Роль громадських організацій на поширення освіти на поділлі наприкінці хіх початку хх століття

Шкільну справу земствами  довелося розпочинати в дуже складних умовах не лише тому, що кошти на народну  освіту стали необов’язковими, а  й тому, що народні школи перебували у великому занепаді – не вистачало  приміщень, вчителів, підручників. Крім того, маючи бажання взятися за створення початкових шкіл, не всі  земства могли виконувати цю благородну місію. І все ж протягом першого  десятиріччя існування земств кількість  земських початкових шкіл в Україні  значно зросла.[42]

Дореформена школа залишила у спадок жалюгідні результати початкового навчання сільських дітей. Статистичні дані свідчать про обмежену кількість шкіл і низький рівень грамотності. У школах панували застарілі методи навчання і постійні залякування учнів, підручниками слугували церковні книги, вчителями здебільшого працювали священики. Ознайомившись зі станом справ на місцях, земські члени училищних рад доповідали земським зборам про необхідність розв'язання трьох основних завдань щодо школи: підготовку вчительських кадрів, закупівлю книг для народного читання, впровадження нових методів навчання.

Водночас повітові земства  організовували власні школи і дбали  про їх добробут і матеріальне  забезпечення. Початкові народні  училища, які утримувалися на земські  кошти, називалися земськими школами. Їх основою стали школи грамоти, що відкривалися з ініціативи селян.

Навчання в однокласних  училищах тривало три роки. Учні поділялися на три відділення, у  яких одночасно викладав один учитель. Школярі вивчали закон Божий, церковнослов'янську грамоту, російську  мову (читання, письмо, граматику), математику і церковні співи. Головною метою  початкової освіти вважалося утвердження  в народі релігійних і моральних  понять. Обсяг корисних знань обмежувався  вмінням читати, писати і знати  чотири арифметичні дії. [45, с.176-210]

Особливе значення щодо постановки навчально-виховного процесу в  земських школах мала педагогічна діяльність земського гласного, члена Олександрівської училищної ради М.О.Корфа. Створений  ним тип трирічної однокомплектної  школи дістав загальне визнання і  поширився у всіх земських губерніях. Як методист М.О.Корф багато нового і  цінного вніс у теорію та практику початкового навчання, організував  широкий обмін досвідом роботи. Враховуючи, що не всі учні закінчували повний курс, педагог склав програму так, щоб кожного року діти опановували  завершений обсяг відповідних знань. Заняття розпочиналися після  збирання врожаю і тривали до початку  весняних сільськогосподарських робіт. Це був найбільш раціональний варіант функціонування сільської школи. Педагогічна система М.О.Корфа грунтувалася на ідеях народності та гуманізму. Вчений запропонував створення таких умов шкільного життя, за яких учитель, розглядаючи кожну дитину як найважливішу цінність, прагне досягти максимуму в розвитку здібностей, самодіяльності та творчості.

Дидактичні засади початкового  навчання в 60-ті роки XIX ст. було розроблено видатним педагогом К.Д. Ушинським. Учений не зводив елементарну освіту до простого засвоєння учнями певної суми знань, оволодіння технікою читання, навиками письма та лічби. У свої працях, наукових статях підручниках він  підкреслював, що навчальний процес має  значно ширше коло завдань з погляду  розумового розвитку: розкриття духовних фізичних сил учнів, формування в  них позитивного ставлення до навчання, розвиток пізнавальних можливостей  школярів.

Піклуючись про якісний  склад освітянських кадрів, земства  зуміли залучити до співпраці кращих учителів, які підтримували новаторські  педагогічні ідеї, активно впроваджували  нові дидактичні принципи в навчально-виховний процес. Насамперед у земських училищах застосовувався звуковий метод вивчення грамоти, який мав значну перевагу над  складовим. Земські вчителі розуміли і недостатню ефективність читання  церковних текстів, замість хрестоматій  релігійного спрямування вони використовували  на уроках підручники К. Д. Ушинського, М. О. Корфа, М.Ф. Бунакова.

Ставлення вчителів до своїх  учнів будувалося на засадах доброзичливості, справедливості. Багато із них працювало  з зацікавленням, творчо. Кваліфікація вчителів постійно вдосконалювалася. Уже на перших сесіях земці порушили перед Міністерством народної освіти питання про організацію спеціальних  навчальних закладів з підготовки вчительських кадрів — учительських семінарій. педагогічних курсив і училищ. Під час літніх канікул з метою ознайомлення вчителів з метою педагогічної майстерності земства регулярно проводили  вчительські з'їзди — короткотермінові навчальні заклади методичного характеру. Слухачі вивчали головні положення методики початкового навчання, проходили педагогічну практику в школах, писали курсові роботи, розглядали нові методичні посібники і підручники, обговорювали питання навчально-виховного процесу.

Іншою формою земської практики, на Поділлі, щодо підготовки вчителів стала організація загальноосвітніх курсів. Їх мета полягала в ознайомленні вчителів з новітніми досягненнями в різних галузях науки. На запрошення земств відомі вчені читали курси лекцій, видатні педагоги популяризували кращі засоби навчання. Земства проводили значну роботу із забезпечення вчителів книгами і періодичними виданнями як загальноосвітнього, так і педагогічного змісту. При губернських і повітових управах було створено бібліотеки для земських службовців і насамперед для земських учителів. Шкільні книгозбірні комплектувалися педагогічними відділами, великого значення набувала земська діяльність щодо друкування методичної літератури, зокрема програм і конспектів лекцій, дидактичних матеріалів до уроків, рецензій на нові підручники. [63, с.101-133]

Окремі губернські земства  започаткували видання педагогічних часописів для вчителів початкових училищ. Наприкінці 60-х років XIX ст. поряд  із земськими школами з'явилися  так звані міністерські зразкові училища. Порівняно з іншими типами сільських початкових навчальних закладів вони повинні були надавати дітям селян можливість здобувати, освіту в більш повному обсязі, проте однокласні училища Міністерства народної — освіти перебували нарівні елементарної грамоти. Там викладалися закон Божий, російська мова з частописанням, арифметика та співи. У міністерських зразкових училищах панував формалізм, насаджувалися бюрократичні порядки, запроваджувався постійний нагляд за учнями. Належної оцінки заслуговують і створені в 80-х роках XIX ст. церковнопарафіяльні школи. Програмами цих шкіл передбачалося здебільшого вивчення релігійних дисциплін і насамперед закону Божого. Обов'язковими були знання заповідей Господніх, молитов, фактів зі Святої історії. Важливе значення надавалося церковним співам. Учні читали церковні книги. Учителями працювали священики, які не мали педагогічної підготовки. Справді народними школами, що розвивали у дітей розумову діяльність логічне мислення та творчі здібності, були земські початкові училища. [52]

Міністерство народної освіти затвердило орієнтовні програми початкових народних училищ. Основною метою початкової освіти було релігійне виховання  та елементарне навчання. Головним елементом вивчення російської мови вважалися граматичні вправи замість  орієнтації на розвиток логічного мислення і розумової кмітливості школярів. На уроках математики учні повинні  були опанувати лише чотири арифметичні  дії над цілими числами. Відомості  з Історії та природознавства  подавалися методом пояснювального читання. Приблизно 45 % навчального  часу відводилося на викладання дисциплін  релігійного характеру. [22, с.45-78]

Земці першими порушили питання  про збільшення до чотирьох років  терміну початкового навчання. У  земських школах започатковувалася  практика проведення додаткових уроків з природознавства, малювання, ручної праці, гімнастики тощо. Інтегрований курс довкілля мав на меті дати учням  наукове пояснення явищ природи. Він включав елементи знань із краєзнавства і народознавства, об'єднаних  на основі фундаментальних законів  природи та засад народної педагогіки. Земські вчителі навчали своїх  учнів спостерігати за природними явищами, розуміти зв'язки між ними. Допомагали в цьому практичні заняття  та досліди на пришкільних ділянках. Багато уваги приділялося екскурсіям не природу, що сприяло більш глибокому  ознайомленню школярів із довкіллям. Під  час подорожей до лісу, парку, саду учні раділи пізнанню. Невід'ємним елементом  навчально-виховного процесу в  земських школах стали екскурсії  на промислові підприємства, залізниці, до місцевих музеїв, поїздки до повітових та губернських міст.

Головним обов'язком народних шкіл земці вважали національне  виховання, У боротьбі за українську школу за умов русифікаторської політики царату земські установи неодноразово зверталися до вищих державних органів  з клопотаннями про скасування обмежень щодо українського слова, навчання в  початкових училищах українською мовою  і друкування українських підручників, повернення до бібліотек української  літератури. У доповідях земських гласних, звітах управ, матеріалах земських шкільних комісій та інших документах земська концепція національної української школи дістала наукове  обґрунтування. Значна роль у реалізації цього завдання відводилася вчителеві, його педагогічній майстерності. Досконале  володіння вчителями рідною мовою  безпосередньо впливало на розвиток інтелектуальних здібностей, моральних  якостей: естетичних смаків дітей. За часів  розбудови української держави  земства започаткували проведення учительських курсів з українознавства, організували видання українських  підручників і навчальних посібників, запровадили в початкових народних училищах обов’язкове навчання українською  мовою.

Вдосконаленню навчально-виховної роботи сприяла діяльність земств щодо забезпечення навчальних закладів підручниками та посібниками. Уже з перших років  існування повітові управи виявляли турботу про організацію шкільних бібліотек і музеїв наочних посібників, земських книжкових магазинів. Працівники освітніх закладів збирали відомості  про потребу в підручниках  і посібниках, групували їх за змістом, готували загальні списки, закуповували потрібну літературу і розсилали  у школи. Вони складали каталоги новітніх видань, передплачували газети і журнали. [42]

Отже, земства реалізували  на практиці ідею громадської за характером і демократично; за змістом народної школи. Пріоритетним завданням земських початкових училищ виступало розумове виховання. органічно поєднане з  моральним. Воно передбачало застосування найрізноманітніших форм і методів  навчання, серед яких чільне місце  відводилося тим. що пробуджували самодіяльність і творчість.

2.2. Громадсько-просвітницькі товариства та їх роль в поширені освіти на Поділлі наприкінці ХІХ початку ХХ століття

Товариство "Просвіта" на Поділлі наприкінці ХІХ початку ХХ століття

Одним із самобутніх явищ доби національно-демократичної революції були культурно-освітні товариства "Просвіта". У цей час вони займалися розв'язанням питань духовного і освітнього розвитку населення України і були чи не єдиними громадськими організаціями, які опікувалися видавничими справами, утворювали бібліотеки і читальні, засновували освітні заклади, влаштовували лекції, літературно-вокальні вечори, театральні заходи тощо.

Початок вивчення “Просвіт”  на території Поділля було покладено  насамперед українськими періодичними виданнями. Так, на шпальтах часопису “Рада” систематично з’являлися публікації, у яких вказувалися шляхи поширення  просвітницького руху на Поділлі, визначалися  проблеми у роботі губернського товариства, зокрема забезпечення літературних запитів подолян, відкриття бібліотек-читалень у сільській місцевості, відносин “Просвіти” із губернською адміністрацією, духовенства з освітянами, що мали намір вступити до товариства, участі останнього у Хотинській виставці тощо. У цьому плані показові роботи А.Смолієвського[74, с.3], Подолянина[64, с.4-5], Хмурого[79, с.3], Просвітянина[67, с.1] та інших дослідників. Автори цих статей давали позитивну оцінку роботі просвітян в умовах самодержавства.

С.Петлюра, характеризуючи українське громадське життя у 1907 р., на шпальтах журналу “Село”, з одного боку, відзначав  просвітницькі осередки як єдині, які  беруть у ньому участь. З іншого, критично оцінивши склад “Просвіт” (“буржуазна інтелігенція”), вказує на їх пасивність і приходить до висновку про “інтелігентсько-буржуазний напрямок” діяльності просвітницьких товариств[61, с.6]. В іншій статті С.Петлюри зустрічаються подібні судження, зокрема, різко негативно розглядається просвітницький часопис “Світова Зірниця”, що виходив у м. Могилеві-Подільському Подільської губернії. “Паном тхне” – ось загальна оцінка журналу автором6.

У дореволюційний період протягом 1912–1913 рр. з-під пера відомого громадського діяча І.Огієнка виходять статті, з яких ми дізнаємося про випади ворогів українства. Так, публікація “Чи не новий похід”[59, с.3] була зумовлена тим, що з дверей подільської “Просвіти” була зірвана табличка разом із правилами користування бібліотекою-читальнею. Вчений зауважив, що достеменно визначити авторів неправомірних дій буде важко. Але з огляду на те, що у місцевих часописах “Подолянин” і “Подольские известия” стали з’являтися критичні судження на адресу губернського товариства, висновок напрошувався сам собою. І.Огієнко, згадуючи той факт, що місцеві російськомовні видання систематично лякали подолян “мазепинством”, небезпекою від подільської “Просвіти”, адміністрація забороняла проводити літературні вечорниці, задається питанням, чи не є це початком нового походу проти народу, який споконвічно проживає на своїй землі, його культури, його права говорити рідною мовою.

Проблеми, які виникали перед  просвітницькими організаціями  у період самодержавства, висвітлив  О.Білоусенко в 1912 р. у розвідці “Гибель  “Просвит”, уміщеній у московському журналі “Украинская жизнь”. Крім невеликого екскурсу в історію товариств, автор детально простежив передумови занепаду просвітницьких осередків, відзначив, що діяльність “Просвіт” – “это история поистине тернистого пути их”[6, с.29-39]. У статті зроблено акцент на ті утиски, що чинила влада прогресивній діяльності товариств. Для прикладу, автор назвав причини, через які влада не дозволила Подільській “Просвіті” відкрити у 25 селах бібліотеки-читальні.