Моральне виховання та самовиховання підлітків

Серед підлітків  можна спостерігати безліч випадків самовиховання за допомогою “прийомів”, винайдених ними самими. Педагогам нелегко буває роз'яснити учням штучність і недоцільність таких “прийомів” самовиховання. Досвідчений учитель зуміє спрямувати вихованців на правильний шлях самовиховання, тактовно і послідовно навчить їх доцільних і розумних прийомів роботи над собою.

Аналіз самовиховання  вольових якостей у підлітків  показує, що в 11-12-річному віці більш  результативним є виховання витримки, вміння доводити розпочату справу до кінця, а в 13-15 років — терпіння, наполегливості та самовладання.

Самовиховання молодших підлітків характеризується імпульсивністю — коли загальний  напрям його в основному стійкий, але здійснюється воно ривками, через  інтервали. На деякий час вони зовсім припиняють самовиховання; а згодом знову беруться за роботу над собою. Тому вихователеві треба не тільки допомогти такого віку учню взятися за самовиховання, а й тактовно контролювати, постійно підтримувати бажання підлітка працювати над собою.

Як і для  молодших школярів, для підлітків  типовим є зв'язок самовиховання з практичними діями. Найбільшу результативність у самовихованні показують підлітки в сфері спорту і трудових навичок. Перевага рухових елементів у роботі над собою пояснюється фізіологічними особливостями підліткового віку.

Використовуючи  нахил молодших підлітків до трудового і спортивного самовиховання, доцільно поєднати з цими видами самовдосконалення і роботу з розвитку вольових якостей та інших рис особистості. Відомо, що воля і характер не даються людині від природи в готовому вигляді, це не природжені особливості, а продукт конкретних умов життя, виховання і самовиховання.

Але не можна  перевантажувати програму самовиховання  молодших підлітків. К. Д. Ушинський зазначав, що “надмірними вимогами можна надірвати і волю і м'язи і зупинити їх розвиток: але, не даючи їм вправ, ви неодмінно будете мати і слабкі м'язи, і слабку волю”'.

Непоодинокі випадки, коли підліток, поставивши перед собою  правильне завдання, не справляється з ним і залишає, не добившись  конкретних результатів. “У мене все  одно нічого не виходить, мене не переробиш”, — міркує він, втративши інтерес до самовиховання. Часто буває, коли підліток, з'ясувавши, що має слабку волю, ставить перед собою непосильне завдання: негайно зробити волю сильною, не розуміючи, що воля кується роками, що вона обнімає багато окремих рис, які треба виховувати поступово і наполегливо постійним тренуванням. О. М. Горький, звертаючись до молоді, говорив: “Вам треба набувати віру в себе, в свої сили, а ця віра здобувається шляхом подолання перешкод, вихованням волі, “тренуванням” її. Вже й маленька перемога над собою робить людину набагато сильнішою. Ви знаєте, що, тренуючи своє тіло, людина стає здоровою, витривалою, спритною,— так же слід тренувати свій розум, свою волю” .

Підліток же часто хоче одразу змінити все в собі — і зазнає невдачі. Для підлітків характерне прагнення до подвигу. Вони чекають якихось надзвичайних обставин, коли можна буде проявити себе, їм здається, що в мирних умовах — у навчанні та праці, у повсякденному житті — немає місця для подвигу. Треба було затратити чимало зусиль, щоб роз'яснити йому, що життя кожної людини складається з безперервного і нескінченного ряду зусиль вольового порядку — тисяч маленьких дій, з першого погляду незначних, в ретельному виконанні яких саме і загартовується воля; довести йому, що треба не піддаватись лінощам, уміти спрямовувати свої бажання, бути діяльним всюди і завжди.

У старшому підлітковому віці діти здатні самі вирішувати, що їм необхідно змінити в своїй  поведінці (йдеться про культуру поведінки), яким видом мистецтва або спорту їм слід займатись.

Навчання як основна форма діяльності учня ставить  певні вимоги до його вольової регуляції (спрямування і підтримування  стійкої уваги, гальмування або  обмеження почуттів і т. д.), певних властивостей особистості (організованості, працьовитості), інтелектуальних якостей (спостережливості, кмітливості, гнучкості розуму та ін ). Все це треба враховувати педагогу, спрямовуючи роботу підлітка з самовиховання.

Передумовою цілеспрямованого самовиховання підлітків є обізнаність класного керівника, а також учителів, які викладають у цьому класі, з теорією і методикою його.

А. С. Макаренко  говорив, що людину слід поставити в  такі умови, при яких вона могла б  найповніше проявляти ті якості, які  проектуються для її дальшого розвитку. Знайти правильні шляхи спрямування учнів до самовиховання педагог може лише при умові всебічного вивчення індивідуальних особливостей кожного учня, рис і якостей його характеру. Це дасть змогу правильно розрахувати свої дії, вчасно спрямувати на самовиховання саме тих учнів, яким це найпотрібніше. Педагогові не можна забувати й того, що прагнення "до усвідомленого самовиховання в учнів підліткового віку проявляється по-різному. Це залежить від індивідуальних рис темпераменту, обставин життя, ролі учня в первинному колективі, його нахилів та інтересів.

Отже, педагог  в якійсь мірі мов рентгенолог  повинен “наскрізь” бачити свого  учня. Але на відміну від рентгенолога, він ще й “лікує хворобу”, проектує нові якості, відшукує шляхи до усунення негативних рис і тенденцій у поведінці вихованця. Спостерігаючи учня, вихователь поступово виявляє зміни, що сталися в його характері, аналізує обставини, які викликали ці зміни, ґрунтується на його особистих якостях, високій майстерності, громадській діяльності, усвідомленні ним свого громадянського обов'язку, на почутті високої відповідальності за виховання дітей.

Безперечно, особисті якості педагога неодмінно позначатимуться  на тих якостях вихованців, які  він “проектує” в них. Ця педагогічна  аксіома, на жаль, не завжди враховується в практиці самовиховання.

Важливим етапом у роботі педагога є створення  в дітей інтересу до ідеї самовиховання. Кожна робота є важкою, поки до неї  немає інтересу. Коли ж збудити  інтерес, то й робота принесе глибоке  задоволення, стане радістю в житті.

На цьому  етапі корисно ознайомити учнів  з елементами психології — з типами і особливостями темпераменту і  характеру, засобами перероблення їх.

Особливістю підліткового віку є й те, що діти ще не вміють глибоко і об'єктивно оцінити  себе. Вони можуть бачити в собі окремі негативні риси, але не спроможні дати правильну і повну самооцінку.

У розвитку самосвідомості підлітка велику роль відіграє оцінка його поведінки педагогами, батьками, колективом. Думка колективу високо цінується підлітком, коли в колективі існує здорова атмосфера. Педагогові, отже, треба дбати про правильне формування громадської думки в класі, особливо щодо оцінки окремих учнів, яка повинна бути справедливою і різнобічною.

У підлітковому віці зростають тенденції до самооцінки особистості. Допомагають у цьому учням анкети-самохарактеристики, запропоновані педагогом, “Який я є?”, “Мої хороші і погані якості”, “Що в мене змінилось?” як вироблення тих моральних рис, які пов'язані з їх провідною діяльністю — навчанням. Вже зазначалось, як багато важить для підлітка оцінка колективу. Одним з видів такої оцінки є взаємохарактеристики: “Що я думаю про тебе?” Не обов'язково, щоб цю характеристику давали тільки найближчі друзі, тим більше, що в підлітків буває і неправильне уявлення про дружбу.

У колективі, який підготовлений педагогом до самовиховання, спочатку починають працювати над  собою не всі, а кілька учнів. Адже одні сприймають ідею самовиховання  як власну програму дій, інші — лише як цікаву інформацію, що конкретно  не стосується їх. Розумне і неквапливе продовження роботи з учнями, в яких поволі розвивається самосвідомість, розрахунок на наслідувальний приклад, коли вони візьмуться до роботи над собою за зразком першої групи,— такий курс дій вихователя.

На цьому  етапі зростає роль педагога як консультанта, який уважно стежить за роботою кожного учня, все помічає, не залишає поза увагою навіть незначних змін у поведінці кожного. Індивідуальні самозобов'язання завжди цілком конкретні. Один вирішує покінчити з грубістю, інший, відчуваючи дефекти в своїй вимові, намагається шляхом логопедичних самотренувань поліпшити мову; слабко фізично розвинений загартовує свій організм; запальні і грубуваті прагнуть виховати стриманість; неуважні працюють над виробленням у собі зібраності і т .д.

Таким чином, завдяки  самозобов'язанню (особистому плану) учень  від окремих розрізнених дій  переходить до певної системи самовиховання, від початкових самовиховних заходів  у вигляді реагувань на зовнішні вимоги – до цілеспрямованого самовдосконалення.

Здійснюючи керівництво індивідуальним самовихованням, педагог намічає і проводить колективні заходи пропаганди ідей самовиховання, в яких беруть участь всі учні класу: читацькі конференції, обговорення книжок, кінофільмів, диспути (“Для чого живе людина?”, “Наполегливість чи впертість?”, “Який у тебе характер?”, “В чому мудрість життя?”) тощо.

У класі навіть можна проводити чимало цікавих  ігор-тренувань. Наприклад, на увагу - “Пізнай свого товариша”, “Уважний все розшукає і в темряві”, на спритність - “Чиї пальці спритніші?”, “Ну й дзвінкі тарілки й ложки”, на запам'ятовування - “Пізнай пісню по декількох звуках”, “Пізнай друга по голосу”, на точність - “Часто бачимо, а розмірів не знаємо”, на спостережливість, на кмітливість, швидкість реакцій і т. д.

Важливим у самовихованні є тренування пам'яті, спостережливості, мінливості, вміння швидко орієнтуватись.

Колективне  моральне самовиховання згуртовує  колектив і водночас сприяє розвитку самосвідомості особистості. Завдяки  цьому колектив підіймається на вищий  ступінь – коли громадська думка доповнюється високою вимогою кожного члена колективу до себе, а бездоганна поведінка та висока свідомість кожного перетворюються у звичку.

Досвід самовиховання, набутий в отроцтві, дозволить  у старшому шкільному віці розв'язувати ще серйозніші завдання в справі формування високоморальної особистості

2.5. Висновки  до розділу ІІ

Педагогічна наука визначає самовиховання як систематичну та свідому діяльність особистості, спрямовану на вироблення та удосконалення своїх позитивних якостей та переборення негативних. Теоретичні і практичні аспекти проблем самовиховання завжди були в центрі наукового пошуку провідних фахівців у галузі педагогіки та психології[7, ст..27].

До самовиховання  підлітка спонукає чимало факторів. І  для того щоб самовиховання принесло очікуванні результати, в свою чергу педагогу слід надавати всіляку допомогу, підтримку і стимулювати цей процес.

Насамперед  підліток повинен усвідомити мотиви самовиховання, себе як суб’єкта власного життя та діяльності, тобто усвідомити, що «все залежить від мене особисто; я сам відповідаю за себе».

Перший крок у процесі самовиховання є  усвідомлення мотивів цієї діяльності, її необхідності для особистості. Наступним  кроком є вироблення програми власного саморозвитку. Самовиховання має охоплювати різні сфери психічного і фізичного розвитку. Після створення програми самовдосконалення повинні відбутися певні дії. Для їх ефективності необхідно знати найважливіші методи самовиховання.

Важливим етапом у роботі педагога є створення  в дітей інтересу до ідеї самовиховання. Передумовою цілеспрямованого самовиховання підлітків  є обізнаність класного керівника, а також учителів, які викладають у цьому класі, з теорією і методикою.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

 

Дослідженням  встановлено, що у процесі формування підлітка, як особистості важливу роль відіграє моральне виховання та самовиховання.

Моральне виховання  особистості має на меті формування моральної вихованості, яка передбачає систему моральних знань, умінь, навичок, переконань, поглядів та норм. Формування моральної свідомості підлітка є однією з головних проблем морального виховання, оскільки підлітковий вік є періодом посиленого розвитку моральних почуттів.

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних. Передусім самовиховання потребує від людини знання себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Важливим аспектом самовиховання є логічне мислення, вміння аналізувати кожен свій вчинок, що сприяє виробленню вимогливості до себе як постійної риси характеру, без якої неможливо досягти успіху. Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Тому слід залучати школярів до видів діяльності, які передбачають зібраність, організованість, відповідальність.

1. У ході дослідження встановлено, що проблеми морального виховання підростаючого покоління завжди були актуальними і хвилювали багатьох філософів, психологів, педагогів та соціологів. Їм присвячено багато різних праць. Проаналізувавши ідеї видатних класиків, встановили, що моральне виховання займає важливу позицію у системі формування та становлення підлітків, як особистості.

2. Розкрито значення  морального виховання та самовиховання, їх сутність та складові, без яких їх існування не можливе. Встановили, що моральне виховання та самовиховання підлітка – системний цілеспрямований процес формування та само формування особистості, який здійснюється за допомогою основних методів виховання та самовиховання.

3. З’ясували,  що важливим фактором морального  розвитку особистості підлітка  є взаємодія педагога та учнів.  В зв’язку з чим, перед педагогом  постає важливе завдання, а саме допомогти підліткам включитись у нову фазу становлення особистості, правильно зрозуміти суть принципів, що визначають поведінку дорослих.

4. Розкрито особливості підготовки підлітків до сімейного життя. Основою такої підготовки є статеве виховання. Особливе місце у статевому вихованні належить родині, де дитина щодня знайомиться з різноманітними взірцями і формами поведінки батьків у різних ситуаціях. Оскільки рішення виховних завдань у процесі соціального формування особистості здійснюється під впливом численних факторів, але все ж таки базисною основою первинної соціалізації особистості є родина.