Розвиток музичного сприймання на уроках музики

Тому як для  загального музичного розвитку, так і для розвитку окремих музичних здібностей одним з найважливіших завдань учителя в роботі з молодшими школярами є визначення сформованості їхнього музично-слухового багажу й опора як на нього, так і на досвід їхніх дитячих емоційних вражень.

По-друге: у процесі навчання завжди необхідно мати на увазі його головну мету. В даному разі – це емоційно-естетичний розвиток, який досягається внаслідок розвитку музичного.

У цьому разі для правильного розуміння шляхів розвитку учнів і його здійснення необхідно розглянути значення поняття «сприйняття». Цей термін всебічно охоплює складний художньо-пізнавальний акт, що включає в себе первісне слухання та естетичне освоєння музичного явища.

Музичне сприйняття припускає наявність у людини певних музично-естетичних здібностей, навичок і знань, які дозволяють об’єктивно-творчо сприймати втілені у музичних образах явища оточуючої дійсності. Найбільш узагальнено: поняття «музичне сприйняття» формулюється як одна з форм музичної діяльності (у нашому випадку – головний вид діяльності), яка полягає в естетичному пізнанні оточуючої дійсності, відтвореної у музичній образності, на основі загально-художнього освоєння засобів музичної виразності.

Музичне сприйняття як складний вид взаємодії, комунікації  людини з музикою не лише зумовлює у своєму розвитку декілька ступенів, а й є основою для розвитку музичних здібностей.

Вельми умовно можна виділити два рівні розвитку музичного сприйняття. Перший –  це низький рівень, рівень непідготовленого слухача, коли музичний твір сприймається слухачем на вільно-асоціативній основі. При цьому адекватність сприйняття відсутня і твір сприймається слухачем як чергування більш або менш гарних звукосполучень, мелодій, приємних гармоній, знайомих ритмів тощо; коли відсутня оцінка виконання, розуміння стилістичних особливостей твору, проникнення в авторський художній задум. У цьому разі слухач може лише приблизно визначити загальний настрій твору, його емоційний тонус.

За визначенням  Б. Асаф’єва, такий слухач сприймає окремі моменти «протікаючої» музики, або, точніше, переживає своїх враження від цих моментів. Ціле ж, тобто твір від них зникає. Асаф’єв вважав, що по-справжньому зрозуміти та оцінити музику може лише підготовлений слухач, той, що не просто спостерігає її, а й розуміє. «Це важливо, - писав він, - тому, що пасивно сприйнята музика гіпнотизує почуття та зачаровує волю, активне ж розуміння її, навпаки, посилює інтенсивність переживань і розкриває перед людиною багатий світ слухових образів…».

Розвиток музичного  сприйняття відбувається поступово і нескінченно, у процесі накопичення музично-слухового досвіду. Кінцеву позначку цієї шкали намітити неможливо. Поступово сприйняття стає більш адекватним, набуває цілісності та глибини, спрямованості на розуміння авторського задуму. Виникає здатність оцінювати стилістичні особливості музики та якість її виконання.

І, звичайно, процес у розвитку музичного сприйняття прямо залежить від розвитку музичних здібностей. Правильно організований  процес систематичного слухання музики сприяє розвитку музично-художнього слуху (як образного, виразного чуття музики), музично-естетичних здібностей (як уміння визначати своє ставлення до музики, яскравість, багатство уявлень, асоціацій, що виникають під впливом сприйняття музики тощо).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Дитяча  опера як засіб активізації  музичного сприйняття молодших  школярів

Одним з багатьох засобів музично-виховної роботи, який допомагає прищепити дітям любов  до музики, навчити розуміти її, виховати художній смак, розвинути творчі здібності, є дитяча опера.

У сучасних програмах  з музики, створених авторськими  групами під керівництвом О. Я. Ростовського, А. Т. Авдієвського, починаючи з молодшого  шкільного віку, приділяється велику увага вивченню дитячих опер, що органічно продовжується у позакласній роботі і сприяє успішному здійсненню постановки музичного спектаклю.

Так, центральне місце у навчальному репертуарі ІІІ чверті 2 класу (див. Програми та поурочні методичні розробки для  середніх загальноосвітніх шкіл. Музика 1 – 4 класи / Керівник авторської групи О. Я. Ростовський. – К. Перун, 1996 – С. 126) посідають дитячі опери «Вовк і семеро козенят» М. Коваля і «Лисичка, Котик і Півник» К. Стеценка.

Яскраві та доступні мелодії цих опер сприяють формуванню звуковисотного, ритмічного слуху дітей. Опери пристосовані за теситурою до можливостей дитячого голосу. Мелодії основних тем нескладні,  швидко засвоюються учнями.

Зупинимося  на опері К. Стеценка «Лисичка, Котик  і Півник», зазначивши, що композитор використав народні пісні для  характеристики персонажів. Наприклад, сцена гри дітей Лисички побудована на фольклорному матеріалі. Тут звучать такі народні пісні: «Пускайте нас», «Був собі журавель», «Про Савку», «Ой дзвони дзвонять».

В опері втілені  найкращі риси українського музичного  фольклору, насамперед, його етичне зерно – виховати у дітей високі моральні якості: мужність, чесність, скромність, справедливість, почуття дружби, обов’язку, товариськості.

На початку  ознайомлення з оперою розповісти дітям  про події, що в ній відображено. Можливо, що сюжет цієї казки знайомий більшості учнів, проте цікава, барвиста, захоплююча, невелика за часом розповідь дозволить створити позитивну мотивацію у молодших школярів для її розуміння і сприймання.

Котик і півник побраталися, поставили собі маленьку хатку і жили весело. Півник залишався вдома, а котик ходив у ліс на здобич. Кожного разу він попереджав півника, щоб той, коли прийде лисичка, не озивавсь і не відчиняв вікно. Але лисичка так жалісно просила вогню, що натопити хату і зігріти маленьких діточок, що півник відчиняв їй віконце. Лисичка хапала півника і бігла до лісу. Півник кричав, кликав котика на допомогу. І котик, почувши, наздоганяв лисичку, віднімав півника і знову велів йому не пускати лисичку, бо наступного разу йшов все далі і далі до лісу.

Третього разу, коли лисичка вкрала півника, котик  був далеко і не почув його крику. Лисичка принесла півника додому і збиралася приготувати з  нього обід. Коли котик повернувся з лісу, він зрозумів, що сталося  лихо. Враз вирішив йти на допомогу своєму товаришеві. Зробив собі скрипочку, взяв торбинку, прийшов до лисиччиної хатки і став грати й співати:

- Ой тили-ли-чки

Та було в  лисички

Чотири дочки,

П’ятий синко,

Ще й Пилипко.

Вийди лисе,

Подивися – 

Чи хороше граю?

 

Спочатку вийшла подивитися перша дочка, хто так хороше грає. Котик її схопив і в торбу. Так він зробив із другою, з третьою, із четвертою дочками лисиці. Далі він співав і сину лисички. Коли вийшла сама лисиця подивитися, де ж поділися її діти, котик схопив її і в торбу. Тоді пішов у лисиччину хатку, взяв півника і вони повернулися додому та стали жити весело і дружно.

Хоча програмою  передбачено тільки слухання дуету  Котика і Півника («Ой, як добре жити у згоді»), практика роботи в школі  свідчить про велике бажання дітей  власно виконувати верхній голос цього дуету. Тому доцільно не лишати дітей цієї можливості. До того ж, цей дует є своєрідним лейтмотивом дружби, часто звучить в опері і може виконуватися учнями в умовах уроку музики, а також під час постановки музичного спектаклю в позаурочний час.

Перед ознайомленням  з темою Лисички («Півнику-братику, ясний соколику…») можна разом  з дітьми створити образ лисички, продемонструвати рухами її ходу. Діти розкажуть, що лисиця хитра, хижа тварина, вона може красти курей. Можна запропонувати  учням описати характер музики, яка б передала образ такої лисиці. Слухаючи і розучуючи тему Лисички, звернути увагу учнів на виразні, ласкаві, м’які, але настирливі інтонації Лисички, яка улесливо вмовляє Півника відчинити двері. Проте діти помітять, що супровід до пісні звучить погрожуючи, зловісно, страшно.

Щоб збудити  творчу уяву дітей перед слуханням  і розучуванням теми Котика («Ти, мій  брате Півнику…»), можна спочатку прослухати її у виконанні на фортепіано, не називаючи попередньо чия це тема. Характеризуючи музику, визначити з учнями, хто з дійових осіб опери-казки може бути такий рішучий, сміливий, упевнений.

Після прослуховування  теми Півника («Котику-братику, несе мене лиска…») діти визначають жалібні інтонації  і прохання, вказують на їх повторення і схожість з інтонаціями знайомої пісні «Щедрик». Доцільно запитати учнів, якими засобами зображується в музиці рух, відтворити його за допомогою власних рухів. Під час розучування намагатися, щоб діти виражали характер інтонацій у співі. Протилежною за характером є друга тема Котика («Що ж мені робити»). Це пісня-плач. Діти почують у ній розспівні «схлипування» на низхідних інтонаціях. Учням можна запропонувати визначити відмінність і подібність інтонацій першої і другої тем Котика.

Під час ознайомлення з другою темою Лисички («Долом, долом, долино») спрямувати увагу учнів на те, що образ лисички тут розкривається з іншого боку. Вона не тільки хитра, хижа, улеслива, а й любляча мати, яка турбується за своїх дітей.

Коли ці та інші теми добре засвоєні дітьми, окремий урок доцільно присвятити прослуховуванню музики з першої дії опери. Учні беруть участь у виконанні тих партій, які вони засвоїли. При цьому є важливим є момент розподілу ролей, під час якого вчителю необхідно враховувати психологічні якості виконавців.

Під час роботи над оперою доцільно надавати учням  можливості для вокальної, танцювальної, інструментальної імпровізації. Наприклад,

1) запропонувати  дітям підібрати елементарні  музичні інструменти для супроводу  теми Котика («Ти, мій брате  Півнику») і визначити місця їх використання;

2) запропонувати  імпровізацію для створення музичних  інтонацій для передачі різних  почуттів (смутку, радості, страху, захоплення  тощо);

3) перевтілення  героїв твору. Осягнути характер  героїв, перевтілитися в нього  за допомогою уяви, набути здатність мислити, відчувати, говорити, співати так, як мислить, відчуває, говорить і співає герой, допоможуть школярам такі завдання: «Припустимо я, - Півник. З якою інтонацією, з якими словами я б звертався до Котика, аби він почув і врятував мене від хижої лисиці». Або: «Я – Лисичка. З якою інтонацією, з якими словами я б зверталася до Півника, аби обдурити його, щоб він відчинив віконце»;

4) яким радісним  веселим танцем (Котика і Півника)  можна було б завершити оперу.  Придумати танцювальні рухи і підібрати музичні інструменти для супроводу танцю;

5) зробити спробу  зафіксувати процес розвитку  подій, музичних образів, тобто  змоделювати музичний твір як  інтонаційний процес (можна за  допомогою кольорового моделювання:  олівцями, картками, кубиками). В малюнках інтуїтивно відбуваються різні ознаки емоційного переживання музики (наприклад, позитивна або негативна ознака): колір олівця і напрям лінії угору або вниз; різні засоби виразності – регістр (положення лінії), динаміка (натиск олівця), темп (характер руху), ритмічна пульсація тощо;

6) створення  ілюстрацій до опери;

7) корисно пропонувати  учням підбирати звуки, які  вчитель навмисно пропустив у  мелодії будь-якої теми опери,  або створити підголоски. Такі  завдання доречно доповнювати  питанням, що ведуть до чіткого розуміння моральних аспектів і сприяють формування активної позиції школярів, наприклад:

а) Кого з героїв ти обрав би у друзі? Чому?

б) Як би ти повів  себе в аналогічній ситуації? Чому ти вважаєш, що так краще?

в) Ти хотів би допомогти Котику? Чому? Як би ти це зробив?

г) Чи є в цій  опері негативні персонажі? Кому б з героїв ти допоміг стати  кращими, добрими? Як би ти це зробив?;

8) переробка  сюжету казки. Наприклад, коли  Лисиця вкрала Півника і бігла  лісом вона раптом зустріла Вовка. Що вона говорила б, яка в неї була б інтонація? Яку за характером музику ви б склали до цих слів?

На уроках можна  надавати учням можливість імпровізувати  маленькі сцени з опери у ролях  і вправи у формі ігор, мімічних сцен. Вони розвивають творчу уяву учнів, збагачують їхній естетичний досвід, сприяють поглибленню інтересу до мистецтва, допомагають від несвідомо-емоційного сприйняття засобів музичної виразності переходити до їх теоретичного аналізу. В спробах власної творчості закріплюється такий матеріал, як поняття про висоту і тривалість звуків, темп, динаміку, форму, розмір тощо.

Наступним етапом у роботі над образом є його музичне втілення. Вчитель має  стежити, щоб у процесі виконання  музичних тем кожного з персонажів була правильна інтонація, темп, ритм, характер виконання. Всі виконавці мають супроводжувати свій спів виразною мімікою, узгоджувати рухи з характером музики.

Коли кожен  виконавець добре розуміє свій образ, вільно в ньому почувається, починається  робота над груповими етюдами. Завдання вчителя на цьому етапі – узгодити характерність образу з ансамблевістю і координацією сценічних дій.

Взагалі репетиційна  робота проводиться так, щоб дати як найбільшу змогу імпровізації музичного, танцювального, ігрового матеріалу  опери. Важливим є не стільки досягнення професійного рівня виконання, скільки розкріпачення особистості, розвиток універсальних здібностей школяра – уяви, асоціативно-образного мислення, творчих умінь, емоційного відгуку, збагачення його духовного досвіду через ознайомлення з методикою театрально-творчої діяльності на основі інтеграції мистецтв.