Моральне виховання та самовиховання підлітків

За словами  В. Сухомлинського, « у вихованні  особистості одна з провідних мелодій належить самовихованню». Воно «потребує дуже важливого, могутнього стимулу – почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу – доброго слова, поради, ласкавого чи докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки на «сильне» слово, окрик, примус» [10, ст.601-602].

Ефективність роботи кожного шкільного колективу визначається тим, в якій мірі учні підліткового віку залучені до процесу власного виховання. У зв’язку з цим справедливим рішення, що виховання передує самовихованню і є його необхідною умовою. Таким чином, стає очевидно те, що самовиховання є не тільки важливим компонентом, але і вищим рівнем виховання.

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Основні  фактори, що спонукають особистість до самовиховання

Практика показує, що учні починають займатися самовихованням тільки тоді, коли вони вже віддають собі звіт у своїх діях і вчинках, коли у них виробляється здатність до самооцінки, до осмислення своїх позитивних і негативних якостей, яких слід позбутися. Зазвичай це відбувається в підлітковому віці.

Але чи всі підлітки займаються самовихованням? На жаль, не всі. Але так чи інакше замислюються над своїм вдосконаленням. Найчастіше це роблять підлітки, які володіють вольовими якостями, які вміють примусити себе наполегливо тренуватися і долати свої недоліки або виробляти ті якості, яких у них бракує[12, ст.225].

Не можна  не враховувати також те, що багато підлітків намагаються використовувати для самовиховання ризиковані і навіть ганебні вчинки. Наприклад, прагнучи до вироблення у себе сміливості, з ризиком для життя намагаються перепливти широкі водоймища, під час сварки вплутуються в бійки і т.д. Все це показує, що школа, вчителі і класні керівники повинні активно займатися організацією самовиховання учнів, допомагати їм у роботі над собою. У цьому сенсі велике значення має знання і вміле використання всіх тих факторів, які спонукають учнів до самовиховання.

Які ж з цих  факторів є найбільш суттєвими?

1. Для спонукання до самовиховання велике значення має формування в учнів суспільних ідеалів. З цією метою в школі необхідно здійснювати змістовне і діюче виховання, показувати приклади героїзму і моральні ідеали. Слід прагнути, щоб у кожного учня був свій улюблений герой, приклад якого він наслідує, свій ідеал, який він прагне досягти.

2. У стимулюванні до самовиховання істотне значення мають прагнення особистості на визнання і гідного місця в колективі. Ці прагнення потрібно підтримувати і розвивати, щоб кожен учень міг завоювати повагу та авторитет серед своїх товаришів. Разом з тим слід в тактовній формі звертати увагу школярів на ті недоліки в їх характері й поведінці, які заважають їм зміцнювати свою гідність в колективі і які потрібно долати у процесі самовиховання.

3. Важливим фактором спонукання учнів до самовиховання є організація змагань з суспільно-корисної і культурно-масової роботи. Участь у суспільно корисній і культурно-масовій роботі створює безліч ситуацій для змагання в організаторських здібностях, в трудових вміннях і художньо-естетичній творчості. У цих умовах багато підлітків помічають недоліки у своїй поведінці та характері і ставлять перед собою завдання щодо їх подолання, виробленні тих чи інших якостей і починають займатися самовихованням.

4. Багато стимулів, що спонукають підлітків до самовиховання, містять в собі здорові дискусії і критику в учнівському колективі, принципову оцінку недоліків в поведінці і характері окремих підлітків. Психологічні механізми впливу цих факторів на стимулювання учнів до самовиховання полягають у тому, що вони збуджують у них переживання внутрішніх протиріч між досягнутим і необхідним рівнем особистісного розвитку і викликають потребу в роботі над своїм вдосконаленням. Така потреба періодично з'являється у кожного підлітка і, щоб вона не згасала, вчителям і класним керівникам необхідно звертати спеціальну увагу на організацію самовиховання[12, ст..256].

Життєві потреби, що виникли, є рушійною силою самовиховання. Потреби можуть задовольнятися поетапно і спочатку учні усвідомлюють свої можливості – іде процес самопізнання, потім намічається мета і способи їх досягнення.

Самовиховання, як і інші якості особистості, не з’являється самовільно і не передаються генетично. Самовихованню треба вчитися, а педагогу слід надавати всіляку допомогу, підтримку і стимулювати цей процес.

 

 

 

2.3. Організація  процесу самовиховання підлітків і його найважливіші методи

В основі самовиховання лежить принцип випереджаючого відображення у свідомості людини тих дій і вчинків, які він передбачає здійснити. Якщо подібна «уявна програма» формується, вона спонукає особистість до практичних дій з її реалізації, створює стимули для прояву вольових зусиль. Ось чому, коли у людини з'являється потреба в подоланні тих чи інших недоліків у своєму характері чи поведінці, важливо поставити чітку мету і обгрунтувати необхідність її досягнення, іноді навіть корисно визначити терміни. Все це, звичайно, вимагає ретельного обмірковування, пошуку аргументів для доказу важливості висунутою мети, зважування всіх «за» і «проти», поки остаточно вона не буде поставлена ​​і уявно сформульована. Цю мету корисно протягом декількох днів промовляти вголос або про себе, поки вона не закріпиться міцно в свідомості.

Одночасно з  цим потрібно скласти детальну програму самовиховання і визначити те, чого конкретно необхідно досягти. Починати, звичайно, краще з більш  простих програм, наприклад: позбутися вживання лайливих слів; не робити необдуманих вчинків; подолати дурну звичку перебивати в розмові співрозмовника; завжди тримати своє слово і т.д. Програми в міру набуття досвіду самовиховання, природно, повинні ускладнюватися, удосконалюватися і ставати більш довготривалими.

Займаючись  самовихованням, К.Д. Ушинський розробив для себе спеціальні правила, які  виступали в якості програми його саморозвитку:

«1. Цілковитий спокій, принаймні, зовні.

2. Прямота у  словах і вчинках.

3. Обдуманість  дій.

4. Рішучість.

5. Не говорити  про себе без потреби жодного слова.

6. Не проводити  часу несвідомо; робити те, що  хочеш, а не те, що

трапиться.

7. Щовечора сумлінно давати звіт у своїх вчинках.

8. Жодного разу не вихвалятися ні тим, що було, ні тим, що є, ні тим, що

буде.

9. Нікому не показувати цього журналу ».

Багато підлітків  вже визначили життєву позицію, знають куди вони підуть вчитись або  працювати після закінчення школи. Цим учням слід допомогти досягти  своєї мети. Але є такі, що не визначились  ні в життєвій позиції, ні у виборі навчального закладу і професії. Це вказує на те, що школа не виконала своїх орієнтаційних функцій: випустила своїх вихованців без прагнення до самовдосконалення.

Визначивши  мету, свою життєву позицію, кожен  учень може намітити програму самовиховання. Програми мають вигляд плану з розділами з вдосконалення окремих якостей особистості: мовленнєвої культури, волі, сміливості, культури поведінки, спілкування; подолання негативних рис: нерішучості, боягузтва, лінощів, млявості, без турботливості.

Після створення  програми самовдосконалення повинні відбутися певні дії. Для цього необхідно знати методи самовиховання. Найважливішими з них є наступні: самопереконання, самонавіювання, самокритика, самообов’язки, співпереживання, самоприпущення, самопакарання.

У чому полягає суть кожного з цих методів?

Самопереконання. Його суть полягає в пропонуванні підлітку знайти у певній ситуації аргументи і за їх допомогою переконати в правильності чи неправильності свого вчинку або переключити в конфліктній ситуації думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту та заспокоїли.

Самонавінювання. Суть цього методу полягає в тому, що підліток навіює собі те, як він хоче себе поводити або які дії він не буде чинити.

Метод самокритики. Сутність його в тому, що підліток, який виявив у себе той чи інший недолік і поставив перед собою мету позбутися його, піддає себе самокритики з тим, щоб мобілізувати свої вольові зусилля до його якнайшвидшому подоланню. Наприклад, підліток, який звернув увагу на свою недбалість у ставленні до підручників і зошитів, а також до свого зовнішнього вигляду, починає дорікати собі в цьому: «Який я недбалий! Наді мною сміються в класі. Недбалість - це ж прикмета безкультур'я »і т.д. Природно, подібну самокритику потрібно практикувати до того часу, поки не буде досягнута поставлена ​​мета.

Самозобов’язання. Цей метод по своїй суті близький до методу самопереконання. Суть його полягає в тому, що учень, задавшись метою подолати у себе той чи інший недолік або виробити деяку позитивну якість, наприклад акуратне виконання домашніх завдань з математики та мов, бере на себе зобов'язання не проявляти поспішності, добре обдумувати порядок виконання заданих вчителем вправ, щоб не допускати помилок і виправлень. Це самозобов’язання потрібно неодноразово проговорити, щоб воно закріпилося у свідомості. У такому випадку воно і буде спонукати учня до досягнення наміченої мети і сприяти формуванню відповідної звички.

Метод перенесення себе подумки на місце  іншої людини. Цей метод досить добрий, коли мова йде про самовиховання чуйності до людей, про взаємодопомогу. Коли підліток замислюється на тим, як прикро люди сприймають байдужість, неувагу, бездушність, у неї мимоволі виникає потяг проявити чуйність, готовність до взаємодопомоги.

Метод самонаказ. Як випливає з його назви, він застосовується тоді, коли в процесі самовиховання підліток робить ті чи інші відступи від намічених їм самим правил поведінки. Виявивши такі відступи, потрібно обов'язково використовувати певні санкції по відношенню до самого себе і застосувати те чи інше покарання.

 

 

 

 

 

 

2.4. Особливості самовиховання підлітків

Характер людини, закладений у ранньому дитинстві, поступово  усталюється під впливом навколишнього  середовища. І від того, як впливатиме на неї це середовище, як сприймається цей вплив особистістю, набагато залежить, яким стане в майбутньому характер людини. Підростаюча людина гостріше сприймає зовнішні обставини, конфлікти, їй доводиться вперше самостійно приймати якісь важливі внутрішні рішення, проявляти вольові якості, випробовувати свої сили в дружбі і товаришуванні тощо.

Старші підлітки (14—15 років) вже не вважають себе, дітьми, але їм ще далеко до дорослих. Найчастіше вони прагнуть зовні бути дорослішими.

Старший підліток відчуває себе майже нарівні з  старшими в сім'ї, з батьками, прагне, коли доведеться, і діяти, як дорослий. Але як стати дорослим, хлопчики чи дівчатка поки що не завжди розуміють. У розв'язанні складних життєвих питань вони часто вагаються, проте намагаються якнайшвидше стати самостійними, прагнуть якомога раніше звільнитись від сторонньої опіки. Цим, як правило, пояснюються випадки, коли підлітки тікають з дому.

Становлення самостійності  в підлітка пов'язане з появою і захистом почуття справедливості і власної гідності, яке супроводить  утвердження його особистості серед дорослих. Новоутворенням у психіці підлітка є утвердження совісті — вирішального фактора в самосвідомості. Самосвідомість — це, насамперед, відчуття людиною ставлення до неї інших, розуміння своєї ролі серед людей, налагодження стосунків з навколишнім середовищем. Найважливішим елементом самосвідомості є поява думок про себе

Становище напівдорослого в колективі дорослих заважає  підліткові утвердити свою особистість. Він шукає свого місця в  колективі, не усвідомлено прагне до самовдосконалення і самовизначення. Потреба у самовихованні виникає як у вольових, так і в тих підлітків, які мають слабку волю, проте успішніше працюють над собою, зібрані, цілеспрямовані, вольові. Це дає підстави сказати, що усвідомлене самовиховання може починатись у середньому шкільному віці. Найперша психологічна мета самовиховання підлітків є врівноваження і стабілізація взаємодіючих процесів збудження та гальмування, а також удосконалення своєї розумової діяльності, сприймання, уваги, пам'яті. Необхідною умовою цього повинен бути збіг зовнішніх впливів (середовища) і внутрішніх проявів (свідомості).

Робота над  собою може охоплювати різні сфери  людського розвитку і діяльності. Вона може проявлятися в формі  морального, фізичного, емоціонально-вольового, інтелектуального, а також естетичного самовдосконалення. У молодшому підлітковому віці на перший план у самовихованні висуваються особисті мотиви й інтереси. Чим старшими стають підлітки, тим сильніший вплив самовиховання на їх психологічну і практичну підготовку до майбутнього життя, на їх профорієнтаційні установки. У поведінці старших підлітків виразно відчувається перевага життєвих поглядів, пов'язаних з їх уявленням про майбутню професію або громадську діяльність. Відбуваються значні зміни і в мотивації поведінки — на перше місце виступають емоціональні переживання. Згодом у самовихованні зростає роль свідомості. У цей період появляється (а згодом і переважає) прагнення до самовиховання в сфері вольових і моральних якостей, виразніше відчувається індивідуалізація мети самовиховання. Наприкінці підліткового віку учні цілком здатні до цілеспрямованого самовиховання. Проте самовиховання у цьому віці, як правило, ще не стає комплексним і різностороннім.