Ігротека,як один з методів проведення уроків музики

Молодшим школярам важко  представити в розумі темп, динаміку, якість звучання пісні, що вони повинні  виконувати, тому вони пробують співати, підбираючи вголос кращий варіант, порівнюючи із задуманим. Згодом, з нагромадженням досвіду, це здійснюється вже на рівні внутрішніх музично-слухових уявлень, хоча уточнення задуму ще триває при його втіленні. На відміну від імпровізації, де відбувається мимовільне комбінування музично-слухових уявлень, у процесі інтерпретації музики розвивається логічно аргументована уява учнів, що робить вплив і на сприйняття музики.

Накопичуючи художні  враження, розкриваючи виразність елементів  музичної мови, учні осягають і його закономірності. Уже молодші школярі  здатні визначити, що чіткість, властива маршу, досягається за допомогою пунктирного ритму і дво- або чотиридольного розміру, спокійний і ласкавий характер колискової - за допомогою помірного темпу, динаміки піано, розміряного руху мелодії; плавність вальсу залежить від тридольного розміру, ритму тощо.

Здатності до розрізнення музичних засобів, розкриттю їхнього виразного значення формуються поступово - від простих до більш складних. Наприклад, розрізнення тембрів співочих голосів і музичних інструментів починається з відчуття таких якостей звучання, як звук м'який, дзвінкий, світлий, темний тощо.

4.2 Зображувальні  засоби музики

 

Виражальні засоби музики. 
Зміст музичних творів передається сумою, сукупністю цілого ряду засобів музичної виразності. Частина цих засобів фіксується в нотному записі строго і точно, як, наприклад, лад, інтерваліка, розмір, ритмічні співвідношення. Друга частина фіксується приблизно, а іноді й зовсім опускається. До цієї групи музично-виражальних засобів відносяться нюанси (відтінки) виконання: темп (і різні зміни темпу всередині твору), динаміка (і різні її зміни), спосіб звуковедення, характер звука та ін. Ця група виражальних засобів має для передачі змісту музики дуже велике значення. Наприклад, похоронні марші виконуються завжди в повільному темпі, а такий танець, як полька,— у швидкому. Повільний темп похоронного маршу підкреслює скорботний характер музики, сприяє відтворенню мірного поступу людей, що йдуть. З другого боку, швидкий темп польки підкреслює легкість і веселощі цього танцю. Досить уявити собі, як звучав би похоронний марш у швидкому темпі або полька в повільному, щоб зрозуміти величезне значення темпу для цього роду творів. 
У зв’язку з тим, що нюанси не можуть бути зафіксовані у нотному записі абсолютно точно 1, а багато нюансів авторами зовсім не виставляються, величезне значення мають знання і розуміння цих нюансів виконавцями. Чим же визначається використання тих чи інших нюансів під час виконання? Насамперед і головним чином загальним змістом твору. Виконавець, беручись за розучування музичного твору, повинен розібрати його і зразу ж постаратись зрозуміти, осмислити, а також і відчути загальний його зміст, потім з’ясувати значення проставлених автором відтінків виконання, зв’язавши їх із змістом твору, а в разі відсутності — намітити їх, виходячи знову-таки із змісту. 
Пояснимо це на прикладах відомих пісень. 
1. Російська народна пісня «Дуда» («На зеленом лугу»). Зміст пісні можна передати так. Хлопець знайшов сопілку і грає на ній веселі пісні, всі підспівують і танцюють під сопілку. Загальний характер пісні грайливий, веселий. Темп, природно, досить, швидкий. Спосіб звуковедення — не дуже зв’язно. 
2. Башкирська народна пісня «На човнику» (приклад 12). Зміст пісні: катання по ріці ясного сонячного дня. Загальний характер пісні світлий, спокійний, темп помірний. 
Нерідко змістом диктується зміна того чи іншого нюансу в-середині пісні. 
3. Приклад 28 Н. Шереметьєвої. В цьому невеликому музичному прикладі відтворюється проста картина того, як м’ячик, кинутий з висоти, стрибає спочатку високо, потім нижче, а потім котиться по землі. Природний спосіб звуковедення в першій половині цього прикладу — уривчасто (м’ячик стрибає), а в другій — зв’язно (м’ячик котиться). 
4. «Конвалія» Красєва (див. нижче). Це пісня про ніжну, пахучу квітку конвалію. Виконується пісня ніжно, плавно, в помірному темпі. Спосіб звуковедення — зв’язно (legato). За винятком слів «дінь-дінь»,’які відтворюють нібито звук дзвіночка,— ці слова виконуються, природно, уривчастим звуком (staccato). 
Наведені приклади наочно показують, що текст робить музичний образ більш конкретним, подає величезну допомогу під час розбору змісту пісні і, кінець кінцем, сприяє осмисленому, виразному виконанню. 
У художніх творах з текстом, в піснях музика тісно пов’язана з словом. Цей зв’язок виражається, як уже зазначали, у відповідності відтінків виконання літературному змістові, а також в ряді спільних елементів будови літературного і музичного тексту твору. Розбір будови музики у значній мірі сприяє осмисленості її виконання.

 

4.3Слухання  музики

Слухання музики - один з основних видів музичної діяльності учнів. Ознайомлення з кращими зразками вітчизняної та зарубіжної музичної культури сприяє розвитку загальної культури учнів, вихованню в них художнього смаку, вміння оціночно ставитись до творів мистецтва. Навчити дітей слухати музику - одне з найскладніших педагогічних завдань. Вчитель повинен не тільки навчити дітей правильному сприйманню музичних творів, але й вмінню аналізувати прослухане.

Для кращого та глибшого сприймання музичного твору корисне  використання ілюстративного матеріалу. Підбирати ілюстрації, вчитель повинен з урахуванням їх наближеності до змісту музичного твору. Це можуть бути малюнки, світлини, репродукції тощо. Вдало підібраний ілюстративний матеріал допомагає учням краще вникнути в музичний образ твору, зрозуміти його зміст, запам'ятати, а потім згадати прослухану музику. Ілюстрвції можна розлядати як перед слуханням музики, так і після нього.

Сам процес слухання музики найчастіше будують за такою схемою:

1. 1. Вступне слово вчителя.

2. 2. Первинне слухання.

3. 3. Бесіда про прослуханий твір.

4. 4. Аналіз твору. 

5. 5. Вторинне слухання.

6. 6. Підсумок.

Такі етапи роботи є досить умовними і найбільш придатними у випадку ознайомлення дітей  з музичним твором, який їм не відомий.

Вступне слово вчителя  може бути:

 у формі розповіді, бесіди, складання невеличких оповідань за змістом творів, спогадами про деякі явища та картини, які діти спостерігали в житті.

Слуханню музики може передувати розповідь про цікаві факти з життя композиторів та історії написання музичних творів. Так, перед слуханням "Польки" М. Глінки можна розповісти про дитинство композитора, про те, як він любив слухати народні пісні та танці, а перед слуханням уривків з дитячої опери М. Лисенка "Коза-Дереза" вчитель може розказати учням про першу постановку цієї опери в домі композитора, де виконавцями були його діти та їхні друзі.

В окремих випадках можна  перед слуханням музики стимулювати  творчу активність учнів, пропонуючи уявити зміст твору через складені ними короткі оповідання. Так, наприклад, перед слуханням фортепіанних п'єс П. Чайковського "Хвороба ляльки" та "Нова лялька" вчитель може запропонувати учням скласти невеличкі оповідання з такими ж назвами.

Перед слуханням музичного  твору вчитель може запропонувати  учням згадати певні явища  та події, які вониспостерігали в житті. Наприклад, перед слуханням п'єси В. Косенка "Дощик" учні згадують накрапання дощу, а потім, слухаючи твір, визначають, у яких частинах вони почули це накрапання.

Після первинного слухання учні діляться своїми враженнями про  почутий твір.

Наступний етап - аналіз твору.

Аналізуючи  з учнями прослуханий музичний твір, варто керуватися такими методичними  вказівками:

1. Учителю потрібно  чітко уявляти кінцеву мету  аналізу - допомогти учням ближче  і глибше спийняти музичний  твір, естетично його пережити й оцінити.

2. Доцільно починати  аналіз твору одразу ж після  прослуховування, поки його звучання  ще свіже у пам'яті учнів.

3. Перш, ніж аналізувати  музичний твір, треба, щоб у  дітей створилося загальне враження  про нього. Приступати до аналізу твору варто лише після того, як діти вільно висловилися про своєї враження від прослуханої музики..

4. Мислення дітей новинне  націлюватися на з'ясування того, яка це музика, які почуття  і переживання виражає, якими  засобами вона цього досягає.

5. Шлях аналізу твору йде від розкриття його змісту, задуму, від загальної характеристики музики до деталей і окремих виразових засобів.

6. На першому етапі  спиймання вчитель повинен спрямовувати  увагу дітей не на окремі  якості твору, а на сам процес  руху, його організацію, динаміку. При повторному сприйманні слово вчителя повинно підводити учнів до розкриття виразових засобів, які особливо яскраво характеризують музичний образ.

7. Аналіз твору може  бути більш або менш глибоким, але обов'язково правильним.

8. Аналіз твору повинен пробуджувати уяву дітей, їхні музично-слухові уявлення, викликати правильні, але у кожного свої асоціації.

9. Бесіда про твір  увесь час повинна пов'язуватись  з живим звучанням, пояснювати  його.

10. Успіх і якість  спостереження за музикою залежить від того, наскільки зрозуміле учням завдання, поставлене перед ними. Правильно поставлені запитання виховують уміння чути музику, розвивають музичне мислення.Якщо аналіз проведений вчителем методично грамотно, то під час вторинного слухання, учні сприймають музичний твір більш усвідомлено, оціночно.

  Процес слухання  музики можна будувати по-різному,  а в узагальненому вигляді  він має містити такі варіанти:

1. повідомлення у вступній  бесіді про те, як називається  твір;

2. налаштування дітей  на сприймання музики з пропозицією придумати їй назву;

3. повідомлення про  назву твору з пропозицією  перед прослуховуванням розповісти  про нього ( характер, темп, динаміка, регістр тощо – залежне від  начального завдання уроку).

У першому випадку  переважає пояснювально – ілюстративний метод навчання, у наступних -  метод проблемного викладу, який іноді доцільно поєднувати з ігровим методом, організовуючи слухання музики у вигляді гри «Композитори». Наприклад: « Діти, якби ви були композиторами, яку б назву ви придумали до цієї музики?» Або: «В якому темпі…?» сприяють розвиткові асоціативного мислення й уяви учнів.

2. Слухання твору. Твори  треба слухати в повній тиші, що залежить від того, наскільки  вчитель зацікавив школярів вступною  розповіддю, а також від якості  виконання. Можливі різні варіанти: відтворення в г/запису, у виконанні вчителя, або когось з учнів. Бажано чергувати ці варіанти.

Важливо, щоб запропонований твір сподобався дітям, а щоб викликати  позитивне ставлення до твору  іноді вчитель використовує суггестивний метод ( від слова суггестіо – навіювання). Наприклад, учитель звертається до дітей: «Зараз прозвучить музика, яку послухавши один раз, не можна забути». Якщо учні поважають учителя й цінують його думку, то цей метод може дати позитивний результат.

Повторний аналіз. Після бесіди про твір, який прозвучав у класі, його треба знову прослухати, а потім повторно проаналізувати. Водночас розкрити нові нюанси ще невідомі учням. Одне з найскладніших завдань уроку – зберегти емоційне ставлення до музики під час її аналізу. Мета - почуттєво вийти на роздум про музику».

При аналізі музичного  твору відбувається усвідомлення змісту муз. твору, виразне значення елементів  музичної мови ( темп, динаміка, соліст чи хор. Інструменти). Разом з цим формуються навички культурного слухання (слухати твір до кінця, у тиші), вміння міркувати про музику, давати естетичну оцінку її змісту.

 

Аналіз музичних творів є невід'ємною частиною діяльності учнів на уроках музики, допомагаючи їм проникнути в складний світ художніх образів. Саме на етапі аналізу школярі набувають досвіду музично-творчої діяльності, оволодівають уміннями і знаннями, необхідними для повноцінного музичного сприймання.

Кожний сприйнятий і проаналізований музичний твір — ще один крок у музичному розвитку дітей, який наближає їх до оволодіння музичною культурою. "Найважливішим музичним педагогічним завданням є розвиток звукових (слухових) навичок, які допомагають вільно орієнтуватися і в чисто музичній природі слухових образів (ритм, відстань, динаміка, хода або темп, колорит або тембр), і в емоційному змісті (насиченості) їх, і в символіці вираження і зображення (звукозапис)", — писав Б.В.Асаф'єв.

Вміння і навички слухання музики, які допомагають проникнути в суть музичного образу:

• уміння виділяти інтонаційні зв'язки твору, стежити за розвитком основних інтонацій
• відчувати жанрові ознаки як у їх простих формах (пісня, танець, марш), так і в більш розвинутих;
• розрізняти на слух національно-стилеві особливості музики та її драматургічного розвитку;
• виявляти змістовність функціювання тих виразних засобів, які використані у творі.

Уже в 1-му класі учні знайомляться з інтонаційною природою музики, хоча поняття інтонації для них ще не є предметом спеціальних спостережень. Цьому сприяє постійне з'ясування життєвих зв'язків музики, прагнення до інтонаційної виразності виконання пісень. Лагідно й рішуче, ніжно і гордо співаючи фрази з пісень, учні знаходять ту характерну інтонацію, яка стає основою образу твору, що виконується.

Здійснюючи слуховий аналіз, розкриваючи учням зміст і структуру музичного твору, вчителю доводиться постійно співвідносити свої педагогічні наміри з пізнавально-творчими можливостями учнів. Адже те, що ними не сприйняте, не осмислене, не почуте і не засвоєне, нічого не додає до музичного розвитку дітей та аніскільки не наближає до музики. Тому аналіз музичного твору, який проводиться на уроці музики, є аналізом художньо-педагогічним. Художнім — тому що аналізується твір мистецтва і цей аналіз випливає з його закономірностей; педагогічним — тому що проводиться з урахуванням вікових особливостей дітей, музичного розвитку і завдань виховання. Художньо-педагогічний аналіз без зайвого спрощення співвідносить емоційно-образний зміст твору з інтересами і можливостями слухачів і забезпечує естетичне засвоєння ними даного твору, тобто сприяє реалізації виховної і пізнавальної функцій музичного мистецтва у їх єдності.

На основі художньо-педагогічного аналізу відбувається послідовне, систематичне залучення школярів до музики, до розуміння ними її особливостей. При цьому кожен твір в уяві дітей повинен зберегти свою цілісність і змістовність. Досвід аналізу одного твору переноситься на інші, більш складніші твори, і це забезпечує розвиток музичної культури учнів.

Висновок:Отже, аналізуючи з учнями музичні твори, радимо керуватися такими методичними вказівками:

■ учителю потрібно чітко уявляти кінцеву мету аналізу — допомогти учням ближче і глибше сприйняти твір, естетично його пережити й оцінити. Процес спостереження, вслухування в музику може дещо знизити емоційність сприймання, зате при повторному слуханні минулий аналіз сприятиме естетичному осягненню змісту твору;

■ доцільно починати аналіз твору відразу після прослуховування, поки його звучання ще свіже у пам'яті учнів;

■ перш ніж аналізувати музичний твір, треба, щоб у дітей створилося загальне враження про нього. Якщо музика не почута, не слід братися за її аналіз. Переходити до аналізу варто лише після того, як діти вільно висловилися про свої враження від музики;

• мислення дітей повинне націлюватися на з'ясування того, яка це музика, які почуття і переживання виражає, якими засобами вона цього досягає;
• шлях аналізу твору йде від розкриття його змісту, задуму, від загальної характеристики музики — до деталей і окремих виразних засобів. У вокальних творах цей аналіз значною мірою пов'язується з поетичним текстом;
• на першому етапі сприймання вчитель повинен спрямовувати увагу дітей не на окремі якості твору, а на сам процес руху, його організацію і динаміку. При повторних сприйманнях слово вчителя повинне підводити на розкриття виразних засобів, які особливо яскраво характеризують художній образ. Головна увага звертається на ті засоби, які у даному творі є провідними;
• аналіз твору може бути більш або менш глибоким, але обов'язково правильним. Учителю слід пам'ятати про небезпеку спрощення, підміни власне музичних відомостей побутовими, житейськими прикладами, подекуди далекими від музики;
• не слід спрямовувати увагу дітей, їх уяву на пошуки у непрограмному творі тотожного музиці програмного змісту. По-перше, це відволікає слухачів від основного змісту: діти захоплюються картинами, які їм малює уява; погано слухають музику. По-друге, вони починають мислити предметними образами, невластивими музиці;
• необхідно уникати позамузичних асоціацій, особливо під виглядом "програмних тлумачень", приписування"композитору таких задумів і намірів, які не підтверджуються ні самою музикою, ні документами;
• при пояснюванні творів слід дбати про те, щоб у дітей не виникли спрощені уявлення про музику як про мистецтво, завданням якого є лише "описувати" й ілюструвати події життя. Завдання пояснень — поглибити, закріпити і зробити осмисленішими музичні враження дітей. Пояснююче слово має бути коротким, конкретним, образним і повністю підтверджуватися музичним текстом;