його використання, тим самим формуючи додатковий збут. Дані стратегії обмежені тією ж технологією виробництва але до них можуть бути застосовані нові методи просування й організації.

Стратегія упровадження нового товару припускає використання принципово нової технології виробництва, властивості та основні характеристики товару значним чином відрізняються від їх попередників.

Аналіз існуючих в науковій літературі класифікацій стратегій інноваційного розвитку свідчить про те, що в сучасній теорії відсутня єдина думка щодо цього питання.

В. Ландик виділяє наступні види стратегій інноваційного розвитку:

1) традиційна стратегія спрямована на утримання позицій за допомогою консервативних технологій, підвищення якості лише існуючого виробу, що призводить до відставання підприємства у стратегічній перспективі;

2) опортуністична стратегія спрямована на визначення й захоплення вільної ринкової ніші за допомогою інноваційного товару, який не потребує значних витрат на дослідження і розробки, але в той же час дозволяє виробнику займати на ринку монопольне положення;

3) імітаційна стратегія полягає в покупці дешевих і більш надійних, аніж власні, винаходів, розробок, технологій тощо;

4) захисна стратегія полягає в утриманні рівня підприємства на рівні конкурентів без претензій на ринкове лідерство;

6) залежна стратегія притаманна невеликим підприємствам, які виконують замовлення великих підприємств з виробництва інноваційного продукту або освоєння нової технології;

7) наступальна стратегія полягає в завоюванні позиції лідера на ринку за рахунок впровадження інноваційних змін найвищого порядку [17].

Необхідно підкреслити, що розглянуті вище стратегії носять, як правило, ситуативний характер і можуть бути використані різними підприємствами в залежності від ситуації.