Шпаргалка по дисциплине "Педагогика и психология"

ставлення людини до інших людей, до колективу, до суспільства: індивідуалізм; колективізм (товариськість, чуйність, повага до інших, і «протилежні» риси — замкнутість, черствість, грубість, зневага до людей);

риси, що показують ставлення людини до праці, до своєї справи (працьовитість, схильність до творчості, сумлінність в роботі, відповідальне ставлення до справи, ініціативність, наполегливість і «протилежні» їм риси — лінощі, схильність до рутинної роботи, несумлінність у роботі, безвідповідальне ставлення до справи, пасивність); риси, що показують, як людина ставиться до самого себе (почуття власної гідності, гордість, що правильно розуміється особою, і пов'язана з нею самокритичність, скромність і «протилежні» їм риси: зарозумілість, що іноді переходить у нахабність, марнославство,егоцентризм, як схильність розглядати в центрі подій себе і свої переживання, егоїзм — схильність піклуватися переважно про своє особисте благо);

риси, що характеризують ставлення людини до речей (акуратність або неохайність, дбайливе або недбале поводження з речами). 
Центральними, або стрижневими відносинами особистості є ставлення особистості до оточуючих (колективу) і ставлення особистості до праці. Існування центральних, стрижневих відносин і обумовлених ними властивостей у структурі характеру має важливе практичне значення у вихованні людини.

Акцентуація характеру — це крайні варіанти норми, як результат посилення окремих рис характеру. Властивості характеру визначаються не+ біологічними закономірностями (спадковими факторами), а громадськими (соціальними факторами). 
56. Методи формування досвіду суспільної поведінки  -  методи тренування, привчання, педагогічної вимоги, ситуацій вічного вибору, ігровий метод. вони базуються на практичній діяльності вихованців. Управляти цією діяльністю педагоги можуть завдяки поділу її на складові частини - конкретні дії і вчинки, а інколи на ще менші частини - операції. Виховний процес полягає в тому, що педагог здійснює перехід від управління операціями до управління діями, а потім - до управління діяльністю вихованців (В.О. Сластьонін). 
 Тренування - метод формування необхідних якостей особистості шляхом багаторазового повторення дій і вчинків учнів.  Привчання - метод, який забезпечує інтенсивне формування необхідної якості. На жорсткому привчанні базуються всі казармові системи виховання, наприклад, армійська, де цей метод поєднується з покаранням.   Умови правильного застосування методу такі:

- чітке уявлення про  завдання виховання у вихователя  і його вихованців; якщо вихованці  не бачать смислу в тих чи  інших діях, то привчання можливе  лише на основі безумовного  підкорення;

- не давати казенно-бюрократичних  вказівок типу: .,Будь ввічливим", "Щоденно вмивайся", "Вітайся  з людьми", а сказати приблизно  так: "У нечепури немає майбутнього: брудні вуха лякають людей", "Привітай сусіда - і він буде  ввічливим з тобою";

- спочатку турбуватися  про точність виконання дій, а  потім - про їх швидкість;

- показувати, як виконуються  дії, які їх результати; 
- контроль повинен бути доброзичливим, але строгим, обов'язково поєднуватися з самоконтролем. 
57. Воля. Вольові якості людини 
 Вольові якості — відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої регуляції поведінки, її влади над собою.

  Найважливішими позитивними якостями є цілеспрямованість, принциповість, самостійність, витримка, рішучість, наполегливість та ін.

  Цілеспрямованість. Полягає в умінні людини керуватися у своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її стійкими переконаннями. Цілеспрямовані люди завжди мають чітко прогнозовану поведінку, спрямовану на досягнення поставленої мети.  
 Принциповість. Виявляється в умінні людини керуватися у своїх діях і вчинках стійкими принципами і твердими переконаннями, в істинності яких вона впевнилася і які прийняла як керівництво до дій.  
 Самостійність. Це вміння людини обходитися у своїх діях без сторонньої допомоги і критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. Вона виявляється в здатності за власною ініціативою ставити нові цілі, шукати власні оригінальні шляхи вирішення проблем, а не задовольнятися шаблонами.  
 Витримка. Виражається в умінні своєчасно стримувати небажані спонукання, дії і вчинки. Це властивість особистості, в якій виражена і закріплена гальмівна функція волі. Стримана людина завжди може керувати своїми почуттями, їх зовнішнім виявом, придушувати імпульсивні дії.  
   Рішучість. Її засвідчують здатність людини своєчасно і без зайвих вагань приймати обґрунтовані та відповідальні рішення, твердо і непохитно впроваджувати їх у життя. Протилежна риса — нерішучість є проявом слабкої волі. Нерішуча людина завжди вагається, приймає рішення або надто повільно, або дуже поквапливо. Вона схильна відтягувати прийняття остаточного рішення чи його неодноразово переглядати.

Наполегливість.Сутність її полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для подолання труднощів, і енергійно діяти під час досягання мети. Наполеглива людина не розгублюється перед невдачами, а, мобілізуючи свої сили, знову намагається досягти задуманого.  
 Воля людини характеризується й іншими властивостями — сміливістю, мужністю, стійкістю, дисциплінованістю. Вони є індивідуальним поєднанням складного комплексу якостей.

Сукупність позитивних вольових якостей утворює силу волі особистості, негативних — її вольову слабкість.  
 Волю як регулятор поведінки не дано людині від природи. Вона формується у процесі життя і діяльності, підкоряючи поставленій меті всі дії особистості. Це особистісне надбання, яке розвивається під впливом виховання і самовиховання. Воно здобувається за постійного спілкування з людьми, у спільній роботі з ними.  
58. Завдання і зміст фіз. Виховання школярів 
Мета фізичного виховання витікає з основного завдання виховання, яке полягає в необхідності підготувати всебічно розвинутих, активних та здорових членів суспільства, які органічно поєднує в собі гуманістичні і загальнолюдські позитивні риси особистості, гармонію фізичного та психічного розвитку.

Завдання фізичного виховання можна згрупувати в наступні З групи:

1. Оздоровчі завдання, що  полягають у зміцнюванні опорно-рухового  апарату, формуванні правильної  постави, нормалізації розвитку  внутрішніх органів, у покращенні  діяльності центральної нервової  системи, загартовуванні організму.

2. Освітні завдання, що  полягають у формуванні і удосконаленні  рухових умінь та навичок, у  придбанні знань в області  теорії, методики і організації  фізичної культури і спорту.

3. Виховні завдання, що  полягають в удосконаленні рухових  якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності та ін.), у зміцненні  вольових якостей (волі до перемоги, сміливості, наполегливості, мужності  та ін.), у покращенні психічних  здібностей (уваги, пам'яті та ін.), у вихованні позитивних моральних  рис, прищепленні правильних естетичних  смаків.

Основним специфічним засобом фізичного виховання людини є фізичні вправи, то б то рухові дії, які використовуються у відповідності з закономірностями фізичного виховання. В свою чергу фізичні вправи є такими видами рухових дій, які спрямовані на реалізацію завдань фізичного виховання та підпорядковані його закономірностям. Тільки за допомогою фізичних вправ здійснюється спрямований вплив на людину з метою розвитку його фізичних і духовних здібностей.

Система фізичного виховання керується наступними положеннями або принципами:

• принципом зв'язку фізичного виховання з практикою трудової і оборонної діяльності, що виражає основну соціальну закономірність фізичного виховання, його головну службову функцію, яка полягає у підготовці людей до діяльності і життя;• принципом всебічного розвитку особистості, що передбачає, по-перше, суворе дотримування єдності різних сторін виховання фізичних, розумових, моральних, трудових і естетичних якостей та, по-друге, (в більш вузькому плані) різнобічну фізичну підготовку;• принципом оздоровчої спрямованості, який передбачає відповідальність робітників фізичного виховання перед державою, суспільством та родиною за стан здоров'я тих, хто займається фізичною культурою. Цей принцип передбачає також обов'язковість медичного і педагогічного контролю за станом розвитку та здоров'я всіх, хто займається спортом.• принцип свідомості і активності;• принцип наочності; • принцип доступності (з цього принципу витікає дуже важлива вимога індивідуального підходу до тих, що займаються);• принципом систематичності (що включає в себе правила послідовності: "Від відомого до невідомого", "Від простого і легкого до складного і важкого", "Від загального до часткового");• принципом міцності (що вимагає слушного вивчення та освоєння поточного матеріалу перш, ніж переходити до наступного). 
59. Темперамент - це індивідуально-своєрідні властивості психіки, які визначають динаміку психічної діяльності, однаково виявляються в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів і залишаються постійними в зрілому віці.

Властивості темпераменту є тими природними властивостями, які визначають динамічну сторону психічної діяльності людини, а саме:

1) швидкість виникнення  психічних процесів та їх стійкість (швидкість запам'ятовування, тривалість  уваги); 2) психічний темп і ритм (швидкість виконання певних дій); 3) інтенсивність психічних процесів (сила почуттів, активність волі); 4) спрямованість психічної діяльності  на певні об'єкти (бажання контактувати  з новими людьми, прагнення нових  вражень).

властивостей належать: 1) Емоційна збудливість (емоційність) - це одна з головних властивостей темпераменту, яка характеризує зміст, якість і динаміку емоцій та почуттів людини.

2) активність поведінки  характеризує міру енергійності, стрімкості, швидкості, з якою людина  долає перепони, впливає на навколишній  світ;  3) реактивність характеризує міру повільності, інертності, підвищену чутливість, готовність реагувати на незначні подразники. 4) сензитивність характеризується найменшою силою подразника, яка викликає ту чи іншу реакцію людини на вплив подразників навколишнього середовища, і виявляється в підвищеній чутливості до подій, що відбуваються;

5) пластичність характеризує  легкість, швидкість пристосування  людини до умов, що змінюються;

6) ригідність характеризує  утрудненість у пристосуванні  до умов середовища, що змінюється;

7) екстраверсія - характеристика  індивідуально-психологічних відмінностей, яка відповідає переважаючій  спрямованості людини на явища  зовнішнього світу;

8) інтроверсія - характеристика  івдивідуально-психологічних відмінностей, яка відповідає переважаючій  спрямованості людини на явища  власного суб'єктивного світу;

9) темп реакцій - кількість  актів за певний проміжок часу, що залежить від швидкості  перебігу кожного акту і від  величини інтервалів між ними.

Тип темпераменту — це певна сукупність психічних властивостей, закономірно повязаних між собою і спільних для дано!групи людей.

Сангвінік - сила нервової системи відрізняється більшою силою нервових процесів, їх рівновагою та значною рухливістю. Умовні рефлекси як позитивні, так і гальмівні утворюються швидко. Це людина дуже рухлива, з помітною психічною активністю.

Флегматик - нервова система характеризується значною силою і рівновагою нервових процесів поряд з низькою рухливістю. Умовні рефлекси утворюються дещо повільніше, ніжу сангвініка, але є досить стійкими. Адекватно реагує на впливи середовища: слабкі подразники викликають слабку реакцію, сильні подразники - сильну.

Холерик - нервова система характеризується великою силою з переважанням збудження над гальмуванням. Позитивні рефлекси виробляються легко і залишаються стійкими за різних умов, гальмівні рефлекси виробляються важко. Відрізняється низькою чутливістю, високою реактивністю і активністю, хоча реактивність переважає над активністю, тому він нестриманий, нетерплячий, запальний. Він менш пластичний і більш інертний, ніж сангвінік. 
60. Методична робота у школіПідвищенню фахової підготовки педагогічних кадрів у школах сприяє спеціальна методична робота, яка збагачує їх педагогічними знахідками, дає змогу молодим учителям оволодівати педагогічною майстерністю, підтримує в педагогічному колективі дух творчості, прагнення до пошуку. У сучасній школі методична робота здійснюється за такими напрямами:

1) поглиблення філософсько-педагогічних  знань, спрямованих на відродження  й розвиток національної освіти  в Україні, вивчення педагогічної  теорії, методики навчання і виховання, психології, етики, естетики, поглиблення  науково-теоретичної підготовки  з предмета і методики його  викладання;

2) вивчення діалектики  і принципів розвитку української  національної школи; збагачення  педагогічних кадрів надбаннями  української педагогіки, науки, культури; вивчення теорії та досягнень  науки з викладання предметів, володіння сучасними науковими  методами; вивчення й практична  реалізація оновлених програм  і підручників, розуміння їх особливостей; 
3) освоєння методики викладання додаткових предметів; випереджувальний розгляд питань методики вивчення складних розділів навчальних програм з проведенням відкритих уроків, використанням наочних посібників, ТЗН, дидактичних матеріалів;

4) освоєння і практичне  застосування теоретичних положень  загальної дидактики, методики і  принципів активізації навчальної  діяльності учнів, формування у  них наукового світогляду з  урахуванням вимог етнопедагогіки;

5) систематичне інформування  про нові методичні рекомендації, публікації щодо змісту й методики  навчально-виховної роботи, глибоке  вивчення відповідних державних  нормативних документів;

6) упровадження досягнень  етнопедагогіки, психології та окремих  методик і передового педагогічного  досвіду із зверненням особливої  уваги на використання в діяльності  педагогічних колективів зразків  національної культури і традицій.