Розвиток музичного сприймання на уроках музики

Цілісне емоційне сприймання музики різного змісту і жанрів, а також її виражальних засобів  пробуджує інтерес учнів до музики. В процесі слухання музики у дітей нагромаджується художній досвід, на основі якого виховуються музичні слухові уявлення, звукообразність музичного сприйняття, уявлень, мислення, всі музичні здібності. Крім того, в процесі слухання розвиваються такі необхідні властивості, як увага і її обсяг, розподіл і концентрація, переключення; довільність психічних функцій, пам’ять, аналітичні можливості.

Музичний матеріал для сприймання повинен бути високохудожній, але невеликим за обсягом, цікавим  і завершеним за змістом. Щоб пересвідчитися в результативності сприймання дітьми музики, можна після прослуховування твору поставити перед ними такі запитання: «Де початок, а де кінець музики?», «Музика звучала весь час однаково, чи вона змінювалася?» і под. Заграти останні фрази кінця твору або репризу, або середину. Правильна відповідь свідчить про сприйняття п’єси в цілому і про можливість помічати зміни в мелодії, гармонії та ритму (тобто учень уже сприймає драматургію розвитку образу). Залежно від змісту і рівня сприйняття музики розробляється і коло питань. З учнями бажано говорити про емоції, настрої, характер, тембри, ритм і навіть гармонію. 

 

 

 

 

 

ІІ. Педагогічні  аспекти музичного сприйняття на уроках музики

2.1. Розвиток  музичного сприйняття в різних  видах музичної діяльності

Музичне сприймання – основний вид музичної діяльності, оскільки саме воно передує всім іншим. Навіть коли діти на уроках зайняті  здебільшого хоровим співом, то перш ніж розучувати пісню, її треба сприйняти.

Сприймання  музики в педагогічній науці розуміється як естетичне осягнення музичного явища в єдності його змісту й форми. Це, насамперед, осягнення художніх образів музичного твору й виражених у ньому емоцій і почуттів.

Поряд з терміном «сприймання музики» вживають словосполучення  «слухання музики», яке використовують у двох значеннях: як синонім сприймання музики і як компонент уроку музики (на відміну від співів). В тім, якщо його застосовують в другому значенні, все одно воно «вбирає в себе» й перше.

Отже, сприймання і слухання – не одне й те саме, але в методиці музичного виховання обидва поняття вживають як ідентичні. Далі слухання музики розглядатимемо як цілеспрямоване сприймання.

Сприймання  музики проходить у всіх видах  музичної діяльності на уроках. Співаючи в хорі сприймаються не тільки всі хорові партії, але і розвиток твору в цілому. Вивчаючи хоровий твір потрібно сприйняти не тільки мелодію, але і супроводжуючі її голоси або інструментальний супровід. Акомпануючи на музичному інструменті або на ритмічних інструментах важливо слідкувати за змінами, які відбуваються в творі.

Сприймання  музики є самостійною діяльністю, яка називається слухання музики.

Під час слухання музики діти знайомляться з різними  музичними творами, які часто  не в змозі виконати самі. Під  час сприймання музики формується інтерес до неї, творчі здібності, музичний смак, оцінні якості, а також уміння і навички, які будуються на певному музичному досвіді.

Якісний і повноцінний  музичний смак формується на досконалих художніх і музичних творах, що належним чином сприймаються.

Величезне значення у розвитку інтересу до музики має  правильно організований процес сприймання музики через вокалізацію  основних тем твору, утворенню за контрастом і суміжністю з іншими видами мистецтва.

Музичне сприйняття – процес глибинний, малодоступний зовнішньому спостереженню, що ускладнює як діагностику засвоєння музики школярами, так і керівництво ним. Тому в музичному вихованні дітей великого значення набуває така організація діяльності слухачів, яка дає змогу контролювати і спрямовувати її. Це визначає так важливу умову формування музичного сприйняття, як подання суб’єктивного музичного образу у зовнішній матеріалізованій формі, тобто моделювання сприйняття.

Музичний твір є складною динамічною системою взаємопов’язаних елементів. Осягаючи музику як цілісне явище, слухач одночасно виділяє із звукового потоку певні елементи або їх сукупність, які здаються йому більш суттєвими. Моделювання сприйняття школярів дає вчителю змогу зафіксувати ці суттєві, на думку учня, елементи, контролювати і аналізувати процес сприйняття з метою пошуку ефективних шляхів раціонального керівництва ним. Отже, метод моделювання виконує дві функції: по-перше, виступає для дітей як пізнання музичного твору, по-друге, є інструментом вивчення і контролю вчителя за сприйняттям учнів. У поєднанні з іншими методами він допомагає організувати «що дуже важливо!» самостійну роботу учня в процесі сприйняття, спрямувати процес пізнання й осмислення ним музичних вражень.

Розглянуті  умови, взяті кожна окремо, не зможуть  забезпечити успішне формування музичного сприйняття школярів. Порушення навіть однієї умови, при дотриманні всіх інших, також буде негативно впливати на цей процес. Тому тільки комплексне забезпечення виділених умов може стати основою успішного керівництва формування музичного сприйняття школярів.

Слухання і  сприймання музики є самостійною  діяльністю, яка називається слухання музики. Під час сприймання музики формується інтерес до неї, творчі здібності, музичний смак, оцінні якості, а також  уміння і навички, які будуються на певному музичному досвіді.

Сприймання  музики надзвичайно складний і багатогранний  процес, який забезпечує співпереживання  музичного змісту і художньо-образне  відображення внутрішнього світу, пов’язаного з реальним навколишнім життєвим середовищем.

Потрібно розмежувати  два поняття: сприймання музики і  сприйняття її. Сприймання музики –  це процес. Сприйняття музики – це конкретний рівень сприймання в його конкретному  результаті. Адже кожен слухач не тільки по-різному сприймає музику, але  і не однаково відчуває її ідейно-художній зміст, її образи, і це закономірно.

Сприймання  твору – це завжди творчий процес кожного слухача, який працює на досягнення і осягнення головної ідеї твору.

Музика є  емоційним мистецтвом і без емоцій і почуттів музики не існує, тому перше враження на прослуханий твір є завжди емоційним в більшій мірі, ніж логічним.

Характерною ознакою  музичного сприймання є послідовність, яка полягає у взаємозв’язку «минулого» звучання твору з «теперішнім» і «очікуваним», тобто «сконструйованим» самим слухачем наперед звучанням.

Відомо, що музика може бути сприйнята емоційно активно  і пасивно. При активному емоційному сприйманні музика впливає на душу людини і викликає в неї хвилювання, радість чи смуток, щастя чи страждання, піднесеність, меланхолію, рішучість і упадок, тобто всю гаму людських переживань. Для того, щоб музика справді стала могутнім засобом виховання, потрібно навчити дітей сприймати її як частинку людського життя.

Вчителеві музики важливо створити на уроці такі передумови, які в найбільшій мірі сприяли глибокому емоційному сприйняттю музичного образу, викликаючи при цьому стійкі музичні враження.

Музика –  це плідна і благородна діяльність людства, через яку вона пізнає і перебудовує світ.

Б. В. Асаф’єв висунув важливу думку, що сприймання поряд із творчістю і виконавством є необхідною ланкою музичного пізнання:

«Я  зрозумів, що композитори мусять володіти тим, чим давно володіють поети, романісти, оратори: розуміти і цінувати сприймання не як «поступку смакам нікчемної публіки» (цих гордощів давно треба позбутись), а як явище, що має глибоке значення у всьому формуванні становленні музики, як випробовування її життєздатності».

Проблема сприймання музики – проблема багатогалузева. Вона може розроблятися і в естетичному, і в гносеологічному, і в психологічному, і в соціологічному аспекті.

Зростання пізнавально-виховного  впливу музики безперечно передбачає розвиток своєрідних психічних якостей, зокрема, здатності до сприймання музики. Від досконалості музичного сприймання значною мірою залежить розуміння слухачем ідейно-емоційного змісту музичних творів.

Слухання є  важливим способом освоєння музики. Слухаючи, діти пізнають ідейно-образний зміст  творів, вдовольняють запити, тішать свої смаки. Сприймання є не лише складовою  частиною музично-образного пізнання, а виступає як відносна самостійна його форма.

Слухати музичний твір – це перш за все емоційно переживати його, пройматися почуттями, вираженими в ньому. У процесі сприйняття не тільки почуття стимулюють діяльність, а й образи, які виникають в уяві слухача, значно підсилюють емоційне враження від музики, роблять його стійким і барвистим; вони є багатим джерелом нашим естетичних переживань.

Асоціації уявлень  вважається найнеобхіднішим елементом  повноцінного естетичного сприйняття мистецтва. Це підтверджується і спостереженнями над сприйняттям музики дітьми, у яких музичні образи викликають бажання фантазувати.

Фантазування  у підлітків має тенденцію  швидко переходити в дію, у вчинок. Важливим у цьому віці є формування творчої уяви, особливістю якої психологи вважають її здатність по-новому поєднувати елементи, набуті попереднім досвідом.

Досвід підлітка недостатньо багатий. Відомий радянський психолог Л. Виготський наголошує, що «відносна  самостійність дитячої уяви, її незалежність від діяльності свідомості є вираження не багатства, а бідності дитячої фантазії».

У психіці дітей  частіше замикається коло, образ  – емоція – образ. В цьому інтенсивному зв’язку між уявою і емоційною сферою криється одна з причин тієї віри, з якою ставляться діти до всього фантастичного. Л. Виготський з цього приводу відзначає: «… характер комбінацій… їх якість і різноманітність значно поступаються комбінаціям дорослого».

Для естетичного  сприйняття характерно, з одного боку, відтворення об’єкта з максимальним наближенням, а з іншого – більше або менше перетворення образу в уяві суб’єкта  залежності від його досвіду, знань, потреб.

Кожен вид мистецтва  є засобом сприйняття і відображення в творах реальної дійсності. Однак  навіть у синтетичних видах мистецтва (театр, кіно) система впливу уяви обмежена зором і слухом. В інших же (живописі, музиці та ін.) лише слухом або лише зором.

Мислення в  процесі художньої творчості  і художнього сприйняття прокладає  шлях від почуттєвої специфічності  і відокремленості до образної універсальності і доступності мистецтва людині. Ним є асоціації, фізіологічна основа яких – рефлекторна діяльність великих півкуль головного мозку. Вона полягає в тому, що окремі органи чуття в їх ізольованій діяльності сприяють аналізу зовнішнього світу, а умовні рефлекси і обґрунтовані ними асоціації – синтезу вражень. Від асоціацій до суджень мислення йде збагаченим попереднім досвідом пізнання світу.

Слухання музики – це найважливіший аспект музичного  виховання учнів, оскільки без нього не може здійснюватися ніяка музична діяльність, у тому числі й навчання музики. Завдяки різноманітності методів і форм знайомство з творами різних жанрів і композиторів сприяє розширенню музичного кругозору учнів, вихованню в них музичного смаку. В процесі слухання формуються навики музичного мислення, вміння емоційно та свідомо сприймати музичну тканину, яка весь час перебуває у розвитку, накопичується музично-слуховий досвід.

Б. В. Асаф’єв, який приділяв багато уваги проблемі викладання музики у школі, писав про те, що «спостереження… музики передусім веде до загострення слухових вражень (реакції на слухові дратування), отже, до збагачення нашого життєвого досвіду та нашого знання про світ через слух».

Часто процес слухання музики організовується молодими вчителями формально: без урахування вікових і психологічних особливостей дітей, даючи лише окремі відомості про твір. Унаслідок цього не виникає живого контакту з дітьми, їхньої зацікавленості, захопленості музикою і як результат не реалізується достатньою мірою їхній музичний та емоційний розвиток. Тобто процес слухання музики не перетворюється на процес сприйняття її. Це можна пояснити тим, що в дітей не було сформовано зацікавленого ставлення до твору, що вивчається, в результаті чого його художній образ (або образи) не був повноцінно сприйнятий. При слуханні різних творів їм не стало ясно, що кожен з них має свої музично-виражальні засоби, свою мелодію, ритмічний малюнок, що чим пильніше вслуховуватися у музичний твір, тим більше можна помітити у ньому особливого, цікавого.

Для того, щоб  сформувати і розвинути інтерес  до музики у школярів, учителеві  необхідно не лише володіти методикою  навчання, а й ураховувати при цьому багато інших моментів.

По-перше: у роботі з учнями молодшого шкільного  віку треба пам’ятати, що вони приходять до школи із своїм досвідом «взаємодії» з музикою, різноманітних контактів з нею. Цей досвід сформувався в них ще до школи, на музичних заняттях у дитячому садку, в побуті тощо. Далеко не вся сприйнята таким чином музика була гідна їхньої уваги, але необхідно враховувати те, що впливаючи на дитину, вона залишає свої відбитки в її підсвідомості, формує її музично-слуховий досвід.

Як відомо з  музичної психології, «почута музика неминуче підлягає особистій слухацькій інтерпретації, за якою життєвий та естетичний досвід суб’єкта втягується у процес розвитку суб’єктивного образу цієї музики. Слухач сприймає музику, інтерпретуючи її, «пристосовуючи» до свого духовного світу і її духовний зміст».