Клинико-психолого-педагогична характеристика учнив з особливостями психофизичного розвитку

Вступ.

 

Реформування системи  освіти в Україні у відповідності  до Державної національної програми “Освіта Україна ХХІ століття” і пов’язані з ним зміни в змісті шкільного навчання ставлять високі вимоги до нервової системи організму дітей та підлітків, який перебуває в процесі росту і розвитку, що спонукає дбайливо ставитись до психічного здоров’я учнів, усувати навчальне перевантаження. Це пов'язано, насамперед, зі значним погіршенням протягом останнього десятиріччя як соматичного, так і психічного здоров’я.

Статистичні звіти Міністерства охорони здоров’я України 1998-2000 рр. свідчать, що лише за 1993-1998 рр. рівень розладів психіки і поведінки у дітей і підлітків збільшився на 24,1%. За станом на кінець 1990 р. нараховувалось 47,2 тис. розумово відсталих дітей. Організація їх навчання і виховання є великою соціальною проблемою, бо затримка психічного розвитку (ЗПР), яка становить майже 50% всіх психічних захворювань дітей та підлітків, є найголовнішою причиною шкільної неуспішності і шкільної дезадаптації, серед інших факторів її питома вага сягає 80%.

До дітей із проблемами розвитку належать діти з порушеннями  інтелекту (розумове відсталі); з відхиленнями у пізнавальному розвитку (із затриманням психічного розвитку); з порушеннями слуху; з порушеннями зору; з порушенням опорно-рухового апарату; з порушенням мовлення; з емоційними розладами, у тому числі з раннім дитячим аутизмом (хворобливим станом психіки); з порушеннями поведінки і діяльності; з важкими комплексними порушеннями.

Дітям із вродженими і  набутими вадами розвитку потрібні спеціальні умови виховання і навчання, спрямовані на коригування їхніх недоліків, просування у загальному розвитку і соціалізації. Працюють з ними педагоги, спеціалісти у галузі корекційної педагогіки, яка раніше мала назву дефектологія.

Систему спеціального навчання застосовують щодо дітей таких категорій:

— з порушеннями у  розвитку. Вони відстають у психофізичному розвитку внаслідок порушення діяльності одного або кількох аналізаторів (зорового, слухового, рухового, мовного), а також унаслідок органічного ураження центральної нервової системи;

— з відхиленнями у  психофізичному розвитку. Мають відхилення у розвитку аналізаторів, вираженість яких не так різко обмежує їхні можливості, як у дітей з порушеннями у психофізичному розвитку;

— з обмеженими можливостями здоров'я. Порушення у розвитку цих  дітей надають їм особливий статус, тобто певні пільги (за традиційною  термінологією — діти-інваліди);

— з особливими освітніми  потребами. Для цієї категорії дітей  необхідні спеціальна корекційна підтримка і специфічні методи навчання, які можуть бути забезпечені і в загальноосвітньому закладі, і в дошкільних закладах компенсуючого типу.

До основних категорій  порушень розвитку дітей належать:

— порушення інтелекту (розумово відсталі діти): діти з відносно легкою, неглибокою розумовою відсталістю (ступінь дебільності); діти з глибокою розумовою відсталістю (ступінь імбецільності); діти з найважчою, глибокою розумовою відсталістю (ступінь ідіотії);

— затримання психічного розвитку. Для цих дітей характерні гетерохронність (різночасовість) проявів відхилень і суттєві відмінності у їх вираженні та прогнозуванні наслідків. Ці відхилення зумовлені біологічними або соціальними чинниками, а також різними варіантами їх поєднання;

— порушення зору: сліпота, слабкий зір, косоокість та амбліопія (косоокість із пониженням гостроти зору);

— порушення слуху: глухота, туговухість, пізня втрата слуху (у 3—4 роки і пізніше);

— порушення опорно-рухового апарату: дитячий церебральний параліч, поліомієліт, уроджена патологія опорно-рухового апарату, травматичні ушкодження спинного і головного мозку, поліартрит, захворювання скелета;

— порушення мовлення: системні порушення мовлення (алалія, афазія); порушення будови і функцій  мовленнєвого апарату (ринолалія, дизартрія, складна дислалія); порушення читання і письма (дислексія, дисграфія); темпоритмічні порушення мовлення (заїкання); порушення мотивоутворюючої функції мови (мутизм);

— емоційні розлади: ранній дитячий аутизм (переважання замкнутого внутрішнього життя, активна самоізоляція від зовнішнього світу); емоційні розлади, спричинені ранньою розлукою з матір'ю; фобічні (грец. phobos — страх) тривожні розлади;

— важкі множинні порушення  характеризуються поєднанням двох або  кількох виражених психофізичних порушень.

Діти з порушеннями  розвитку мають спільні та специфічні труднощі, пов'язані з характером і вираженістю первинних порушень, особливостями вторинних. Первинні порушення обумовлені безпосередньо  хворобою, вторинні виникають унаслідок  первинних порушень, піддаються впливу ранньої корекційної допомоги. Специфічні труднощі, з якими стикаються хворі діти, обумовлені характером і мірою вираженості відхилень, умовами соціально-педагогічного оточення на ранніх етапах розвитку. Спільними проблемами цих дітей є соціальна дезадаптованість: низький рівень психічних процесів (уваги, сприймання, мислення, пам'яті); несформованість мотиваційної та емоційно-вольової сфер; знижена довільність психічних процесів, діяльності та поведінки; труднощі оволодіння мовою; відхилення у сприйманні, осмисленні та використанні інформації з навколишнього середовища.

Корекційна педагогіка вивчає особливості фізичного і  психічного розвитку, закономірності організації корекційного навчально-виховного процесу, розробляє спеціальні засоби навчання і виховання дітей з особливими потребами. Актуальною проблемою виховання є їхня інтеграція в суспільство відповідно до визначених міжнародними законодавчими документами прав кожної дитини на життя, захист, освіту тощо.

Багато дітей із серйозними і стійкими патологіями розвитку перебувають під постійним наглядом і опікою лікарів, психологів, дефектологів у спеціальних закладах компенсуючого або корекційного типу. Діти з не-різко вираженими відхиленнями у розвитку за бажанням батьків можуть навчатися у загально-освітніх навчальних закладах.

Нині в Україні ведеться цілеспрямований пошук способів інклюзії (включення) дітей з особливими потребами в загальнорозвивальні дошкільні заклади та школи. Створюються передумови для інтеграції дітей з особливими потребами в активне життя суспільства, що передбачає:

— рівний доступ до суспільства  для всіх людей, у тому числі й  з обмеженими можливостями, на основі однакових громадянських прав, свобод, привілеїв;

— забезпечення рівних можливостей  для відповідального вибору в житті;

— створення для дітей  з особливими потребами можливостей  реабілітації у природному соціальному  оточенні;

— ефективну взаємодію  освітніх закладів з батьками, залучення  їх до навчального процесу;

— партнерство педагогів, батьків, дефектологів, психологів, фізичних реабілітологів, соціальних працівників у оцінюванні потреб і перспектив розвитку дитини, визначенні індивідуальної програми її виховання і навчання.

 Об`єкт дослідження – особливості психофізичного розвитку дітей як психолого-педагогічна проблема.

Предмет дослідження  – клініко-психолого-педагогічна характеристика учнів з особливостями психофізичного розвитку.

Гіпотеза дослідження: особливості психофізичного розвитку дітей піддаються вивченню та корекції.

Мета роботи полягає в аналізі клініко-психолого-педагогічних особливостей дітей з вадами розвитку.

Завдання дослідження:

провести аналіз психолого-педагогічної літератури щодо висвітлення питання клініко-психолого-педагогічної характеристики учнів з особливостями психофізичного розвитку;

провести дослідження колекційної роботи з дітьми з особливостями психофізичного розвитку;

опрацювати результати досліджень.

Наукове і практичне  значення роботи. Сьогодні відомо, що такі діти є майже в усіх навчальних закладах. Проте для точнішого уявлення масштабів відповідної корекційної допомоги для цих дітей, необхідно вивчити їх особливості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Клініко-психолого-педагогічна характеристика учнів з особливостями психофізичного розвитку.

 

1.1 Клініко-психолого-педагогічна характеристика дітей з розумовою відсталістю

Розумово відсталі діти - одна з найбільш численних категорій дітей, відхиляються у своєму розвитку від норми. Вони становлять близько 2,5% від загальної дитячої популяції. Зарубіжні психологи нерідко вказують інші, більш високі, відсотки, що обумовлене іншими критеріями, використовуваними при діагностуванні у дитини розумової відсталості.

Поняття «розумово відстала дитина» включає досить різноманітну за складом масу дітей, яких об'єднує наявність пошкодження кори головного мозку, що має дифузний характер. Морфологічні зміни, хоча і не з однаковою інтенсивністю, захоплюють багато ділянок кори головного мозку дитини, порушуючи їх будову і функції. Не виключені й такі випадки, коли дифузне ураження кори поєднується з окремими, більш вираженими локальними, іноді включають і підкіркові системи. Все це зумовлює виникнення різних, з різною виразністю виражених відхилень, що виявляються в усіх видах психічної діяльності, особливо різко - в розумових процесах.

Переважна більшість  розумово відсталих дітей складають  ті, у яких розумова відсталість виникла внаслідок різних органічних уражень, головним чином найбільш складних і пізно формуються мозкових систем, в період до розвитку мовлення (до 2 - 3 років). Це так звані "діти-олігофрени. ​​

Г. Є. Сухарєва, переслідуючи завдання виявлення клінічних особливостей даної форми розумової відсталості та розробки критеріїв відмежування її від подібних станів, зокрема від слабовиражених відхилень інтелектуального розвитку при затримці психічного розвитку, при тяжких порушеннях мови, при локальній патології головного мозку, визначила основні клінічні прояви олігофренії. До них вона віднесла: перевага інтелектуального дефекту і відсутність прогредиентности стану. Ступінь вираженості дефекту істотно залежить від від часу виникнення хвороби. Чим у більш ранні терміни дитину спіткало захворювання, тим важчими виявляються його наслідки. Так, найбільш глибокі ступені олігофренії спостерігаються у дітей, які перенесли захворювання у внутрішньоутробному періоді розвитку. У такому випадку термін нормального розвитку головного мозку дитини мінімальний.

При загальному психічному недорозвитку органічна недостатність мозку носить резидуальний (залишковий), непрогредіентний (не посилюється,) характер, що дає підставу для оптимістичного прогнозу щодо розвитку дитини, який після перенесеної хвороби виявляється практично здоровим, оскільки хворобливі процеси, що мали місце в його центральній нервовій системі, припиняються. Дитина здатна до психічного розвитку, яке однак, здійснюється аномально, оскільки його біологічна основа патологічна. Діти-олігофрени - переважний контингент учнів так званої спеціальної корекційний школи VIII виду. Вони є найбільш вивченими в педагогічному і психологічному планах.

Розумова відсталість, що виникла в більш пізньому віці, зустрічається відносно рідко. Вона входить в ряд понять, серед яких певне місце займає деменція (слабоумство).  При деменції порушення мозку виникають після досить довгого протікання нормального розвитку дитини (5 -7 і більше років). Деменція може бути наслідком органічних захворювань мозку або травм. Як правило, інтелектуальний дефект при деменції носить безповоротний характер. При цьому відбувається пропрогресування захворювання. В окремих випадках за допомогою лікування в сприятливих педагогічних умовах можна домогтися деякої стабілізації стану психічних функцій хворого.

Особливими є також  випадки, при яких наявне у дитини слабоумство поєднується з поточними психічними захворюваннями - на епілепсію, шизофренію та інші, що суттєво ускладнює виховання і навчання. При цьому позитивний прогноз щодо просування дитини в розвитку стає проблематичним.

Зупинимося на причинах, що викликають у дитини розумову відсталість. Вони численні й різноманітні. Їх прийнято розділяти на зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні). Вони можуть впливати в період внутрішньоутробного розвитку плода, під час народження дитини і в перші місяці (або роки) його життя. Відомий ряд зовнішніх факторів, що призводять до різких порушень розвитку. Найбільш поширеними з них є наступні:

- важкі інфекційні захворювання, які жінка переносить під час вагітності, - вірусні грипи, краснуха та ін;

- різні інтоксикації, тобто хворобливі стани організму майбутньої матері, що виникають під дією отруйних речовин, що утворюються при порушенні процесу обміну. Інтоксикація нерідко є наслідком непомірного вживання вагітною жінкою ліків. Вони можуть змінити розвиток плоду;

- зараження плода різними паразитами, існуючими в організмі матері. До їх числа належить токсоплазмоз, який є паразитарним захворюванням, збудник якого - паразит, що відноситься до найпростіших тварин. Жінка заражається від домашніх тварин - собак, кішок, курей, голубів, корів або від диких - мишей, зайців, ховрахів (придбаний токсоплазмоз);

- при захворюванні вагітної жінки сифілісом нерідко зустрічаються випадки зараження плоду спірохетою;

- травматичні ураження плода також можуть бути причиною розумової відсталості. Розумова відсталість може бути наслідком родових травм, що виникають в результаті накладання щипців, здавлювання голівки дитини при проходженні через родові шляхи при затяжних або при надмірно швидких пологах. Тривала асфіксія під час пологів також може бути наслідком розумової відсталостіь дитини;

- серед внутрішніх причин, що зумовлюють виникнення розумової відсталості, слід виділити фактор спадковості. Встановлено, що приблизно 75% складають генетичні форми розумової відсталості. Фактор спадковості проявляється, зокрема, в несумісності крові матері і дитини (так званий резус-фактор), в хромосомних захворюваннях. У нормі при розподілі статевої клітини в кожну дочірню клітину потрапляє 23 хромосоми; при заплідненні яйцеклітини виникає стабільне число хромосом - 46. При хворобі Дауна нерозділення двадцять першого пари приводить до того, що у цих осіб є не 46, як в нормі, а 47 хромосом;

- до внутрішніх причин відносяться також порушення білкового обміну в організмі. Так, наприклад, особливою формою важкого недоумства є фенілкетонурія, в основі якої лежить саме ця причина;