Розвиток музичного сприймання на уроках музики

Серед функцій  музичного сприймання можна виділити комунікативну функцію, тобто здатність музичних творів слугувати засобом художнього спілкування, завдяки спрямованому впливу музичної структури на процес і результат сприймання.

В особистісному  плані виділяються такі функції  музичного сприймання, як задоволення потреби у художньому пізнанні, творчості, переживанні, самовихованні, естетичній насолоді, розрядці, стимулювання інших видів діяльності, формування певного настрою, тонусу тощо.

Конкретна функція  музичного сприймання реалізується в системі операцій, в якій виявляється багаторівневість діяльності слухача.

Музичний твір як об’єкт сприймання є особливим чином настроєною й організованою в єдиному ключі художньою структурою, яка несе в собі мобілізуючий заряд естетичного впливу на почуття, відомість і волю слухача. Поза цією структурою музичний образ, у повному розумінні цього слова, існувати не може.

Музичний твір – це актуалізований і перетворений автором минулий досвід людини, суспільства, людства. Його зміст складають художньо-інтонаційні  образи, втілені в осмислених звучанням (інтонаціях) результати відображення й естетичної оцінки дійсності у свідомості композитора і виконавця. Це світ уявлень, який формується у свідомості слухача, уявлень про самий твір, навколишню дійсність і людей, автора і виконавців. Однак зміст цей залежно від якості діяльності слухача постає перед ним у різному обсязі.

Музичний образ  виникає лише при певному поєднанні  компонентів музичної мови. Переконливо  показав це на основі системно-структурного аналізу В. В. Медушевський. Музичний образ він характеризує як систему життєвих (емоційних, рухових, сенсорних, мовних, ситуативних тощо) асоціацій, яка знаходить своє втілення у музичному матеріалі – моделюється в музичних засобах і породжує у них відношення, названі «синтаксисом образу».

Відмінності у  сприйманні одного й того ж твору  різними людьми не є особливістю  музики – вони є наслідком природи  сприймання як психічного явища, в якому  завжди присутній суб’єктивний момент. Однак у різнорідності слухацьких вражень, які іноді навіть вдамо-виключають одне одного, завжди можна виявити щось спільне, що має об’єктивну основу в самому творі.

Отже, музичне  сприймання є однією з форм музичної діяльності, яка заклечається в естетичному  пізнанні оточуючої дійсності, втіленої в музичній образності, на основі узагальнено-художнього засвоєння музичної виразності.

Шкільний вік  – сприятливий для естетичного  виховання. Емоційна чутливість, безпосередність  вияву почуттів, підвищена вразливість  створюють психологічні та педагогічні  передумови, необхідні для розвитку музичного сприйняття в дітей. Естетичний досвід, набутий в дитинстві, накладає відбиток на поведінку людини, стиль спілкування з іншими людьми. Мистецтво вчить чуйності, по-своєму готує школяра до життя.

Здатність музичного  сприйняття формується у процесі активної діяльності, охоплюючи всю сферу естетичної свідомості. Сприйняття набуває творчого характеру в тих випадках, коли музика дістає емоційний відгук у слухача. Створення таких ситуацій є однією з важливих умов педагогічного керівництва музичним сприйняттям дітей.

Музика орієнтована  на інтонаційний досвід людини. Лише через  інтонацію можна зрозуміти красу правдивість музичних образів.

Багатство мовного  досвіду дитини, запас асоціативних уявлень про характерні інтонаційно-пластичні рухи, пов’язані з виразом почуттів та емоційних реакцій людей, дозволяють успішно використовувати у процесі аналізу музичних творів інтонаційно-образні аналогії, які доступні дітям і найбільш відповідають природі музики як інтонаційного мистецтва.

Становлення цілісного уявлення про музичний образ відбувається поступово, включаючи перше враження про прослухане, його оцінку, раціональну аргументацію. Стихійність сприйняття ускладнює розуміння логіки відбиття життя в музиці, як у мистецтві динамічному, процесуальному, де кожний звук, тема, інтонація обумовлені один одним. У зв’язку з цим відповідальним педагогічним завданням стає вироблення у школярів естетичних настанов, необхідних для аналізу музики, формування уявлень про відбиття в музичних образах життєвиявлень людського «Я».

Розпізнати  емоцію, виражену в музичному творі, не значить до кінця зрозуміти  його зміст. Важливо встановити з  музикою духовно-особистісний контакт, подивитися на світ очима музичного  героя, розкрити образ у життєвому  контексті, домислити, театралізувати, збагатити засобами живопису, поезії. Виражені в мистецтві почуття завжди звернені до людини, потребують співпереживання. Проникаючись ними, дитина включається у непомітну внутрішню роботу з само-будівництва власної духовної сфери, саморозвитку почуттів, само створення нових моральних якостей, настроїв, само створення як особистості, індивідуальності. У цьому полягає специфіка морально-естетичного впливу мистецтва на людину.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Музичне  сприйняття – основа музичної  культури школярів

Сприймання  музики надзвичайно складний і багатогранний  процес, який забезпечує співпереживання  музичного змісту і художньо-образне  відображення внутрішнього світу, пов’язаного з реальним навколишнім життєвим середовищем.

Потрібно розмежувати  два поняття сприймання музики і  сприйняття її. Сприймання музики –  це процес. Сприйняття музики – це конкретний рівень сприймання в його конкретному результаті.

Адже кожен  слухач не тільки по-різному сприймає музику, але і не однаково відчуває її ідейно-художній зміст, її образи, і не закономірно.

Можна слухати  музичний твір і не завжди повністю чути його суть, тому слухач «вживається» в музичні образи твору.

Музика впливає  різноманітними засобами виразності, які проходять у часі – це і ладо-тональний склад, темпоритм, тембральна структура, динамічна архітектоніка, метро-ритмічна моторика, поетичне слово, якщо це вокальний або хоровий твір. Всі ці разом взяті компоненти викликають настрій і основну думку твору, складні людські переживання, які випливають від уяви і життєвого та музичного досвіду особи.

Сприймання  твору – це завжди творчий процес кожного слухача, який працює на досягнення і осягнення головні ідеї твору.

Використовуючи  свій власний життєвий і музичний досвід та творчу художньо-образну уяву, музикальність, слухач досягає ототожнення думок і почуттів з бажанням композитора, поета та виконавця. Адже музичний твір як об’єктивна звуково-виконавська обдарованість завжди має триєдине джерело композитор – поет – виконавець – слухач.

Музика  є емоційним мистецтвом і без  емоцій і почуттів музики не існує, тому перше враження на прослуханий  твір є завжди емоційним в більшій  мірі, ніж логічним. Тільки після досягнення емоційної сфери музики і усвідомлення музично-художнього образу, який протікає у ритмі-часі можна здійснювати детальний аналіз твору.

Характерною ознакою  музичного сприймання є послідовність, яка полягає у взаємозв’язку «минулого» звучання твору, з «теперішнім» і «очікуваним», тобто «з конструйованим» самим слухачем наперед звучанням, яке і визначає суть формотворення музики у певну структуру.

Дуже важливою ознакою якості сприймання є і  те, що музика якби розділяється на три категорії.

Перша – це музика, яка повністю сприймається, «вичитується», «осягається», «співпереживається», усвідомлюється з першого разу прослуховування. Це трапляється тоді, рівень сприймання та рівень музичного і життєвого досвіду слухача відповідає рівневі ідейно-художнього змісту і складності музичної мови твору.

Друга – це музика, яка  не повністю сприймається, емоційно переживається, глибоко хвилює слухача, але залишаються елементи, які не можуть бути повністю сприйняті через відсутність механізмів їх «осягнення». Ці елементи можуть стосуватись філософської сторони змісту, незрозумілості музичної мови та формотворення. Тому, щоб «ужитися» в даний музичний твір, слухач потребує неодноразового повторення його в звучанні. Повторення твору його повноцінне сприймання залежить від музично-культурного рівня слухача, його природніх музичних даних, розвитку слуху, музичної пам’яті, ступеня готовності сприймати музичний твір.

Третя ознака – характеризується, коли музика сприймається на високому емоційно-чуттєвому рівні, і настільки  «дивує» своєю глибиною і красотою, складністю і довершеністю музичної мови і музичною майстерністю, що слухач вимагає неодноразового повторення її звучання і при кожному з них він шукаючи знаходить все нові і нові форми музичної мови і образи, які були раніше його не відомі. Такою властивістю мають твори І. С. Баха, С. Людкевича і ін. композиторів світової класики.

Природа музичного мистецтва  тісно пов’язана як з трудовим, так і з духовним життям народу. Саме через музичне мистецтво дитина збагачує свій емоційний досвід (почуття і вміння їх переживати), прилучається до музичної спадщини рідного народу. У зв’язку з тим, що існує національний «музичний генотип», починати залучати учнів до музики бажано з національних мелодій, які через цю обставину засвоюються природно і легко. «Музичний генотип» ми умовно розглядаємо як сукупність спадкових музичних структур і засобів, які поколіннями передавалися в народі. А оскільки зміст музики як виду мистецтва становлять емоції, настрої і почуття людей, то музичні виражальні засоби (ритм, лад, гармонія тощо) є похідними від них. Але водночас необхідно слухати твори й інших народів, як для зіставлення, так і для ознайомлення дітей з музичним мистецтвом інших країн. Так дитина долучається до своєї національної і світової культури. Бажано також, щоб учнів слухали музичні твори, про місто, в якому живуть, край (якщо такі твори є). Це, крім музичних знань, буде виховувати у дітей любов до свого міста, народу, природи. Через те, що музика захоплює такі сфери психіки людини, як сенсорика, моторика, емоції тощо, вплив музики на психічний розвиток людини в цілому дуже суттєвий (творчість, духовність, розум). А у зв’язку з тим, що музичні здібності мають емоційно-моторну природу, вони виявляються дуже рано (часто вже у 2 роки) і тому становлять начебто «фундамент» для психічного розвитку індивіда. Крім того, музичні здібності, маючи комунікативний характер, несуть у собі можливості спілкування (колискова, ладуньки тощо), що дозволяє дитині легше входити в новий для неї світ (адаптуватися в ньому). Це зумовлено тим, що музичні здібності несуть у собі підвищену сенсорну чутливість, емоційну чуйність до тих людей, з якими дитина спілкується. Тобто музичне пізнання – це завжди емоційне пізнання. Жодних конкретних знань (крім деяких акустичних) музика дати не може, а виховати позитивне або негативне ставлення до них – в її можливостях. Тому роль музичного виховання у духовному становленні особистості дуже велика і нічим її не можна замінити.

Одночасно музичне виховання  і навчання сприяє і розвитку ,а  іноді корекції розумових і творчих здібностей. З психології відомо, що емоції живлять розум (є його енергетичною базою). Наприклад, сприймання музичного твору, диференціація його за виразними засобами (лад, ритм, тембр тощо) сприяють розвитку інтонаційної виразності мови учня, легшому засвоєнню дітьми звукового складу слів тощо; просторовому сприйманню фігур, ліпленню; логічному мисленню тощо.

Спеціальна спрямованість  музично-естетичного виховання в початковій школі, його послідовність і відповідність особливостям психічного розвитку дитини призводять до виховання в неї естетичних потреб, інтересу до різних видів художньої діяльності, художнього смаку, які так важливі для становлення особистості.

При відповідному опрацюванні  змісту і форм роботи вчителем музики ці види музичної діяльності доступні всім дітям. Ми підкреслюємо – всім дітям. А от співи недоступні абсолютній більшості і навіть не зовсім корисні для них у цьому віці. Це в першу чергу пов’язано із закономірностями анатомо-фізіологічного дозріванні серцево-судинної та легеневої систем,  також вокальних зв’язок. Вокальні зв’язки як апарат  вокального інтонування музики, за науковими дослідженнями, дозрівають значно пізніше. А у зв’язку з тим, що мистецтво співів – це мистецтво дихання, органи дихання дитини не можуть у цьому віці забезпечити співи без шкоди для здоров’я дитини. Крім того, чистота інтонування залежить не тільки від готовності вокального апарату, а й від наявності певного рівня музично-слухових уявлень (звуковисотного слуху), які в цьому віці не притаманні більшості шестиліток. Водночас і керування зв’язками (інтонування), і дихання, і музично-слухові уявлення – все це вже довільні процеси, які теж з’являються з віком.

Тому провідне місце на уроці музики має належати таким видам музичної діяльності учнів: слухання музик, музикування на дитячих музичних інструментах та диригування. Крім того, є певні музичні ігри, які бажано використовувати для ознайомлення і закріплення музичного понятійного апарату. Учнів можуть також співати від 3 до 5 хвилин за власним бажанням і так, як вони можуть це робити (не працювати над чистотою інтонування, диханням). Головне, щоб вони співали в тому настрої, який виражено у пісні.

Почну свої поради з такого, на мій погляд, дуже суттєвого факту, без урахування якого якісний  розвиток музичного сприйняття у дітей не може відбуватися. В системі музичного виховання існують усталені погляди щодо обмеженості (що відповідає примітивності) музичного сприймання і переживання шестирічних і старших дітей: начебто вони спроможні сприймати тільки спеціально для них написані твори («Купили ведмедика», «Не купили ведмедика»), що пов’язано з ототожнюванням перцептивних і репродуктивних можливостей учнів. Рівень розвитку емоційної сфери та ранній вияв музичних здібностей дозволяють шестирічним адекватно змісту сприймати і переживати високохудожні музичні твори. І слід саме на високохудожніх творах розвивати і виховувати музичне сприйняття учнів, інтерес до музики (дітям же не показують «маленьке небо», «маленьке море» тощо). Відтворювати ж дитина дійсно може (через фізичну, а не музичне обмеженість – малі руки, не сформовані вокальні зв’язки, недосконала моторика тощо) «дитячу» музику.