Шпаргалка по дисциплине "Педагогика и психология"

43. Характеристика  відчуттів і сприймань.Сприйняття - відображення цілісного об'єкта чи явища, що містить його предметне значення (наприклад, сприйняття місяця, удару дзвону, смаку дині тощо), на відміну від відчуття - відображення окремих аспектів (ознак) об'єкта, не віднесених до конкретного об'єкта з його предметним значенням (відчуття світлової плями, голосного звуку, солодкого смаку тощо). 

Відчуття - це форма відображення адекватних подразників. Проте різним видам відчуттів притаманна не лише специфічність, а й спільні для них властивості 

 

Так,екстероцептивні відчуття відображають якості предметів і явищ навколишнього світу, їх рецептори знаходяться зовні тіла, до них належать: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні та ін.; інтероцептивні - їх рецептори розташовані на внутрішніх органах і відображають їх стан, до них відносять органічні відчуття (чуття голоду, втоми, спраги); пропріоцептивні - рецептори розміщені в м'язах і сухожиллях нашого організму, вони дають нам інформацію про рух і положення нашого тіла в просторі (кінестетичні та статичні відчуття).

Фізіологічною основою сприймання є умовно-рефлекторна діяльність внутрішньо-аналізаторного і між-аналізаторного комплексу нервових зв'язків, які обумовлюють цілісність і предметність явищ, що відображаються.

Класифікація та види сприймання. Ілюзії сприймання

Ненавмисне сприймання викликається особливостями навколишніх предметів: їх яскравістю, розташуванням, незвичністю, інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо.

Навмисне сприймання має іншу характеристику. При його здійсненні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання.

За формою існування матерії існує сприймання простору, руху і часу.

С простору - відображення в психіці людини розташування, величини, форми, об'ємності, віддаленості один від одного предметів та явищ на землі та на небі

С руху - відображення зміни положення об'єктів у просторі, що дає змогу орієнтуватися у відносних змінах, у взаємному розташуванні та взаємовідношенні предметів навколишньої дійсності

С часу - відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності, завдяки чому відображаються зміни, які відбуваються в навколишньому світі

Іноді сприймання предметів буває неправильним, викривленим, помилковим.

Ілюзії сприймання - неадекватні сприймання, які неправильно, викривлено, помилково відображають об'єкти, що діють на аналізатори

Ілюзії зумовлюються різними причинами: виробленими життєвою практикою прийомами зорового сприймання, особливостями зорового аналізатора, зміною умов сприймання, дефектами зору тощо.

Особливості сприймання

Предметність сприймання виявляється в тому, що будь-який предмет або явище відображається не як механічна сума якостей і властивостей, а як об'єкт, який має свій зміст, природу, призначення. Сприймаючи предмети, людина, в першу, чергу, орієнтується в них за їхніми функціями. Предметність сприймання розвивається в процесі життєдіяльності людини.

Цілісність сприймання полягає в тому, що образи відображених предметів та явищ постають у свідомості в єдності багатьох якостей і властивостей. Навіть якщо предмет не поданий для сприймання повністю, його перцептивний образ "добудовується" до завершеної форми на основі сприйнятих елементів. Наприклад, в слові сприймання.

Константність - це відносна постійність величини, форми, кольору предметів та явищ, що сприймаються при зміні відстані, ракурсу, освітленості.

Вибірковість сприймання полягає у виділенні одних об'єктів як основних порівняно з іншими. Те, що знаходить в центрі уваги людини при сприйманні називають об'єктом сприймання, а решту - тлом. Інакше кажучи, у сприйманні людини в даний момент завжди щось є основним, а щось - другорядним

Аперцепція - це залежність змісту і спрямованості сприймання від досвіду людини, її інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань. Так, сприймання різних людей є відмінним. Також досить часто людина сприймає не те, що є наспраді, а те, що є бажаним для неї.

Осмисленість сприймання полягає в тому, що відображені предмети та явища людина відразу ж називає, використовуючи другу сигнальну систему. Отже, вже в самому акті сприймання відбувається співвіднесення предмета сприймання з його значенням.

44. Предмет, завдання  педагогіки як науки. Основні  педагогічні поняття.П – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання та розвитку особистості. Предмет п – виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людиною, уповноваженою на це суспільством

завданнями п є: дослідження закономірностей процесу виховання, його структуру й механізмів, розробка теорії й методики організації навчально-виховного процесу, його змісту, принципів, організаційних форм, методів та прийомів. 

Вихов — це виключно людська функція, вона існує стільки, скільки існує людина. Виховання полягає в підготовці молодих поколінь до життя в суспільстві. У процесі виховання підростаючі покоління повинні засвоїти те, що накопичено суспільством, тобто засвоїти знання на певному рівні їхнього розвитку, оволодіти певними трудовими навичками та вміннями, засвоїти норми та досвід поведінки в суспільстві, виробити розумні потреби та певну систему поглядів на життя. У процесі виховання потрібно сформувати і такі якості, які необхідні для розв'язання нових завдань, які не стояли перед старшими поколіннями, тобто потрібно навчити вчитися набувати нові знання, займатися творчою діяльністю.

Нац виховання — це вих дітей на культ-істор досвіді свого народу, його традиціях, звичаях, обрядах, багатовіковій мудрості й духовності. Воно духовно відтворює в дітях народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

Навчання — це цілеспрямований процес взаємодії вчителів і учнів, під час якого здійснюється освіта людини. Але оскільки існує неперервна освіта, яка охоплює і післяшкільний період, то навчання слід розглядати як цілеспрямований процес взаємодії двох сторін та оволодіння учнями системою наукових знань, пізнавальних умінь і навичок.

Освіта — це результат організованого навчання і самостійного засвоєння знань, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих .сил і здібностей. Головне призначення освіти — підвести до самоосвіти.

Самоосвіта — цілеспрямована робота людини над самовдосконаленням в інтелектуально-духовному, морально-вольовому, естетичному та фізичному напрямах. Самоосвіта необхідна у зв'язку з науково-технічним прогресом.

Самовиховання — систематична і свідома діяльність людини, спрямована на вироблення і вдосконалення своїх позитивних якостей та подолання негативних.

Перевиховання — індивідуальна цілеспрямована робота дорослих з усунення недоліків у важковиховуваного або педагогічно занедбаного учня. Перевиховання тісно пов'язане з соціальною педагогікою, яка є основою роботи не лише школи, а й інспекцій у справах неповнолітніх при РВВС, органів опіки і піклування.

Розвиток (формування) особистості — це процес і результат її змін під впливом середовища, спадковості, навчання і виховання.

У живому педагогічному процесі всі педагогічні категорії між собою взаємопов'язані та взаємообумовлені.

45. Пам'ять. Види  пам’яті. - це психічний процес відображення досвіду людини шляхом засвоєння, збереження та подальшого відтворення обставин її життя та діяльності Одиницями роботи пам'яті є уявлення - образи раніше сприйнятих предметів, явищ, думок чи фантазій людини. Саме через уявлення пам'ять має тісний зв'язок з іншими пізнавальними процесами (відчуттями, сприйманням, мисленням та уявою), які дають основу для запам'ятовування і подальшого відтворення інформації. Даний пізнавальний процес характерний для всіх живих істот, однак потрібно розрізняти: - так звану генетичну\індивідуальну Мимовільна пам'ять - пам'ять, в якій людина запам'ятовує і відтворює інформацію, не докладаючи для цього вольових зусиль, а спираючись на цікавість, значимість такої інформації Довільна пам'ять - в її роботі чітко поставлена мета, докладаються відповідні вольові зусилля для запам'ятовування, збереження та відтворення інформації  

46. Методи навчання і їх класифікація Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь і навичок передбачає використання певних прийомів, способів, які у своїй сукупності утворюють метод навчання.

Метод навчання - спосіб упорядкованої, взаємопов'язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Складовим елементом методу навчання є прийом навчання. Методи навчання пов'язані з рівнем розвитку суспільства, науки, техніки й культури. У давні часи і на початку середніх віків, коли багата верхівка готувала своїх нащадків лише до світського життя, а не до трудової діяльності, у навчанні використовували догматичні методи, що ґрунтувалися на заучуванні навчального матеріалу. Епоха великих відкриттів і винаходів покликала до життя потребу в знаннях, украй необхідних людині. Це зумовило формування і розвиток методів, що спираються на наочність, звернених до свідомості й активності учнів у навчанні, а також практичних методів навчання. 
    Класифікують методи навчання з урахуванням дидактичного завдання, яке вони мають вирішувати. У класифікації повинна виявлятися внутрішня сутність методу, форма взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів як засіб управління їх пізнавальною діяльністю.

а) за джерелами передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні

б) за основними дидактичними завданнями, які необхідно вирішувати на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, застосування отриманих знань, умінь і навичок

в) за характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі г) на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань: індуктивний, дедуктивний, традуктивний, аналітичний, синтетичний, порівняння, узагальнення, конкретизації і виділення головного. Сучасний дослідник педагогіки Ю. Бабанський виокремлює три великі групи методів навчання:а) організацію та здійснення навчально-пізнавальної діяльності;б) стимулювання і мотивацію навчально-пізнавальної діяльності;в) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності.

. Проте вона найпослідовніша  й найзручніша. 
47. Мислення та його  види  Мислення - це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях

До опосередкованого пізнання людина вдається тоді, коли безпосереднє пізнання виявляється неможливим через недосконалість людських аналізаторів або недоцільність, що зумовлюється складністю процесу пізнання. Опосередкованість мислення виявляється і в тому, що всі його акти відбуваються за допомогою слова і попереднього досвіду, який зберігається в пам'яті людини.

Ще однією особливістю мислення є узагальнений характер відображення дійсності. За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених предметів.

за змістом: наочно-дійове, наочно-образне та абстрактне мислення; за характером задач: практичне і теоретичне мислення; за ступенем новизни й оригінальності: репродуктивне (відтворювальне) і творче (продуктивне) мислення.

Теоретичне мислення - це вид мислення, який полягає у пізнанні законів, правил.

Аналітичне мислення - це вид мислення, розгорнутий у часі, чітко виражені етапи, усвідомлені суб'єктом. Інтуїтивне згорнутий у часі, швидко, відсутній поділ на етапи, мало представлений у свідомості.

У психології розрізняють ще реалістичне мислення,  спрямований на зовнішній світ і регульоване логічними законами, а також аутистичне мислення, пов'язане з реалізацією власних бажань, намірів. Для дошкільників нерідко властиве егоцентричне мислення. неспроможність дитини поставити себе на позицію інших.

48. Образи уяви та уявленьУявлення - наочний образ предмета, явища, події, що виникає на основі минулого досвіду (відчуттів і сприйняттів) шляхом його відтворення в пам'яті або уяві

У зв'язку з цим розрізняють уявлення пам'яті та уявлення уяви. Оскільки уявлення виникають за відсутності об'єктів, що їх стосуються, вони зазвичай менш яскраві і детальні, ніж сприйняття, але більш схематизовані й узагальнені: у них відображаються найхарактерніші наочні особливості, властиві класу схожих об'єктів. Ступінь узагальнення в уявленні може бути різним, тому розрізняють одиничні і загальні уявлення: одиничні уявлення індивідуальніші і конкретніші за наочністю, ніж загальні, але в одиничних міститься узагальнення, оскільки вони є підсумовуванням образів багатьох сприйняттів окремих об'єктів.

Уява - універсальна людська здатність до побудови нових цілісних образів дійсності шляхом перероблення змісту практичного, чуттєвого, інтелектуального і емоційно-смислового досвіду суб'єкта.

Форми уяви намагався виявити ще Ф. Гальтон. Сучасні дослідники активно вивчають марення і мрії. Виявляється, особи, яких можна назвати "мрійниками", добре усвідомлюють себе, пам'ятають свої нічні бачення, менше пригнічують свої думки, виразніше уявляють, що їх турбує, і з бажанням повідомляють про це.  
49. Культура спілкування Педагогічне спілкування — це спілкування педагогів з учнями у всіх ситуаціях шкільного життя. Воно може мати форму розпорядження, інструкції, поради, запланованої бесіди або спонтанної розмови, зауваження, питання, відповіді на питання тощо. Педагогічне спілкування має надзвичайно велике, часом вирішальне значення у виховному процесі. Це пояснюється тим, що крім ділової інформації воно завжди — явно чи приховано — містить оцінку поведінки і особистісних якостей учня. 
    Ініціатором і керівником цього процесу є педагог. Спілкування вчителя з учнем спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату в системах "учитель - учень" і "учень - учень". Воно передбачає виконання важливих функцій: