Шпаргалка по дисциплине "Педагогика и психология"

Операція - це спосіб виконання дії, що залежить від умов, в яких вона відбувається і, як правило, є малоусвідомленим або неусвідомленим Контроль - співставлення отриманих результатів з метою. Заключний контроль здійснюється по завершенні діяльності.Оцінка - виявлення ступеня збігу результатів і мети.

30. Основні  форми і засоби навчального  процесу

Навчальний процес реалізовується у таких формах: навчальні заняття, виконання індивідуальних та практичних завдань, контрольні заходи, самостійна робота.

Основними видами навчальних занять є: лекції, лабораторні, практичні, семінарські заняття, комп'ютерний практикум та консультації.  Лекція – Лабораторне заняття – Практичне заняття -Комп'ютерний практикум – Семінарське заняття – Індивідуальне навчальне заняття – Консультація -Самостійна робота студента (СРС) -

Індивідуальні завдання з дисципліни -Курсовий проект (КП) -Курсова робота (КР) -

Розрахунково-графічна робота (РГР) –Реферати, аналітичні огляди та ін. – Контрольні роботи, що виконуються під час СРС (ДКР) –

Засоби навчання - це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягаються визначені цілі навчання. 
 Прості засоби. 
1. Словесні: підручники, навчальні посібники і под. 
2. Прості візуальні засоби: реальні предмети, моделі, картини і под. 
Складні засоби. 
1. Механічні візуальні пристрої: діаскоп, мікроскоп, кодоскоп та інші. 2. 
2. Аудіальні засоби: програвач, магнітофон, радіо. 
3. Аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення, відео. 
4. Засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп'ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі.

 

31. Причини  невдач у навчанні. Дидактичні засоби боротьби з невдачами у навчанні.

1. Соціально-економічні причини. 2. Причини біопсихологічного характеру. 3. Низький рівень нервово-психічного здоров'я та соціально-педагогічна запущеність4. Психологічна неготовність до шкільного навчання. 5 Дидактичні причини. 5.1. Мотивація до навчання. 5.2. Зміст навчання.

5.3. Педагоги. 5.4. Учень-об'ект. 5.5. Спосіб набуття знань5.6. Стандартизація, масовість навчання.

5.7. Негативна Я-концепція. 5.8. Оцінка знань6. Неадаптованість навчання

6.1. Неефективне "використання" мозку. 6.2. Щоденна багатопредметність 

6.3. Фізична гіподинамія 

Дидактичні засоби боротьби з невдачами у навчанні.

1. Посилення уваги в  навчально-виховному процесі до  учня як особистості та найвищої  цінності суспільства.

2. Орієнтація иавчально-виховного  процесу на оптимальне задоволення  потреб учнів у духовному, моральному  та інтелектуальному розвитку  їхніх здібностей.3. Досконале оновлення  арсеналу методів, форм, педагогічних  технологій навчання і виховання.4. Оновлення змісту навчання у  відповідності до досягнень науки, сучасних технологій навчання, а  також задоволення освітніх потреб  учнів.5. Реалізація у навчально-виховному  процесі особистісно-діяльнісного  та діалогічного підходів, педагогіки  співробітництва.

6. Реалізація у навчанні  самостійної, творчої праці учнів  як важливого засобу мотивації  навчання, формування гармонійного  та всебічного розвитку Особистості.7. Зміщення акцентів у діяльності  викладачів на самостійну пізнавальну  діяльність учнів.8. Організація спеціального навчання учнів щодо розуміння ними своїх можливостей та методики саморозвитку, самовиховання,самонавчання.9. Суттєве вдосконалення системи відбору, підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів, підвищення їх майстерності.

 

32. Види діяльності. Характеристика професійної діяльності  вчителя. Функції професійної діяльності  вчителя. Людська діяльність різноманітна і багатогранна. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють такі основні види діяльності.Педагогічна діяльність — це цілеспрямований виховуючий та навчаючий вплив вчителя на учнів з метою особистісного, інтелектуального та діяльнісного його розвитку, а також основа його саморозвитку та самовдосконалення.Педагогічна діяльність має ті самі характеристики, що й інші види людської діяльності: це цілеспрямованість, вмотивованість та предметність. Н.В. Кузьміна однією з особливих специфічних характеристик педагогічною називає продуктивність. В залежності від продуктивності в педагогічній діяльності виділяють п'ять рівнів:репродуктивний (мінімальний)— педагог вміє передати іншим те, що знає сам;адаптивний (низький, малопродуктивний) — педагог вміє пристосувати своє повідомлення відповідно особливостям аудиторії;локально-моделюючий (середній, середньо продуктивний)— педагог володіє стратегіями навчання учнів знанням, умінням, навичкам з окремих розділів курсу (тобто формулювати педагогічну мету, розуміти бажаний результат та добирати систему і послідовність включення учнів в учбово-пізнавальну діяльність);системно-моделюючий знання учнів (високий, продуктивний) —педагог володіє стратегіями формування необхідної системи знань, умінь та навичок з даного предмету в цілому;системно-моделюючий діяльність та поведінку учнів (найвищий, високопродуктивний) — педагог володіє стратегіями перетворення свого предмету в засіб формування особистості учня, його потреб у самовихованні, самоосвіті, саморозвитку.

Психологічний зміст педагогічної діяльності включає мотиви, мету, предмет, засоби, продукт та результат.

Предметом педагогічної діяльності є організація навчальної" діяльності учнів, яка спрямована на засвоєння предметного соціокультурного досвіду.

Засобами педагогічної діяльності є наукові (теоретичні та емпіричні) знання, за допомогою яких формується тезаурус учнів. Носіями знань можуть бути тексти підручників, а також відповідні уявлення, які виникають у учнів під час цілеспрямованого спостереження (на лабораторних, практичних) заняттях. Допоміжними є технічні, комп'ютерні, графічні та ін. засоби.

Засобами передання є пояснення, показ (ілюстрація), спільна робота з учнями під час вирішення учбових задач, безпосередня практика (лабораторна, польова) тренінги.

Продуктом педагогічної діяльності є індивідуально сформований досвід учня. Він перевіряється та оцінюється на екзаменах, заліках. Під час вирішення учбових задач, контрольних робіт.

Результатом педагогічної діяльності повинен бути особистісний індивідуальний розвиток учня, його вдосконалення.

Функции- інформативну - розвивальну- виховну - орієнтувальну - культурологічну

- мобілізаційну - стимулювальну - конструктивну (конструює урок, позакласні заняття, різнорівневу самостійну роботу і спілкування тощо);- комунікативну - організаційну - соціалізуюча (готує дитину до встановлення взаємних стосунків з реальним соціальним середовищем, яке не завжди ідеально організоване);

- управлінську - діагностичну (володіє інформацією про стан  дитини, визначає рівень, недоліки  та прогалини в знаннях, вихованості, готовності до взаємодії із  соціальним оточенням);- дослідницьку 

- прогностичну (передбачає  зміни, що відбуваються з учнями, дитячим колективом, прогнозує їх  динаміку на основі виявлення  і аналізу певних тенденцій);- психотерапевтичну (надає дитині  вчасну психологічну допомогу, спрощує, а не ускладнює життя учня, запобігає виникненню в його  житті конфліктів, пом'якшує або  компенсує негативні впливи, допомагає  жити у злагоді з оточенням  та у згоді із самим собою);

- рекреаційну - здоров'язберігальну- коригувальну - методичну (аналізує  рівень власної роботи, використаних  методик, визначає їх ефективність, виявляє та усуває недоліки, накреслює  перспективні зміни, розробляє нові  методичні підходи та прийоми  власної діяльності і діяльності  учнів).

33. Принципи  виховання. Їх характеристика. - вихідні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації та методів виховного впливу.

Незважаючи на нелінійність процесу формування особистості вихованця як нестабільної системи, доцільною для наставника залишається узагальнена система вимог, які охоплюють усі аспекти виховного процесу і відображають результати виховної роботи.принципах виховання:

1. Цілеспрямованості виховання. 2. Урахування вікових та індивідуальних  особливостей учнів. 3. Системності, систематичності та послідовності  у вихованні.4. Поєднання педагогічного  керівництва з ініціативою та  самодіяльністю учнів. 5. Зв'язку  виховання з життям. 6. Поєднання  поваги до особистості дитини  з розумною вимогливістю до  неї. 7. Оптимізму у вихованні, опори  на позитивне у вихованцеві. 8. Єдності педагогічних вимог школи, сім "і та громадськості. 9. Єдності  свідомості та поведінки. 10. Виховання  особистості в колективі 11. Комплексного підходу у вихованні. 12. Народності. 13. Природовідповідності. 14. Культуровідповідності 15. Гуманізації. 16. Демократизації. Слугує засобом авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання його права на доцільну самореалізацію на основі розвитку власних задатків та здібностей. Забезпечує духовну співпрацю виховників та вихованців. 17. Етнізації. Спрямовується на формування самосвідомості 18. Акмеологічної спрямованості. Орієнтує виховний процес на сприяння вихованцеві у досягненні ним глобальної зрілості на перехідних вікових етапах його розвитку з метою підготовки до тривалого у майбутньому акме-періоду життя.

Усі ці принципи потребують свого органічного поєднання відповідно до конкретних можливостей та умов їхнього застосування.

34. Поняття  про спілкування- як обмін думками, почуттями, переживаннями,- як один з видів діяльності,

- як взаємодія, стосунки між суб'єктами, що мають  діалогічний характер тощо- іноді уособлює зміст діяльності (робота вчителя, бесіда друзів),- може супроводжувати діяльність (граючись, діти спілкуються між собою).Спілкування - це взаємодія двох або більше людей, під час якої виникає психічний контакт, що проявляється в обміні інформацією, взаємовпливі, взаєморозумінні, взаємо-переживанні

 

 

35. Умови морального  виховання. Релігія і мораль.

Моральне виховання – цілеспрямований процес формування моральної свідомості, моральних почуттів, і вироблення навичок і звичок моральної поведінки

Умови ефективності морального виховання.

Ефективність морального виховання молоді визначають такі чинники:

— створення у закладі освіти психологічного клімату поваги до моральних норм, правил людського співіснування;— відповідність змісту морального виховання його меті й рівню морального розвитку вихованців;— розумне співвідношення між словесними і практичними методами виховного впливу, що забезпечує єдність моральної свідомості і поведінки;— своєчасне вживання виховних заходів, акцентування уваги на попередженні аморальних явищ в учнівському (студентському) колективі;

— подолання авторитарного стилю у ставленні педагогів до вихованців, побудова його на принципах гуманізму.

У сучасній цивілізації окреслилися західноєвропейська та американська моральні системи. Згідно з західноєвропейською моральною системою, заради досягнення навіть «великого добра» неприпустимим є «мале зло» (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку), прихильники американської (вона домінує на пострадянських теренах) вважають прийнятним поєднання добра і зла.

У процесі морального виховання важливо попередити прояви і розвиток таких рис і якостей особистості, які можуть призвести до порушення моральних норм. Тому завдання вихователя — формувати в молодої людини тверду моральну позицію, здатність протистояти негативним впливам з боку близького оточення і соціуму загалом.

Мораль, як і релігійна свідомість, регулює соціальні відносини, виявляючись у нормах поведінки. Релігійні норми викладені у формі заповідей, повчань, притч. Вони сприяють осмисленню проблем смерті і безсмертя, смислу людського життя, природи і сутності добра та зла, справедливості, щастя тощо.

Завдяки моралі (теорії моралі) та релігії формуються уявлення про моральні чесноти і вади. Однак світська етика розглядає виникнення, становлення і розвиток моралі як природно-історичний процес, релігійна — проголошує творцем норм поведінки людей Бога, який створив світ, володіє ним, опікується всесвітнім порядком, протистоїть хаосу, руйнуванню, деградації. Всі норми людського життя зумовлені божественним порядком.Основні заповіді, які визнає релігія, не суперечать принципам світської етики

36. Процес  навчання. Двосторонній характер  навчання.

Навчання — це така різновидність людської діяльності, яка передбачає взаємодію викладача і учня, тому воно має двосторонній характер, тобто складається з двох процесів: 1) процесу викладання — діяльність викладача; 2) процесу навчання — діяльність учня або колективу. Навчання неможливе без взаємодії вчителя і учнів, яка буває безпосередньою (учитель і учень спільно реалізують завдання навчання) і опосередкованою (учень виконує завдання, дані вчителем раніше). Процес навчання може проходити і без учителя (наприклад, самостійна робота). Процес навчання — це не механічна сума процесу викладання і навчання. Це якісно нове цілісне явище. Суть навчання — це єдність пізнання і спілкування. Процес навчання включає мету, мотиви, зміст, способи діяльності, він вимагає напруження волі, фізичних та інтелектуальних сил, способів регулювання дій та контролю за їх результативністю. Тому можна ви ділити такі компоненти у структурі процесу навчання:1. Цільовий компонент 2. Стимулююче-мотиваційний компонент процесу навчання 3. Змістовний компонент 4. Операційно-діяльнісний компонент,5. Контрольно-регулятивний компонент 6. Оціночно-результативний компонент 

37. Характеристика особливостей спілкування. спілк — це процес взаємозв'язку і взаємодії суспільних суб'єктів (класів, груп, особистостей), в якому відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, вміннями і навичками, а також результатами діяльності. Спілкування — одна з необхідних і загальних умов формування та розвитку суспільства й особистості.

Спілкування насамперед виявляється в єдності п'яти його сторін: міжособистісної, когнітивної, комунікативно-інформаційної, емотивної та конативної.

Міжособистісна відображає взаємодію людини з безпосереднім оточенням: з іншими людьми і тими спільнотами, з якими пов'язане її життя, Когнітивна спрямована на пізнання співрозмовника, Комунікативно-інформаційна передбачає обмін між людьми різними уявленнями, ідеями, інтересами, Емотивна  пов'язана з функціонуванням емоцій та почуттів, настроїв в особистих контактах партнерів.