Особливості розвитку обдарованості у дітей дошкільного віку

План:

Розділ 1 .Теоретичне дослідження особливостей умов розвитку обдарованості у дітей дошкільного віку

1.1 Дослідження дитячої обдарованості у працях  вчених психологів

1.2 Загальна характеристика обдарованості. Основні складові дитячої обдарованості

1.3 Види дитячої обдарованості

Висновок до розділу 1

Розділ 2 Експериментальне дослідження рівня розвитку обдарованості у дітей 5 року життя

2.1 Аналіз методик дослідження обдарованості у дітей 5 року життя

2.2 Виявлення рівня обдарованості у дітей 5 року життя

2.3 Умови і засоби розвитку обдарованості у дітей 5 року життя

Практичні рекомендації

Література

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     

 

 

  Вступ

           Актуальність дослідження. Серед найбільш цікавих і загадкових явищ природи дитяча обдарованість займає одне з провідних місць. Проблеми її діагностики та розвитку хвилюють педагогів протягом багатьох століть. Інтерес до неї в даний час дуже високий, і це пояснюється суспільними потребами. І, перш за все, потребою суспільства в неординарних творчих особистостях. Невизначеність сучасного навколишнього середовища вимагає не лише високої активності людини, але і її вмінь, здатності нестандартного мислення і поведінки.

          У сучасній психолого-педагогічній літературі досить багато статей,   публікацій, що торкаються теми обдарованості не тільки дорослих, але й дітей. У яких розглядаються психологічні проблеми, що з'являються у вихователів і батьків обдарованих дітей у наш час.………………………..                                                                      
          Існує думка, що обдаровані діти не потребують допомоги дорослих, особливої ​​уваги і керівництва. Однак в силу особистісних особливостей такі діти найбільш чутливі до оцінки їх діяльності, поведінки і мислення, вони більш сприйнятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відносини і зв'язки. Обдарована дитина схильна до критичного відношення не тільки до себе, але і до оточення. Тож вихователі, які працюють з обдарованими дітьми, повинні бути досить терплячі до критики взагалі і себе зокрема. Для обдарованих дітей не існує стандартних вимог (все як у всіх), їм складно бути конформістами, особливо якщо існуючі норми і правила йдуть врозріз з їх інтересами і здаються безглуздими. Для них твердження, що так прийнято, не є аргументом.……………………………………………………………………….  
           Вченими психологами дитячої обдарованості і розробкою психолого-педагогічних питань навчання і виховання особливих дітей довгий час в нашій країні займалися дуже мало. Тільки в останні роки проблема обдарованості дітей "вийшло з тіні" і викликає великий інтерес.……….  
        Педагогічна практика показує, що головні завдання дошкільних навчальних закладів , як і раніше орієнтовані на "середнього дошкільника, на накопичення знань, умінь, навичок шаблонів стереотипів". Раннє виявлення, навчання і виховання обдарованих і талановитих дітей становить одне із головних завдань вдосконалення системи освіти. Однак недостатній психологічний рівень підготовки вихователів для роботи з дітьми, які проявляють нестандартність у поведінці та мисленні, призводить до неадекватної оцінки їх особистісних якостей і всієї їх діяльності. Нерідко творче мислення обдарованої дитини розглядається як відхилення від норми або негативізм. Експерименти, проведені в багатьох країнах світу, переконливо показали, наскільки складно перебудувати систему освіти, змінити ставлення вихователя до обдарованої дитини, зняти бар'єри, що блокують його таланти, але це можливо. Обдаровані діти досить вимогливі до себе, часто ставлять перед собою не здійснену в даний момент мету, що призводить до емоційного розладу і дестабілізації поведінки. Такі діти нерідко з недостатньою терпимістю ставляться до дітей, що стоять нижче їх у плані розвитку здібностей. Ці та інші особливості таких дітей впливають на їх соціальний статус, коли вони опиняються у становищі "не схвалюваних". У зв'язку з цим необхідно добиватися зміни такої позиції, і, перш за все, це пов'язано з підготовкою самих вихователів.……………………………………  
    У сучасній літературі з'являється все більше статей, публікацій, які стосуються обдарованості дітей. Даній проблемі присвячені роботи відомих психологів, докторів психологічних наук Н.С. Лейтеса, Т.М. Марютіна. Їх роботи з вивчення психіки обдарованих дітей займають чільне місце в російській психології. Багато психологічних принципів розвитку творчості дошкільнят висунули Д.Б. Богоявленська , О.В. Запорожець , Л.В. Попова,

 П.Н. Поддьяков,  М.С. Старчеус, Б.М.Теплов, Д.М. Узнадзе, В.Д. Шадріков , В.С. Юркевич. …………………………...……………………………………….. 
   Величезну роботу, як теоретик виконав В.А. Моляко. Він глибоко вивчив проблеми психології творчості. Особливо цінною є його розробка підходу до вивчення обдарованості, де він повно структурував це як психологічне явище.……………………………………………………………….  
   Свої психологічні моделі були розроблені  рядом західних психологів: Е. Де Боно, Дж. Гілфорд, Ф. Монкса , Дж. Рензулли, Д. Селлі, П. Торренс,

 К. Хеллер, В. Штерн. Однак доступ до праць цих авторів, на жаль дуже обмежений. Тому у вивченні даного питання доводиться більше спиратися на таких вчених російської, радянської психології як, С.Л. Рубенштейн,

Б.М.Теплов.………………………………………………………………………… 
Мета дослідження : теоретично обгрунтувати і дослідити умови розвитку обдарованості у дітей дошкільного віку

Об’єкт  дослідження: процес розвитку обдарованості у дошкільника

Предмет дослідження: умови розвитку обдарованості у дітей дошкільного віку 
Гіпотеза дослідження :процес розвитку обдарованості у дітей буде відбуватися успішно за таких умов:  
- своєчасного виявлення рівеня розвитку обдарованості дитини  
- проведення додаткових спеціальних занять з урахуванням індивідуальних особливостей обдарованої дитини  
- створення сприятливого клімату в сім'ї обдарованої дитини.  
- регулярних консультацій для батьків і вихователів, з метою правильного підходу до обдарованих дітей.

Завдання:

1. Проаналізувати психолого - педагогічну літературу з проблеми обдарованості.
2. Розкрити сутність поняття дитячої обдарованості.
3. Проаналізувати методи діагностики обдарованості дошкільників .
4. Обгрунтувати умови необхідні для розвиту обдарованості у дітей дошкільного віку.
5. Розробити методичні рекомендації для вихователів щодо розвитку обдарованості дітей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1 Теоритичне дослідження особливостей умов розвитку обдарованості у дітей дошкільного віку

1.1.Дослідження дитячої обдарованості у працях  вчених психологів

Для вирішення завдання формування творчого,інтелектуального потенціалу суспільства,його майбутньої еліти  слід здійснювати раннє виявлення, навчання та виховання здібних, обдарованих  дітей. Реалізація творчого потенціалу обдарованих дітей має не лише суспільне, але й особистісне значення,  оскільки таким чином суб’єкту обдарованості забезпечується можливість самоактуалізуватися. Дослідник психології творчості П. Торренс зазначав,  що щастя і психічне здоров’я можливі головним чином тоді, коли людина повністю реалізовує свої здібності. Відрадно, що проблема дитячої обдарованості у вітчизняній психології останнім часом викликає великий інтерес.

Зокрема,  проведені фундаментальні дослідження з проблем загальних і спеціальних здібностей (Б.М. Теплов, Б.Г.Ананьєв, Г.С.Костюк, М.С.Лейтес,

В.А. Крутецький,С.Л.Рубінштейн,В.М.М’ясищев,К.К.Платонов,Ю.З. Гільбух, В.М.  Дружинін,  О.І.  Кульчицька,  Ю.З. Гільбух),  психології творчості (Я.О.Пономарьов,С.Л.Рубінштейн,В.О.Моляко, О.М. Матюшкін),  психології і психофізіології індивідуальних відмінностей (  Г.С. Костюк,  Б.М.Теплов, В.С.Мерлін О.Є.Голубєва).Є дослідження, присвячені вивченню обдарованості в різних вікових категоріях, зокрема у дошкільному віці (В.В.Давидов,Д.Б.Ельконін, В.О. Моляко, О.І. Кульчицька, Н.М. Подьякова).

Поняття  про  здібності  вперше  в  науці  ввів  Платон  (428–348  рр.  до н.е.).  На його думку,  люди повинні в державі займати місце відповідно до своїх природніх задатків. Арістотель під здібністю розумів спонукальну властивість душі, яка залежить від типу мислення. Найвищим типом мислення він вважав мудрість.

Вже в перших філософських та психологічних роботах намітились дві лінії розуміння природи здібностей:  вони є або вродженими,  або їх розвиток залежить від умов виховання. Англійський антрополог Френсіс Гальтон (1869 р.), вивчаючи родоводи видатних людей, прийшов до висновку, що висока „обдарованість” визначається ступенем і характером родинності.

Зовсім інший висновок робить німецький природодослідник В.Оствальд в книзі „ Великі люди” (1919 р.), зазначаючи, що обдарованість не успадковується, що брати і сестри видатної людини найчастіше не відрізняються особливими здібностями,  батьки або діти також не бувають видатними. Англійський філософ Гоббс доводив, що люди не мають вроджених  переваг одні перед одними.  А Джон Локк –  англійський філософ-просвітитель – першим підкреслив зв’язок здібностей і дії, діяльності.

Психологію обдарованості  як самостійну галузь психологічної  науки вперше виділив німецький психолог В.  Штерн. Він розглядав інтелектуальну схильність до виконання актів мислення як форму прояву обдарованості.  А обдарованість розуму, як загальну здатність індивіда свідомо спрямовувати своє мислення на нові вимоги, здібність психічного пристосування до нових завдань і умов життя. Власне за ознакою  пристосування В.Штерн  розмежовує поняття „обдарованість”, „талант” і „геніальність”.Суть геніальності, вважав вчений, полягає в „самодовільній творчості”,а характерна особливість таланту –  в обмеженні розумових здібностей однією галуззю змісту [18;7–8].

 Російський психолог О.Ф. Лазурський також розглядав деякі питання здібностей і обдарованості,виходячи із можливостей людини пристосовуватися до зовнішнього середовища. Він виділив нижчий,  середній,  вищий рівні обдарованості,  котрі пов’язував з можливістю пристосування і взаємодії з оточуючим середовищем.

На новому рівні проблема обдарованості досліджувалась у XX ст. Як зазначає Н.С. Лейтес [12], розуміння терміну „обдарований” в цей період зазнало значних змін. Спочатку це поняття стосувалось лише дорослих,  досягнення яких вважались видатними. Пізніше його почали застосовувати до дітей,  маючи на увазі їхній інтелектуальний розвиток, успіхи  у  навчанні,  а  з  часом  –  здібність  до  видатних  досягнень  в  будь-якій  соціально  значущій сфері людської діяльності.

Основою розробок теорії  обдарованості у вітчизняній психології стала концепція Б.М.  Теплова [16].  Він розцінював обдарованість дітей як індивідуально-психологічні особливості , які  по-перше, відрізняють одну людину від інших, по-друге, мають відношення до успішності виконання певної  діяльності  або  багатьох  видів  діяльності,  по-третє,  які  не  зводяться  до  наявних  навичок, вмінь чи знань, але які можуть пояснити легкість і швидкість набуття цих знань і навичок.

„ Ми не можемо розуміти здібності ... як вроджені властивості індивіда... Вродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні особливості,  тобто задатки,  які лежать в основі розвитку здібностей,  самі  ж  здібності  завжди  є  результатом  розвитку”,   –  зазначав  Б.М.  Теплов  [16;17].

Обдарованість ним трактувалась як „те якісно своєрідне поєднання  здібностей, від якого залежить можливість досягнення більшого чи меншого успіху у виконанні тої чи іншої діяльності” [16; 22].

В окремих дослідженнях Г.С. Костюка [4] аналізується поняття здібностей, характеризуються психологічні особливості співвідношення природного та суспільного, загального та спеціального у здібностях. Обдарованість Г.С. Костюк розуміє як здатність людини до розвитку її здібностей, як характеристику індивіда,  що позитивно виділяється своїми задатками.  Показниками хороших задатків він вважає ранній прояв здібностей, швидкий темп їх розвитку, їх помітний прогрес при невеликій кількості вправ і малосприятливих умовах життя,  прояви самостійності і творчості у діяльності.

С.Л. Рубінштейн [13] вважає, що здібності людини – внутрішні умови її розвитку, які, як і інші внутрішні умови, формуються під впливом зовнішніх – в процесі взаємодії людини з зовнішнім світом. Розвиток здібностей, на його думку, здійснюється по спіралі: реалізація можливості, яка виявляє здібність одного рівня,  відкриває нові можливості для подальшого розвитку здібностей більш високого рівня. Обдарованість людини визначається діапазоном нових можливостей,  які відкриваються.  Особливо високий рівень обдарованості визначається поняттями „талант”  і„геній”.

Варто  зазначити,  що  в  літературі  часто  поняття  „талант”  і  „обдарованість”  вживаються  як синоніми. З приводу цього Ю.З. Гільбух пише: „При спільному вживанні терміни „обдарований” і „талановитий” виступають як рід і вид. Всяка талановита дитина (взагалі людина) є разом з тим обдарованою,  але не кожна обдарована дитина може бути названа талановитою.  Деяким обдарованим дітям ще треба буде досягнути рівня талановитості, і не всім, на жаль, це вдається”[2;12].

Кларк (1979) вважає, що термін „обдарований” стосується когнітивних здібностей, а „талант” включає інші сторони розвитку. Водночас вона признає взаємозалежність всіх психічних функцій людини в процесі розвитку інтелекту і робить висновок про те,  що обдарована людина може досягнути повноцінної реалізації тільки через інтеграцію сприймання, мислення, емоцій та інших функцій.

На думку Дж. Фріман, генії  – це ті люди, які приносять в  життя абсолютно нові ідеї. „ Геній – це значно більше,  ніж просто розумний чи навіть дуже обдарований;  це дійсно велика людина. Вони приходять в наш світ і покидають його дещо по-іншому завдяки вкладу, який вони внесли в

життя суспільства. Бетховен, Пікассо, Ньютон, Марія Кюрі – всі  вони були геніями. Навіть будучи маленькими дітьми,  вони виявляли надзвичайно сильний інтерес до галузей знань,  які пізніше стали основним змістом їхнього життя” [7;17].

В цілому обдарованість можна  розуміти як систему,  яка включає в себе такі компоненти: біофізіологічні,анатомо-фізіологічні задатки;  сенсорно-перцептивні блоки, що характеризуються підвищеною чутливістю; інтелектуальні і мисленнєві можливості, які дозволяють оцінювати нові ситуації і розв’язувати нові проблеми;  емоційно-вольові структури,  які зумовлюють тривалі домінантні орієнтації і їх штучне підтримання;  високий рівень продукування нових образів;фантазія; уява і ряд інших [8;219].

Обдарованість як індивідуальна  особливість має місце, очевидно, вже при народженні дитини і закладена  в  якомусь  своєрідно  більш  високому  рівні  розвитку  тієї  чи  іншої  біопсихічної особливості.  Під обдарованістю дитини розуміють більш високий рівень її досягнень в якійсь діяльності  у порівнянні  з досягненнями  інших  дітей  цього  ж  віку  [7;6];  більш високу,  ніж у її ровесників, при інших рівних умовах, сприйнятливість до навчання і більш виражені творчі прояви [12;10];  доволі стійкі особливості саме індивідуальних проявів неабиякого інтелекту, що з віком зростає [12;25].

В.С. Юркевич зазначає,  що обдарованість – це високий рівень розвитку певних здібностей, а обдаровані діти, відповідно, діти з  високорозвиненими здібностями [19; 11].