Дослідження проблем доступності вищої освіти та теоретичних аспектів доцільності процесу укрупнення ВНЗ в Україні

         2008 року, із загостренням економічної кризи, спостерігається значне зменшення кількості студенток: їх стало менше, ніж чоловіків за кожною спеціальністю, причому жінки віддавали перевагу спеціальності «Облік і аудит [63, с. 212-213]. У 2009 році загальна кількість студентів обох статей почала поступово вирівнюватися — відповідно 59 (чоловіки) і 41% (жінки), причому за спеціальностял «Облік і аудит», «Фінанси» кількість жінок була більшо («Облік і аудит» — 32% чоловіків і 68% жінок; «фінанси» 35% чоловіків і 65% жінок -[38, с 196]). Тенденція надання переваги жінками економічним спеціальностям зберігається («Облік і аудит» — 24% чоловіків і 76% жінок; «Фінанси» — 32% чоловіків і 68% жінок — [54, с.19).

    Якщо порівняти ці результати з даними по Кіровоградському інституту регіонального управління та економіки (прийом за 10 років: жінки — 59,4%, чоловіки — 40,6%; випуск: жінки — 58,4%, чоловіки — 41,6%), то в останньому випадку бачимо в контингенті студентів стійке перевищення частки жінок. Насамперед це пояснюється набором дисциплін гуманітарного профілю, що їх пропонує цей приватний вищий навчальний заклад.

     Отже, можна зробити певні висновки.

      Демократизація доступності вищої освіти є стратегічним напрямом розвитку системи вищої освіти України. Європейський досвід свідчить, що її вирішення лежить у площині розв'язування таких питань, як загальний університетський доступ і відбір до ВНЗ, трансформація елітарної освіти у масову, рівність у доступності і рівність можливостей у сфері освіти. Останніми роками спостерігається інтенсивне зростання кількості ВНЗ, контингенту студентів у цілому, стабільне розширення мережі освітніх закладів. Попит на вищу освіту задовольняється як у державних, так і в недержавних ВНЗ, частка останніх коливається від 28 в Україні до 71 у Росії.

       Розширення доступності вищої освіти перебуває в прямій залежності від розвитку студентської мобільності. Розв'язання цієї проблеми пов'язують із уведенням Європейської кредитної трансферної системи. На сьогодні приблизно п'ята частина українських ВНЗ започатковують цю систему. Фінансові можливості українського студентства як чинник їхньої мобільності в статті не розглядаються. Принципи тендерної політики в сфері вищої освіти останніми роками забезпечувались практично в усіх країнах континенту. Кількість студентів і студенток, які здобувають вищу освіту в країнах об'єднаної Європи, практично зрівнялась, а в Україні студенток навіть більше. Частка чоловіків серед викладачів вищої школи та працівників наукових установ в об'єднаній Європі більша, ніж жінок. В Україні серед працівників ВНЗ та наукових установ, за даними автора, жінки становлять 47 відсотків[38, с. 150].

    Загальною тенденцією є істотні зміни в якісних характеристиках контингенту студентів (вікові межі, умови праці, соціальне походження), їхні запити та вимоги до освіти. За цих умов багато навчальних закладів, особливо приватних, трансформуються в підприємницькі інституції і ставляться до студентів як споживачів освітніх послуг, залишаючись при цьому осередками освіти і культури [18, с. 7].

3.3. Доцільність процесу укрупнення  ВНЗ Ураїни

     Як один зі шляхів подолання негативних проявів світової фінансової кризи та демографічного спаду у вітчизняній вищій школі нині активно пропагується ідея укрупнення ВНЗ у контексті оптимізації їх мережі та покращення якості надання освітніх послуг. На пострадянському просторі подібні процеси паралельно відбуваються у Російській Федерації, Казахстані, а в Грузії завершились ще 2 роки тому. В розвинених країнах Заходу також спостерігаються процеси злиття, поглинання, інтеграції ВНЗ, тобто фактично вони теж укрупнюються[61, с.21].

      Правовим поштовхом для інтенсифікації даного процесу в Україні став Указ Президента України «Про забезпечення дальшого розвитку вищої освіти в Україні», яким Кабінету Міністрів України було поставлено завдання «забезпечити вдосконалення протягом 2009-2010 років мережі ВНЗ державної і комунальної форм власності, створення укрупнених регіональних університетів з метою посилення наукової та інноваційної складових їх діяльності» [57, с.28]. Суттєвими є такі обмеження в процесі укрупнення ВНЗ: йдеться про ВНЗ державної та комунальної форм власності; укрупнення відбуватиметься за регіональною, а не галузевою ознакою; основною метою укрупнення є посилення наукової та інноваційної діяльності ВНЗ.

    Проблематика оптимізації вищих навчальних закладів є об'єктом дослідження переважно зарубіжних фахівців (А. Белянін, Т. Зак, К. Пахотін. Серед вітчизняних науковців можемо виділити Я. Болюбаша, В. Кременя, О. Лисенко, В. Полохала та інших. Проте питання дослідження особливостей даного процесу в Україні в контексті його фінансової та академічної доцільності для системи вищої освіти розглянуті недостатньо.

     Процес укрупнення ВНЗ в Україні доцільно розглядати через призму основних причин, які його зумовлюють, з урахуванням потенційних перешкод даному процесу та ймовірних позитивних та негативних наслідків.

     На основі проведеного дослідження спробуємо виділити дискусійні причини проведення даної реформи та обґрунтувати їх (Додаток С).

    Зважаючи на досвід укрупнення ВНЗ у Російській Федерації, варто підкреслити ше одну латентну причину реформування з позиції державних органів влади - «...труснути систему вищої освіти. На той момент вона була закостенілою і багато в чому інерційною. Можливо, це і непогано, але проводити будь-які перетворення в такій ситуації нереально. Спроба диференціювати навчальні заклади, виділивши і підтримавши лідерів, серйозно сколихнула вузівську громадськість» [62, с. 14].

     Процес реалізації укрупнення ВНЗ в Україні може зіштовхнутися з перешкодами законодавчого, фінансово-економічного та суспільного характеру. Розглянемо їх детальніше:

     1.На сьогодні відсутнє чітке законодавчо-нормативне підґрунтя у вигляді 
розроблених підходів до об'єднання ВНЗ. Ключові питання стосуються:

  -процедур визначення суб'єктів, які прийматимуть рішення щодо доцільності укрупнення ВНЗ в регіоні;

  -вибору базового ВНЗ;

-обрання нового керівництва ВНЗ та обсягів його повноважень;

  -принципів формування нових структурних підрозділів та масштабів їх діяльності;

-гарантій збереження кількості місць для здобуття вищої освіти за державні кошти та багато інших.

2.Спад промисловості, проблеми фінансово-кредитної системи, зростання безробіття та соціальної напруги потребують сконцентрованої уваги і допомоги уряду, в тому числі і фінансової. Тому на фоні економічних труднощів у країні можливим є другорядність процесу укрупнення ВНЗ, що надзвичайно негативно відіб'ється у майбутньому внаслідок недостатньої прорахованості всіх кроків. Таким чином, нинішній період для радикального реформування вищої школи важко визнати оптимальним.

3.Суттєві зміни у вищій школі повинні опиратися на широку суспільну підтримку. Дотримання цієї умови забезпечить найкоротший трансформаційний період і мінімальний опір незацікавлених суб'єктів. Йдеться про першопочаткову необхідність формування позитивного суспільного бачення шодо укрупнення мережі ВНЗ в Україні, адже громадяни повинні бути зацікавлені у реформах і поінформовані про їх перебіг.

     При цьому особливий підхід та роз'яснення необхідні досить консервативній академічній спільноті, від сприйняття якої значно залежить подальше розповсюдження інформації та безпосередній рівень підтримки або протидії нововведенням. При інтеграції самодостатніх і сталих творчих колективів імовірними є проблеми психологічного, кваліфікаційного та фінансового неузгодження. Ускладнити ситуацію можуть «протести міністерств, в підпорядкуванні яких сьогодні знаходиться чимало ВНЗ, і інтриги навколо процесу об'єднання, які часто зводяться до питання, хто посяде у ВНЗ головну посаду» [59, с.10-12].

     Якщо ж рішення про необхідність укрупнення ВНЗ буде прийняте, то у вищій школі спостерігатимуться певні взаємопов'язані ефекти. Найбільш прогнозованим з них вбачається згортання конкурентних відносин і виникнення монополістичних проявів в освітній та науковій діяльності в регіонах, де було декілька ВНЗ. Звичайно, такий ефект з категорії негативних, оскільки втрата ринкових стимулів не сприятиме якісним змінам у новоутворених структурах. Аза відсутності можливостей вибору серед конкуруючих ВНЗ споживачі будуть змушені звертатися саме до великих регіональних ВНЗ [64, с.9 ].

     У деяких регіонах, наприклад, на Волині, укрупнення не вважається доцільним взагалі, зважаючи на історичний розвиток двох державних ВНЗ, тобто традиційно гуманітарне спрямування у Волинському національному університеті ім. Лесі Українки та інженерно-економічний профіль навчання у Луцькому національному технічному університеті [65, с. 38].

     З іншого боку, ускладниться ефективність управління такою великою структурою. Труднощі можуть виникнути на ґрунті мікроклімату в колективі, пріоритетності наукових шкіл, організаційних, господарських, фінансових, наукових та інших аспектах діяльності ВНЗ. Тому надзвичайно важливо створити таку конструктивну систему менеджменту, яка б у своїй діяльності об'єктивно та неупереджено керувалася визначеними стратегічними пріоритетами, враховувала необхідність інвестиційно-інноваційного розвитку та спрямовувала свої зусилля на посилення співпраці з бізнес-середовищем.

      Однак найсуттєвішим завданням процесу укрупнення ВНЗ експертами вважається покращення якості вищої освіти. Проаналізуємо цю перспективу більш ґрунтовно. Законом України «Про вищу освіту» розрізняються понятті «якість вищої освіти» як сукупність якостей особи з вищою освітою, що відоб ражає її професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і обумовлює здатність задовольняти як особисті духовні і матеріальї потреби, так і потреби суспільства та «якість освітньої діяльності» як сукуп ність характеристик системи вищої освіти та її складових, яка визначає її здат ність задовольняти встановлені і передбачені потреби окремої особи або (та) суспільства [59, с. 15-16].

       Проте важко не погодитися також з тим, що «достатньо часто кажуть що якість освіти, маючи на увазі якість навчання» [57, с. 7]. Адже на практиці, перевіряючи рівень отриманих студентством знань, умінь і навичок, можна визначити якість навчання у ВНЗ. Тоді як про якість освіти особи свідчить рівень виконання нею професійних функцій при певному терміні адаптації на робочому місці. При цьому очевидно, що якість освіти особи безпосередньо залежать від якості навчання у ВНЗ.

      Звідси висновок, що для підвищення якості вищої освіти слід вдосконалювати саме якість навчання у ВНЗ шляхом покращення його умов. Тому нині йдеться про змістовне навантаження знань, ступінь кваліфікації та фахової віддачі професорсько-викладацького складу, рівень матеріально-технічної бази та інфраструктури ВНЗ. Кожна з цих важливих складових прямо чи опосередковано може розглядатися у фінансовій площині, оскільки:

   -доступ до новітнього інформаційного простору відбувається здебільшо 
го на платній основі (друковані та інтернет-публікації, участь у конференціях 
тощо);

    -на професійній зацікавленості викладача позначається матеріальна 
оцінка затрачених ним зусиль, виражена розміром його заробітної плати. За 
сучасних умов оплати праці педагоги нерідко змушені шукати додаткових за 
робітків (репетиторство, сумісництво тощо), що може негативно впливати на 
основну зайнятість внаслідок дефіциту часу і психологічного незадоволення;

-матеріально-технічна  база та інфраструктура переважної  більшості ВНЗ в Україні застаріли, не відображають дійсних потреб викладачів і студентів та, відповідно, не можуть забезпечити комфортних умов для надання та здобуття вищої освіти. Змінити ситуацію можуть капітальні вкладення в розвиток та 
розбудову ВНЗ.

     Таким чином, тези про можливість економії бюджетних фінансових ресурсів навіть за умови укрупнення ВНЗ є ефемерними, оскільки для реального зростання якості навчання у вищій школі необхідно насамперед суттєво збільшити надходження фінансових ресурсів принаймні за зазначеними напрямами. До того ж, новий «розподіл влади зможе працювати лише в умовах стабільної системи з відносною забезпеченістю ресурсами. Інакше дана модель може призвести до різкого конфлікту» [19, с.20]. В узагальненому вигляді результати проведеного дослідження можемо представити у вигляді теоретичної моделі оптимізації мережі ВНЗ державної форми власності (рис.3.4).

Рис. 3.4. Переваги та недоліки процесу укрупнення ВНЗ в Україні

           Слід зазначити, що нині можна виділити дві групи суб'єктів, від яких залежать обсяги фінансових надходжень, — це приватні споживачі платних освітніх послуг і держава в особі профільних міністерств, які визначають обсяги та фінансують здобуття освіти населенням у межах державного замовлення. Саме тому сьогодні у своїй діяльності ВНЗ намагаються відповідати їхнім вимогам та очікуванням, мало враховуючи запити ринку праці.

        В умовах довготривалого бюджетного недофінансування університети були змушені нарощувати обсяги платних послуг, приймаючи на навчання студентів навіть з недостатніми знаннями.

  Тому до того часу, поки ВНЗ зацікавлені в абітурієнті як в інвесторі, сумнівно очікувати суттєвої економії бюджетних фінансових ресурсів від адміністративної реорганізації процесу навчання.

  Таким чином, передувати процесу створення укрупнених регіональних університетів державної форми власності повинні ґрунтовна оцінка якості навчального процесу у діючих ВНЗ та їхніх філіалах, ретельне вивчення можливостей об'єднання у кожному регіоні за вертикальним і лише згодом ризонтальним принципом, широке обговорення в академічних і громадських колах. Важливо зберегти позитивні ринкові ефекти, не допустити монополістичних проявів у діяльності ВНЗ регіонів, гарантувати новоутвореним структурам соціальну орієнтованість через широкоформатне державне фінансування. Вносити зміни в законодавство задля мінімізації ризиків потрібно на деталізованій комплексній основі. Міністерству освіти і науки України за погодженням з іншими державними органами слід розробити Порядок створення і діяльності таких ВНЗ або детально прописати його у новому проекті Закону України «Про вишу освіту», дотримуючись логічності, поетапності та взаємопов'язаності всіх заходів із реорганізації [66, с. 18].