Розвиток музичного сприймання на уроках музики

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Мукачівський  Державний університет

 

 

 

 

 

Кафедра інструментального 

 мистецтва  і методики 

музичного виховання 

Спеціальність 6.02.020401

«Музичне мистецтво»

 

 

Розвиток  музичного сприйняття школярів на уроках музики

 

 

 

 

                                            Курсова робота 

з методики музичного  виховання 

студентки групи  ММ – 1 сп

педагогічного факультету

Бібен Мар’яни М.

Науковий керівник: доцент, зав. кафедри методики музичного  виховання

Качур М. М.

Мукачево 2012

Зміст

Вступ

І. Теоретичні основи розвитку музичного сприйняття

1.1. Сутність  музичного сприйняття та методи  його розвитку

1.2. Музичне сприйняття  – основа музичної культури  школярів

ІІ. Педагогічні  аспекти розвитку музичного сприйняття на уроках музики

2.1. Розвиток  музичного сприйняття в різних  видах музичної діяльності 

2.2. Дитяча опера як засіб активізації музичного сприйняття молодших школярів

2.3. Форми

Висновки 

Список використаної літератури

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Проблема сприймання музики – одна з найскладніших  внаслідок суб’єктивності цього процесу і остаточно не розв’язана. В її опрацювання вагомий внесок зробили такі корифеї музичної педагогіки, як Б. Асаф’єв,  Н. Гродзенська, В. Шацька, а також учені-методисти В. Бєлобородова, Л. Горюнова, О. Ростовський, О. Рудницька та інші.

Як показали дослідження, у сприйманні молодших школярів найрозвиненіший емоційний  компонент, відстають у розвитку музичний (гармонійний) слух і мислення. Головний компонент музичного сприймання – співтворчість – виявляється на рівні безпосередньої, емоційної чутливості до музики. Компоненти сприймання взаємозв’язані між собою.

Розвиток сприймання музики – складне завдання, зокрема  на початковому етапі навчання. Справа у тому, що молодші школярі, слухаючи музику, під впливом її моторики перестають сприймати твір. Вони можуть бути неуважними, потім знову слухати музику, не помічаючи, що якийсь час взагалі не чули її.

Музика є  одним із наймогутніших засобів  виховання, що надає естетичного забарвлення усьому духовному життю людини. Якщо змістовність духовної культури становлять естетичні, моральні та світоглядні цінності суспільства, то музика є інтонаційним способом вираження цих цінностей.

В. О. Сухомлинський  – «Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ , у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури». Ці слова видатного педагога-гуманіста конкретизують його думку про музичне виховання як виховання людини.

Уміння слухати і чути музику не є вродженою якістю. Пізнавально-творчі можливості учнів розвиваються в активній музичній діяльності, у цілеспрямованому аналізі музичних творів, бо лише власна діяльність є запорукою глибоких переживань, естетичної насолоди, високих художніх смаків і переконань. У процес сприймання музики включається досвід безпосередніх переживань і роздумів учнів, який формується під впливом музичного мистецтва, а також художній досвід, пов’язаний з виконанням музики. Це дає можливість розглядати сприймання як основу засвоєння школярами втіленого в музиці досвіду естетичних ставлень до дійсності. Тому головним завданням музичного виховання учнів є формування активного сприймання музичних творів.

Актуальність  музичного сприймання полягає, по-перше, у відтворенні закодованих в музичному тексті образів, по-друге, у встановленні духовного спілкування з цими образами. Це надає комунікативній системі (композитор – музичний твір – слухач) діалогічного характеру, адже слухач веде діалог з образами музичних творів, а через них – з композиторами. Як зазначав М. С. Каган, художня інформація не повідомляється, а народжується в процесі спілкування художника і слухача, виконавця, глядача, є плодом їх спільної активності.

Розуміння музики як засобу художнього спілкування принципово змінює трактування музичної діяльності. Відчуття музики, що лежить в його основі, не можна характеризувати лише як слухово-акустичний процес. Оперування звучаннями перетворюється у власне музичну діяльність лише при розкритті інтонаційно-художньої природи інтонаційно-художньої природи музики.

Відомий психолог Є. В. Назайкінський у праці «О психологии музикального восприятия»  велику увагу приділив факторам, які  впливають на їх формування музичних навичків сприймання в початковій стадії розвитку людини, і в результаті дії яких готується база для осмисленого слухання музики.

У теорії музичного  сприймання головним чином досліджується  вплив різних чинників на музичний розвиток особистості, а також характер їх цілеспрямованого використання у  процесі музичного виховання. З деяких питань, наприклад, змісту і методів музичної діяльності, ще не визначилася єдність поглядів як на принципи музичного навчання, так і на систему знань і вмінь, якими має оволодіти учень. Недостатньо вивчені й закономірності формування музичного сприймання. Тому теоретичні дослідження поки що належно не впливають на практику музичного виховання. Однією з причин такого стану є, напевно, те, що проблема формування музичного сприймання знаходиться на перетині різних наук і це суттєво ускладнює її дослідження.

Як предмет  дослідження музичне сприймання є складною і багатогранною проблемою, безпосередньо пов’язаною з багатьма гранями духовного життя людини. Потрапляючи у коло інтересів різних наук, проблема музичного сприймання вивчається відповідно у різних аспектах. У філософсько-естетичному аспекті вона розглядається через призму основних гносеологічних проблем, коли досліджуються загальні закономірності відображення дійсності в музиці, розкривається об’єктивний зміст суб’єктивних слухацьких образів, їх місце і роль у психічній діяльності людей. У соціологічному аспекту вивчається соціальне значення пізнання музики, зумовленість сприймання належністю слухачів до певних соціальних груп тощо. У психологічному аспекті розглядаються ідеальні утворення, які виникають при сприйманні музики, закономірності музичного сприймання, психічні якості, які зумовлюють успіх музичної діяльності. У філологічному аспекті вивчаються нейродинамічні механізми формування й актуалізації образів і асоціацій, думок і почуттів. У музикознавчому аспекті досліджуються особливості музичного мистецтва, його специфічної мови, механізму впливу на слухачів тощо. На перетині названих підходів знаходиться педагогічний аспект дослідження музичного сприймання, адже формування музичного сприймання пов’язане з пошуком шляхів і методів передачі знань, умінь і навичок, необхідних для діяльності музичного сприймання.

Для музичної педагогіки важливі філософські погляди  Г. В. Плеханова на мистецтво як специфічну форму суспільної свідомості, на критерії оцінки творів мистецтва, своєрідність впливу мистецтва на суспільну психологію, суть творчого процесу написання сприймання творів мистецтво. Цінною є думка про те, що мистецтво виражає ідеї і морально-естетичні оцінки ставлення людини до дійсності не прямим, а опосередкованим шляхом. Зокрема, вчений вважав, що так званий «ідейний зміст» художнього твору полягає не в довільних і нерідко вульгарних ідеологічних тлумаченнях, а в його здатності активізувати емоційно-оцінні, художньо-пізнавальні та інші реакції особистості.

Проблеми художнього сприймання, у тому числі музичного, дістали широке осмислення в сучасній філософській літературі (О. Л. Андрєєв, Ю. Б. Борев, К. Горанов, А. В. Гулига, І. А. Зязюн, М. С. Каган, М. І. Колесник, В. О. Кудін, О. П. Лановенко, Л. Т. Левчук та ін.). учені вказують на зростанні ролі мистецтва у формуванні особистості, посилення його впливу на масову свідомість. Розвиток засобів масової комунікації й інформації значно розширив межі проникнення мистецтва у життя людей. Важливою є думка про те, що функції художнього твору реалізуються лише за наявності відповідної культури художнього сприймання.

Сприймання  музики досліджується в багатьох напрямках. Зокрема, психофізіологічні  дослідження вивчають зафіксовані приладами органічні реакції слухачів на музику або її окремі компоненти (М. П. Блінова, О. М. Гарбузов, А. Л. Готсдинер, І. М. Догель, І. Р. Тарханов та ін.).

Психологічний напрям складають дослідження, присвячені музично-перцептивним здібностям людини (Л. Л. Бочкарьов, В. О. Бетлугіна, А. Л. Готсдинер, В. М. Мясищев, С. І. Науменко, Г. С. Тарасов, К. В. Тарасова, Б. М. Теплов та ін.), закономірностям і механізмам сприймання музики або окремих її виразних засобів і елементів музичної форми (С. М. Бєляєва-Екземплярська, Є. В. Назайкінський, Ю. М. Рагс, Е. Сопчек, Б. Л. Яворський, К. Хевнер та ін.).

Проблема музичного  сприймання як одного із фундаментальних  понять мистецької педагогіки охоплює  методологічний, теоретичний і методичний рівні її розв’язання. Так, сучасні дослідження процесу музичного сприймання спираються на грунтовну музикознавчу та психолого-педагогічну основу (М. Арановський, Л. Виготський, О. Костюк, Є. Назайкінський, В. Медушевський, Г. Орлов, В. Остроменський, О. Рудницька, О. Ростовський, А. Сохор). Прикладні аспекти проблеми розв’язуються, зокрема, у Державному стандарті освіти в галузі «Мистецтво», який закладає підґрунтя інноваційних змін у практиці естетичного виховання і, одночасно, інтегративність і варіативність у реалізації змісту шкільної художньої освіти.

Мета  курсової роботи полягає в розкритті розвитку музичного сприйняття школярів на уроках музики.

Завдання курсової роботи:

1. Проаналізувати  сутність музичного сприйняття.

2. З’ясувати значення музичного сприйняття, як основи музичної культури школярів.

3. Охарактеризувати  роль музичного сприйняття в  різних видах музичної діяльності.

4. Визначити  педагогічні умови розвитку музичного  сприйняття на уроках музики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Теоретичні основи розвитку музичного сприйняття

1.1. Сутність  музичного сприйняття та методи  його розвитку

Музичне сприймання є складним процесом, у якому взаємодіють  чимало елементів, спільних для багатьох людей і особливих для конкретної особи.

Сутність поняття «музичне сприймання» у науково-методичній літературі різних років нерідко використовувалося поряд з поняттями «слухання музики», «показ музики», «аналіз музики», «пояснення музики», «музичний розбір», «відображення музики», «споживання музичних творів» тощо. Навіть побіжна характеристика наведених визначень виявляє їх однобокість і неточність: вони то надмірно розширюють сутність явища («відображення музики»), то звужують її до однієї зі сторін («музичний розбір»).

У сучасній науковій літературі найчастіше зустрічаються  терміни, що визначають діяльність людини, яка слухає музику: «сприймання музики» і «музичне сприймання». Поняття «сприймання музики» здебільшого використовується у працях психологів, відображаючи ситуацію, коли сприймання охоплює музику лише як предметний матеріальний процес, як специфічний об’єкт впливу на людину. Поняття «музичне сприймання» означає спрямування сприймання на «осягнення і осмислення тих значень, якими володіє музика як мистецтво, як особлива форма відображення дійсності, як естетичний художній феномен».

Певно, що термін «сприймання музики» відповідає широкому колу явищ, до якого входить, зокрема, і музичне сприймання, яке має бути «адекватним музиці як сфері втіленого в музичній матерії ідеально уявного художнього смислу». Зазначимо, що в спеціальній літературі, особливо минулих років, поняття «сприймання музики» і «музичне сприймання» нерідко розглядаються як синоніми, що слід враховувати вчителю. 

Як відомо, сприймання є чуттєвим відображенням предметів  і явищ об’єктивної дійсності в сукупності притаманним їм властивостей та особливостей при їх безпосередній дії на органи чуття. Музичне сприймання, у зв’язку зі специфікою об’єкта сприймання – музики, - поняття значно ширше, ніж безпосереднє почуттєве відображення дійсності, бо відбувається водночас у формі відчуттів, сприймань, уявлень, абстрактного мислення. Це складний багаторівневий процес, зумовлений не лише музичним твором, а й духовним світом людини, яка сприймає цей твір, її досвідом, рівнем розвитку, психологічними особливостями тощо.

В основі сприймання музики лежать психофізіологічні закономірності, характерні для сприймання людини взагалі. Воно має рефлекторну природу, є аналітико-синтетичною діяльністю, здійснюється під впливом суб’єктів зовнішнього середовища, як і всі види сприймань носить активний характер.

Термін «сприймання» має два значення. У першому значення це образ предмета, що виникає в результаті сприймання, - у другому – процес формування цього образу.

Музичне сприймання органічно пов’язане з такими елементами художньо-естетичного досвіду людства, як естетичний ідеал і художній образ, естетичний смак і художній стиль, естетичне почуття і художнє мислення. Будучи  опосередкованим духовним життям людини, воно водночас виступає важливим чинником її художнього, естетичного й духовного збагачення.

Музичне сприймання – суб’єктивна внутрішня необхідність, пов’язана з особистісним смислом. Тому забезпечення і розвиток індивідуальності музичного сприймання – умовою його формування і розвитку.