Дидактичні ігри, як засіб ознайомлення дітей з правилами безпеки в побуті

 Опрацювавши педагогічні джерела, ми наводимо найбільш вдале, на  наш погляд, тлумачення цього  поняття: дидактична гра - індивідуальна, групова і колективна навчальна  діяльність учнів, що включає  в себе елемент суперництва та самодіяльність в засвоєнні знань, умінь і навичок, набуття досвіду пізнавльної діяльності і спілкування в процессі ігрового навчання.

 Дидактичні ігри, ігрові заняття  і прийоми підвищують ефективність  сприймання учнями навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

 Існують також і різні  погляди на класифікацію дидактичних  ігор. На думку О. Сорокіної доцільно  виокремити такі види дидактичних  ігор:

1) ігри-подорожі. Відображають реальні факти і події через незвичайне: просте - через загадкове, складне - через переборне, необхідне - через цікаве. Вони покликані посилити враження, надати пізнавального змісту, казкової незвичайності, звернути увагу учнів на те, що існує поряд, але вони цього не помічають. Це може бути подорож у намічене місце, подолання простору і часу, подорож думки, уяви тощо;

2) ігри-доручення. Ігрове завдання  та ігрові дії в них ґрунтуються  на пропозиції що-небудь зробити;

3) ігри-припущення. Їх ігрове завдання виражене в назвах: «Що було б?», «Що б я зробив, якби .?» та ін. Вони спонукають учнів до осмислення наступної дії, що потребує вміння зіставляти знання з обставинами або запропонованими умовами, встановлювати причинні зв'язки, активної роботи уяви;

 4) ігри-загадки. Розвивають здатність до аналізу, узагальнення, формують уміння розмірковувати, робити висновки;

5) ігри-бесіди. Основою їх є спілкування  вчителя з учнями, учнів між  собою, яке постає як ігрове  навчання та ігрова діяльність. Цінність таких ігор полягає в активізації емоційно-розумових процесів (єдності слова, дії, думки, уяви учнів), у вихованні вміння слухати і чути питання вчителя, питання і відповіді учнів, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, висловлювати судження.

 Як зазначає В. Аванесова, відповідно до характеру ігрових дій, дидактичні ігри поділяються на:

- ігри-доручення. Ґрунтуються на  інтересі дітей до дій з  іграшками і предметами: підбирати, складати, роз'єднувати, з'єднувати, нанизувати  тощо;

- ігри з відшукуванням предметів, їх особливістю є несподівана поява і зникнення предметів;

- ігри з відгадуванням загадок. Вибудовуються вони на з'ясуванні  невідомого: «Впізнай», «Відгадай», «Що  змінилось?»;

- сюжетно-рольові дидактичні ігри. Ігрові дії, передбачені у них, полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, у виконанні ролей (покупця, продавця, вовка, гусей та ін.);

- ігри у фанти або в заборонений  «штрафний» предмет (картинку). Вони  пов'язані з цікавими для дітей  ігровими моментами: скинути картку, утриматися, не сказати забороненого слова тощо.

 Функціонально всі види дидактичних  ігор зорієнтовані на те, щоб  навчати і розвивати учнів  через ігровий задум. Ця їх  властивість зумовлює особливості  роботи педагога щодо використання  ігрових методів у розвитку  школярів.

 Провівши дослідження літературних  джерел, ми виокремили найважливіші  завдання навчальних ігор.

1.Дидактична гра збагачує чуттєвий  досвід учня, забезпечує розвиток  сприймання. Розвиток сенсорних  здібностей у дидактичній грі  відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння виражати думки словами, адже для розв'язання ігрового завдання учневі доводиться знаходити характерні ознаки предметів і явищ, порівнювати, групувати, класифікувати їх, робити висновки, узагальнення. Виконання цікавих ігрових дій і правил сприяє розвитку спостережливості, довільної уваги, швидкого і тривкого запам'ятовування.

2. Розв'язання дидактичного завдання  формує також і волю. Добросовісне  виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки, організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуванню в учнів моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів як продуктів праці , про норми поведінки, стосунки з однолітками і дорослими тощо).

3. Ігри з дидактичними іграшками, природним матеріалом, картинками  сприяють естетичному розвитку. Цікава дидактична гра викликає  позитивні емоції, поліпшує самопочуття.

 Дидактична гра, як метод  навчання має свою структуру. Так, Г. Пятакова і Н. Заячківська визначають 4 етапи в структурі навчального процесу, який передбачає дидактичну гру:

1. Орієнтація. Вчитель характеризує  тему, яка вивчається, основні правила  гри та її загальний хід.

2. Підготовка до проведення. Розподіл  ролей, вивчення ігрових завдань, процедурні питання.

3. Проведення гри. Вчитель стежить  за грою, фіксує наслідки (підрахунки  балів, прийняття рішень), роз'яснює  те, що незрозуміле.

4. Обговорення гри. Вчитель керує  дискусійним обговоренням гри. Увага  приділяється зіставленню імітації з реальним світом, установленню зв'язку гри зі змістом навчальної теми .

 З'ясувавши значення дидактичної  гри та існуючі види цього  методу навчання, ми підкреслюємо  ефективність та необхідність  використання дидактичних ігор  на уроках української мови. Найефективнішими є ті уроки української мови, на яких використовують різноманітні форми роботи, збагачують їх знахідками своїх творчих пошуків. У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, учні не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. Використаня дидактичної гри, на наш погляд, буде доцільним і на уроках української мови.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Дидактичні умови використання  гри в навчальному процесі

 

 Перш ніж розглянути дидактичні  умови використання гри в навчальному  процесі, з'ясуємо значення таких  понять, як “умова” та “дидактична  умова”. В педагогіці умови визначаються  як – обставини чи особливості  реальної дійсності, за яких відбувається або здійснюється щось.

 Відповідно, дидактичні умови  – сукупність обставин, які роблять  успішним протікання навчального процессу.

 Проаналізувавши літературу  і дослідивши понятійний апарат, ми виділяємо такі дидактичні  умови успішного використання гри в навчальному процесі як:

 наявність мети навчально-виховного  процесу, яка має особистісний  смисл і забезпечує позитивну  мотивацію учнів в процесі  навчання з використанням гри  на уроках української мови;

- особистісно-зорієнтований характер  ігрової діяльності;

- застосування комплексу різноманітних  дидактичних ігор на безпеки  життедіяльності;

 Тож розглянемо їх детальніше.

Перша умова – мета навчально-виховного процесу повинна мати особистісний смисл і забезпечувати позитивну мотивацію учнів в процесі навчання з використанням гри на уроках української мови.

 Мотив – (франц. motif, від лат. moveo – рухаю) спонукальна причина  дій та вчинків людини. Виховання  й закріплення в досвіді правильних  мотивів поведінки – одне з найважливіших завдань педагога.

 Мотивація – система мотивів  або стимулів, яка спонукає учня  до конкретніх форм діяльності  або поведінки. Значення мотивації  для поведінки діяльності і  формування особистості школяра  дуже велике. Завдання педагога  – виховання правильної мотивації.

 Показниками, за якими визначаються рівні пізнавальної мотивації є: наявність інтересу до навчання, що зовнішньо виражається у свідомому характері навчально-пізнавальної діяльності, невимушеності дій; цілеспрямованість та наполегливість навчально-пізнавальних дій; тривалість довільної уваги, яку спрямовує учень на навчальну дисципліну; прагнення до систематичного навчання, що зовнішньо реалізується поряд із наполегливістю в охайності, ретельності під час виконання навчальних дій.

 Мотиваційний компонент є  складовою навчального процесу. Цей компонент формує усвідомлення  учнями їх власного стимулу  до діяльності. Повноцінний стимул  можливий за усвідомлення реальної  значущості знань. Тому роз'яснення  мети, поглиблення мотивації є  передумовою позитивного ставлення учнів до навчального предмета. Учитель зобов'язаний викликати в учнів внутрішню потребу в засвоєнні знань. Це досягається за допомогою чіткого й достатнього формулювання учням пізнавального завдання (найчастіше у формі проблемної ситуації), адже одна й та сама за характером і результатами навчальна діяльність учнів може мати різні мотиви. Тому важливо, щоб учитель свідомо управляв мотиваційною стороною навчальної діяльності учнів, їх інтересами і потребами, формував позитивне ставлення до навчання.

 Позитивне ставлення до навчання  можливе, якщо: наукові знання викликають  зацікавленість, а вчитель створює  ситуації, якими учні захоплюються; знання, вміння і навички значимі  для учня практично в різних  життєвих ситуаціях і тому  викликають глибоку зацікавленість; навчальна діяльність стимулює бажання долати труднощі, пробувати власні сили при засвоєнні навчального матеріалу; у системі суспільних пріоритетів наукові знання користуються належним авторитетом, що зміцнює мотиваційну основу навчальної діяльності учнів; сформовано колективний характер навчальної діяльності (створює сприятливу атмосферу і прагнення зайняти достойне місце серед ровесників); підтримується почуття власної гідності; навчальна діяльність є плідною (стимулює подальші старання); утвердилося справедливе оцінювання досягнень, доброзичливе ставлення, повага й розумна вимогливість до учнів.

 Позитивна навчально-пізнавальна  мотивація, яка реалізується в  свідомому визначенні мети власної  навчально-пізнавальної діяльності, розумінні та сприйманні вимог вчителя, наявності та розвиненості умінь працювати з книгою, наявності уміння складати план своїх дій, наявності умінь самоконтролю впливає на підбір дидактичних ігор для уроків української мови.

 Н. Волкова зазначає, що емоційне благополуччя у співпраці вчителя і учнів забезпечується позитивною оцінкою дій і вчинків останніх з боку вчителя і дорослих.

Емоційна налаштованість – це активізація почуттів, обумовлених змістом майбутньої роботи, характером інформації, яку вчителю необхідно передати, а учням.Якщо вчитель не вміє викликати перед майбутньою зустріччю з учнями певних позитивних емоцій, то неможливо створити необхідний психологічний клімат, який забезпечив результативність взаємодії його з учнями.

 Отже емоційна налаштованість є складовою частиною позитивної мотивації. Така мотивація передбачає виникнення стійких позитивних гештальтів, які за основу мали б чітке уявлення сприятливої атмосфери на уроці, схвалення дій і вчинків учня вчителем та однолітками і отримання задоволення від процесу і результатів своєї праці.

Друга умова - ігрова діяльність повинна мати особистісно-зорієнтований характер.

 Особистісно-орієнтована освіта  передбачає таку технологію навчально-виховного  процесу, яка забезпечувала б  створення необхідних умов духовного, морального, емоціонального й інтелектуального становлення особистості, реалізацію не тільки педагогічного впливу, але й педагогічного взаємовпливу співпраці й співтворчості в системі відносин "учитель - учень", активізацію позиції школяра в збагаченні інтелектуального й духовно-морального потенціалу особистості.

 Смисл особистісно-орієнтованого  навчання полягає у створенні  оптимальних умов для становлення  індивідуальності, особистісного розвитку, самовизначення і самоствердження  школяра.

 Варто зазначити, що до ряду важливих особливостей навчання, орієнтованого на особистість учня, на думку Н. Волкової, відносять: гуманістичну систему стосунків учителя й учнів; активну інтелектуальну працю; визнання вкладу кожного школяра у колективний пошук, навчальний результат, орієнтований на розвиток індивідуальності; особистісно-орієнтована система оцінювання; свободу вибору навчальних ролей, завдань та способів їх виконання; ситуацію успіху у розв'язанні пізнавальних проблем; самооцінку особистісних досягнень у навчальному процесі.

 Кожен з учнів має сприйматися  як особистість окрема і цілісна. Відповідно до цього має організовуватися  гра. Отже гра підбирається з  урахуванням ролей адекватних  особистостям кожного учня. Дуже  тонка процедура - розподіл ігрових завдань. Тут учитель має виявити весь психологічний і педагогічний такт. Учнів, які не можуть похвалитися знаннями, необхідно підтримувати, створювати для них ситуацію успіху, щоб вселити впевненість. Незаперечних відмінників і нестримних лідерів можна й навантажити відповідно − їхня перемога буде важчою, але не менш бажаною.