Клинико-психолого-педагогична характеристика учнив з особливостями психофизичного розвитку

- запальні захворювання мозку і його оболонок (менінгіти, менінгоенцефаліти різного походження), що виникли у немовляти, нерідко служать причинами розумової відсталості;

- в останні роки розумова відсталість дітей все в більшій мірі виявляється обумовленою різко підвищеною радіацією місцевості, неблагополучної екологічною обстановкою, алкоголізмом або наркоманією батьків, особливо матері. Певну роль відіграють також важкі матеріальні умови, в яких знаходяться деякі сім'ї. У таких випадках дитина з перших днів життя, а потім - постійно не отримує повноцінного харчування, необхідного для фізичного та розумового розвитку.

Розумово відсталі діти різняться ступенем вираженості дефекту: діти з легкими ступенями розумової відсталості (дебільність). Після навчання в спеціальних школах або класах, що знаходяться при масових школах, або після виховання і навчання в домашніх умовах багато хто з них соціально адаптуються і працевлаштовуються. Діти з середньою вираженістю відсталості (імбецильність). Деякі з них відвідують спеціальну школу для імбецилов або навчаються в спеціальних класах школи для розумово відсталих або виховуються і навчаються в домашніх умовах батьками або запрошеними педагогами. Вони зазвичай живуть у сім'ях. Їх працевлаштування ускладнене. Інша група, з вираженою розумовою відсталістю, оволодіває лише навичками самообслуговування і найпростішими трудовими операціями, ці діти часто направляються до інтернатних закладів Міністерства соціального захисту населення. Глибоко розумово відсталі діти (ідіотія) здебільшого довічно знаходяться в інтернатах Міністерства соціального захисту населення. Деякі, за бажанням батьків, живуть у сім'ях. Мислення таких дітей практично повністю нерозвинене, можлива виборча емоційна прив'язаність таких дітей до близьких дорослим. Зазвичай вони не опановують навіть елементарними навичками самообслуговування.

Найбільш поширеною  класифікацією дітей із загальним  психічним недорозвиненням (олігофренів) у нашій країні є класифікація, запропонована М. С. Певзнер, відповідно до якої виділяються п'ять форм.

При неускладненій формі  дитина характеризується врівноваженістю  основних нервових процесів. Відхилення у пізнавальній діяльності не супроводжуються у нього грубими порушеннями аналізаторів. Дитина здатна до цілеспрямованої діяльності, проте лише в тих випадках, коли завдання йому зрозуміле і доступне. У звичній ситуації його поведінка не має різких відхилень.

При олігофренії, характеризується нестійкістю емоційно-вольової сфери за типом збудливості або загальмованості, притаманні дитині порушення чітко проявляються у змінах поведінки і зниженні працездатності.

У олігофренів з порушенням функцій аналізаторів дифузне ураження кори поєднується з більш глибокими  ураженнями тієї чи іншої мозкової системи. Ці діти додатково мають локальні дефекти мови, слуху, зору, опорно-рухового апарату.

При олігофренії з  психопатоподібних поведінкою у  дитини відзначається різке порушення емоційно-вольової сфери. На першому плані у нього виявляється недорозвинення особистісних компонентів, зниження критичності щодо себе та оточуючих людей. Дитина схильна до невиправданих вчинків.

При олігофренії з вираженою лобовою недостатністю порушення пізнавальної діяльності поєднуються у дитини зі змінами особистості по лобовому типу з різкими порушеннями моторики. Ці діти мляві, безініціативні і безпорадні. Їх мова багатослівна, беззмістовна, має наслідувальний характер. Діти не здатні до психічного напруження, цілеспрямованості, активності.

1.2 Клініко-психолого-педагогічна характеристика дітей з затримкою психічного розвитку

Затримка психічного розвитку - це поняття, яке говорить не про стійке і, по суті, необоротне психічне недорозвинення, а про уповільнення його темпу, яке частіше виявляється під час вступу до школи і виражається в недостатності загального запасу знань, обмеженості уявлень, незрілості мислення, малій інтелектуальній цілеспрямованості, переважанні ігрових інтересів, швидкою перенасичення в інтелектуальній діяльності. На відміну від дітей, страждаючих олігофренією, ці діти достатньо кмітливі в межах наявних знань, значно продуктивніші у використанні допомоги. При цьому в одних випадках на перший план виступатиме затримка розвитку емоційної сфери (різні види інфантилізму), а порушення в інтелектуальній сфері будуть виражені не різко. У інших випадках, навпаки, переважатиме уповільнення розвитку інтелектуальної сфери.

Незрілість емоційної  сфери і недорозвинення пізнавальної діяльності матимуть і свої якісні особливості, обумовлені типом даної аномалії розвитку.

При систематиці затримки психічного розвитку Т. А. Власова і  М. С. Певзнер розрізняють дві її основні форми: 1) затримку психічного розвитку, обумовлену психічним і психофізичним інфантилізмом (неускладненим і ускладненим недорозвиненням пізнавальної діяльності і мови, де основне місце займає недорозвинення емоційно-вольової сфери), 2) затримку психічного розвитку, обумовлену тривалими астенічними і церебрастенічними станами.

До. С. Лебединська, виходячи з етіологічного принципу, розрізняє  чотири основні варіанти затримки психічного розвитку:

1) затримку психічного розвитку  конституціонального походження;

2) затримку психічного розвитку  соматогенного походження;

3) затримку психічного розвитку  психогенного походження;

4) затримку психічного розвитку  церебрально-органічного генезу.

У клініко-психологічній структурі  кожного з перерахованих варіантів  затримки психічного розвитку є специфічне поєднання незрілості емоційної і інтелектуальної сфери.

При затримці психічного розвитку конституційного  походження (гармонійний психічний і психофізичний інфантилізм, за визначенням Лорена і Ласега) інфантильності психіки часто відповідає інфантильний тип статури з дитячою пластичністю міміки і моторики. Емоційна сфера цих дітей як би знаходиться на ранішньому ступені розвитку, відповідаючи психічному складу дитини більш молодшого віку: з яскравістю і жвавістю емоцій, переважанням емоційних реакцій в поведінці ігрових інтересів, навіюваності і недостатньої самостійності. Ці діти невтомні в грі, в якій проявляють багато творчості і вигадка і в той же час швидкий пересичуються інтелектуальною діяльністю. Тому в першому класі школи у них іноді виникають труднощі, пов'язані як з малою спрямованістю на тривалу інтелектуальну діяльність (на заняттях вони мають бажання грати), так і невмінням підкорятися правилам дисципліни. Ця "гармонійність" психічної зовнішності іноді порушується в шкільному і дорослому віці, оскільки незрілість емоційної сфери утрудняє соціальну адаптацію. Несприятливі умови життя можуть сприяти патологічному формуванню особи за нестійким типом.

Нерідкі випадки аналогічного соматопсихічного інфантилізму в сім'ї; непатологічний рівень психічних особливостей свідчить про переважно конституціональний генез цієї форми затримки психічного розвитку. Проте така "інфантильна" конституція може бути сформована і в результаті не грубих, переважно обмінний-трофічних захворювань, перенесених на першому році життя.

При так званій соматогенній затримці психічного розвитку емоційна незрілість, указувалося, обумовлена тривалими, нерідко хронічними захворюваннями, пороками розвитку серця і т.д. Хронічна фізична і психічна астенія гальмують розвиток активних форм діяльності, сприяють формуванню таких рис особи, як боязкість, невпевненість в силах.

Затримка психічного розвитку психогенного походження пов'язана з несприятливими умовами виховання. Соціальний генез цієї аномалії розвитку не виключає її патологічного характер. Так, в умовах бездоглядності може формуватися патологічний розвиток особи із затримкою психічного розвитку за типом психічної нестійкості: невмінням гальмувати свої емоції і бажання, імпульсивністю, відсутністю відповідальності.

1.3  Клініко-психолого-педагогічна  характеристика дітей з порушеннями зору

Діагностика і дослідження дітей  з порушеннями зору передбачає комплексне їх вивчення різними спеціалістами: офтальмологами, психологами, педагогами.  
   Діти з порушеннями зору представляють велику і дуже різноманітну групу як за характеристикою стану їхнього зору, так і за походженням захворювань і умов соціального розвитку. В даний час поняття «сліпий» (незрячий) розглядається з позиції визначення провідної системи аналізаторів, на основі якої ведеться педагогічний процес. Тому до сліпих ставляться дві категорії дітей: діти з Візус «О» і світло-відчуттям, а також діти, які мають гостроту залишкового зору до 0,04, навчання яких здійснюється на основі системи Брайля за підручниками, призначеним для сприйняття за допомогою дотику. Аналіз контингенту дітей з порушеннями зору показує, що його зміни мають кілька тенденцій, або напрямів.. Так, зорові порушення у дітей в 77,6% супроводжуються залишковими явищами дитячого церебрального паралічу (ДЦП), затримками психічного розвитку, олігофренію в стадії дебільності, залишковими явищами органічних уражень ЦНС, енцефалопатіями, неврозоподібними станами, гідроцефалією та іншими первинними порушеннями: промови , рухової сфери і т.д. При цьому серед причин дитячої сліпоти чітко простежується зростання частоти вроджених аномалій розвитку органа зору. Вроджені захворювання і аномалії розвитку органу зору можуть бути наслідком зовнішніх і внутрішніх пошкоджуючих факторів. Приблизно 30% з них - спадкові форми (тапеторетинальні дегенерація, міопія, вроджена глаукома, атрофія зорового нерва, ретролентальная фіброплазія). У дослідженнях Л. І. Кирилової відзначаються спадкові порушення обміну речовин у вигляді альбінізму; спадкові захворювання, що призводять до порушення розвитку очного яблука, - вроджений анофтальм, мікрофтальмії; захворювання рогової оболонки - дистрофії рогівки; спадкова патологія судинної оболонки - аниридия, колобома судинної оболонки; вроджені катаракти; окремі форми патології сітківки, дегенерація Штаргардта, атрофія Лебера, вроджена атрофія. Крім спадкових факторів аномалії розвитку органу зору є наслідок зовнішніх і внутрішніх негативних факторів, що діяли в період ембріонального розвитку плоду, - патологічного перебігу вагітності, перенесених матір'ю вірусних захворювань, токсоплазмозу, краснухи і т.д. Психологічне обстеження дітей з порушеннями зору здійснюється на основі розробленої тіфлопсіхологіі теорії з урахуванням основних закономірностей нормального розвитку.

Вплив глибоких порушень зору на процес розвитку пов'язаний з появою відхилень у всіх видах пізнавальної діяльності й позначається на формуванні особистісної та емоційно-вольової сфер дитини. Значне скорочення або повна відсутність зорових відчуттів, сприйняття, уявлень в області чуттєвого пізнання обмежує можливості формування образів уяви, пам'яті, а також психологічних систем, їх структур, зв'язків, функцій і відносин усередині цих систем. Значні зміни відбуваються у фізичному розвитку - порушується точність рухів, їх інтенсивність, стає специфічною хода та інші рухові акти.

Отже, у дитини формується своя, дуже своєрідна психологічна система, якісно і структурно не схожа ні з однією системою нормально розвиненої дитини, тому що вона включає в себе процеси, що знаходяться на різних рівнях розвитку через вплив на них первинного дефекту, а також і його корекції на основі створення нових компенсаторних шляхів розвитку. Це показує, що і міжфункціональні зв'язки в дітей з порушенням зору здійснюються теж інакше, своєрідно.

1.4 Клініко-психолого-педагогічна  характеристика дітей з порушенням слуху

Слух відіграє велику роль в інтелектуальному і мовному розвитку дитини. Дитина з нормальним слухом чує мову дорослих, наслідує її і вчиться говорити. Слухаючи пояснення дорослих, малюк знайомиться з навколишнім світом, опановує складні пізнавальні дії, засвоює значення багатьох слів. За допомогою слуху він може контролювати власну мову і порівнювати з промовою оточуючих - так він засвоює не тільки правильну вимову, а й лексико-граматичні засоби мови. Надалі збережений фізичний слух є необхідною умовою для оволодіння читанням і письмом.  
   Медичні дослідження причин порушення слуху вказують на інфекційні захворювання, токсичні ураження, судинні розлади, акустичні або конфузні травми і т.д. Глухота і приглухуватість можуть бути спадковими, вродженими або набутими.   
   Психічний розвиток дітей з вродженим порушенням слуху відрізняється низкою характерних особливостей. У перші місяці життя у них відсутній або слабо виражений вроджений рефлекс на різкі звуки, який в виявляється в зажмурюванні очей. При плачі дитина не замовкає на голос дорослого. При відсутності спеціальних занять у дітей з порушеннями слуху зазвичай спостерігається відставання в психічному розвитку, у них затримується формування предметних дій, сюжетної гри, функції активної уваги, що надалі утруднює проведення з ними спеціальної сурдологічної роботи. Тому дуже важливо почати раніше сурдологічні роботи з цими дітьми.  
   Багато дітей з порушеннями слуху відрізняються характерними особливостями поведінки у вигляді підвищеної емоційної збудливості, схильності до негативізму, рухової розгальмованості. Ці діти повинні обов'язково консультуватися у дитячого психоневролога, багато хто з них мають потребу і в спеціальному лікуванні. Серед дітей з вадами слуху є замкнуті, мало контактні діти, вони також потребують консультації психоневролога.  
   У даний час визначити стан слухової функції можна вже на ранніх етапах розвитку. Місце і ступінь ураження слуху визначається за допомогою аудіометрії - тональної (із застосуванням апаратури), мовленнєво - для первинної перевірки слуху.  
У нашій країні найбільшого поширення набула класифікація порушення слуху у дітей, запропонована Л. В. Нейманом. Діагноз «глухота» ставиться при втраті слуху до 75-80 Децибел. Встановлено три ступені приглухуватості в залежності від середнього арифметичного втрати слуху в галузі мовного діапазону частот (500, 1000, 2000, 4000).  
Глухота - стійка втрата слуху, при якій неможливе самостійне оволодіння мовленням і розбірливе сприйняття мови вушної раковини. При цьому людина може сприймати деякі гучні немовні звуки (свисток, дзвінок, удар в бубен). Глухота буває вроджена та набута. Діти з набутою глухотою - це рано оглухлі діти (рання глухота), безмовні діти, а також позньооглухші, у яких мова сформована в тій чи іншій мірі.  
   Приглухуватість - стійке зниження слуху, при якому можливе оволодіння мовою з опорою на залишковий слух. Мова при цьому має специфічні порушення.  
  Тугоухість- це слабочуючі діти з важким недорозвиненням мови і слабочуючі діти з досить розвиненою мовою.  
   Діти з порушеннями слуху поділяються на 4 групи:  
- Глухі без мови (раньооглухші);  
- Глухі, зберегли мову (пізньооглухші);  
- Слабочуючі з розвиненою мовою;  
- Слабочуючі з глибоким мовним недорозвитком.  
   Мова слабочуючих дітей знаходиться в залежності від ступеня і часу зниження слуху. Якщо порушення слуху відбулося до 3 років, то мова самостійно не розвивається. Якщо слух порушений після 3 років, то у дитини збережеться фразова мова, але будуть відхилення в словнику, граматичній вимові і звуковимові. Якщо слух порушений у шкільному віці, то дитина буде володіти фразовою промовою, але будуть помилки дзвінких приголосних і при вимові слів складної складової структури. Рівень розвитку мови також залежить від умов виховання, від початку корекційної роботи: чим раніше проведені корекційні заходи, тим успішніше розвивається мова.  
   Мова слабочуючих дитей має свої особливості, характеризується нерозбірливістю,  уповільненим темпом.

Письмова мова відображає всі дефекти мовлення слабочуючих.  
Крім специфічного порушення мови у дітей з порушеннями слуху, зустрічаються й інші мовні порушення.  
  При легкому ступені зниження слуху достатньо лише посилити гучність звучання мови на занятті - це допоможе активізувати ослаблений слух. При важких ступенях зниження слуху дітей привчають зчитувати з губ, використовують тактильно-вібраційну чутливість.  
За наявністю або відсутністю додаткових відхилень у розвитку дітей з порушеним слухом їх можна віднести до таких груп:  
- Діти, які не мають додаткових відхилень у розвитку;  
- Діти, що мають додаткові відхилення в розвитку (одне або у поєднанні): порушення інтелекту, зору, опорно-рухового апарату, емоційно-вольової сфери.  

1.5 Клініко-психолого-педагогічна  характеристика дітей з порушенням опорно-рухового апарату

Термін дитячий церебральний параліч (ДЦП) позначає групу рухових розладів, що виникають при ураженні рухових систем головного мозку при нестачі чи відсутності контролю з боку нервової системи за довільними рухами.

Причини ДЦП можуть бути різними: це різні хронічні захворювання майбутньої матері, а також перенесені нею інфекції, особливо вірусні захворювання, інтоксикації, несумісність матері і плода за резус-фактором чи групової належності та ін. 

У деяких випадках причиною ДЦП може бути акушерський травматизм, а також  затяжні пологи з обвиттям пуповини навколо шиї плоду, що призводить до пошкодження нервових клітин головного мозку дитини в зв'язку з недостатністю кисню. Іноді ДЦП виникає після народження внаслідок інфекційних хвороб, які ускладнюються енцефалітом (запаленням мозкової речовини), після важких ударів голови. ДЦП, як правило, не є спадковим захворюванням.

При диференціальному діагнозі ДЦП з різними руховими розладами перш за все слід враховувати дані анамнезу. Дитина зазвичай народжується в асфіксії, часто з ознаками внутрішньочерепної травми: оцінка за шкалою Апгар низька - 2-6 балів, при оптимальній 9-10 балів.

У період новонародженості у дітей  з ДЦП часто відзначається  загальне занепокоєння, (тремтіння  ручок, підборіддя), підвищення або, навпаки, різко знижується  тонус м'язів, іноді відзначаються збільшення розмірів голови, підвищення сухожильних рефлексів, відсутність або слабкість крику, порушення смоктання за рахунок слабкості смоктального рефлексу, судоми.

Вже в перші місяці життя проявляється відставання  психомоторного розвитку, яке поєднується із запізненням в згасанні безумовно рефлекторних рухових автоматизмів, серед яких найбільше значення мають так звані позотонічні рефлекси. При нормальному розвитку до 3 місяців життя, ці рефлекси вже не виявляються, що створює сприятливі умови для розвитку довільних рухів. Зберігання навіть окремих елементів цих рефлексів після 3-4 місяців життя є симптомом ризику або ознакою ураження ЦНС.