Особливості розвитку обдарованості у дітей дошкільного віку

• загальна (розумова) обдарованість;
• спеціальна (соціальна, моторна, практична, художня) обдарованість;

Дослідники розглядають  загальну обдарованість як єдність  загальних якостей, здібностей, що обумовлюють  діапазон інтелектуальних можливостей людини, рівень і своєрідність її діяльності. Загальна обдарованість слугує основою для різних видів здібностей. Разом з тим значною мірою ця якість є і сама результатом розвитку спеціальних здібностей.

Риси загальної розумової  обдарованості:

• ранній прояв високої пізнавальної активності і допитливості;
• швидкість і точність виконання розумових операцій, обумовлених стійкістю уваги й оперативної пам'яті, сформованістю навичок логічного мислення;
• багатство активного словника, швидкість і оригінальність вербальних (словесних) асоціацій;
• виражена установка на творче виконання завдань, розвиненість творчого мислення та уяви;
• володіння основними компонентами вміння вчитися.

Розумово обдарованим  дітям притаманні такі соціальні  якості як ініціативність, стриманість, самовладання, відповідальність. Вони комунікабельні, користуються авторитетом, часто стають лідерами.

Складовою спеціальної обдарованості  є обдарованість соціальна, яка включає в себе здібності до правової, педагогічної, організаційної діяльності в різних сферах життя суспільства.Моторну обдарованість характеризує здатність досягати позитивних результатів у різних видах спорту, хореографії.

Дослідження показують, що обдаровані діти захоплюються різними  видами практичних занять (художньою працею, приготуванням їжі, доглядом за рослинами, тваринами), літературною, музичною, зображувальною діяльністю, що властиво для практичної та художньої обдарованості.

Життєва практика, висновки науковців засвідчують  певну вікову послідовність у проявах різних видів спеціальної обдарованості. Так, досить рано спостерігається вона щодо музики, потім щодо малювання. Обдарованість до мистецтва виявляється раніше, аніж до науки, а в галузі науки раніше за інші розвивається математична обдарованість.Загальна обдарованість слугує основою для розвитку різних видів здібностей.

Психологічна  наука розглядає здібності як властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання ним певних видів діяльності. Вони не є природженими, а є соціально набутими. Природженими, на думку психолога Б.М.Теплова, є задатки - певні анатомо-фізіологічні особливості організму, на сприятливому ґрунті яких розвиваються ті чи інші здібності. Різниця між задатками і здібностями заклечається також і в тому, що задатки не мають якісної визначеності та змістовного компонента.

Здібності поділяються на загальні і спеціальні. Показником здібностей є широта і різноманітність можливостей людини.

До загальних здібностей відносять активність дитини, особливо пізнавальну, її неабияку допитливість, свіжість і гостроту сприймання, яскравість уяви, фантазії.

Спеціальні здібності - це психологічні якості дитини чи дорослого, які сприяють успішному виконанню певного виду діяльності. Всі спеціальні здібності ніби виростають із загальних, не можуть існувати без них. Інколи загальні здібності називають «генеральним фактором інтелекту».

Усталеної, єдиної типології спеціальних здібностей немає. Найчастіше говорять про музичні, сценічні, спортивні, математичні, художні, літературні, лінгвістичні, технічні, наукові здібності.

Розвиваються  здібності у процесі взаємодії  дитини з навколишнім світом, під впливом виховання і навчання. Вони формуються в умовах відповідних періодів дитинства та у тісному зв'язку з особливостями віку. Хибною є думка, що коли дитина стає старшою, створюються сприятливіші умови для розвитку її здібностей. Мозок маляти особливо чутливий до різноманітних впливів навколишнього середовища, тому ті чи інші якості виховуються успішніше, ніж у дорослих. Надзвичайно важливо саме у зв'язку з проблемою здібностей орієнтуватися на положення про те, що кожний віковий період розвитку має свої особливості, неповторні достоїнства, а перехід від одного віку до іншого пов'язаний не лише з надбаннями, але й з помітними втратами.

Вікові періоди - це необхідні стадії розвитку, через  які переходить кожна дитина. Тому й розвиток здібностей має бути тісно пов'язаний з ними, має враховуватися їх своєрідність. Потрібно орієнтуватися на те, що можливості дітей одного віку складаються неоднаково.

Суттєвими є висловлювання  відомих психологів С.Л.Рубінштейна, Б.Г.Ананьєва, Г.С.Костюка, К.К.Платонова щодо зв'язку здібностей з діяльністю, розвитком особистості.Але існує думка, що для розвитку здібностей потрібна посилена діяльність. Чи так це насправді? Не кожна діяльність розвиває здібності, а лише та, яка подобається дитині, у процесі якої виникають позитивні емоції.

Отже, розвиває здібності  діяльність, що викликана власною  пізнавальною потребою дитини.

Вищою здатністю  людини до творчої діяльності, успішної праці є талант.

Талант - це сукупність здібностей, така обдарованість, яка дає змогу людині на високому рівні виконувати діяльність, отримувати суспільно значущі результати, успішно розв'язувати найскладніші завдання, відкривати і ставити нові проблеми, нові цілі.

Фізіологічні  задатки таланту слід шукати у  фізичній організації людини (особливості  нервової системи, гострота органів  чуття, неповторне бачення світу, швидкість  реакцій тощо). Однак талант не природжена, а набута здатність людини, він формується і розвивається під впливом соціальних умов. Формування таланту розпочинається з раннього дитинства, спочатку як психологічне визначення природних задатків і схильностей до певного виду діяльності, пізніше як розвиток здібностей і, нарешті, як високий вияв творчості у зрілому віці. Талановитість щодо окремих видів творчості (музика, спів, складання віршів, малювання, конструювання) може виявитися уже в ранньому та дошкільному віці.

Так, філософ  І. Бентам почав вивчати давньогрецьку  мову до того, як навчився ходити, а в три роки вже оволодів граматикою латинської мови. Н. Вінер у трьохрічному віці говорив і читав на трьох мовах. Т. Маколей розпочав свою кар'єру історика в шість років.

Чи існує яка-небудь закономірність, яка визначає ранні  прояви обдарованості і таланту?

Перший, хто зробив спробу відповісти на це питання, був  відомий англійський психолог Д. Селлі. На основі аналізу великої кількості біографій визначних людей Д. Селлі прийшов до висновку, що за частотою випадків ранніх проявів окремі типи талантів розташовуються у такому порядку:

музичні;таланти у сфері живопису, скульптури, літератури, історії;

таланти у сфері філософії  і природознавства.

Пояснення таке: чим більш спеціальним є даний  вид обдарованості, тим частіше зустрічаються його ранні прояви. Разом з тим історія знає факти пізнього прояву обдарованості, таланту. І. Крилов почав писати у сорок років, С. Аксаков - у п'ятдесят. Відома слабка шкільна успішність таких колосів науки, як Ч. Дарвін, Б. Паскаль, А. Ейнштейн. Очевидно, прояви таланту були, але вони глушились несприятливими зовнішніми умовами.

І, нарешті, геніальність - це надзвичайно високий рівень здібностей загальних чи спеціальних, який виявляється в тому, що у творчій діяльності особистість досягає таких результатів, які складають цілу епоху в житті суспільства, в розвитку культури, науки, політики.

Зауважимо, що й  сьогодні дослідники ще не можуть дати вичерпну відповідь на всі питання, які постають, з проблеми умов розвитку обдарованої, здібної, талановитої дитини.

 Разом з тим ряд  принципових положень для розвитку  педагогічної практики можна  визначити вже тепер:

• загальною умовою розвитку обдарованості є фізичне здоров'я і природна активність дитини. Звідси випливає, що у переважній більшості діти могли б рости як здібні, обдаровані. І якщо практичні результати з цими передумовами не співпадають, то слід говорити про несприятливі умови, які складаються для дітей у сім'ї, у дошкільному навчальному закладі, в житті, про так звані соціальні фільтри, які не дають змоги кожній дитині розвинути свої здібності;
• визнання своєрідності, унікальності періоду дошкільного дитинства, його особливої ролі у становленні особистості;
• увага, турбота, повага, любов до дитини є тією основою, на якій зростає її впевненість щодо своїх можливостей, інтерес до різних сфер навколишнього життя, здатність дивуватися, захоплюватися, пробувати, досліджувати, фантазувати, вигадувати, запитувати, шукати;
• самоповага й оптимістичний настрій дитини, підставою для якого є позитивні оцінки вихователем її дій і поведінки, - необхідна умова її різнобічної активності, у процесі якої розвиваються загальні і спеціальні здібності;
• особистісно орієнтована модель взаємодії педагога та дітей;
• забезпечення умов і можливостей для приємного, змістовного спілкування у сім'ї і в дошкільному закладі, для занять, особливо індивідуальних, різними видами діяльності сприяє розвитку пізнавальної й естетичної активності дитини, її здібностей;
• відповідне поєднання навчання і творчих пошуків самої дитини - необхідна умова, за якої розвиваються зацікавлення, інтерес до занять, пізнавальні, естетичні й етичні якості сприймання, гнучкість і нешаблонність мислення, вміння і здібності;
• для розвитку обдарованості головне значення має сам процес діяльності дитини - експериментування, а не прагнення отримати кінцевий результат.

Це мають усвідомлювати  вихователі. Критичні оцінки діяльності, її результатів викликають стресові ситуації і стають на заваді прояву зацікавленої активності; творча особистість вихователя, зацікавлене ставлення до дитячої творчості; сприймання дитячої творчості як цінності, бережне ставлення до творчої продукції;створення сприятливих умов для повноцінного життя, поглибленого оволодіння старшими дошкільниками певною справою, що сприяє розвиткові відповідних інтересів, нахилів, здібностей. У студіях, секціях, гуртках, спеціальних школах 5-6-річні оволодівають спеціальними уміннями та навичками, розвивають свої здібності.

Поглиблена робота з обдарованими вимагає розробки індивідуальної програми розвитку дитини. Передує складанню такої програми діагностування, що проводиться психологом та педагогом. Діагностичні дані дають чітку картину особистісно-індивідуального статусу дитини, визначають потенціал її розвитку та прогноз.

Програма розвитку має  відповідати таким критеріям:

 концентрація на дитині, яка вчиться, а не на середньостатистичному 
вихованцеві, який має відповідати програмовим вимогам;творчість і лідерство, можливість творчої оригінальної праці і самостійної організації вихованцем свого оточення;створення простору для високого рівня мислення (обдарованість проявляється на складних завданнях); включення у систему навчання батьків здібних дітей; надання дитині змоги спілкуватися з інтелектуально обдарованими; неперервний розвиток професійного рівня педагогів, які працюють з обдарованими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      Висновки до розділу 1

Думки про обдарованість  як явище розділяються між двох полюсів: як прояв закладених природою передумов  і як розвиток високого рівня здібностей протягом життя під впливом освітніх чинників. Узагальнюючи обидва підходи, можна припустити, що обдарованість - є сукупність задатків, що визначають межі розвитку, підвладна впливам навколишнього середовища, а також змінюється під впливом виховання і навчання.

Моделі обдарованості  тісно пов'язані з визначенням, так Дж. Рензулли виділяє в структурі тільки здібності, а Ф. Монкс взаємозв'язок природних передумов із середовищем розвитку.

Говорячи про дитячу обдарованість  необхідно мати на увазі складний сплав генетичних особливостей і  впливів зовнішнього середовища. Спадковість створює лише межі для розвитку здібностей, але межі широкі й невичерпні, а реалізація здібностей залежить від освітніх чинників. Фактори середовища мають вагою порівнянним з фактором спадковості, можуть повністю компенсувати, або навпаки, нівелювати дію останнього.

Обдарованість, як багатогранне явище, має широкий спектр характеристик  та основ для виділення окремих  підвидів. Богоявленська Д.Б. виділяє п'ять критеріїв класифікації: форма прояву, ступінь сформованості, широта проявів, особливості вікового розвитку, вид діяльності, кожен з яких виділяє той чи інший вид обдарованості у відповідному ракурсі. Всі вони тісно взаємопов'язані і переплітаються між собою.

Роки дитинства характеризуються надзвичайною динамічністю розвитку, причому як фізичного, так і розумового. У дитячі роки розумовий розвиток відбувається майже наполовину. Саме тому в дитячому віці так складно  відокремити обдарованість від  нормального, яка властива всім дітям, надзвичайно високого темпу зростання  розумових сил і різних здібностей. «Ми всі до двадцятирічного віку були б великими хіміками, математиками, художниками, якби дитяче пекуче цікавість до всього навколишнього не слабшав б у нас у міру накопичення первісних, необходимейших для нашого існування знань» (К. І. Чуковський).

Прихильники биологизаторского  підходу вважають, що обдарованість - досить рідкісне явище, і виявлення  такої дитини подібно пошуку крупиць  золота; прихильники ж социологизаторского  підходу вважають, що обдарованим  є кожна нормальна дитина, і  треба лише вчасно помітити його здібності  і розвинути їх. В даний час використовуються дві основні форми діагностики обдарованості. Перша група методик - це разові дослідження. Друга група методик заснована на довгострокових спостереженнях за дітьми.

Можна виділити три групи  способів організації навчання обдарованих  дітей: роздільне, спільно-роздільне  і спільне навчання, кілька підходів до модернізації навчання - прискорення, інтенсифікація, збагачення, три форми організації навчання - групова, колективна і індивідуальна. Вихователю необхідно знайти оптимальну форму роботи, варіюючи всі можливі способи, орієнтуючись на можливості групи в цілому, а також на інтереси кожної дитини.

Взаємовідносини в групі  обдарованих дітей мають свою специфіку, особливості, які багато в чому визначаються високим рівнем розвитку їх розумових здібностей.

Навчання художньо обдарованих  дошкільників має будується на чотирьох основних напрямках: розвиток креативності, формування образотворчих умінь, збагачення уявленнями про світ і розвиток пізнавальних процесів, розвиток емпатії. Виховання має спиратися на принципи наочності, ігровий подачі матеріалу, індивідуального підходу до кожного.

Сутність індивідуального  підходу виражається в тому, що загальні завдання виховання, які стоять перед педагогом, вирішуються їм за допомогою педагогічного впливу на кожну дитину, виходячи зі знання його психологічних особливостей та умов життя, де головна точка опори - орієнтир на позитивні якості малюка. В основі індивідуального підходу лежить виявлення особливостей дитини, а його здійснення можливе за певних умов.