Роль громадських організацій на поширення освіти на поділлі наприкінці хіх початку хх століття

Уже в 1918 р. у м.Жванці Кам'янецького  повіту завдяки організаторським зусиллям губернського комісара Г.Степури (1881-1939) було створено просвітницький осередок. Гурток молоді поставив виставу "Наталка Полтавка", а виручені кошти використали на заснування "Просвіти". До товариства увійшли практично всі освітяни Жванця та його околиць, місцеве духовенство, селяни. Наявність значної частини представників інтелігенції у складі осередку визначило його конкретні кроки щодо поширення просвіти серед мешканців містечка.

На шляху становлення  осередку та початку його діяльності виникало багато проблем, зокрема однією із них стало забезпечення населення  літературою і періодичними виданнями. Особливо не вистачало книг на сільськогосподарську тематику. Тому місцеві просвітяни у 1918 р. відкрили свою власну читальню. Щоб сформувати бібліотечний фонд і  надалі його поповнювати, керівництво "Просвіти" звернулося до редакцій і видавництв із проханням надіслати  їм по одному примірнику своїх видань. Згодом при товаристві була відкрита крамниця споживчого товариства "Дністер", яка реалізовувала переважно українську літературу.

У цей період просвітницькі  товариства включали до свого складу відомих українських політичних та громадських діячів. Робилося це насамперед із метою розширення кола діяльності "Просвіт", а також  їх популяризації серед населення. Так, 15 вересня 1918 р. відбулися збори  Жванецької "Просвіти" ім. І.Стешенка Подільської губернії, на яких, враховуючи великі заслуги І.Огієнка у справі заснування університету у м. Кам'янці-Подільському, просвітяни обрали його своїм почесним і довічним членом, щоб він став для їхньої організації "порадником і авторитетним заступником, оборонцем". Разом із тим, рада товариства просила І.Огієнка вислати свої твори для поповнення читальні. [60, с.231]

Крім того місцеві просвітяни опікувалися навчальними закладами  містечка утримували дитячий садок, робили ремонт шкільних приміщень. При цьому частину коштів надавала адміністрація, а решту товариство отримувало від постановки вистав. Так, у вересні 1918 р. товариство регулярно ставило вистави, прибуток з яких, зокрема, передавали на ремонт 2-хкласовоїмісцевоїшколи. А 31 жовтня 1918 р. було виділено ще 1000 крб. на утримання дитячого садка, яким опікувалися місцеві просвітяни.

У цей же час просвітяни мали намір відкрити зимовий театр  із просторим глядацьким залом, великою  сценою, вбиральнями. З цього питання товариство вело переговори із місцевим домовласником А.Кізером. Просвітяни мали надію, що упродовж місяця буде відремонтоване приміщення і театральний сезон, під час якого будуть ставитися п'єси виключно українських авторів, розпочнеться у найбільш сприятливий час  після закінчення сільськогосподарських робіт. Передбачалося запросити професійну трупу. Такі плани місцевих просвітян свідчили про те, що вони були неабияк зацікавлені піднесенням культурного рівня населення. Незважаючи на підтримку держави, на місцях окремі консервативні чиновники та інші представники гетьманської адміністрації негативно ставилися до роботи вже існуючих "Просвіт", а також до відкриття нових. Така реакція була спричинена тим, що діяльність деяких товариств виходила за межі їх статутів, а також вони здійснювали агітацію проти існуючого порядку. Адміністрація забороняла їм проводити заходи, відбирала у них приміщення, конфіскувала українознавчу літературу тощо. Тому прихід до влади Директорії УНР був сприйнятий просвітянами позитивно. Більш того, з приводу звільнення Києва від гетьманської адміністрації 22 грудня 1918 р. товариство «Просвіта" провело свято-маніфестацію. Приміщення осередку при цьому було урочисто прикрашене. Після закінчення у церкві служби Божої громадяни хресним ходом прибули до будинку «Просвіти», біля якого українською мовою відправили молебень. Після його закінчення відбувся військовий парад. Наприкінці свята просвітяни виголосили промови.

Жванець завжди був багатий  на історичне минуле, особливе місце  у якому належало фортеці. Тому, щоб  зберегти її під руйнування під впливом часу, а також від використання як місця для нечистот, просвітяни звернулися до губернського комісара із проханням про передачу цього історичного пам'ятника під їхній догляд. Комісія у складі голови товариства М.Ястрембського, інспектора місцевої вищої початкової школи Д. Олексюка та І.Співака за ухвалою ради товариства була зобов'язана утворити в містечку історко-етнографічний музей. Почесним головою комісії обрано Г.К.Степуру. Під музей орендували приміщення у центрі Жванця і замовили необхідні меблі. Турбота просвітян про історичні пам'ятки безперечно, викликала схвалення і підтримку місцевих мешканців. [80, с.9-12]

У діяльності просвітян важливою була організація театрального мистецтва. Завдяки виставам мешканці містечка пізнавали історію свого народу. Влаштування театральних заходів  було однією із найефективніших та прибуткових форм просвітницької роботи. Вистави здебільшого були платними, репертуар підбирався відповідно до проблем, котрі цікавили населення. Найбільш поширеними були драми "Підпанки" І.Карпенко-Карого, "Назар Огодоля" Т.Шевченка, "Душогуби" Л Яновської, "Мати-наймичка" І.Тогобочного, комедії "По ревізії" М.Кропивницького, "Новий Закон" Т.Колесниченка та ін. Інколи через те, що театральні зали не вміщували усіх бажаючих, вистави протягом одного вечора повторювались. 16 лютого 1919 р. Жванецька "Просвіта" організувала виставу "Безталанна", яка мала неабиякий успіх. Театральні заходи товариства позитивно впливали на культуру населення краю. Поширювалася рідна мова, відроджувався національний одяг, все менше можна було почути пісень російською мовою. На початку 1919 р. відновив свою діяльність просвітницький хор, у репертуар якого входили насамперед українські народні пісні. Хористи планували відзначити Шевченківські свята.

Велику роль просвітяни надавали національному вихованню. 10 березня 1919 р. при товаристві були започатковані  загальноосвітні 
півторамісячні курси українознавства. Вартість навчання становила 10 крб. 
Передбачалося, що три лектори будуть викладати українську мову, історію, 
письменство, географію України. Після закінчення курсів проводилися 
іспити. Слухач, який їх успішно складав, отримував свідоцтво . Перед 
початком роботи курсів був відправлений молебень. На їх відкриття запросили губернського комісара Г.Степуру. 

У 1919 р. Жванецька "Просвіта" досягла відчутних успіхів у  своїй роботі. Це простежується зі звіту товариства Подільській Народній Управі. З нього видно, що осередок працював систематично, мав свою книгозбірню (1500 книжок), аматорську трупу, читальню, хор. Великим досягнення місцеві просвітяни вважали поширення культурної діяльності на сусідні Рихтецьку, Довжоцьку й Гавриловецьку волості. 
Більше того, товариство турбувалося про українських військовополонених, які поверталися із Бессарабії, і надавало їм посильну допомогу.

Щоб збільшити  кількість освічених людей, громада, у тому числі просвітяни відкрили у Жванці гімназію. Викладати у  цьому навчальному закладі могли  лише ті особи, котрі мали певний педагогічний стаж, брали участь у громадському житті і обов'язково входили і активно працювали у місцевих культурно-освітніх товариствах. Перевагу мали ті кандидати, які знали знали археологію краю, мистецтво та кооперацію. При гімназії була створена бібліотека, музей, народний дім. Утримувати навчальний заклад мало товариство «Просвіта». Проте через негативне ставлення радянської влади, яка саме на той час панувала в Україні, до всього українського, 
гімназія так і не розпочала своєї роботи.

Вже у квітні 1920 р. Жванецька  «Просвіта» об'єднала навколо себе майже всіх інтелігентів містечка. Проте перешкодою на шляху до її ефективної діяльності стала відсутність приміщення. "У нас нема місця, де ми почували б себе цілком вільно і цілком безпечно", казав один із членів товариства. І все ж таки «Просвіта» на чолі з колишнім губернським комісаром Поділля Г.Степурою організувала навколо осередку вчителів, підтримувала їх матеріально, призначала стипендії, періодично обновляла бібліотечний фонд місцевих шкіл. Значним здобутком просвітян був хор. До нього входило 40 осіб. Він виступав із концертами на Різдво, Великдень та ін. свята і навіть планував поїздки по навколишніх селах.

Після зміцнення  позицій радянської влади в Україні  становище багатьох товариств Подільської губернії погіршилося. Червоноармійці знищували бібліотеки, вилучали літературу тощо, Деякі подільські осередки припинили свою діяльність. Постало питання і щодо діяльності «Просвіти»  у Жванці. У 1921 р. її змусили передати свої книжки єдиній трудовій школі. Крім того, розпочалися репресії проти членів товариства. Інструктор політосвіти Лискун закликав утворити абсолютно нову «Просвіту», яка б не була «гнилою білогвардійською бацилою і розсадником самостійності». Таке ставлення представників нової влади до товариств є цілком зрозумілим, оскільки просвітницькі організації виконували роль провідника українського національно-культурного відродження, що було абсолютно непотрібним для перших. [60, с.221-223]

Отже, у 1918-1921 рр. одним із активних просвітницьких осередків  на Поділлі була Жванецька «Просвіта». У зазначений період товариство проходило складний етап свого становлення і діяльності. Просвітяни відіграли помітну роль у піднесенні національної свідомості населення краю, росту його культурно-освітнього рівня. Незважаючи на утиски з боку радянської влади, активісти просвітницького руху намагались і надалі проводити різноманітні заходи серед місцевого населення та поширювати ідеї національного самовизначення.

Перше профспілкове об'єднання  вчителів на Поділлі

Йшов четвертий  рік першої світової війни. Одне з  найбільших міст Подільської губернії Могилів стало місцем розташування військових частин другого ешелону Південно-Західного та Румунського фронтів. У ньому розмістилися шпиталі, тилові підрозділи, які зайняли частину приміщень навчальних закладів. Жителі міста важко переносили лихоліття. Процвітання спекуляції, дорожнеча призвели до різкого падіння реальної заробітної, плати, а це у свою чергу викликало ріст невдоволення серед виробничих колективів і серед працівників освіти. Звістка про повалення самодержавства була сприйнята з надією на краще. 14 березня у приміщенні комерційного училища представники підприємств і військових частин обрали першу Раду робітничих і солдатських депутатів. Розгорталася боротьба між різними течіями революційних сил.

Серед учителів визрівала  думка про необхідність створення  свого професійного об'єднання для  самозахисту. З ініціативи учителів жіночої гімназії В.І. Басенка та чоловічої — М.Н. Коло-тилова 17 березня відбулися збори педагогів міста. Вони з ентузіазмом сприйняли ідею створення власної організації і обрали організаційну трійку. її членам доручили зв'язатися з Московською обласною спілкою (вона існувала з 1905 року), отримати від неї зразок статуту та відповідні рекомендації, які допомогли б створити Могилівську фракцію Всеросійської спілки учителів. Наступного дня запит було відправлено до Москви, а учителі продовжували жваво обговорювати майбутні дії своєї організації. Та минав час, а очікуваної відповіді не було. 4 квітня оргбюро скликало чергові збори. В. Басенко у своєму інформативному виступі висловив думку, що життя вимагає негайного об'єднання учителів навколо певної політично-професійної платформи. Збори вирішили:

1. обрати комісію з 6 чоловік, якій доручити розробити у загальних рисах політичну і професійну платформу;
2. вважати могилівське учительство організованим у Могилів-Подільську спілку учителів;
3. обрати зі свого середовища делегата до місцевої Ради об'єднаних профспілкових організацій.

Тут же була обрана комісія і представник до місцевої Ради об'єднаних профспілкових організацій.

На наступних зборах 16 квітня після активного обговорення була затверджена Платформа спілки учителів, яка складалася з кількох розділів.

Оскільки це перший профспілковий  документ подільських освітян, то наводимо його текст дослівно. [73, с.231]

І. Загальна мета профспілки:

1. Підтримка Тимчасового Уряду у боротьбі зі старим ладом за зміцнення нового.
2. Підготовка населення до виборів в Установчі збори. .
3. Відміна станових і національних обмежень.
4. Право націй на самовизначення і збереження інтересів меншості.
5. Повна свобода організацій.
6. Децентралізація влади.
7. Впровадження в життя виборних засад у державному і громадському управлінні.

8. Відокремлення церкви від держави.

II. Професійно-політична мета:

1. Обов'язкова загальна освіта.
2. Автономія народної школи. Скасування шкільних рад і дирекцій, передача їхніх функцій колегіальним органам за участю місцевих і педагогічних сил.
3. Автономія середньої школи: вибори головного керівника школи, голови педагогічної ради, ліквідація навчальних округів і заміна їх колегіальними управліннями.
4. Емансипація вчителя від усіх обтяжливих пережитків старого ладу.
5. Усунення принизливих для особи вчителя форм контролю
6. Сприяння всебічному духовному розвитку членів Спілки (заснувати бібліотеки, клуби, курси, організовувати лекції, екскурсії, вистави, започаткувати видання свого друкованого органу).
7. Захист правових та економічних інтересів членів Спілки. Надання їм матеріальної і моральної підтримки. Можуть бути організовані суди честі, каси взаємодопомоги, санаторії, притулки.
8. Демократизація школи: вільний доступ до школи всім, безкоштовна освіта, спадкоємність школи і її націоналізація.
9. Позашкільна освіта і сприяння популяризації наукових знань серед населення.
10. Залучення широкої громадськості до виховання підростаючого покоління.
11. Широка громадська активність у відкритті шкіл.