Проблеми виховання дітей раннього віку в умовах родини. Форми надання педагогічної допомоги родині

Безумовними, є такі рефлекси - харчовий, смоктальний, оборонний.

На підставі постійних  безумовних рефлексів віникають  рефлекси - умовні, придбані в результаті індивідуального досвіду.(Умовні рефлекси здійснюються вищимивідділами ЦНС - великими півкулями головного мозку). Утворення умовних рефлексів  у дітей вперше помітили - В.М.Бехтеров і М.М.Щелованов. На 10й - 20й день життя  у дитини з'являється умовний  харчовий рефлекс: коли дитину брали  на руки і надавали їй звичайне для  грудної годівлі положення тіла під грудьми, вона негайно починала повертати голову, розкривати рот  і робити смоктальні рухи. Все це вона робила незалежно від того, хто її брав на руки. До кінця 3го початку 4го місяця рефлекс положення тіла під грудьми поступово вгасає. Замість нього з'являється умовний  харчовий рефлекс - зоровиц, тому що смоктальні рухи в дитини тепер виникають  при одному тільки погляді на материнські  груди. Вже на 5й - 7й день життя  виробляється харчовий умовний рефлекс - на час, наприклад, якщо дитину годувати через рівні проміжки часу, то дитина під час годування починає  виявляти загальне занепокоєння, кричить, що є наслідком відчуття голоду. В результаті частих сполучень тих  самих умов життя у дитини хормуються більш складні умовні рефлекси - звічки, які можуть бути як позитивними  так і негативними. Відбувається нагромадження особистого досвіду. Поводження дитини формується вже при участі і під контролем вищого відділу головного мозку кори великих півкуль. Можливість утворення умовних ркфлексів вже на першому місяці життя дитини є в той же час найбільш о'єктивним доказом необхідності виховання його з перших днів життя. Якщо якісь зовнішні роздратування діють на дитину завжди в одній і тій же послідовності, то в нього утворюєтьсявідповідна закріплені цілісна система реакцій, тобто формується те що І.П.Павлов назвав - динамічним стереотипом. При правильно організованному вихованні у дитини утворюється багаторізних стереотипів, наприклад в результаті візначенного порядку одягання на прогулянку, пвд час укладання спати та ін.

З моменту народження дитина виступає як біологічна істота, яка  в подальшому розвивається в соціальну  особистість. Усі способи практичних дій, що формуються у дитини, черпаються із соціального середовища, з матервального  і духовного досвіду людей. Зрозуміло, що цей процесс відбувається під  впливом дій дорослих і при  їхній особистій участі. Саме на ранньому етапі відбувається стрибок  від біологічного до соціального - починається  соціалізація дитини. Дитина раннього віку повинна опанувати матеріальну  культуру, тобто засобами практичних (предметних), орудійних дій, основа володіння яких пов'язана з розвитком  емоцій і інтелектуальною діяльністю дитини. В процессі формування різних видів діяльності (спілкування, орієнтовної, рухової активності, предметно-ігрової) можуть розвиватися перші соціальні  потреби та елементарні засоби їхнього  задоволення, здійснюватись  завдання всебічного виховання дітей. У більш  ранньому віці завдання фізичного, розумового, естетичного і морального виховання  як би злиті, однак по мірі зростання  дитини складові частини всебічного розвитку починають диференціюватись. Потреба дітей у спілкуванні  з дорослими поступово ускладнюється. Спілкування виступає основою та є первісною умовою виховання  у дитини чисто людських, соціальних навичок.Від рівня та якості спілкування  залежить розумова активність дитини. Вчені розробили певні рекомендації педагогічно-дійового спілкування  з дитиною:

• дорослий повинен постійно задовольняти зростаючу в дитини потребу в засвоєнні навколишнього;
• дорослий повинен проявляти до дитини виняткову чуйність. Поступово розвивати його можливості в засвоєні навколишнього, привчаючи до подолання труднощів;
• необхідно поступово збагачувати враження дитини про оточуючих, викликати у неї позитивні емоції;
• Постійно вносити нове в життя дитини; систематично змінювати оточуюче (іграшки, інтер’єр, системи спілкування).

В результаті виховання і  навчання відбувається швидкий фізичний і психічний розвиток. Своєчасно  розпочате правильне виховання  в період раннього дитинства забезпечує дитині бадьорий стан, її повноцінний  фізичний і гармонійний психічний  розвиток. Правильне виховання є  однією з умов повноцінного фізичного  розвитку дітей. Наприклад, недостатня довжина тіла дитини може визначитися  не тільки на недостатньою кількістю  білків, вітамінів у харчуванні дитини, але й зниженою рухливістю дитини, відсутністю умов, що стимулюють її рухи. У нерозвинених в нервово-психічному відношенні, нерухомих, млявих, мало емоційних  дітей часто спостерігається  недостатній загальний фізичний розвиток і слабке здоров’я. Велике значення для фізичного розвитку і здоров’я дитини мають апетит, повноцінний сон. Однак сьогодні дуже часто в сім’ї діти відмовляються  від їжі, погано сплять, що є результатом  неправильного виховання. Прогулянка, яка так потрібна дітям, позитивно  впливає на стан здоров’я тільки за умов, коли у дитини цікава прогулянка, якщо вона має можливість грати, бігати, стрибати тощо. Якщо дитина ослаблена, багато хворіє, вона як правило, відстає  у фізичному розвитку (ознаки: зріст, маса тіла, млявість і дратівливість, примхливість). На деякі сторони  поводження дитини накладають відбиток уродженні особливості її нервової системи (ВНД)

Темпи фізичного і психічного розвитку в ранньому віці високі, але  формування усіх органів і систем ще не завершено, і тому їх діяльність недосконала. Так, нервові процеси  характеризуються  недостатньою силою, урівноваженістю і рухливістю, недостатньо сформовані процеси внутрішнього гальмування, що певним чином впливає на поведінку дітей. Вони легко стомлюються , емоційний стан їх нестійкий, що часто стає причиною вередування, виникнення конфліктів між дітьми.

У ранньому віці необхідно  створювати оптимальні умови для  ритмічного протікання нервових процесів. Неприпустимі, наприклад, є перевантаження дитячих груп. Впродовж дня дитині 1,5-3 років потрібно дати можливість пограти самому або в присутності 1-2х дітей. Тривалість активного  пильнування наростає поступово. При  швидкому темпі розвитку і недосконалій нервовій  системі це дозволяє уникнути перевтоми дітей. Чим молодша  дитина, тим швидше вона розвивається, тим частіше й більше спить. Аналіз вищезгаданого вимагаємо регулярно (на першому році раз на місяць, а  на 2му і 3му році життя раз у квартал) оцінювати фізичний і психологічний  розвиток дітей за показниками нервово-психічного розвитку і систематично контролювати засвоєння  кожною дитиною матеріалу.

Названі вище особливості  передбачають організацію індивідуального  підходу до кожної дитини з урахуванням  особливостей її нервової системи, рівня  фізичного, розумового розвитку, що в  свою чергу допоможе вихователю вирішувати завдання, визначені програмою виховання  і навчання в дошкільному закладі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Особливості ВНД дітей  перших трьох років життя.

Перші три роки життя –  період швидкого розвитку всієї нервово-психічної  діяльності, яке відбувається в процесі  взаємодії дитини з навколишнім  середовищем. Однак, ВНД дітей раннього віку має свої особливості, які обов’язково  слід ураховувати при організації  і здійсненні догляду та виховання  дітей раннього віку. Вчені визначають такі особливості ВНД:

1. Умовні рефлекси формуються  порівняно швидко, але закріплення  їх відбувається повільно. Багато  умовних рефлексів і до трьох  років ще не ж досить стійкими.

2. Впродовж перших трьох  років, особливо в перші два  роки, швидко підвищується працездатність  нервової системи, однак у порівнянні  з дітьми біль старшого віку, навіть на третьому році життя  працездатність їх нижча.

3. Нервова система дитини  має порівняно малу витривалість. Діти швидко стомлюються від  тривалої дії одного і того  ж самого подразника і не  витримують дії багатьох сильних  подразників.

4. ВНД дітей раннього  віку характеризується неврівноваженістю  двох основних нервових процесів: процеси збудження переважають  над процесами гальмування. Внаслідок  цього позитивні умовні рефлекси  вироблюються швидше, ніж гальмові. Маленьку дитину значно легше  навчити щось робити, ніж  утриматися  від бажаної дії. Довго зберігати  гальмовий стан  (наприклад, очікувати  чогось) дитині дуже важко.

5. З віком реакції дітей  стають локальними, зменшується  кількість зайвих побічних рухів,  хоча в поводженні дітей багато  іррадійованих реакцій. Наприклад,  радість у дитини виявляється  часто не тільки посмішкою,  а супроводжується загальними  пожвавленими рухами, голосним вереском, лясканням у долоні.

6. Вся діяльність дитини  здійснюється при участі кори  головного мозку, що впливає  і на підкіркові відділи мозку.  Наприклад, дитина, зацікавлена розповіддю, може не почувати голоду. В  свою чергу на поведінку дитини  раннього віку впливає стан  і діяльність підкіркових відділів  мозку. Саме цією особливістю  пояснюється велика залежність  поведінки  дитини від задоволення  її органічних потреб.

7. Для дитини раннього  віку характерна порівняно слабка  рухливість нервових процесів. Нові  чи недавно сформовані реакції  мають тривалий латентний період. Дитина не може швидко відповісти  чи  швидко загальмувати будь-яку  дію.

8. У дітей легко виникає  зовнішнє гальмування, наприклад,  вони легко відволікаються від  їжі, якщо медсестра, яка входить  в цей час, починає розмовляти  з вихователем. Розвиток зосередження  знаходиться у великій залежності  від умов виховання.

9. Діти раннього віку  дуже легко збудливі. Стан збудження  нервової системи легко змінюється, часто навіть від порівняно  незначних причин. Урівноважена бадьора поведінка легко може змінитися підвищено збудженим чи млявим станом.

10. Діти цього віку дуже  емоційні: почуття займають велике  місце в їх житті. Багато  і їх поведінці залежить від  позитивного відношення до чогось  чи до когось. Загалом емоційний  стан дуже не стійкий.

11. Період раннього дитинства  є періодом початку розвитку  II сигнальної системи. Як наслідок недостатнього розвитку II сигнальної системи у дітей до трьох років переважне значення мають першосигнальні подразники, тобто наочні образи.

Ведуча роль у процесі  розвитку належить умовам життя дитини, тому процес розвитку відбувається головним чином у результаті:

а) безпосередніх впливів  на дитину навколишніх його дорослих, тобто виховання і навчання;

б) самостійної організації  діяльності дитини;

в) впливу навколишніх дітей;

На різних вікових етапах значення цих факторів у розвитку дитини неоднаково, але вирішальну роль у розвитку й емоційному стані  протягом раннього дитинства грає дорослий, його безпосередній вплив на дитину. Саме в результаті безпосередніх  впливів дорослих у дитини з’являється  перша посмішка, спостерігаються  перші дії з предметами, розвиток мови.

У роботі з дітьми раннього віку необхідно враховувати особливості  нервової системи. Суворий тон часто  просто необхідний стосовно деяких дітей, і не ефективний у звертанні з  боязкими дітьми.

З першого року треба подбати  про те, щоб попередити формування у малюків невпевненості в  собі, уразливості, замкнутості, боязкості.

У процесі спрямованого виховання  можуть бути внесені корективи в  поведінку дитини. Враховувати індивідуально-типологічні  особливості дитини – це значить  не тільки пристосувати до них виховні  впливи, але й активно підтримувати позитивні якості і перебудовувати небажані.

У науково-методичній літературі розроблено ряд загальних правил, обумовлених віковими особливостями  розвитку дітей. Їх необхідно знати  і дотримуватись.

Правило 1.

Звертання до дітей має  бути рівним, спокійним.

Правило 2.

Успіх виховання залежить від постійності та послідовності  виховних впливів. Навички і вміння дитини утворюються за механізмом умовного рефлексу, що передбачає сталість умов, засобів, методів та прийомів виховання.

Правило 3.

Єдність підходів з боку всіх людей, що оточують і виховують  дитину. Якщо у батьків і групового  персоналу є тверда домовленість, що дозволено, а що заборонено, у  дитини створюється визначений стереотип  поведінки, у вигляді системи  позитивних рефлексів. Якщо ж вимоги постійно змінюються – пристосуватися до визначених вимог дитині важко.

Правило 4.

Дитина повинна розуміти і охоче виконувати вимоги /не можна, дозволено, потрібно/ю Вчити цьому  необхідно поступово. Використовуючи слово «не можна» - спочатку треба  забрати предмет і переключити  увагу дитини на активну діяльність, відвернути увагу таким чином, щоб  не було бажання повторювати заборонене.

Правило 5.

Вимоги, запропоновані дитині, повинні бути зрозумілими, доступними. Потрібно стежити за виконанням дитиною  доручень. У випадку відмови можна  трошки допомогти самим маленьким; дітям третього року життя лише підказують як зробити, намагаються заохотити  їх проявом уваги, підбадьорити, спонукають до доведення справи до кінця.

Правило 6.

Дитині потрібна зміна  діяльності: правильне чергування рухової  активності і спокійних занять. Організувати це протягом дня – найперша задача вихователя.

Правило 7.

Необхідно створити установку  на майбутню дію. До цього дітей потрібно привчити поступово: «закінчуй гру  – настав час йти гуляти».

Правило 8.

У роботі з дітьми не повинно  бути місця непродуманим у педагогічному  відношенні прийомам, що негативно  впливають на формування особистісних якостей, рис характеру.

Правило 9.

Необхідно при груповому  виховуванні забезпечити індивідуальний підхід. Слабку дитину, яка легко  стомлюється, варто укладати спати  в першу чергу, а підіймати  останню. Дитину можна також тимчасово, наприклад, після хвороби, перевести  на режим для молодших дітей. Рухливих дітей необхідно забезпечувати  простором для активності, їх укладають  спати останніми і підіймають коли прокинуться.