Дидактичні ігри, як засіб ознайомлення дітей з правилами безпеки в побуті

Зміст

 

 

Вступ…………………………………………………………………………………2

 

Розділ І. Теоретичні аспекти використання дидактичних ігор на уроках в початковій школі…………………………………………………………………….4

 

1.1 Історія виникнення ігор…………………………………………………………4

1.2 Трактування поняття «дидактична  гра» в психолого-педагогічній літерату-

рі………………………………………………………………………………………7

1.3 Дидактичні умови використання гри в навчальному процесі………………10

 

Розділ ІІ. Дидактичні ігри, як засіб ознайомлення дітей з правилами безпеки в побуті………………………………………………………………………………..14

 

2.1 Застосування ігрової діяльності на уроках ОБЖ…………………………….14

2.2 Основні правила поведінки в побуті……………………………………….....19

2.3 Дидактичні ігри, як засіб ознайомлення дітей з правилами безпеки в побу -ті……………………………………………………………………………………..21

Висновок…………………………………………………………………………….25

Список використаних джерел……………………………………………………..27

Додаток

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 Навчання – складний і  діалектико-суперечливий процес. У  ньому поєднується три взаємопов’язані  компоненти: зміст навчання (програм і підручників, наочних і дидактичних посібників, ігрові цікаві завдання з предмету тощо), викладання (педагогічна діяльність викладача) і учіння (навчально-пізнавальна діяльність учнів). Зміст і структура уроку в школі повинні сприяти удосконаленню кожного із цих компонентів.

 Зміст підручника доповнюється  різноманітними дидактичними матеріалами  і, в першу чергу, системно ігрових  і цікавих завдань. викладання  вчителя повинно бути зрозумілим, доступним із захопленням, із  переборенням труднощів, творчим.

 Дитина фактично входить у світ дорослих через гру. Гра - це її біологічна потреба, гра - це праця, гра - це навчання, вона нічим не замінюється, а природжена потреба організму, без задоволення якої неможливий нормальний розвиток мозку дитини.

 Здобуті учнями міцні знання перетворюються у переконання тільки тоді, коли вони є результатом свідомої, самостійної роботи думки. Отже, вчителю важливо застосовувати такі методичні прийоми, які б збуджували думку школярів, підводили їх до самостійних пошуків, висновків та узагальнень. Сучасна школа має озброїти учнів не лише знаннями, вміннями і навичками, а й методами творчої розумової і практичної діяльності.

 Цілком природно, що саме  в грі слід шукати приховані  можливості для успішного засвоєння  учнями математичних ідей, понять, формування необхідних умінь і навичок. Дидактичні ігри дають змогу індивідуалізувати роботу на уроці, давати завдання, посильні кожному учню, максимально розвиваючи їх здібності.

 Граючи, діти вчитимуться лічити, обчислювати, розв'язувати задачі, конструювати, порівнювати, узагальнювати, класифікувати, робити самостійні висновки, обґрунтовувати їх, набуватимуть нових навичок.

 Якщо спочатку учень зацікавиться  лише грою, то його дуже швидко  зацікавить пов'язаний з нею  матеріал, у нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам'ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі. Гра дає змогу легко привернути увагу й тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих важливих і складних предметів, властивостей чи явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається. Наприклад, одноманітні розв'язування прикладів стомлюють дітей, виникає байдужість до навчання. Проте розв'язування цих самих прикладів у процесі гри "Хто швидше ?" стає для дітей вже захоплюючою, цікавої діяльністю через конкретність поставленої мети - в кожного виникає бажання перемогти, не відстати від товаришів, не підвести їх, показати всьому класу, що він уміє, знає.

 У дидактичних іграх діти  спостерігають, класифікують предмети  за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати свою думку в зв'язаній і зрозумілій формі.

 

 Актуальність теми підсилюється  ще й тим, що в Україні в  навчальних програмах нема повного  переліку ігор і ігрових ситуацій. В підручниках і зошитах з друкованою основою мало вміщено ігор і ігрових ситуацій, мало спеціальних методичних посібників і рекомендацій щодо використання ігрових і цікавих завдань на уроках в початковій школі.

 Це зумовило вибір теми курсової роботи. Метою роботи є аналіз методики використання дидактичних ігор, як засобу для ознайомлення дітей з правилами безпеки у побуті.

 Задачами роботи є:

- ознайомитися з виникненням і розвитком теорії гри,

- розглянути психолого-педагогічні аспекти використання дидактичної гри на уроках в початкових класах,

 - проаналізувати методи і форми застосування гри на уроках в початковій школі,

 - сформулювати висновки і пропозиції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Розділ І. Теоретичні аспекти використання дидактичних ігор в ночатковій школі

 

 

 1.1 Історія виникнення ігор

 

 Справжнє наукове вивчення  процесу навчання математики  передбачає розгляд всіх аспектів  цього процесу - історичного, психологічного, педагогічного і математичного - у взаємозв'язках.

 Видатний письменник і кінорежисер  О.П. Довженко (1919-1959) писав: "Сучасність  завжди на дорозі з минулого  в майбутнє".

 Гра - це заняття з метою  розваги, розвитку кмітливості, пам'яті, розумового і фізичного загартування  тощо, обумовлене певними правилами та прийомами. Дитячі ігри є засобами виховання. Часто гра організується з навчальною метою.

 Гра - форма діяльності в умовних  ситуаціях спрямована на відтворення  і засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в соціально закріплених  способах здійснення предметних дій, в предметах науки і культури. У грі, як особливому історичному виді суспільної практики, відтворюються норми людського життя і діяльності, дотримування яких забезпечує пізнання і засвоєння предметної і соціальної дійсності, інтелектуальний, емоційний і моральний розвиток особистості.

 У дітей молодшого шкільного  віку гра є ведучим видом  діяльності.

 Гра вивчається в психології, етнографії і історії культури, в теорії керування, в педагогіці  і інших науках. Гра виникла  і використовувалася при навчанні дуже давно. Первісна людина з'явилася 2,5-3 мільйони років тому. Перша людина поступово перетворилася в людину розумну, це сталось протягом 100 тис. - 40 тис. років тому. 10000 років тому люди починають оперувати конкретно-геометричними фігурами. 4 тис. років тому наші пращури вже розв'язували арифметичні і геометричні задачі і в цей час з'явились і прості математичні ігри. Наприклад, гра (XVIII ст. до н.е.): "Хто перший розріже одиничний квадрат на 12 трикутників і чотири квадрати, які між собою рівновеликі?" (Є кілька способів). Нумерація, яка з'явилася 10 тисяч років тому - це перша арифметична операція додавання і віднімання одиниці. Лічба - це перший вільний теоретичний акт розуму дитини і він став початком для впровадження математичних ігор при навчанні математики (назвати пропущене число)

Типи і способи навчання та виховання змінювалися під впливом розвитку виробництва, техніки, науки і культури, суспільство немов би замовляло типи навчання .

 Перший тип навчання (близько 10000-2500 рр. до н.е.) був практично-наслідувальним. Тут тільки зароджувались елементи гри. Батьки розвивали у своїх дітей за допомогою навідних питань здібності розумові і професійні (якщо дітей кілька, то влаштовували змагання як елемент гри.

 Другий тип навчання (близько 2500-600 рр. до н.е.) був репродуктивний і з'явився внаслідок обробки металу, де потрібна була певна кмітливість. Для цього при дворах фараонів і царів відкривали школи в Єгипті і Вавилоні. Використовували при навчанні методи заучування, зазубрювання, прослуховування і відтворення, навчання за зразком: "Роби так як роблю я, а я роблю так… ". Між учнями практикувалися змагання під девізом "Хто швид - ше ?".

 Третій тип навчання (близько 600 р. до н.е. - 500 р. н.е.) - словесно-доказовий (графічно-доказовий, бо панівною наукою була геометрія). При цьому навчанні використовувалися бесіди, діалог, обґрунтування, вправляння, усний виклад, теоретичні настанови і особливо розваги - дидактичні ігри. Розв'язувалися задачі на кмітливість, на побудову, доведення, де потрібно було інтенсивно розмірковувати і встановлювати переможця.

 Четвертий тип навчання (епоха  середньовіччя з V ст. до XV ст.) - словесно-догматичний  і словесно-схоластичний. Такий тип  навчання мало вимагав методу  гри.

 П'ятий тип навчання (епоха  відродження з XV до XVI ст.) - наочно-споглядальний вимагав від дітей вчитися спостерігати за явищами природи. В цей час посилюються задачі, що вимагають напруги та пізнавальні задачі ігрового характеру.

 Шостий тип навчання (епоха  бурхливого розвитку капіталізму з XVI ст. до XVIII ст.) - наочно-інформаційний, коли гра займає панівне місце в навчанні дітей а методу гри дається теоретичне обґрунтування.

 Сьомий тип навчання (епоха  імперіалізму і соціалізму, з XVIII до XX ст.) - породжує інформаційно-пізнавальний тип навчання дослідницьке, розвиваюче, програмоване, проблемне навчання і комп'ютеризація), де навчають дітей з 5-6 років, для яких гра стала одним із необхідних методів навчання початкової і елементарної математики.

 Братські школи, що виникли  в Україні в боротьбі народних мас проти феодально-кріпосницького і національного гніту, проти польських, угорських, литовських та інших феодалів, проти турків і татарської агресії і коли в ХІV-ХV ст. виникла явна загроза асиміляції українців через насадження католицьких шкіл, були активними провідниками доцільного використання дидактичних ігор при навчанні дітей.

 Щоб зберегти менталітет  українського народу, братські школи, що вперше з'явилися у Львові  і Луцьку (1463 р.) переросли в могутні  культурні й освітні осередки із школами і друкарнями. Братства швидко поширювались по всій Україні: в 1615 р. засноване Київське братство, до якого поступило багато міщан, а також запорізьке військо на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним. Братські школи стали національною гордістю українців і цінним надбанням світової педагогічної думки. Застосована вперше в світі у братських школах класно-урочна система навчання давала можливість одному вчителеві вчити багато учнів і інтенсивно використовувати ігровий метод. У братських школах запозичив і удосконалив класно-урочну систему чеський педагог Я.А. Коменський (1592-1670), який розробив методи навчання, серед них був і метод гри.

 Братські школи зумовили  появу на Україні не тільки  початкових і середніх шкіл, а  й вищих навчальних закладів, серед яких провідним стала Києво-Могилянська Колегія (1631), яка пізніше перетворилася в Києво-Могилянську академію (1703). Тут великий філософ-математик Феофан Прокопович читав математику (1704 р.), де приділяв значну увагу методу гри. Дидактична гра розглядалась і в знаменитій книзі Леонтія Магніцького "Арифметика сиречь наука числительная", яка перевидавалася впродовж 50 років в Російській імперії (з 1703 по 1753 р.) як підручник з арифметики.

 Спробу систематичного вивчення  методу гри першим зробив в кінці XIX ст. німецький вчений К. Гросс, який вважав, що в грі відбувається попередження інстинктів стосовно майбутніх умов боротьби за існування ("теорія попередження").

 Німецький психолог К. Бюлер  визначав гру як діяльність, що  відбувається заради одержання "функціонального задоволення". Фрейдисти бачать в грі вираження глибинних інстинктів або потягів. Г.В. Плеханов вказував, що гра виникла з праці.

 Теорію гри, яка виходить  із визнання її соціальної  природи, розробляли психологи Епаркін, Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв. Пов'язуючи гру з орієнтовною діяльністю, Д.Б. Ельконін визначає гру як діяльність, в якій складається і вдосконалюється управління поведінкою.

 Відмінними ознаками розгортання  гри є ситуації, що швидко змінюються, в яких виявляється об'єкт після дій з ним, і надзвичайно швидке пристосування дій до нової ситуації. В структуру гри дітей входять: ролі, взяті на себе тими, хто грає, його як засіб реалізації цих ролей; ігрове вживання предметів, тобто заміна реальних предметів ігровими, умовними, реальні відношення між тими хто грає, одиницею гри і в той же час центральним моментом, що об'єднує всі її аспекти, є роль.

 Сюжетом гри постає відтворююча  в ній галузь дійсності; змістом  гри виступає те, що відтворюється  дітьми в ролі головного моменту діяльності і відношень між дорослими в їх трудовому і суспільному житті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Трактування поняття  «дидактична гра» в психолого-педагогічній  літературі

 

Сьогодні єдиного погляду на визначення поняття “дидактична гра” у педагогічній літературі неіснує. Цей термін має різні тлумачення в працях окремих дослідників. Проблемам гри приділяли значну увагу мислителі і педагоги як минулого, так і сучасного: Платон, Арістотель, Рабле, Я.А. Коменський, Д. Локк, Ж-Ж. Руссо, І. Кант, К. Ушинський, А. Макаренко, Л. Виготський, О. Запорожець та інші. Так, наприклад, М.В. Кларін визначав, що дидактична гра - це гра за правилами, підпорядкованими досягненню заздалегідь накресленого ігрового результату. У багатьох працях дослідників відображено різні підходи до визначення сутності дидактичної гри. Так, науковці визначають сутність гри як форму спілкування (М. Гончаров, Т. Ладивір, М. Лісіна, В. Семенов, В. Сушко, Н.Філатова), форму діяльності (Л. Виготський, Д. Ельконін), умову розумового розвитку (П. Каптерєв, Є. Покровський, С. Рубінштейн, І. Сікорський, А. Смирнов). А. Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжню працю. Однак, зазначав він, тільки та гра є педагогічно цінною, в якій учень активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини.